Теоретична модель спілкування

Спілкування має певну структуру або теоретичну модель його організації. Ця модель містить такі компоненти: зміст, мета, засоби, учасників, тип зв'язку, який встановлюється між учас­никами, форма та результат спілкування.

Зміст спілкування – це інформація, яка передається від одно­го учасника спілкування іншому. Люди обмінюються один із од­ним широким спектром відомостей про світ, знаннями, уміннями, навичками, оціночними критеріями, прогнозами, спогадами тощо.

Мета спілкування – те, заради чого здійснюється взаємодія. Звичайно реалізуються такі цілі й наміри: спонукання партнера до спілкування щодо дій, гальмування небажаної дії, узгодження взаємних дій.

Засоби спілкування – це способи кодування, передачі, пере­робки і розшифровки його змісту. Розрізняють вербальні (мовлен­нєві) та невербальні (не мовленнєві) засоби спілкування.

Тип зв'язку встановлюється між учасниками в межах односпрямованого виду спілкування, оскільки інформація надходить з одного боку (наприклад, монолог), і двоспрямованого, який пе­редбачає взаємний обмін інформацією (наприклад, діалог).

Результат спілкування передбачає зміну взаємовідносин, що відбувається на основі інтерпретації інформації.

Функції і форми спілкування

Спілкування виконує різноманітні функції.

Першою є регулювання спільної діяльності (ця функція закладе­на вже в самому слові "спілкування").

Участь у спільній діяльності вимагає від кожної людини певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Звід­си випливає друга функція спілкування - пізнання. Навіть немовля, спілкуючись з дорослим, уже засвоює основні компоненти спілкуван­ня як діяльності: здатність зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертається; збуджуватися при встановленні контакту; здатність по­чергово вслухатись і "відповідати", а отже, проявляти ініціативу; ро­зуміти, коли від нього чекають слухання, а коли відповіді і якої. У віці близько трьох років дитина вже знає, як спілкуватись і здатна роби­ти це у внутрішньому плані. Ця здатність є виявом свідомості, тобто спілкування має ще одну, третю функцію; воно є первинним інстру­ментом формування свідомості людини.

Дитина дістає відомості про довкілля в "у предметненому" вигляді й поступово переходить до "опредметнення" самої себе, виокремлен­ня свого "Я". Звідси четверта функція спілкування – самовизначення індивіда. Таким чином, спілкування, поряд із працею, можна вважати особистісно формувальним чинником.

Функції спілкування (Б. Ломов): 1) інформативно-комунікативна (взаємне інформування, прийом і переда­ча інформації, обмін думками, рішеннями та ін.); 2) регулятивно-комунікативна (регуляція не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей); 3) афективно-комунікативна (передача емоцій, почуттів).

Виділяють також такі функції: 1) контактна – встановлення контакту як спільної готовності до прийому та передачі повідомлень, підтримування взаємозв'язку; 2) координаційна (взаємне погодження дій при організації спільної діяльності); 3) спонукання (стимулювання) – підтримка, стимуляція активності парт­нера до спілкування; 4) розуміння – усвідомлення обома сторонами спілкування обставин, умов, спільних установок, переживань тощо; 5) встановлення стосунків – усвідомлення та зміна свого власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків; 9) вияв впливу – зміна поведінки, особистісно-змістових значень партнера, в тому числі його на­мірів, установок, поглядів, рішень, умінь, дій.

Форми спілкування

Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування

– взаємодія між незнайомими чи не пов'яза­ними особистісними стосунками людьми. Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жите­лі одного району, пасажири транспорту, глядачі. Вони зустрічаються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілку­вання залишаються анонімними.

Функціонально-рольове спілкування передбачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкуванні поєднують взаєм­ні обов'язки: лікар – хворий, керівник – підлеглий, вчитель – учень тощо.

Здебільшого функціонально-рольове спілкування – це різноманіт­ні особистісні контакти поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування між друзями (неформальне). Його особливістю є вибір­ковість щодо партнера.

