Мотиваційна сфера особистості

Типи спрямованості особистості

На основі домінувального способу ставлення до себе і до інших людей розрізняють такі типи спрямованості особистості:

а) егоцентричний тип спрямованості особистості. Його ознаками є прагнення до власної вигоди, зручно­сті, престижу, ставлення до себе як до самоцінності, одиничності, до інших – залежно від того, наскільки це сприяє особистому успіху, задоволенню;

б) групоцентричний тип спрямованості особистості. Людина ідентифікує себе з певною групою. Ставлення до інших людей залежить від їх належності до цієї групи;

в) егоїстичний тип спрямованості особистості. Для таких людей значимими є особисті потреби, приватні справи. Вони ніколи не думають про інших людей, а намагаються використати їх у своїх цілях;

г) просоціальна (гуманістична) спрямованість особи­стості. Характеризується внутрішньою спрямованістю людини на досягнення результатів у праці, спілкуванні, пізнанні, які приносять благо іншим, навіть незнайомим людям, суспільству, людству. Для таких людей значу­щими і дієвими є соціально схвалені моральні мотиви. Їх цікавлять не тільки особисті справи, а й переживання, потреби, успіхи та невдачі інших, ними керують пра­гнення допомогти, порадити, співпереживати іншим;

ґ) духовний тип спрямованості особистості. На цьому рівні людина починає усвідомлювати і розгляда­ти себе та іншого у зв'язках із духовним світом. Інша людина набуває в її очах сакральної, Божественної цінності. Творення добра є самооцінним, метою;

д) діловий тип спрямованості спонукальної сфери особистості. Найзначущішими для таких людей є по­треби самореалізації, самовираження своїх здібностей, можливостей у процесі діяльності та її продуктах. Їх цікавить справа, вони захоплені нею, віддають їй біль­шість часу та сил.

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність. Мотивація – система факторів, детермінуючих поведінку. Мотиваційного пояснення потребують такі сторони поведінки: її виникнення ("чому?", "для чого?", "з якою метою?", "заради чого?", "який сенс?"), тривалість і стійкість, спрямованість поведінки і припинення її після досягнення мети та ін. Загальна будова мотиваційної сфери людини складається з мотиву, потреби та цілі.

Поведінку можна пояснити зовнішніми і внутрішніми причинами. Внутрішні причини (особистісні диспозиції): мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси. До зовнішніх умов і обставин відносяться стимули (ситуаційна мотивація). Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності.

Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Мотив – це упредметнена потреба. Групи мотивів: 1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння; 2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;3) випадкові, до яких відносять почуття, звички й афекти.

Потреба – це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. Основні характеристики людських потреб: сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення, а також предметний зміст (сукупність об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких потреби задовольняються).

Основними параметрами мотивації є: широта, гнучкість, ієрархія.

Широта – якісна різноманітність мотиваційних факторів. Чим більше у людини мотивів, потреб і цілей, тим розвиненішою є мотиваційна сфера.

Гнучкість – більш гнучкою є мотивація при якій для задоволення мотиву використовуються більш різноманітні засоби.

Ієрархічність – характеристика будови кожного з рівнів мотиваційної сфери. Одні мотиви або цілі виникають частіше ніж інші і є сильнішими.

" Ієрархії мотивів " за А. Маслоу:

А. Фізіологічні потреби – це потреба в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, притулку і т. п.

Б. Потреби самозбереження – потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху.

В. Соціальні потреби – потреби в соціальних зв'язках, у соціальних контактах, у любові, у позитивному ставленні з боку інших, у соціальних взаємодіях як таких.

Г. Потреби в шануванні – потреби в повазі з боку інших – у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; потреба в самоповазі.

Д. Потреби самоактуалізації –це потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей і здібностей, у "особистісному зростанні", тобто розвитку власної особистості, у розумінні, осмисленні і розвитку власного "Я"

Дата добавления: 2015-05-22