Програма революційних перетворень

Директорія відмінила декрети гетьманського уряду, арештувала кількох гетьманських міністрів. Інші виїха­ли за кордон або перейшли в підпілля. Було звільнено з роботи чимало державних службовців. У державних установах заборонено вживати російську мову. Військо­вополонені — захисники поваленого гетьманату — опинились у в'язницях. 26 грудня 1918 р. Директорія призначила Кабінет міністрів на чолі з Володимиром Чехівським. До нього входили представники україн­ських соціалістичних партій. Від національних меншин був тільки міністр єврейських справ. Програму діяль­ності нової влади було сформульовано в Декларації, виданій 26 грудня 1918 р. Одне з основних положень цього документа — обіцянка експропріювати державні, церковні й великі приватні землеволодіння і перероз­поділити їх серед селян. Відзначалось, що уряд пред­ставлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелі­генції, а великі промисловці та землевласники будуть позбавлені виборчих прав. Місцева влада мала належа­ти трудовим радам селян, робітників і трудової інтелі­генції. Перед Директорією стояли складні завдання внут-

рішньої політики: впровадження демократичних сво­бод, 8-годинного робочого дня, передання землі трудо­вому селянству та ін. Своєрідний парламент — Трудо­вий Конгрес мав формуватися з депутатів від селян, робітників, трудової інтелігенції, а також залізничників та поштовиків.

Із самого початку воєнно-політичне становище Ди­ректорії було критичним. На заході стояли польські війська, на сході та півночі — радянські, на південному сході — російські білогвардійці А.Денікіна, на півдні — в районі Одеси, Миколаєва, Херсона — французькі інтер-венціоналісти. В уряді Директорії не було єдності. В.Вин-ниченко, В.Чехівський, М.Шаповал виступали за союз із Радянською Росією в боротьбі проти Антанти. С.Пет­люра та група, яка його підтримувала, шукали порозу­міння з Антантою у протистоянні більшовикам. Не було спільної політичної лінії і в боротьбі за українську дер­жавність. Помірковані соціалісти уявляли нову владу у формі парламентської демократії, а ліві радикали домагалися українського різновиду системи рад. По­дібною була ситуація і в питаннях соціальної політики.

Директорія була лише номінальною владою. Звузи­лась її соціальна база. Чисельність армії зі 100 тис. чол. перед наступом на Київ у сер. січня 1919 р. скоротила­ся до 21 тис. в результаті переходу багатьох отаманів із своїми загонами до більшовиків та проголошення політичного нейтралітету іншими загонами. Директо­рія стала політичною ширмою для діяльності різного роду пройдисвітів, що видавали себе за отаманів, підлег­лих С.Петлюрі як Головному отаманові.

Дата добавления: 2015-05-22