Слободищенського трактату. 1 страница

Рр.

Живопис.

У живописі наприкінці XVI ст, з’являються нові жанри — портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу; виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня із супроводом; 1573 р. створюється ляльковий театр, що надалі переростає у традицію українського вертепу.

До шедерів іконопису відносяться іконостаси П’ятницької церкви, Львівської Успенської церкви (майстри Федір Сенькевич та Микола Петрахнович).

Архітектура та містобудування.

Виникають нові міста Броди, Станіслав, Тернопіль та ін., що закладались як фортеці – резиденції магнатів.

Провідне місце в архітектурі відродження належить світським будівлям – ратушам, замкам – палацам, житлам міщан. На львівській площі ринок збудовано будинок Корнякта, Чорна кам’яниця. У Львові збудована Успенська церкава, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта.

Вдосконалюються оборонні споруди Луцького, Острозького замків, Кам’янець – Подільська Фортеця, будуються оборонні палаци.

6.НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

6.1. Причини війни.

1. Польські та ополячені українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки постійно посилювали експлуатацію селян. Помітно зростає панщина, особливо в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на ні вона становила 5—6 днів на тиждень. Невпинно зростали натуральні та грошові податки. Влада пана була безмежною — він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

2. Потерпали українські селяни і від здавання феодалами своїх маєтків у оренду єврейськими підприємцями, які, маючи в короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі. В складній ситуації опинилося і міщанство, особливо в тих містах, які перебували в приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повиності та сплачувало податки (по 20—ЗО грошів з «диму»), церковну десятину та ін.

3. Незадоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Як і шляхта, реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва та панщини, тобто користувалися індивідуальною свободою. Водночас козацькі верстви завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати інші рівні права зі шляхтою. Крім того, козацький реєстр знижувався до 6 тис, осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

4. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Одним з основних інструментів окатоличення в їхніх руках стала уніатська церква. Один за одним в українських землях виростали католицькі культові споруди, йде захоплення або руйнація православних культових споруд, утисків православних за віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.

5. Серед чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади,250 магнатських родів Речі Посполитої фактично тримали владу в своїх руках -це були справжні правителі України.

Селянсько-козацькі повстання першої половини XVII ст. сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Важливим чинником, що робив можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого гуртувалося селянство, міщанство та духовенство.

Війна(національна революція) почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорозького Б. Хмельницького.

(Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595—1657)—гетьман України, творець Української держава Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері — з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків.У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.)

6.2 Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595—1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплінського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, для розгортання визвольного руху. Союзником Богдана стають кримські татари.

Намагаючись «якнайшвидше придушити козацьке свавілля» у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень)..

Важливе значення мала перемога над польськими військами під Жовтими Водами (5 – 6 травня 1648 р). У вирішальній битві польське військо піл командуванням Коронного гетьмана М. Потоцького на виході з урочища Княжі Байраки було повністю розгромлено.

(Корсунська битва 16 травня 1648 р.) Поляки потрапили у заздалегідь підготовлену пастку в урочищі Горохова Діброва й зазнали нищівної поразки. Коронний гетьман Потоцький потрапив у полон. Наступ повстанців успішно продовжувався.

Пилявицька битва (11 – 13 вересня 1648 р)

Центральним пунктом була гребля через річку, вона декілька разів переходила з рук в руки. Але Хмельницькому вдалось її утримати і перейти в наступ. Поляки зазнали нищівної поразки.

26 вересня 1648 р. почалася облога Львова. Козаки захопили фортецю Високий Замок і львівська верхівка почала переговори. Козаки вимагали видачі їм запеклих ворогів Конецпольського та Вишневецького. Але ті втекли в до Замостя. Хмельницьки розпочав облогу Замостя.

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова й укладенням перемир’я під Замостям. Це був вимушений крок. Відбулося скорочення козацького війська після битви під Пилявцями. (Певна кількість повстанців, захопивши здобич, самовільно втекла.)

Певний вплив на остаточне рішення Б. Хмельницького не вирушати на Варшаву мало й те, що козацькі війська дійшли до етнографічних кордонів України.

23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально вступає до Києва.

Між тим польська сторона, використала умови перемир’я для збирання війська, і вже в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі. Поляки були розбиті під Зборовом і під Збаражем (5 – 6 серпня 1649 р.).

