КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Шш — М., 1997. — С. в—15. 2 страницаУ здійсненні влади на місцях помітна роль належала комендантам і комісарам, які призначалися або обиралися ревкомами. революційними штабами та Радами, а іноді й місцевими з'їздами Рад. Штаб головкому В. Антонова-Овсіенка, Центральний військово-революційний комітет Донбасу, усі інші надзвичайні комітети призначали комісарів для виконання на місцях воєнних, продовольчих завдань і боротьби з політичними противниками. § 2. Радянське державне будівництво в Україні в умовах громадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 - - кінець 1920 рр.) *** 1 С «и реднього періоду дає змогу, зробити висновок, що громадянська війна розпочалася насамперед як війна сил, керованих соціалістичними партіями. Найжорсткішу поло, що ішключали політичний плюралізм, займали більшовики Логіка боротьби призвела до виходу «на поле бою» праворадикаль-них сил, аж до «білого руху». До цієї боротьби підключилися також іноземні інтервенти. Більшовики опинилися у внутрішньополітич-а невдовзі — і в зовнішньополітичній ізоляції, що. можливо, і стало одним з основних чинників, які підштовхнули їх на згубний іх. Більшовики й у теоретичному плані розглядали громадянську війну як виправданий у певних умовах метод утвердження со-азму. Отже, війну було розпочато відповідно до фатального ло-зунга Леніна про перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Ленін проголошував, що більшовики — єдина партія, яка не боїться такої війни. «Наша партія за громадянську війну», — горював за ним Троцький. Народ не розпочинав війни. Вибір був у руках політичних гій, передусім їхніх лідерів. Коли б вони виявили більше держа-зноі мудрості, терпимості, то шанс на мирний характер перетворень у країні, можливо, не був би втрачений. Події жовтня 1917 р. могли бути не переворотом, а початком процесу радикальних реформ, більш або менш мирно здійснюваних демократичною владою, риманою широкими верствами суспільства. Були потрібні подальші драматичні події, щоб окремі, поки що розрізнені вибухи громадянської війни перетворилися на тину пов-номасштабну. Однією з таких подій було укладення Брестського договору, наслідки якого виявилися трагічними. Сам Ленін називав його «нещасним миром». Він уразив патріотичні почуття народу. Це був той «фундамент», на якому розгорнувся антибільшовицький рух в різних регіонах країни. Україна теж не була винятком. Суворі «воєнно-економічні» заходи в містах, продрозкладка, інезами, селянські заколоти стали наслідками «нещасного ми- Розділ 1. Держава і право в роки громадянської війни і воснної інтервенції ру». Він також був каталізатором майбутнього розвитку воєнної інтервенції. У цілому події 1918—1920 рр. в Україні розгорталися в загальному контексті громадянської війни на території дореволюційної Росії. Водночас вони мали свою специфіку і визначалися особливим драматизмом, який виявився у надзвичайній запеклості боротьби за владу, в більш складному, ніж в інших регіонах колишньої імперії, комбінуванні найрізноманітніших політичних сил, їх швидкій змінюваності біля керма влади, у поєднанні гасла соціального визволення з гаслом національно-державного суверенітету та ін. Австро-німецькі війська, які в лютому вступили в Україну, вже у середині квітня 1918 р. окупували всю її територію. Радянська влада в Україні була проголошена поза законом. Влада в Україні у перший час після окупації перебувала ще у Центральної Ради, згодом — у гетьмана, а фактично — в австро-німецького командування. Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупантів викликали бурхливу реакцію у більшості українського народу. Розгорнулася широка повстансько-партизанська боротьба проти загарбників. Керівництво цією боротьбою здійснювалося представниками кількох політичних партій. Повстанські загони очолювали українські есери, анархісти, більшовики, деякі інші партії. На політичну арену вийшли різноманітні отамани, що стало однією з характерних рис громадянської війни в Україні. Серед них були такі суперечливі фігури, як Махно, Зелений, Григор'єв. Більшовики, спираючись на допомогу радянської Росії, докладали чимало зусиль, щоб відновити в Україні радянську владу. 18 квітня 1918 р у Таганрозі, куди евакуювалися ЦВК і Народний Секретаріат, відбулася сесія ЦВК Рад України. На ній було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів (Повстанбюро) у складі дев'яти осіб. Найчисленнішою групою в ньому були більшовики. До складу Повстанбюро, головою якого був М. Скрипник, входили також ліві есери та ліві українські соціал-демократи. Постійно діючі вищі органи влади республіки припинили свою діяльність. Засідання ЦВК Рад України до 111 Всеукраїнського з"їз-ду Рад більше не скликалися. Повстанбюро здійснило певну роботу щодо мобілізації українського населення на боротьбу проти авст-ро-німецьких окупантів, а також Центральної Ради, а згодом — гетьманщини. Воно розповсюдило на території України маніфест ЦВК від 19 квітня 1918 р. із закликом до робітників і селян підняти повстання, керувало