Примітки. 1. Про А.Фрича-Моджевського див.: Andrzej Frycz Modrzewski i problemy polskiego Odrodzenia

1. Про А.Фрича-Моджевського див.: Andrzej Frycz Modrzewski i problemy polskiego Odrodzenia. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1962; Dziedzictwo Andrzeja Frycza Modrzewskiego w myśli politycznej i humanistycznej. – Torun, 2004; Korolko M. Andrzej Frycz Modrzewski. – Warsz., 2000; Kot S. Andrzej Frycz Modrzewski. – Kraków, 1919; Kurdybacha L. Ideologia Frycza Modrzewskiego. – Kraków, 1953; Lepszy K. Frycz Modrzewski. – Warsz., 1953.
2. Braun J. Zarys filozofii Hoene Wronskiego. – Warsz., 2006; Kozłowski W.M. Hoene-Wronski jako filozof. – Warsz., 1907.
3. Про А.Міцкевича див.: Яструн М. Мицкевич. – М., 1963; Kleiner J. Mickiewicz. – T.1-2. - Lublin, 1948.
4. Гісторыя філасофская і грамадска-палітычнай думкі Беларусі: У шасці тамах. – Мінск, 2008. – Т.І. – С.70.
5. Див: Шевченко Т. Щоденник // Його ж. Зібрання творів: У шести томах. – К., 2003. – Т.5. – С.47-49.
6. Про К.Лібельта див.: Grot Z. Zycie i działalnośc Karola Libelta. – Poznan, 1977.
7. Про Г.Коллонтая див.: Хинц Х.Ф. Гуго Коллонтай. – М., 1978; Шаправський С. Політична та освітня діяльність Гуго Коллонтая (1750-1812). – Хмельницький, 2010; Giergielewicz E. Poglądy filozoficzno prawne Hugona Kołłąntaja. – Warsz., 1930.
8. Chamcowna M. Uniwersytet Jagellonski w dobie Komisji Edukacji Narodowej. – Wrocław-Warszawa, 1957. – S.157.
9. Leśnodorski B. Polscy jakobini. – Warszawa, 1960.
10. Kołłątaj H. Listy Anonima i Prawo politzczne narodu polskiego, 2 tomy. – Warsz., 1954.
11. История Польши. – М., 1956. – Т.1. – С.396.
12. Див.: Cеменюк П. Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу. – Львів, 2010.
13. Фабяновський А. Гуго Коллонтай і Тадеуш Чацький – творці Волинської гімназії // Волинські Афіни. 1805-1833. – Тернопіль, 2006. – С.41-50.
14. Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності. – Кременець, 1999. – С.88.
15. Про Кременецький ліцей див.: Krzemieniec. Ateny Juliusza Słowackiego. – Warsz., 2004.
16. Колесник Е.А. Книжные коллекции Центральной научной библиотеки Академии наук УССР. – К., 1988. – С.5, 15.
17. Ададуров В. «Наполеоніада» на Сході Європи: узагальнення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку ХІХ століття. – Львів, 2007. – С.198.
18. Kołłątaj H. Porzadek fizyczno-moralny. – Warsz., 1955. – S.163.
19. Цит. за: Хинц Х.Ф. Г.Коллонтай. – С.203.
20. Коллонтай Г. Физическо-моральный порядок… // Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей. – М., 1956. – Т.1. – С.375-376.
21. Там само. – С.425.
22. Про С.Зеновича див.: Иконников В. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского Университета св.Владимира (1834-1884). – К., 1884. – С.206-227; Garbоwska J. Stefan Zienowicz – krzemieniecki teoretyk nauki // Krzemieniec. Ateny Juliusza Słowackiego. – S.397-403.
23. Zienowicz S. List… do Henryka Hrabiego Rzewuskiego… – Wilno, 1851.
24. Ibid. – С.25-26.
25. Ibid. – С.50.
26. Słowacki J. Dziela. – Wrocław, 1959. – T.12. – S.255.
27. Куліш П. Повість про Український народ; Моє життя; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія. – К., 2005. – С.213.
