Розгортання гайдамацького руху

Гайдамацький рух виник у першій половині ХУІІІ ст. (перша згадка про гайдамаків датується 1714 р.) на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину.

Перше велике гайдамацьке повстання розпочалося 1734 р. Стихійний народний виступ швидко охопив Київщину, Поділля та Волинь. На чолі повстання став сотник Верлан, проголошений гайдамаками полковником. У ході боротьби активно йшов процес «покозачення», коли селяни масово записувалися в козаки та заводили козацький устрій.

Повстанцям вдалося захопити Жванець, Броди, Збараж, дійти з боями аж до околиць Кам’янець-Подільського та Львова. Наприкінці 1738 р. російські та польські збройні формування за допомогою зрадника С. Чалого одержали перемогу над основними повстанськими силами, що примусило частину гайдамацьких загонів відійти в Молдавію, а решту припинити збройний опір.

Коліївщина.

Своєрідним піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання 1768 р., що отримало назву “Коліївщина “ (від слів «кіл», «колоти», «колій).

Поштовхом до розгортання конфлікту стяв активний наступ уніатів на права православних на півдні Київщини. Застосування польських військ з метою перетворення православних на уніатів, ув’язнення православних священиків, покарання різками — це далеко не всі форми і методи, за допомогою яких уніатство намагалося утвердитися в Україні.

Навесні 1768 р. запорожець М. Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, його ядром були запорожці, навколо яких об’єдналися тисячі селян. На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань, одну з опорних точок польської шляхти в цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Перемога робила досить реальною перспективу розростання гайдамацького руху як у західному, так і в східному напрямках, що означало його поширення не тільки на власне польські землі, а також і на Лівобережжя. В повстанні прийняли участь і російські селяни. Після зближення з Польщею Росія розпочинає в другій половині червня 1768 р. каральні акції проти повстанців. Підступно були знищені М. Залізняк та І Гонта. Протягом липня—серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.

Опришківський рух.

Виникає в 16 ст. Найбільшого розвитку досяг в 30-ті роки 18ст. під приводом Олекси Довбуша. Опришки діяли протягом 1738 – 1745 рр.

Поділи Польщі та українські землі.

Ослабленням Польщі скористалися Росія, Австрія та Прусія.

У 1772 р. землі Галичини відійшли до Австрії – перший поділ Польщі.

Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина,

а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Незабаром на цих землях було утворено Київську, Подільську та Волинську губернії.

Безумовно, об’єднання в межах однієї держави більшості українських земель (майже 80%), етнічне воз’єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації.

Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.

Києво-Могилянська академія.

Перлиною серед колегіумів, осередком освіти та науки, центром культурного життя в Україні була колегія, яка в 1701 р. грамотою Петра 1 одержала статус і права академії. У стінах академії було вироблено чітку систему організації навчання, розраховану на 12 років, яка не поступалася за змістом навчальному процесові тодішніх європейських університетів. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Тривалий час Києво-Могилянська академія була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи. Саме тут сформувався один із центрів філософської думки (І. Гізель, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін.) Саме в Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів. Чимало випускників академії працювали вчителями у школах Росії, розповсюджуючи систему освіти та знання, орієнтовані на західні зразки.

Важливим центром науки та культури у західноукраїнському регіоні був Львівський університет, заснований ще 1661 р. Проте діяльність цього навчального закладу суворо регламентувалася, а навчання велося латинською мовою, що перешкоджало піднесенню його ролі в розвитку української національної культури.

Книгодрукування та розвиток літератури.

Наприкінці XVII—XVIII ст. в українських землях діяло 13 друкарень у Києві, Чернігові, Львові, Луцьку, Кременці, Умані та ін. Провідну роль відігравала друкарня Києво-Печерської лаври. У західному регіоні найпотужнішою була львівська друкарня яка до 1800 р. видала понад 250 книжок іноземними мовами, а 1776 р. видрукувала першу газету в Україні — французькою мовою вийшла «Львівська газета».

Піднесенню української літератури в цей час сприяв поступовий перехід від винятково релігійних ідеологічних засад до світських. У 1798 р. було видано поему І. Котляревського «Енеїда», що поклало початок новій добі в розвитку української літератури, поема була першим твором нової української літератури, написаним народною мовою.

Природничі, філософські науки.

У XVIII ст. певні зрушення відбулися в науковій сфері. Предметом наукових студій українських вчених стали астрономія, математика, медицина, географія. Зокрема, І. Галятовський активно вивчав причинно-наслідкові зв’язки таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, дощ, вітер, блискавка,Ф. Прокопович підготував для слухачів Київської академії курс з арифметики, геометрії та підручник. Багато лікарів українців отримали вчений ступінь доктора медицини. Перша в Україні аптека з’явилася у м. Лубни, а в 1787 р. у Єлисаветграді відкривається перша медична школа. Українські вчені Є. Мухін та Д. Самойлович не лише описали епідемії чуми та холери, а й запровадили щеплення проти віспи та інші запобіжні заходи для боротьби з цими небезпечними захворюваннями. Позитивні зрушення відбулися не лише у сфері природничих наук а й в науках суспільних.. Найяскравішими серед історичних творів VIIІ ст. були фундаментальні козацькі літописи — «Літопис Самовидця» літописи Г.Грабянкн та С.Величка. Особливо значними були здобутки С. Величка. Він розширив поняття «український народ», до якого зараховував усі суспільні класи та верстви, тоді як його попередники обмежувалися тільки козацтвом.

Філософська традиція цього періоду була представлена українськими вченими-мислителями(С. Яворський, Ф.Прокопович, І. Гізель, Г. Щербацький та ін.) Серед них і Г. Сковорода.

(Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — мислитель, письменник, поет. Сковорода визнавав вічність матерії, об’єктивність і реальність природи, її постійний розвиток. Його погляди на суспільство базувалися на ідеях просвітництва—критиці соціальної нерівності, звеличенні трудящої людини. Свої філософські погляди та гуманістичні ідеали Г. Сковорода виклав у творах «Сад божєственних пєснєй» та «Басні Харьковскія»).

Виразних національних рис набуває театр. У межах традиційної шкільної драми виникають невеличкі п’єси — інтермедії, які виконувалися між актами спектаклю і користувалися великою популярністю Розвивається і вертепна драма—старовинний український народний ляльковий театр. У другій половині XVIII ст. в Україні зароджується професійний театр. У1798 р. у Харкові виник перший театр з постійною трупою.

Дата добавления: 2015-05-23