створенням на місцях військово-революційних 2. Радянські державне будівництво в Україні комітетів і формуванням українських військових сил у «нейтральній зоні». Проте Повстанбюро не виконало усіх завдань, які доручили йому більшовики. Цим значною мірою пояснюється його розпуск у липні 1918 р. І з'їздом КП(б)У. На прийнятті цього рішення наполягала частина делегатів партійного з'їзду, намагаючись у такий спосіб виключити зі складу радянських органів України лівих есерів. Подальшу боротьбу за відновлення радянської влади в Україні очолила партія більшовиків, яка сформувала спеціальний орган — Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК). Члени ЦВРК призначалися і відкликалися ЦК КП(б)У. Головою ЦВРК був О. Бубнов. До складу ЦВРК входили В. Затонський, Ю. Коцюбинський та кілька військових. ЦВРК і підпільні більшовицькі організації, виконуючи рішення І з'їзду КП(б)У, створювали місцеві ревко-ми. Спочатку вони формувалися як органи підпільної боротьби і підготовки повстання. У майбутньому ревкоми мали стати — до виборів Рад — органами місцевої влади. Завдання вигнання окупантів ставало особливо актуальним у зв'язку з демократичною революцією, яка розпочалася у Німеччині в листопаді 1918 р. ЦК РКП(б) визнав за доцільне утворити групу військ Курського напрямку на чолі з Реввійськрадою у складі В. Антонова-Овсіснка, Й. Сталіна і В. Затонського. 19 листопада Ре-ввійськрада Українського фронту прибула до Курська для організації наступу сформованих у нейтральній зоні українських радянських дивізій та військ, що їх виділила Реввійськрада РСФРР для допомоги більшовикам України. Тоді ж розпочалося формування Тимчасового робітничо-селянського уряду України. До Курська разом з членами Реввійськради прибули з Орла члени ЦВК Рад України. Однак процес створення українського уряду наштовхнувся на опір деяких великодержавно налаштованих діячів у РСФРР. Так, Й. Сталін заявив голові ВУЦВК В. Затонському: «Достатньо грали в уряд і республіку, здається, досить, час кидати гру»1. І все ж 28 листопада 1918 р. у Курську відбулося перше засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Були прийняті декрет «Про організацію Військової Ради Української Радянської армії», «Звернення до нового уряду Німеччини» та інші акти2. 29 листопада 1918 р. було оприлюднено маніфест Тимчасового робітничо-селянського уряду до робітників та селян України. У ма- Национальная государствонность союзной республики. — К, 1991 — С. 8. : Гражданская война на Украйно Сб. документи» и материалов: В 3 т. — К. 1967. — Т. 1. Кн. І. — С. 256—258. Розділ І. Держава і»і|>и«о «роки громадянської війни і воєнної інтервенції ніфесті повідомлялося про усунення від влади гетьмана II. Скоропадського, скасування всіх його законів та розпоряджень, перехід усієї повноти влади до Рад Наприкінці листопада 1918 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд видав декрет «Про організацію влади на місцях». У ньому цкшачалося, що радянська влада в Україні відновлюватиметься з урахуванням досвіду державного будівництва в РСФРР. Декрет вимагав негайної організації у містах та селищах України рухомих військово-революційних комітетів, а в селах — комітетів бідноти. Ревкоми та комбіди мали створюватися місцевими організаціями КП(б)У. Знову утворювалися надзвичайні органи влади. Радянська влада набувала форми военно-пролетарської диктатури. Починаючи з 29 січня 1919 р., уряд радянської України став іменуватися Радою Народних Комісарів УРСР, а керівники центральних відомств — народними комісарами. Програма діяльності уряду в розгорнутій формі містилася у «Декларації Тимчасового робітничо-селянського уряду України», оприлюдненій 28 січня 1919 р. Український радянський уряд в період до III Всеукраїнського з'їзду Рад зосередив свою діяльність на організації вигнання інтервентів і розгрому збройних сил внутрішньої опозиції. Велася робота з організації виборів до місцевих Рад, проведення губернських і повітових з'їздів Рад і підготовки III Всеукраїнського з'їзду Рад. У цей час спостерігається поступове перетворення з'їздів місцевих Рад у з'їзди місцевих адміністраторів. Більшовики розглядали такі бюрократизовані Ради як найбільш прийнятну для них постійну форму диктатури пролетаріату. 8 лютого 1919 р. Раднарком України видав постанову «Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління», де ставилося питання про повсюдну передачу влади Радам. Право обирати та бути обраним до них мали особи, що проживають на території України, незалежно від віросповідання, національності та осілості, які досягли 18 років, займаються сусиільнокорисною працею, а також військовослужбовці Червоної армії та флоту. Позбавлялися виборчих прав особи, які живуть на нетрудові доходи або використовують найману працю, колишні службовці та агенти поліції, жандармерії, «державної варти» і охоронних відділень, служителі релігійних культів, члени царської сім'ї. Так закріплялися правові обмеження політичних і цивільних прав за класовою ознакою та мотивами соціального походження. У практиці виборів траплялося багато випадків