Проте у вирішальний момент підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького. Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору. Відповідно до його умов козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації

Київський митрополит одержав місце в сенаті. Всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; для більшості селян відновлювалося кріпацтво.

Зборівська угода не зняла суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою. У червень 1651 р. відбулася битва під Берестечком. Татари у вирішальний момент покинули поле бою. Коли ж Б. Хмельницький зробив спробу зупинити відступаючих, то сам опинився в татарському полоні. Наказним гетьманом став Іван Богун. Йому вдалося зберегти частину козацького війська.

Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов укладеного 18 вересня 1651 р. Білоцерківського договору козацький реєстр обмежувався з 40 до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, Гетьману заборонялися зовнішні відносини. Крім того, шляхті було дозволено повертатися до своїх маєтків.

У 1650 р. Хмельницький здійснив перший похід на Молдавію і захопив столицю Ясси. Домовився про одруження свого сина Тимоша і доньки молдавського правителя Лупула.

Поляки не хотіли допустити такого союзу і послали військо проти Хмельницького. Вирішальна битва відбулась біля гори Батіг на Брацлавщині (нині Вінницька обл.) В Батозькій битві поляки зазнали повної поразки.

Жванецька облога.Восени 1653 року польський король з 40 тисячним військом став табором біля містечка Жванець.Хмельницький оточив поляків. У польському таборі почався голод, епідемії. Та від поразки поляків врятували союзники Хмельницького – татари. Які пішли на союз з Польщею за право брати ясир з західно-українських земель.

6.3 Утворення Української гетьманської держави

Ідея організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави— Військо Запорозьке. В історичній науці цю державу називають Гетьманщино ю

Законодавчим органом влади була Військова (Генеральна) рада (пізніше Старшинська рада – загальна рада всього війська), яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання.

Гетьман був главою і правителем України, йому належала виконнавча та судова влади. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти — універсали.

Генеральна старшина – це уряд гетьманщини (генеральний писар, генеральнуі осавули, генеральні судді).

Столиця – м. Чигирин. Територія держави включала Київське, Брацлавське та Чернігівське воїєводства.

В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу.

Система органів публічної влади мала три рівні — генеральний, полковий і сотенний. Полк очолювава полковник (військова, адміністративна та судова влада), сотню – сотник.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а потім було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки гетьманської скарбниці. Поповнення державної скарбниці

здійснювалось із чотирьох основних джерел:із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Найпоширинемішими були польські монети, згодом російські та турецькі гроші.

Українська армія. Своєрідним гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія.На період визвольної війни вона налічувала 100 тисяч вояків.Була організована за полково – сотенним територіаьним принципом. Основу армії складало реєстрове і запорізьке козацтво. Основу полків складала піхота. Була створена і кінота.

Судочинство. Найвища судова істанція – Генеральний суд.Діяли полкові та сотенні суди. Козацьким судам підлягали козаки, міщани та селяни. Церковні суди судили священиків.

Міжнародне становище та зовнішня політика Гетьманщини.

Католицькі держави Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали Польщу і відразу зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу.

Римська курія проводила ворожу політику.

Православні країни боротьбу українського народу загалом підтримували.Православні патріархи благословили Хмельницького на переможну війну.Гетьманський уряд підтримував контакти з болгарами, сербами, греками. Москва зайняла вичікувальну позицію і не допомогала в війні українцям.

Українсько – Московський договівр 1654 р.

Маючи лише ненадійного союзника—татар перемоги добитися не вдається.. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу -покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина. Ще починаючи з 1648 р., Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Тільки в жовтні 1653 р. російський цар приймає рішення взяти Військо Запорозьке під свою опіку.

Юридичне цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги.

В березні 1654 р. було прийнято «Березневі статі». Згідно з цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.

Якби не оцінювався українсько-російський договір 1654 р., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну державу.

Укладення Переяславсько-московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні.

У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності.

Воєнні дії проти Польщі в 1654 – 1655 рр.

Восени 1654 р. поляки разом з татарами почали воєнні дії на Україні. В січні 1655 р. вони оточили Умань, обороною міста керував І. Богун. Підхід до Умані війська Хмельницького примусив поляків зняти облогу.