28. Крисовський О. Кременецький Парнас у період діяльності гімназії та ліцею // Волинські Афіни. 1805-1833. – С.127.
29. Шевченко Т. Варнак // Його ж. Зібрання творів. – К., 2003. – Т.3. – С.145.
30. Про А.Мальчевського й «українську школу» в польській літературі див.: Грабович Г. Витоки «Української школи» в польській літературі // Хроніка-2000. – К., 2009. – Вип.80. – С.379-430.
31. Кирчів Р. Кременець як літературно-мистецький осередок першої третини ХІХ ст.. // Волинські Афіни. 1805-1833. – С.81-85.
32. Вернес Г.Д. Юліуш Словацький і Україна. – К., 1959; Левінська С.Й. Юліуш Словацький. Життя та творчий шлях. – К., 1973.
33. Словацький Ю. Срібний сон Соломеї // Його ж. Срібний міф України. – Львів, 2005. – С.260.
34. Його ж. Якщо колись у тій моїй країні // Там само. – С.76.
35. Його ж. Змій //Там само. – С.111.
36. Цит. за: Павличко Д. Український патріотизм Юліуша Словацького // Там само. – С.25-26.
37. Там само. – С.26.
38. Словацький Ю. Вацлав // Його ж. Срібний міф України. –– С.97.
39. Про Т.Падуру див.: Якубовська-Кравчик К. Томаш Падурра // Волинські Афіни. 1805-1833. – С.129-136; Inglot M. Tomasz Padura // Krzemieniec. Ateny Juliusza Słowackiego. – S.253-267.
40. Pyśma Tymka Padurry. – Lwów, 1874. – S.13.
41. Там само. - S.269-330.
42. Про І.Терлецького див.: Лисяк-Рудницький І. Іполіт Володимир Терлецький // Його ж. Історичні есе. – К., 1994. – Т.1. – С.221-250.
43. Див.: Słowo Rusina ku wszej braci szczepu słowianskiego o rzeczach słowianskich. – Paryz, 1849.
44. Gawor L. Szkice o cywilizacji. – Rzeszow, 2009. – S.49-85.
45. Słowo Rusina ku wszej braci szczepu słowianskiego o rzeczach słowianskich. – S.41.
46. Ibid. – S.61.
47. Ibid. – S.67.
48. Ibid. – S.61.
49. Ibid. – S.67-68.
50. Ibid. – S.68.
51. Ibid. – S.51-52.
52. Ibid. – S.55-56.
53. Шевченко Т.Г. Полякам // Його ж. Зібрання творів. – К., 2003. – Т.2. – С.48.
54. Słowo Rusina ku wszej braci szczepu słowianskiego o rzeczach słowianskich. – S.93.
55. Про Ф.Духінського див.: Лисяк-Рудницький І. Францішек Духінський і його вплив на українську політичну думку // Його ж. Історичні есе. – Т.1. – С.265-280.
56. Duchinski F.-H. (de Kiew). Peuples Aryas et Tourans, Agriculteurs et Nomades. – Paris, 1864. – P.22.
57. Лисяк-Рудницький І. Францішек Духінський і його вплив на українську політичну думку // Його ж. Історичні есе. – Т.1. – С.270.
58. Про Ю.Охоровіча див.: Михальчишин Г.Є. Юліан Охорович: життя та наукові пошуки першого викладача психології Львівського університету // Психологічні студії Львівського університету. Львів, 2008. – С.73-82; Bobrowska-Nowak W. Julian Ochorowicz na drogach i bezdrozach psychologii // Kwartalnik historii nauki i techniki. – 1971. – №1. – S.67-85; Cenciła T. Julian Ochorowicz // Kalendarz Cieszynski 2002. – Cieszyn, 2001. – S.222-224; Gawor L. Mysliciele mało znani. Filzofia polska konca XIX wieku i pierwszych dekad XX stolecia. – Rzeszow, 2011. – S.50-80.
59. Ochorowicz J. Wstep i pogląd na filozofie pozytywną // Filozofia i mysl spoleczna w latach 1865-1895. – Warsz., 1980. – T1. – S.152.
60. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). – К., 2006. – С.154, 156, 157, 228, 232.
61. Wajdowicz R. Julian Ochorowicz jako prekursor telewiziji i wynalazca z dziedziny telefonii. – Wrocław, 1964.