грубих порушень закону, сваволі влади, тиску на виборців. Вирішальну роль відігравали відкритий характер голосу- 1.:• 2. Радянське державне будівництво «Україні ванни, погрози репресіями на адресу противників радянського режиму. З'їзди Рад скликалися за багатоступінчастою виборчою системою. Губернські з'їзди складалися з представників міських Рад і волосних з'їздів Рад. На догоду диктатурі пролетаріату в умовах країни з величезним переважанням у складі населення селян були підвищені норми представництва для робітників. III Всеукраїнський з'їзд Гад. Конституція УСРР 1919 р.1 До початку весни 1919 р. на значній частині території України відновлювалися Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На початку березня 1919 р шлеіувся Ш з'їзд КІІ(б)У. Для сті у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчого соратника Леніна. НІ з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР. підкреслив, що вона мас закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії. III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР та вніс до неї деякі зміни з урахуванням місцевих умов. 6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з них 1435 делегатів були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Було заслухано звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуто військове, продовольче та земельне питання. 10 березня проект Конституції УСРР було подано на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції О. Хмельницький. Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, шо УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції2. Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того, що на території колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що розглядається, чисельність промислових робітників не перевищувала 800 тис. осіб. Безперечно, вони не могли відігравати вирішальної ролі у житті країни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була справжньою фікцією. Насправді владу на той час захопила більшовицька партія, лідери якої ; Сдюсареяко А Г, Таменко М. В. Історія української конституції — С 126—132, Таранов А. П- Історія конституції Української РСР — К. 1957. 2 ЗУ УСРР. — 1919 — № 19 — Ст. 204 Розділ і. Держача і право в роки громадянської війни і воснноі інтервенції 2. Радянське державне будівництво в Україні
здебільшого понад усе прагнули влади і слави. Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що «народ придушити експлуататорів може і при дуже простій «м.і шині», майже без «машини», особливого апарату, простою організацією озброєних мас», не виправдався. «Озброєна маса» складалася майже повністю із селян і солдатів, які підтримували більшовиків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки було проголошено «воєнний комунізм». Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі. У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР1, упертому розділі «Загальні положення» визначалися основні завдання диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. УСРР проголошувалася державою «трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства». Влада трудящих мала здійснюватися через Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Визначалися структура і компетенція вищих органів державної влади. Найвищим органом проголошувався з'їзд Рад, а в період між з'їздами діяв ВУЦВК, який утворювався з'їздом і звітував перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Рад-наркому надавалося право видавати закони. Це було явно не демократичне рішення. Починаючи з травня 1919 р., у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції виконувала Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, передусім проекти договорів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як у центрі, так і на місцях. Президія ВУЦВК мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Вона також розглядала клопотання про помилування та вирішувала усілякі питання, що стосувалися управління. Керівництво окремими галузями управління покладалося на наркомати. Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармій- 1 Хрестоматия по истории отечественмого государства и права: Сб. документом — С 33—34 ських депутатів й обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми. На III Всеукраїнському з'їзді Рад було обрано ВУЦВК у складі 99 членів, з них 89 більшовиків та 10 українських есерів (боротьбистів). ВУЦВК обрав свою Президію і затвердив склад Раднаркому. Головою ВУЦВК став Г. Петровський. До складу Раднаркому увійшли більшовики О. Бубнов, К. Ворошилов, В. Затонеький, Е. Квірінг, М. Скрипник, О. Шліхтер та ін. ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції активно сприяли повсюдному переходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апарату створювалися більшовицькі партійні осередки, влада яких у процесі радянського будівництва неухильно посилювалася. Водночас партія перетворювалася з революційної організації, зосередженої на поваленні існуючих державних інститутів, в керівне ядро урядової та адміністративної машини. Поступово вона завоювала монопольне становище, усунувши від влади інші партії1 Виборам до Рад передували зміни в адміністративно-територіальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківську, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, бо Одеська об'єдналася з Таврійською. У квітні—травні 1919 р. влада в УСРР (як центральна, так і місцева) в основному була організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Усього до червня—липня 1919 р. було обрано 10 губернських, 95 повітових, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів2. Перебудова органів влади та упракліііші у зв'язку з дснікін-ським наступим. Починаючи з середини 1919 р., радянське будівництво ускладнилося у зв'язку з наступом військ Денікіна. Партія більшовиків і радянська влада змушені були перебудовувати державні органи відповідно до воєнних умов. ЗО квітня 1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої та селянської оборони більшовицька партія і радянська влада усі сили та засоби країни мобілізовували в інтересах її оборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми Карр Здвард. История Советской России Большевистская реьолюция 1917—1923. В 2 т — М. 1990. —ТІ— С. 157 1 Тригуб П. 11. Количество. состав и деятельиость Советов робочих, крестьяіккнх її красмоармейских дсііутатои на Украшіг в лериод гражданской войни // История СССР — 1983. — К«6. — С. 128. Розділ І. Держава і право в роки громадянської війни і воєнної І у військових справах, продовольства, шляхів сполучень, соціалістичної інспекції, командувач військ Українського фронту та один я членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії з постачання Червоної армії. Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало від більшовиків створення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах і районах України було оголошено воєнний та облоговий стан. Майже в усіх губернських центрах формувалися комітети оборони. Радянська влада знову вирішила посилити роль комбідів — органів пролетарської диктатури на селі. Згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919 р. комПіди стали тут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР ще більше зросла в серпні, її повноваження значно розширилися. 28 вересня відбулося останнє засідання Президії Ради оборони, яка ухвалила рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р. Українського радянського уряду до РСФРР. Відновлення радянських органік влади та управління. Наприкінці 1919 р. білогвардійці, пінська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняв резолюцію «Про Радянську владу на Україні», в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечні» п. революційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необхідність посилення зв'язку радянських установ з трудящими масами. Перед представниками центральної влади ставилася вимога широко залучати бідне та середнє селянство до управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКІІ(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С. Косіора, Г. Петровського, В. Затонського і Д. Ману-їльського. Відновлення радянської влади наприкінці 1919 — на початку 1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях. 11 грудня 1919 р., у день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання Президії ВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнято постанову про створення республіканського органу військово-революційної влади — Всеукраїнського революційного комітету, який зосередив у своїх руках вишу законодавчу і виконавчу владу. Його головою став Г. Потровський. До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники парти боротьбистів, зокрема Г. Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червоній армії для розгрому білогвар- 15І § 2. Радянське державне буїішництво в Україні дійців, остаточно ліквідувати поміщицьке землеволодіння, встановити жорстку дисципліну і після утвердження на більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд. Основні напрями діяльності Всеукрревкому були сформульовані в його деклараціях «До робітників та селян України» та «Про воєнну політику на Україні». 22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив «Тимчасове положення про організацію Радянської влади на Україні», згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкомн призначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями та військовою владою. У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про підновлення ВУЦВК та Раднаркому. Радянське будівництво п УСРГ у 1920 р.1 25 лютого Президія ВУЦВК ухвалила рішення «Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад». У лютому — квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Було створено досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади — понад 1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу, застосовуючи різні форми тиску на виборців. IV Всеукраїнський з'їзд Рад відбувався у складній обстановці. У квітні 1920 р. розпочався новий похід проти радянської влади. На цей раз головною ударною силою були польські