Соціально - економічні реформи

" баючи про збереження “єдиної і неподільної”, царський уряд намагався відіграти роль регу­лятора соціально-економічних процесів. Масо­ве зубожіння, загострення класових супереч­ностей зумовлювали соціальні конфлікти — від стихійних бунтів до організованних повстань. Вони тією чи іншою мірою розхитували стабільні устої держави. Звичайно, головним засобом придушення масових соціальних виступів, як і раніше, були нещадні військові каральні експедиції із застосуванням до винних тілесних екзекуцій, ув’язнення, заслання. Проте, виносячи уроки з таких зіткнень, царизм вда­вався і до реформаторської діяльності.

В 1847-1848 рр. на Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну рефор­му. Тут кріпосницьке гноблення селян поміщиками було найжорстокішим. Рятуючи феодально-кріпо- сницькі порядки, царизм зробив спробу законодавчо врегулювати взаємовідносини поміщиків і кріпаків. У кожному поміщицькому маєтку запроводжувалася інвентарна книга, до якої записувалися норми панщи­ни та інших кріпосницьких повинностей. Але визначати їх мав сам поміщик, уся земельна власність якого до того ж залишалася недоторканою. Все це сприймалося як прагнення державної влади увічни­ти кріпосницькі відносини. Тому селяни виступали проти інвентарної реформи. Царським властям дове­лося запроваджувати її силою.

Однак не минуло й двох десятків років, як царсь­кому уряду знову довелося звернутися до проблеми аграрних відносин — цього разу щодо всієї Російсь­кої імперії. Спонукали до цього поразка у Кримській війні 1853-1856 рр., могутнє піднесення селянсько­го руху по всій імперії, а найбільше — в Україні, де не забулися ще давні визвольні традиції козацтва.

Як приватновласницьким, так і державним селя­нам, які не мали ніяких громадянських прав, бракувало

й коштів, щоб замінити рутинні способи ведення гос­подарства. Та й у поміщицьких економіях і промислових мануфактурах кріпацька праця була малопродуктивною. На 1860 р. продуктивність праці кріпака в Російській імперії була такою, як у країнах Центральної Європи 1800 р., коли там панували різні форми закріплення.

Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян з кріпацтва з’явилися навесні 1861 р. На Україні це стосувалося долі 5,3 млн. осіб. Май­же повсюдно їхні земельні наділи були урізані на користь поміщиків, земельні володіння яких в ре­зультаті цього збільшилися.

У цілому внаслідок реформи 1861 р. українські се­ляни втратили 1 млн. десятин, або понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували в їх ко­ристанні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи, менші 5 десятин, тобто нижче норми серед­нього прожиткового мінімуму. А в тім і ці мізерні наділи селяни повинні були протягом 49 років вику­повувати у поміщиків за встановлені реформою дуже високі ціни, які значно перевищували тодішні ринкові шни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли “ви­купні платежі” припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн. крб, тоді як її рин­кова вартість становила 128 млн. крб. Фактично семнн викуповували не тільки землю а й особисту

І все ж реформи 1861 і 1866 рр. відкрили перед 'іжр уже особисто вільними селянами широкі мож- ічогті для активізації господарської діяльності, ^еляни, як і представники інших соціальних верств вселення, могли купувати рухоме і нерухоме майно, зашоггися не тільки сільськогосподарським виробниц­твом, а й торгівлею, відкривати промислові щдприємства. Виникли умови для перетворення ро- «пої сили в товар, що свідчило про утвердження пвплктичного товарного виробництва.

Дата добавления: 2015-05-22