Література

Волинські Афіни. 1805-1833. – Тернопіль, 2006.
Грабович Г. Витоки «Української школи» в польській літературі // Хроніка-2000. – К., 2009. – Вип.80.
Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). – К., 2006.
Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К., 1994. – Т.1.
Cеменюк П. Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу. – Львів, 2010.
Словацький Ю. Срібний міф України. – Львів, 2005.
Хинц Х.Ф. Гуго Коллонтай. – М., 1978.

Контрольні запитання

1.У чому виражався вплив польської філософської традиції на українську?
2.Чому варто вважати Гуго Коллонтая представником філософії просвітництва на українських землях?
3.Як можна охарактеризувати філософські погляди С.Зеновича?
4.Як обґрунтовували ідею єдності поляків та українців Ю.Словацький і Т.Падура?
5.У чому особливості слов’янофільських поглядів І.Терлецького?
6.Як Ф.Духінський пояснював конфліктні моменти у взаємовідносинах між росіянами та українцями?
7.Яким чином Ю.Охоровіч вплинув на поширення позитивізму на землях Галичини?

Кралюк П. "Іст. укр. філософії" - Тема 14. Польська філософська традиція на українських землях у кінці XVIII – на початку XX ст.

14.1.Особливості польської філософської традиції та її зв’язок із українською

Розвиток польської філософської думки тісно пов’язаний з розвитком української. На жаль, на це, в силу різних причин, мало звертали увагу як українські, так і польські дослідники. Хоча, насправді, між філософією двох народів є багато паралелей та спільних моментів. Передусім це обумовлювалося тим, що українці й поляки, попри конфесійні відмінності, тривалий час не лише інтенсивно спілкувалися як сусіди, але входили до складу одних і тих же державних організмів (Королівства Польського, Речі Посполитої) й, відповідно, знаходилися у відносно єдиному культурному просторі. При цьому поляки часто ставали для українців трансляторами культурних надбань, що йшли із Заходу. Через поляків до нас в основному прийшла схоластика, неосхоластика, філософія Відродження, реформаційна думка, культура бароко й частково Просвітництво. Немало представників української культури, які мали відношення до розвитку філософської думки, водночас були й представниками культури польської – Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Ян Лятош, Станіслав Оріховський, теоретики соцініанства тощо. Також на українських землях функціонували освітні й наукові інституції поляків, у яких так чи інакше культивувалася філософська думка – Львівський університет, Кременецький ліцей, Оссолінеум.
Ще в період Середньовіччя головним осередком філософствування в Польщі став Ягеллонський (Краківський) університет, заснований у 1364 р. Як відомо, він був одним із перших, поряд з Празьким, університетів Центральної Європи. У ньому навчалися і навіть працювали вихідці з України. Тут, як і в інших університетах Західної Європи, викладалася схоластична філософія, в основі якої лежав аристотелізм. ХV ст. вважається віком розквіту схоластики в Ягеллонському університеті. Зрозуміло, що схоластику, котра сформувалася в Західній Європі, важко вважати польською філософією. Хоча вона, звісно, стимулювала розвиток філософської культури в Польщі.

Власне, про польську філософську думку можемо говорити хіба що з часів Відродження. До яскравих її представників цього періоду правомірно віднести українця Станіслава Оріховського, про якого вже велася мова, і Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572). Останній, як і С.Оріховський, відомий своїми працями політологічного характеру, зокрема роботою «Про направу держави» (видана в 1554 р.), де він відстоював ідею рівності різних соціальних станів перед законом, посилення центральної влади, пом’якшення крайнощів кріпацтва, необхідності широкої освіти, вільної від церковного впливу [1]. Твори А.Фрича-Моджевського мали значний резонанс. Були відомі вони і в Україні.

Цікавою сторінкою в історії ренесансної філософії Польщі стала філософія соцініан, яка поєднала елементи культури Відродження з Реформацією. Як уже говорилося, соцініанство мало значне поширення на українських теренах.

У другій половині XVIII ст. в Польщі неосхоластична філософія, яка панувала в єзуїтських колегіумах, втрачає свої позиції. Натомість, поширюється філософія Просвітництва. Найбільш яскраві її представники – Станіслав Сташіц (1755-1826), Ян Снядецький (1756-1830) і особливо Гуго Коллонтай, який походив із України і був пов’язаний з нашим краєм.

З одного боку, політичні та соціальні чинники (розбір Речі Посполитої, втрата польською шляхтою впливу), з іншого, ідеї романтизму та німецької класичної філософії призвели до формування специфічно польської філософії месіанізму, котра справила вплив на українську суспільну думку, зокрема на погляди представників Кирило-Мефодіївського братства.

Вважається, що біля витоків цієї філософії стояв Юзеф Гьоне-Вроньський (1776-1853). Саме він ввів термін месіанізм. Мислитель учив, що людству тепер здається, ніби абсолют недоступний, але прийде час, коли погляд цей зміниться. Провідну роль у зміні людства, його поглядів Ю.Гьоне-Вроньскький відводив слов’янам [2].