війська, а також залишки денікінських військ, очолювані бароном Врангелем, які укрилися на Кримському півострові. З'їзд Рад, який відкрився 16 травня у Харкові, затвердив такий порядок денний: 1) доповідь уряду і співдоповіді: про взаємовідносини між РСФРР та УСРР, про продовольче питання, про освіту; 2) війна з шляхетською Польщею. З'їзд прийняв звернення до робітників, селян та солдатів Польщі, в якому вказав на загарбницький характер агресії. Він також звернувся з маніфестом до селян, робітників і солдатів України, в якому закликав їх помножити свої зусилля для розгрому противника. З'їзд Рад доручив ВУЦВК і Раднаркому здійснити мілітаризацію установ та вжити заходів щодо тимчасового скорочення тих установ, існування яких не було необхідним для оборони країни. • История государСТМ И права Украшикт- С'СР. — К. 1987. — Т. 2. — С. 68—71. 3. Розвиток федеративних зв'язків § 3. Розвиток федеративних зв'язків УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками Розділ 1. Держала і прало в роки громадянської яійни і лосиної інтервенції На останньому засіданні IV Всеукраїнського з'їзду Рад було обрано ВУЦВК у кількості 82 членів і 44 кандидатів. Серед членів ВУЦВК було 74 комуністи, 2 укапісти, 3 лівих есерів (боротьбисти), З безпартійних. ВУЦВК і Раднарком, керуючись рішенням IV конференції КП(б)У «Про роботу на селі», ЗО квітня ухвалили постанову про організацію комітетів незаможних селян. Комнезами відрізнялися від комбідів. Якщо останні створювалися у більшості випадків там, де не було сільських Рад, або замість них і тому вважалися органами влади, то комнезами виникали поряд з місцевими Радами і працювали під їхнім керівництвом. Масова організація комнезамів розпочалася в червні—липні 1920 р. Була створена 800-тисячна організація незаможників, яка відіграла помітну роль у зміцненні радянської влади, в проведенні більшовицької продовольчої політики. В умовах боротьби з польськими інтервентами та Врангелем радянська влада формувала надзвичайні органи безпосередньо у прифронтовій зоні. На більшій частині УСРР створювалися і діяли Ради. Водночас зберігалися центральні органи влади й управління, передбачені Конституцією 1919 р. Наступ Червоної армії викликав революційний сплеск у Західній Україні. У Тернополі 8 липня 1920 р. більшовики сформували тимчасовий радянський уряд Східної Галичини — Галицький революційний комітет на чолі з В. Затонським, а на місцях — повітові, міські та сільські ревкоми. Було проголошено створення Галицької радянської соціалістичної республіки. Галицький ревком видав декрети про встановлення радянської влади у Східній Галичині, скасування усіх законів австро-угорської монархії та Польщі, конфіскацію поміщицьких та церковних земель, про націоналізацію банків і промисловості та низку інших декретів. Проте в 1920 р. більшовикам не вдалося утвердити радянську владу в Західній Україні та домогтися її возз'єднання з УСРР. Переважна більшість населення не підтримувала владу ревкомів. У листопаді 1920 р. в Харкові відбулася V конференція КП(б)У, яка накреслила свої основні завдання у зв'язку з переходом до мирної праці. У сфері державного будівництва насамперед ставилося завдання організації переходу влади від надзвичайних органів до Рад. Було прийнято рішення про перевибори Рад. В основу виборчої кампанії покладався принцип скликання широких робітничих конференцій, загальних зборів, мітингів. У жовтні— грудні 1920 р. у багатьох промислових центрах були обрані міські Ради. ЦК КП(б)У надзвичайними методами, аж до нелегітимних, забезпечив пролетарську більшість та комуністичне партійне керівництво в Радах. ід.р.ііииіп зв'язки радянських республік до укладення 1 неннио-політичного союзу. Наприкінці 1918 — на почат-'ку 1919 рр. набули розвитку такі форми зв'язків між радянськими республіками, які склалися ще наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. Ці форми державних зв'язків визначалися тотожністю суспільно-економічного і політичного ладу, керівною роллю ЦК комуністичної партії на території усіх радянських республік, що забезпечувало у будівництві федерації особливе становище РСФРР. Цій федерації було притаманно чимало рис, властивих унітарній державі. Керуючись вказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в декларації від 26 січня 1919 р. заявив, що міцний зв'язок між усіма радянськими республіками є передумовою торжества радянської влади в Україні. 28 січня Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР за ініціативою ЦК РКІІ(б) звернувся безпосередньо до радянських урядів, Росії, Латвії, Білорусі, Естляндії та Литви з пропозицією укласти тісний оборонний союз. Провідною силою процесу об'єднання виступали більшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональної солідарності, що згуртовував їх на загальній політичній платформі радянської влади. На цьому етапі більшовицькі лозунги, демагогічні за своїм характером, ще позитивно сприймалися значною частиною пролетарів.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 424; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |