Біон Борисфеніт – філософ-авантюрник

Хоча Біона Борисфеніта (ІІІ ст. до н. е.) важко назвати зіркою першої величини елліністичної філософії, але це була яскрава, багато в чому шокуюча особистість, яка залишила по собі і добру, і погану пам’ять. Цікаві не лише його філософські погляди, а й біографія, яка може слугувати основою для захоплюючого авантюрного роману. Не випадково Діоген Лаертський приділив багато уваги опису життя Біона Борисфеніта [66]. І це при різко негативному ставленні до нього.

Не останню роль у скандальності Біона відіграло його походження й те виховання, яке він отримав у молоді роки. Народився Біон у Ольвії (чи Борисфені, як іноді ще іменували це місто). Батько його був вільновідпущеником, котрий заробляв на життя, торгуючи солоною рибою. Мати Біона була повією. Певно, майбутньому філософу судилося життя соціального маргінала, якби не «щасливий випадок». Батько Біона прокрався і всю його сім’ю продали в рабство. «Мене, молодого та гожого, – розповідав Біон, – купив один ритор. Потім він помер і залишив увесь свій спадок. Перш за все, я спалив його твори, а потім назгрібав грошей, приїхав у Афіни і зайнявся філософією». Можна здогадуватися про специфічні відносини між ритором та його юним рабом. Біон, схоже, ненавидів свого господаря, який водночас був і його вчителем. Тому після смерті свого пана Біон спалив усі його твори.

Та все ж майбутній філософ багато чим зобов’язаний був своєму вчителю. Той змусив його проштудіювати давньогрецьку літературу, зокрема, твори Гомера, який користувався великою славою в Ольвії. Пізніше Біон вільно пародіював найвідомішого поета античності. Господар навчив його й риторичному мистецтву, а також елементарним філософським знанням, які входили до риторичного курсу. Тому Біон відзначався красномовністю. Зрештою ритор залишив Біону своє майно. Було воно не таким малим. Принаймні на кошти від продажу цього майна Біон здійснив подорож до Афін і почав навчатися там філософії. Про це навчання Діоген Лаертський пише так: «Спочатку він належав до Академії, хоча в той час був слухачем Кратета. Потім звернувся до кінічного способу життя, надягнув плаща і взяв палицю… Потім, послухавши софістичні промови Федора Безбожника на різноманітні теми, прийняв його вчення. Після цього вчився в перипатетика Феофаста». Проте Діоген визнає талант Біона, зазначаючи, що той вмів справляти враження на глядачів і висміяти будь-що, вдаючись при цьому до грубих висловлювань: «…був майстром на всі руки, а також умілим софістом і надав немалу допомогу тим, хто хотів критикувати філософські вчення… Він залишив чимало творів про важливі речі, а також корисні й потрібні висловлювання».

Водночас Діоген відзначав чимало негативних елементів у поведінці Біона й особливо акцентував увагу на еклектичності його філософії. Він спеціально наводить висловлювання Ерастофена: мовляв, Біон першим одягнув філософію в строкате покривало гетери.

Проте не варто перебільшувати еклектичність поглядів Біона. Багато філософів елліністичного періоду намагалися витворювати цілісні системи, спираючись на здобутки різних філософських шкіл. Біон не був винятком. Переважно він орієнтувався на філософію кінізму, поєднуючи її з елементами стоїцизму. Про це засвідчують висловлювання Біона, які наводить Діоген Лаертський: «На питання, кому тривожно живеться, він відповів: «Тому, хто більше всього прагне благоденства». Старість він назвав пристанищем для всіх бід, оскільки всі нещастя накопичуються до цього віку. Славу він називав матір’ю доблестей, красу й добро – вважав чужими один одному, в багатстві – бачив рушійну силу будь-якої справи… Він говорив: «Велике нещастя – невміння переносити нещастя». Про скупого багача він сказав: «Не він володіє багатством, а воно ним». Він говорив, що скупі так багато піклуються про багатство, ніби воно їхнє власне, але так мало ним користуються, ніби воно чуже. В молодості, говорив він, можна відзначатися мужністю, а в старості потрібне зріле розуміння. Розуміння ж, за його словами, настільки переважає всі інші доброчинства, наскільки зір – всі інші почуття».

Про Біона збереглися свідчення, що він «мав тонкий розум, складав вірші, любив музику й геомерію», ніколи довго не жив в одному місті, постійно подорожував. Був надзвичайно приємним співрозмовником і всі намагалися його до себе запросити. Чи не нагадує в цьому Біон Григорія Сковороду, деяких інших діячів української культури, котрі обрали «мандрівний» спосіб життя?

Філософ охоче спілкувався з представниками соціальних низів, насміхався над елементами «високої» елітарної культури. Так, прибувши на острів Родос, який в елліністичному світі вважався головним центром риторичного мистецтва, Біон підговорив матросів переодягнутися його учнями і йти за ним. З такою процесією з’явився в місцевий гімнасій і привернув до себе загальну увагу. Якщо розібратися, то такий вчинок Біона не що інше, як пародія на риторичне мистецтво, котре надзвичайно цінувалося грецькою елітою. На тому самому Родосі Біон відмовлявся навчати приїжджих риториці, а вчив філософії, наближеної до кінізму. Коли його запитували, чому він так чинить, Біон відповідав: «Як я можу продавати ячмінь, коли я привіз пшеницю». Звісно, в цьому було блефування. Біон принципово не хотів навчати слухачів «аристократичної» риторики, пропонуючи їм «простонародну» філософію.

У Біона спостерігаємо негативне ставлення до багатьох моментів давньогрецької культури, висміювання їх. Тут він у дечому схожий на свого далекого попередника-земляка Анахарсіса. Біон не приймає пануючу на той час у Греції сексуальну мораль, висловлює «безбожні думки» і т.ін.

Та все ж, незважаючи на такий радикалізм, Біона важко назвати «класичним кініком». Він спілкувався не лише з представниками соціальних низів, а й знаходив спільну мову з можновладцями. Філософ справив позитивне враження на могутнього елліністичного монарха, царя Македонії Антігона (282-240 рр. до н. е.), ставши його другом. Тому в філософських поглядах Біона простежуються певні конформістські нотки. Наслідуючи стоїків, він вважав, що не варто протидіяти «долі», а треба шукати найбільш прийнятний варіант поведінки в тих обставинах, які склалися. Певно, друг македонського правителя уже не міг бути безкомпромісним другом рабів.

Хоча в Біона було широке коло спілкування й велика кількість друзів, але постійні переїзди, хаотичний, на грані авантюрності спосіб життя не дали йому змоги створити філософську школу. А, можливо, він цього й не прагнув.

На жаль, твори Біона Борисфеніта не дійшли до нас. Збереглися лише назви двох його праць «Про гнів» і «Про рабство», а також окремі фрагменти, які не дають нам відтворити цілісну картину поглядів мислителя. Але, можливо, значення Біона не стільки в оригінальності його поглядів, як у тому, що він створив новий філософський і літературний жанр – діатрибу. Створення певною особою якогось окремого жанру писемності – річ унікальна. Лише одиниці авторів можуть цим похвалитися.

Діатриба – щось середнє між доповіддю й діалогом, популярна проповідь на моральну тему, в якій ідеї викладаються в доступній, часто максимально «народній» формі. Діатрибі притаманна сатира, безпощадна й відкрита полеміка з противниками, пародія, смілива словотворчість, гра слів, переінакшення традиційних прийомів та форм, порушення канонів, жанрове різноманіття, навіть перехід прози у вірші й навпаки, що сприймалося освіченою публікою як щось недозволене. У діатрибах, поряд із використанням «високих» гомерівських поетизмів та сюжетів, зустрічаються жартівливі неологізми, типові метафори, фольклорні мотиви, навіть лайливі слова.

Діатриба стала не лише популярним жанром кінічної літератури. Її більшою чи меншою мірою використовували відомі античні автори – Горацій, Ювенал, Епіктет, Сенека, Лукіан та інші [67].

Те, що саме Біон став творцем такого оригінального жанру, не видається випадковим. Діатриба – жанр опозиційний щодо тогочасної високої античної літератури. Сумнівно, щоб його створив грек із осереддя Еллади. Це міг зробити хіба що виходець із околиці еллінського світу, в якого було певне неприйняття античної класики, який відчував себе провінціалом і в якого було бажання посміятися над корінними греками. Це якраз той випадок, коли гумор, сатира перетворюються в філософствування.

Тематика Біонівських діатріб надзвичайно різноманітна – багатство, бідність, вигнання, життя і смерть, доброчинство, держава, релігія тощо. Уявлення про них можемо скласти на основі творів Телета із Мегар (жив у середині ІІІ ст. до н. е.) [68]. Останній належав до послідовника Біона, на якого часто посилався.

У діатрібі «Про автаркію» Телет наводить міркування Біона про долю. Біон вважав, що доля визначає обставини життя людини, які змінити не можна. Та все ж людина здатна розумно пристосуватися до цих обставин: «Як хорошому актору належить мистецьки зіграти ту роль, яку йому доручив у п’єсі драматург, так і хорошій людині варто вміти зіграти роль, яка визначена його долею. Адже вона, твердить Біон, наче якийсь поет: одному дарує першу роль, іншому – другу, одному – роль царя, іншому – злидаря-бродяги. Перебуваючи на других ролях, не прагни зіграти роль героя. У противному випадку ти здійсниш нерозумний вчинок. Ти вмієш добре наказувати, я – коритися. Ти хочеш виховувати багатьох, а я – лише ось цього хлопця. Ти багатий і щедрий. Я ж сміливо беру в тебе і не раболіпствую, не вислужуюсь, не скаржусь на долю свою. Ти розумно користуєшся своїми великими статками, а я малими. Адже, говорить Біон, не лише велике багатство нас годує і не лише ним можна розумно користуватися…». Можливо, ці слова, передані Телетом, були сказані Біоном своєму могутньому другу, македонському царю Антігону Донату. Біон, очевидно, не раболіпствував перед ним. Просто давав зрозуміти, що кожен з них грає свою роль.

Однак, вважає Біон, через свою нерозумність, ми часто незадоволені своєю роллю. Тому невміло граємо її, пристосовуючись до обставин. Біон образно пояснює цю думку: «Так відбувається, коли ти маєш справу з тваринами: невміло доторкнешся – вона вкусить; якщо змію вхопити посередині, вона тебе вкусить, якщо ж схопити за шию, то нічого не буде». Так само й з обставинами. Якщо вміло «вхопишся» за них, нічого поганого не станеться».

Біон не перестає повторювати, що життя – це гра: «Подібно до того, як ми покидаємо дім, коли господар, який здав його нам, не отримує своєчасно плату й забирає ключі від дверей, забирає посуд і не дає користуватися колодязем, так і ми покидаємо наше смертне тіло, коли природа, що дала нам його в оренду, віднімає зір, слух, руки, ноги. У цьому випадку я не збираюся затримуватися в світі й піду, наче з банкету, ніскільки не хвилюючись з життя, коли настане моя година… Подібно до того, як вмілий актор грає і на початку п’єси, і в середині, і в самому кінці, так і мудра людина добре проживає початок свого життя, середину й достойно зустрічає свій кінець».

У Телета є діатріба «Про вигнання». Тут він веде мову про людей, що покинули свою землю, стали емігрантами. Очевидно, цей твір був написаний не без впливу Біона, який і належав до емігрантів. Тут зустрічаємо посилання на нього, де філософ говорить, що ховати людину далеко від рідних місць є нормальною річчю, хоча в той час подібні погляди розглядалися як щось незвичайне і нетрадиційне.

На Біона посилається Телет також у діатрібі «Про бідність і багатство». Мислитель вказував, що справа не лише в тому, чи належить та або інша річ людині, а те, чи вона використовується нею: «Якщо тобі дадуть що-небудь на хвилинку, і ти не можеш ним скористатися, то це те саме, що й зовсім його не мати». Розмірковуючи про бідність і багатство, Біон дає зрозуміти, що важливим для звільнення від бідності є не накопичення багатств, а вміння використовувати те, що маєш: «Якщо хто-небудь хоче сам звільнитися від нужди й нестатків чи іншого звільнити, нехай не женеться за багатством ні для себе, ні для іншого. Тому що це було б схоже на те, говорить Біон, якби хто-небудь, бажаючи когось звільнити від водянки, не став би його лікувати, а надав би йому джерела й ріки».

Хто б як не ставився до Біона Борисфеніта, немає сумніву, що це була яскрава постать серед античних філософів. Його оригінальність (принаймні частково) визначалася походження мислителя. Як не дивно, і за способом життя, і за його сприйняттям, навіть за характером творчості дуже подібними до Біона Борисфеніта були українські мандрівні дяки ХVІІІ ст. А «Енеїда» І. Котляревського, яка поклала початок новій українській літературі, це своєрідна діатріба. Для неї притаманна така ж демократична сатиричність, як і для творів Біона. Багато цікавих «ментальних параллелей» можна простежити між Біоном та американським «королем поп-арту» Енді Ворголом (Андрієм Ворголою), який за походженням був українцем. І той, і другий, будучи вихідцями з соціальних низів, демонстрували шокуючу поведінку, відкидали традиційні цінності, знущалися над «метропольною культурою».

Про Біона все таки знали українські мислителі. Засновник Чернігівського колегіуму Йоан Максимович у своїй роботі «Іліотропіон» (1714) згадує цього філософа, посилаючись на його думку, що, оволодівши багатством, людина опиняється в полоні різноманітних турбот [69]. Могли знати про нього й інші українські любомудри.

Дата добавления: 2015-05-22