2. Багатоплановий характер спілкування

Г. Андреєва виділила три аспекти спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерак­тивну (обмін діями й організація взаємодії партнерів) та перцептивну (взаємне сприйняття партнерів зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Комунікативний аспект – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей. Комунікація може відбуватися і без участі свідомості – шляхом невербальної поведінки (погляд, вираз обличчя, пози, міжособистісна дистанція, інтонації голосу). Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі – в процесі мовного спілкування.

Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому разі виявляється інтерактивний аспект спілкування, функція впливу. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регуляторами її поведінки. Інтерактивний компонент структури спілкування пов'язаний з обміном діями між людьми, з організацією їхньої спільної діяльності. У психології виді­ляють два типи взаємодії – кооперативну і конку­рентну. Кооперативна взаємодія спрямована на підсилення контактів між людьми, на збільшення їхньої привабливості, а конкурентна – на зменшення контактів і ступеню симпатії та привабливості лю­дей.

Присутність інших осіб суттєво впливає на діяльність, поведін­ку, стан людини, навіть якщо прямий контакт між ними не вста­новлюється. Форма впливу, за якої підвищується продуктивність діяльності однієї людини під впливом іншої або групи людей, на­зивається фасилітацією. Наприклад, спортсмен у присутності суперника або іншої людини покращує свій результат.

Крім форм впливу, розрізняють три способи взаємодії: пере­конання, наслідування, навіювання. Переконання – це процес логічного обґрунтування певного судження або умовиводу. Наслідування – це відтворювання індивідом певних рис по­ведінки, манер, дій, вчинків. Навіювання – психологічний вплив однієї людини на іншу або групу людей, розрахований на некритичне сприймання слів і ви­ражених у них думок. Одна з притаманних людині властивостей психіки, при цьому найбільш висока навіюваність у дітей.

Перцепція – це процес сприймання один одного партнерів і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв'язки для досягнення цілей діяльності, взаємодіючи і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів, люди безпосередньо сприймають один одного і мають можливість пізнавати фізичні, психологічні та індивідуальні особливості одне одного.Перцептивний компонент спілкування передбачає сприймання, розумін­ня і оцінення людини людиною.

Психологічні механізми, які за­безпечують процес сприймання й оцінки іншої людини: 1) механізми пізнання й розуміння людьми один одного (іденти­фікація, емпатія, атракція); 2) механізми оцінки самого себе (рефлексія) у процесі спілкування; 3) механізми, які забезпечують прогнозування поведінки парт­нера по спілкуванню (каузальна атрибуція).

Ідентифікація – ототожнення себе з іншою людиною або з гру­пою, зразком. Ідентифікація допомагає зрозуміти почуття іншо­го, його переживання, вчинки. Ми ніби ставимо себе на місце іншої людини і відновлюємо в пам'яті, що самі переживали у відповід­ний момент.

Рефлексія – усвідомлення людиною того, як вона сприймаєть­ся партнером по спілкуванню, корекція своєї поведінки відповід­но до можливої поведінки іншого.

Сприймання людини людиною супроводжується явищем стереотипізації. Стереотип – це образ людини, який сформувався та яким користуються як штампом. Звичайно стереотип виникає на основі обмеженого минулого досвіду. Особливо поширеними є ет­нічні стереотипи, коли на основі обмеженої інформації про окре­мих представників певної етнічної групи робляться упереджені висновки стосовно всієї групи. Найбільш поширеними є стерео­типи про безпосередній зв'язок між зовнішніми даними людини й рисами її характеру та інтелектом.

3. Класифікація видів спілкування.

Класифікація видів спілкування здійснюється за певними параметрами, залежно від соціальних функцій (формальне, неформальне), контингенту учасників (міжособистісне, особистісно-групове та міжгрупове), метою (ділове, особисте, міжособистісне), тривалості стосунків, міри опосередкування, завершеності, бажаності тощо.

Формальне. Спілкування, обумовлене соціальними функціями, регламентоване як за змістом, так і за формою.

Неформальне. Спілкування, наповнене суб'єктивним особистим зміс­том, обумовлене тими особистісними відносинами, які склалися між партнерами. Вищі форми неформального спілкування – любов і дружба.

Дата добавления: 2015-05-22