Легендарний Абаріс

Як уже зазначалося, в діалозі Платона «Хармід», де мова йде про філософські погляди фракійця Сальмоксія, зустрічаємо згадку про Абаріса. Останній ставиться на один рівень з Сальмоксієм та іменується гіперборейцем [35], тобто вихідцем з українських земель.

Про Абаріса, щоправда, в іншому контексті, є згадка в Геродота. Останній пише: «Я не переказуватиму казки про Абарія, нібито він був гіпербореєм і носився по світу з своєю славнозвісною стрілою, зовсім нічого не ївши» [36]. Тобто Абаріс виступає тут як легендарна особа, про нього розповідають неправдоподібні казки, міфи. Однак за кожною легендою (навіть найфантастичнішою) мусить стояти певна реальність.

Греки також вважали Абаріса жерцем Аполлона і приписували йому поему про подорож цього бога до гіпербореїв й деякі інші поетичні твори. Існувала легенда, що свого часу до Піфагора прибув у пошуках мудрості жрець Абаріс із країни гіпербореїв. Піфагор посвятив його в сакральні науки та пояснив свої твори, тобто прилучив до своїх учнів. Про Абаріса, окрім Геродота й Платона, згадували деякі інші античні автори – Піндар, Порфирій та Ямвліх. На жаль, більш детальної інформації про цю людину не маємо.

У розповідях про Абаріса для нас цікавими є кілька моментів.

По-перше, вказівка на його зв’язок із піфагорейцями. Про останніх не так вже й багато знаємо. Школа піфагорейців (чи т.зв. піфагорейський союз) була таємною політичною організацією, члени якої дотримувалися певних природничо-наукових, філософських та релігійних поглядів [37].

Пізні античні автори Порфирій та Ямвліх вели мову про два різновиди піфагорейців – про «математиків» та «акусматиків». Перші були посвячені в суть піфагорейського вчення, розвивали його наукові й філософські ідеї. Вони приділяли увагу математиці, а також музиці, акустиці та астрономії, які в них пов’язувалися з математикою, й медицині. Тому, певно, не випадково Сальмоксій, якого деякі грецькі автори представляли піфагорейцем, постає як лікар-філософ у Платона.

Завдячуючи Аристотелю, в літературі утвердилася думка, ніби піфагорейці твердили: «все є число», тобто число розглядали як архе (першооснову) і тим самим математизували філософську думку. Насправді для таких тверджень немає достатніх підстав. Хоча певна математизація була притаманна представникам цієї школи.

Щодо піфагорейців-«акусматиків», то вони суворо дотримувалися релігійних приписів, які містилися у висловлюваннях Піфагора (акусмах). Для них притаманною була віра в переселення душ. Піфагорейці не вживали м’ясної їжі, бобів, деяких видів риб, дотримувалися численних приписів та заборон.

Основним центром піфагорейства стала Південна Італія. Але осередки прихильників цього вчення були і в інших регіонах Стародавньої Греції. Очевидно, Іонія не була тут винятком. Адже саме з цієї землі походив Піфагор. Й, відповідно, виникає питання, чи не занесли іонійці піфагорійські ідеї в Північне Причорномор’я? Чи випадково Абаріс звернувся саме до Піфагора, ставши його учнем, і чи не міг він у себе на батьківщині попередньо ознайомитися із елементами піфагорейства? Принаймні розповіді про Сальмоксія та Абаріса дають нам підстави припускати, що в Північному Причорномор’ї могли мати певне поширення піфагорейські ідеї.

Другий момент, який є цікавим для нас, – це розповідь про те, що Абаріс написав поему про подорож Аполлона в країну гіпербореїв. Чому саме Абаріс звертався до образу Аполлона? Дане божество, судячи з усього, не було грецького походження. Ймовірно, цей бог прийшов до греків від народів, що жили на північ від них. Через це Аполлон, очевидно, виявився близьким для Абаріса.

Водночас Аполлон виступає як покровитель легендарного іонійського міста Трої. Саме він допомагає побудувати його стіни. Під час Троянської війни Аполлон всіляко сприяє троянцям. Посилає у табір їхніх противників стріли, які несуть чуму. Він незримий учасник у поєдинках Патрокла та Гектора, Ахілла й Паріса. Тобто культ Аполлона мав певну іонійську прив’язку. Щоправда, тут виникає непросте питання: чи прийшов цей культ з Іонії в Північне Причорномор’я чи, навпаки, з Північного Причорномор’я – в Іонію?

Абаріс, як зазначалося вище, вважався адептом культу Аполлона. Геродот пише, ніби він «носився по світу зі своєю славнозвісною стрілою». Стріла ж була атрибутом цього бога і він трактувався як стріловержець. Водночас стріла – необхідна зброя й символ воїна-кочівника. А скіфи та інші народи Північного Причорномор’я вели кочовий спосіб життя.

Розповіді про особу Абаріса (якими б вони фантастичними не були) є ще одним свідченням того, що народи Північного Причорномор’я через грецькі колонії в цьому регіоні мали змогу знайомитися з досягненнями давньоеллінської цивілізації, в т.ч. й досягненнями в сфері філософії.

Дата добавления: 2015-05-22