В тому ж січні поляки оточили українське військо під с. Охматовом (Черкаська обл.).Охматівська битва завершилась незначною перемогою українського війська.

В вересні 1655 р. Хмельницький оточив польське військо під Городком (біля Львова), розбив його і оточив Львів. Взявши викуп він відступив від міста.

Віленське московсько – польське перемір’я 1656 р.

За ним:

воєнні дії між Москвою та Польщею припинялися;

обидві країни зобов’язалися не починати переговорів про мир зі Швецією;

передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції;

Українська делегація на переговорах була відсутня.

Воєнні дії 1656 – 1657 рр.

Вони проходять в Галичині та Польщі.Хмельницький заключив воєнний союз з Трансільванією. І спільно з нею почав воєнні дії проти Польщі. Була захоплена Варшава. Але Трансільванський князь Ракоці капітулював і козаки відійшли з Польщі.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХУІІ СТ.ДОБА «РУЇНИ».

Становище після смерті Хмельницького.

Смерть Хмельницького (1657 р.) стала поворотним моментом в історії. На думку Хмельницького оптимальною формою правління України була б спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства— передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.

Гетьман І. Виговський.

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання.

І. Виговський з прибічниками фактично здійснили державний переворот, усунувши восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. Старшинська рада призначила його гетьманом до повноліття Ю. Хмельницького.

В зовншній політиці гетьман прагнув до повної незалежності України. Він заключив договір зі Швецією про військово – політичний союз. Відновив союзи з Туреччиною та Кримським ханством, уклав перемир’я з Польщею. Водночас намагався уникнути ускладнень з Москвою.

У внутрішній політиці захищав інтереси шляхти за рахунок козацтва та селянства.

Проти нього почали повстаня Мартин Пушкар та Яків Барабаш. Гетьман повстання придушив.

Подвійна гра з Москвою примусила гетьмана підписати Гадяцький договір (1657 р.), який передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.

Російсько – українська війна 1658 – 1659 рр.

Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України. Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 р. під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїжджає до Польщі. Старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького.

Гетьманування Юрія Хмельницького.

Однак уже на початку свого другого гетьманування (1659р.) Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де було підписано новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 р. який фактично перетворював Україну на автономну частину Росії: переобрання гетьмана мало здійснюватися лише з дозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати без суду смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу; заборонялися відносини з іншими країнами; в Україні мали право розташовуватися російські залоги; Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріархатові.

Чуднівська кампанія 1660 р. та укладення

У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польського протистояння в боротьбі за українські землі. На Волинь рушило 20-тисячне російське військо на чолі з В. Шереметьєвим. У другому ешелоні рухалося 30 тис. козаків на чолі з Ю. Хмельницьким. Незабаром під Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. За цих обставин Юрій у жовтні 1660 р. укладає з Польщею Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Хоча ця угода і нагадувала Гадяцьку, однак у ній обмеження політичної незалежності українських земель були більш значними: усунено статтю про Велике князівство Руське; гетьман не тільки позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, а й зобов’язувався надавати військову допомогу Польщі у війнах з іншими державами; польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського трактату став початок територіального розколу України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя — І. Брюховецького, територіальний розкол України доповнився політичним. Як влучно характеризує період О. Субтельний — «доба Руїни сягнула свого апогею».

Боротьба за воз’єднання Української держави

(червень 1663 — вересень 1676 р.)

Слободищенський трактат, став початком розколу України на Правобережну та Лівобережну. На Правобережжі встановлюються польсько-шляхетські порядки, що спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. За цих обставин гетьманське крісло захиталось під Ю. Хмельницьким, гетьманом було обрано І. Брюховецького.

Гетьман Іван Брюховецький та його діяльність.

Брюховецький Іван (? —1668) — гетьман Лівобережної України в 1663—1668 рр. Москвофільські заяви Брюховецького забезпечили йому підтримку царського уряду. На “Чорній раді» під Ніжином (1663) проголошений гетьманом. Наказав стратити іншого претендента—Я. Сомка, вчинив розправу над опозицією. У вересні 1665 р. першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви. Невдалі спроби Брюховецького припинити колонізаторську політику російського уряду спричинили падіння його політичного авторитету в Україні. Прагнучи втримати важелі влади, оголосив про розрив з Москвою. 7 (18) червня 1668 р. біля Диканьки відбулось об’єднання військ Правобережної та Лівобережної України, під час якого лівобережні козаки буквально розтерзали Брюховецького. За наказом гетьмана П. Дорошенка його тіло було перевезено до Гадяча і там поховано з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.

Гетьман Павло Тетеря.

Після того як у січні 1663 р. Ю.Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

Тетеря Павло (бл. 1620—1671) У ранзі гетьмана підтримував похід Яна Казимира на Лівобережжя (1663—1664). Своєю політикою спровокував козацьке повстання. Зазнавши поразки від повстанців(1665), зрікся гетьманства і виїхав до Польщі. Отруєний польськими агентами.

Андрусівський договір.

Андрусівське перемирр’я 1667р.між Польщею та Росією припиняло війну між ними. Відповідно до його умов Україна поділялася на три частини: Лівобережжя закріплювалось за Росією, Правобережжя-за Польщею, а Запорозька Січ потрапляла під спільне управління обох країн.

Боротьба гетьмна Петра Дорошенка за об’єднання України

(1665 – 1676 рр.).

Нову спробу об’єднати Україну робить правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в серпні 1665 р. Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, П. Дорошенко зміцнив свої внутрішні позиції й переміг своїх суперників у боротьбі за владу

Опираючись на підтримку татар Дорошенко намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією, головна мета переговорів — повернення в повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, воз’єднання у межах єдиної держави етнічних українських земель. Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.

Відкрите збройне протистояння з Польщею, непоступливість Росії змусили П. Дорошенка шукати підтримки в Оттоманської Порти та порозуміння з гетьманом Лівобережжя І. Брюховецьким. Восени 1667 р. під тиском об’єднаних турецько-козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Ці успіхи посилили протурецьку орієнтацію П. Сошенка. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П. Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького 1668 р. його проголошено гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не вдалося закріпити надовго.

Внаслідок наступу російських військ на Лівобережжя козацька старшина на чолі з наказним гетьманом Д. Многогрішним змушена була визнати верховенство царя. За тих обставин П. Дорошенко посилює протурецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату. Туреччина дедалі наполегливіше прагне перетворити Укра­їну на безправного васала. Наприкінці 1672 р. Порта вимагає від гетьмана руйнації усіх фортець, за винятком Чигирина, сплати данини, роззброєння населення.

Авторитет гетьмана слабшає, він втрачає підтримку мас, оскільки мусив виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрували Україну. Перебуваючи в безвихідному становищі, П. Дорошенко у вересні 1676 р. приймає рішення скласти гетьманські повноваження і здатися Росії.

Отже, на третьому етапі Української національної революції (червень 1663 — вересень 1676 р.) територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства.

7. УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVII —у XVIII ст.

Гетьман Дем’ян Многогрішний (1669 – 1672 рр.)

На Генаральній раді в Глухові його проголошено гетьманом. Гетьман підписав з московською владою Глухівські статі(1669 р.):

московські воєводи лишалися лише в 5 містах в

не мали права втручатися у справи місцевої влади;

козацький реєстр збільшувався до 30 тисяч;

гетьман мав право утримувати наймане військо;

гетьман не мав права вступати в зносини з іншими державами;

податки мала збирати лише старшина та ін.

Він домігся того щоб Київ лишився в складі Лівобережної України, відстоював автономію України, робив спробу зміцнити гетьманську владу.

Гетьман Іван Самойлович (1672 – 1687рр.).

Обраний Генеральною військовою радою в Конотопі. Одночасно були підписані Конотопські статі:

- вони доповнили Глухівські статі;

- гетьману забронялось посилати посольства до інших держав

без царського указу;

- забронялось самостійно карати старшин.

Самойлович відстоював старшинські інтереси,сприяв розширенню їх землеволодінь, в супереч Конотопським статям зберіг наймане військо і збільшив його.

Безмежне користолюбство І Самойловича, його самовладдя, призначення на посади полковників найближчих родичів, підпорядкування української церкви Московському патріархові призвели до старшинської змови, яка завершилася арештом і засланням гетьмана до Сибіру.

Орієнтувався на Москву. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною.

В 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському поході царських військ. 100 тисячне російське та 50 тисячне українське військо навіть не змогли досягнути Криму.

Дата добавления: 2015-05-23