Польський месіанізм набув поширення у середині ХІХ ст., особливо після польського повстання 1830-1831 рр. У певному сенсі це була ідейна компенсація за цю поразку, як, зрештою, й компенсація за розбір Польщі. Для цієї течії характерною є побудова спекулятивних метафізичних систем, що поєднувалися з прагненням до реформування світу.

Помітну роль у становленні польського месіанізму відіграв видатний письменник-романтик Адам Міцкевич (1798-1855) [3] особливо його робота «Книги народу і пілігримства польського», що була видана в Парижі в 1832 р. Цей твір справедливо вважається своєрідним маніфестом месіанізму.

У даній роботі А.Міцкевич, стилізуючи біблійну оповідь, проводить думку, що історія людства починається з часів існування свободи, яка була подарована людям Богом. Усі європейські народи (німці, італійці, французи, поляки) прийняли віру християнську, іменували себе одним християнським народом і сповідували ідеали свободи й рівності. Однак історія європейської цивілізації – це багаторазовий відхід владних еліт від свободи, дарованої Богом.

Свобода, що існувала в біблійні часи як ідея Бога та природній спосіб життя «патріархів та їхніх дітей», була розбита античним ідолопоклонством. Воно трактувалося А.Міцкевичем як невідання і, відповідно, як відмова від свободи. Прихід Ісуса Христа, що пов’язувався з відмовою від ідолопоклонства, приніс народам нову свободу. Однак королі все зіпсували. Вони перестали змагатися за утвердження й поширення християнства, а почали битися між собою. З часом християнська віра в Бога була підмінена шануванням «його величності приватного інтересу». Лише польський народ продовжував правдиво шанувати Бога. Польща поєдналася з Литвою, як жінка з чоловіком. Вони створили правдиву християнську державу, котра проіснувала до кінця XVIII ст. А.Міцкевич вірив, що відбудеться відродження цієї держави, яка стане взірцем для всіх християнських народів.

Певно, можна погодитися, що філософія «Книг народу і пілігримства польського» є «майстерною еклектикою, котра увібрала в себе різні, часом суперечні між собою, напрямки західноєвропейської філософії для вирішення цілком локального завдання: показати богообраність польського народу (у широкому сенсі як об’єднання всіх етносів Першої Речі Посполитої), несправедливість та злочинність ліквідації цієї держави, зміцнити віру своїх співвітчизників в їхнє скоре воскресіння як загальновизнаної нації» [4].

Представниками польського месіанізму вважаються, окрім А.Міцкевича, Ю.Голуховський, К.Лібельт, В.Лютославський, А.Товянський, Б.-Ф.Трентовський та інші. Головні риси цієї філософії наступні: віра в особистого Бога та у вічне існування душі; підкреслення переваги сил духовних над фізичними; представлення народу (в даному випадку поляків) як інструменту перетворення життя й порятунку людства; ідея, згідно з якою людина може реалізуватися себе в повній мірі лише серед народу як спільності душ; історизм, котрий виражається в тому, що народи забезпечать розвиток людства. Через польський месіанізм червоною ниткою проходить думка, ніби поляки володіють надзвичайними здібностями, які відрізняють їх від інших народів. Цю філософію варто трактувати як ранню ідеологію польського націоналізму. Можна провести певні паралелі між польським месіанізмом та німецькою класичною філософією, в якій теж особлива роль відводилася німецькій нації. Інша річ, що німецька класична філософія була більш «витонченою».

Правомірно відзначити великий вплив А.Міцкевича на українських діячів та мислителів, особливо це стосується Т.Шевченка. Також українським діячам були відомі твори інших представників польського месіанізму. Наприклад, Т.Шевченко ознайомлювався з поглядами Кароля Лібельта (1807-1875), його естетикою [5]. Цей філософ стояв на позиціях правого гегельянства, проголошував тезу про «притаманний слов’янам ірраціоналізм» [6].

У другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. серед польських мислителів набуває поширення філософія позитивізму. Одним із найяскравіших його представників був Юліан Охоровіч, який, судячи з усього, справив певний вплив на І.Франка та сприяв поширенню позитивізму на Галичині. З часом Львів стає одним із головних осередків цього філософського напрямку на теренах Східної Європи. Паралельно з позитивізмом у польській філософській думці поширення набув неотомізм, представником якого був Маріан Моравський (1845-1901). Не без впливу поляків неотомізм поширювався і в Україні.

Дата добавления: 2015-05-22