Слободищенського трактату. 2 страница

Самойлович був звинувачений у його невдачі. Засланий до Тобольська, де й скінчив життя.)

Чигиринські походи турецько – татарського війська.

Капітуляція 1676 р. правобережного гетьмана П. Дорошенка, Його присяга російському цареві не зняли проблему територіального розколу українських земель. Туреччина швидко знайшла заміну Дорошенкові, вручивши булаву Ю. Хмельницькому.У 1677 р. Ю.Хмельницький разом з турецьким військом вирушив на Україну. Розпочався новий етап збройного протистояння між Правобережжям і Лівобережжям, своєрідним епіцентром якого став Чигирин. Перший раз захопити Чигирин туркам не вдається, на допомогу його захисникам прийшли російські війська. У 1678 р. російські війська забарилися і захсисники міста підірвали порохові склади та вирвались з оточення.

Захопивши і зруйнувавши у ході запеклої боротьби колишню гетьманську столицю, Ю. Хмельницький розраховував на подальше розширення своєї влади на Лівобережжі, але опір лівобережного гетьмана І. Самойловича посилився, і бойові дії набрали затяжного характеру.

За цих обставин, Юрій дедалі частіше виявляє себе як жорстокий, деспотичний правитель, що і призвело до його страти турецькими властями 1681 р.

Бахчисарайський договір (1681 р.).

Росія та Туреччина уклали Бахчисарайський мирний договір. За його умовами під контролем Туреччини опинилися Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля, а Росія утримувала Лівобережну Україну з Києвом, Васильковом, Трипіллям, а також Запорожжя. Територія між Дністром і Бугом 20 років мала залишатися нейтральною та незаселеною.

Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами було поставлено 1686 р. під час підписання між Росією та Польщею «Вічного миру». Текст договору складався на основі умов Андрусівського перемир’я 1667 р. Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (1699 р. було приєднане до Польщі).

Запорозька Січ у другій половині ХУІІ ст. І.Сірко.

Перед початком національно – визвольної війни Запорозька Січ знаходилася на Микитиному Розі.Запорожці брали активну участь у війні. Але після війни відносини з гетьманським урядом загострилися і в 1652 році Січ перенесли в гирло річки Чортомлик, ближче до Дніпрових плавнів.

Чортомлицька Січ існувала з 1652 по 1709 рр. Проте стосунки з гетьманським урядом не покращились і навіть приводили до збройних виступів. Січ уславилась своїми воєнними операціями. Керував ними Іван Сірко. Він проводив чисельні операції проти Османської імперії та Криму. Після його смерті (1680 р.) запорожці прославились в боях при обороні Відня.

8.Слобідська Україна в другій половині ХУІІ – середині ХУІІІ ст.

Масова колонізація українцями Слобожанщини.

Від 30-х років 17 ст. на колишні землі Чернігівсько – Сіверського князівства потянулись українці. Царський уряд заохочувава переселенців. В 1652 році козаки з під Острога на Волині поселилися в районі Дону на річці Острогощі і заснували місто Остогоськ. Білоцерківські козаки заснували м. Суми. У 1654 р. засновано Харків. Поселення звільнялися від податків і називалися слободами. Звідси назва Слобожанщина. Тут існувало козацьке самоврядування. Козаки приймали присягу на вірність царю.

Адміністративно – територіальний устрій Слобідської України

та Лівобережної Гетьманщини

Цей устрій залишався майже незмінним.На Лівобережжі існувало 10 полків. На Слобожанщині утворено 5 полків. Полки поділялися на сотні. Полк очолював полковник зі своєю старшиною. Полковник обирався на посаду довічно.

Влада в Слобідській Україні та Лівобережній Гетьманщині.

Гетьманщина. Влада належала Старшинській раді. До неї входили гетьман і генеральна старшина та 10 полковників. Безпосередне ведення справ покладалось на гетьманську канцелярію. Найвищу посаду займав гетьман. Повноваження гетьмана визначалося спеціальними статями.

У Слобідській Україні посади гетьмана не існувало. Полковники підпорядковувались бєгородському воєводі.

Суспільні стани.

Провідним станом були козаки. Вони мали землі, вели господарство, малти право вільно торгувати і не сплачувати податки. Головною повинністю для них була військова служба.

Українська шляхта. Вони зливалася зі старшиною в наслідок отримання старшинських прав і привілеїв.

Селяни. Були вільними. Мали право вступати до козацтва. Але вони платили податок до царської казни.

Міщани отримали право вільно володіти землями; їх не обмежували в ремеслах, промислах, торгівлі.

Духівництво. Православ’я мало статус державної релігії і воно було привелійованим станом.

Розвиток господарства, ремесел, торгівлі.

Сільське господарство було основою господарського життя. Розвивалось хліборобство та твариництво.

Серед ремесел виділяося кравецтво, шевство, ткацтво, ковальство, зброярство, бондарство, гончарство та ін.

Розвивалася торгівля як в середині України так і з її сусідами.

8.Українські землі наприкінці 17 – першій половині 18 ст.

Іван Мазепа(1687 – 1708 рр.)

Після усунення І. Самойловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687 р. дісталася генеральному осавулу І. Мазепі. Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті» (1687 р.):

- які значно розширювали російську присутність в Україні та

обмежували козацьку автономію;

- гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад

козацьку старшину, а старшина переобирати гетьмана;

- в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілецький полк;

- війську Запорозькому заборонялися зносини з чужоземними держвами;

- козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам.

У 1689 р. на російський трон сідає новий цар — Петро І. Гетьман завойовує прихильність російського царя.

Внутрішня політика гетьмана.

Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення. Заволодівши 20 тис. маєтків, І. Мазепа стає одним із найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбає про майбутнє, він значну частину власних коштів віддає на розвиток культури та релігії. Проте головною його метою було об’єднання в межах однієї держави всіх українських земель — Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини. Він сприяв створенню власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та спадкову владу, а й землі (гетьман роздав старшині понад тисячу дарчих на землі) та залежних селян (у 1701 р. І. Мазепа видав указ про щоденну панщину для селян Ніжинського полку). Така соціальна політика породжувала соціальне напруження, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав І. Мазепу «вітчимом».

Мазепа багато зробив для розбудови Києво – Могилянської академії, за йог о кошт побудовано Церкву всіх святих, Військово – Микільський собор, Богоявленський собор в Києві.

Зовнішня політика.

України. Ситуацію в українських землях ускладнювала необхідність постійної бойової готовності, що диктувалася широкомасштабними політичними проектами російського царя. Лише за перші 12 років свого гетьманування І. Мазепа здійснив 11 літніх та 12 зимових походів.

У 1689 гетьман прийняв участьу другому Кримському поході. 112 тисячне російська та 40 тисячне гетьманське військо в ході боїв добралися до Перекопа, але захопити його не змогли. Похід провалився. Для України похід мав негативні наслідки він загострив внутрішне становище козацької держави.

Віжродження козацького устрою на Правобережній Україні.

Наприкінці 17ст. більшість цих земель лежало пусткою. Польський король надав козакам «прадавні привілеї та вольності» у 1685 р. Козаки відродили полково – сотенний устрій. Відродилося 4 полки – Богуславвський, Корсуньський, Брацлавський, Фастівський.

Національно – визвольне повстання 1702 – 1704 рр.

У 1699 р. Польща уклала мирну угоду з Османською імперією. Потреба в козацтві відпала. Видано указ про розпуск правобережних полків. У відповідь у 1702 р. почалося повстання під приводом Семена Палія (одного з полковників). З метою позбавитися польського панування та об’єднатися з Лівобережною Україною. В 1703 році з Київщини повстання досягло Волині та Галичини. Таким чином Палій грав на руку шведському королю. За наказом царя війська Мазепи перейшли в наступ захопили Київщину та Волинь. Палія захоплено в відправлено до Сибіру. Об’єднання Лівобережної та Правобережної України тривало до 1709 р.

Участь українських полків у Північній війні

Похід карла ХІІ на Україну.

Між тим час вирішальних дій наближався. У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис. козаків. У виснажливому протистоянні, як правило, гинуло від 50 до 70 % складу козацьких формувань. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі

Ситуація вимагала радикальних дій. У1705 р. І.Мазепа починає переговори з союзником короля Швеції (Карл ХП) польським королем С.Лещинським, а в жовтні 1708р. таємно укладає угоду зі Швецією («Вивід прав України»), яка передбачала, що Україна стане незалежною державою, шведський король буде захищати її, Мазепа буде довічним князем.

У відповідь на дії Мазепи Петро І наказує захопити Батурин. Місто було вщент зруйновано в листопаді 1708 р. Старшинська рада обрала гетьманом Івана Скоропадського.

Мазепа закликає запорожців приєднатися до нього і біля 8 тисяч козаків прибувають під Полтаву.

Петро І наказує захопити Запорозьку Січ. З великими втратами це йому вдається (14 травня 1709 р.).

В 1709 році І.Мазепа виступив як союзник шведів і у вирішальній битві під Полтавою 27 червня 1709 р. і зазнав поразки.

Петро І розцінив це як зраду, православна церква проголосила анафему І.Мазепі. Сучасні українські історики вважають, що ніякої зради не було. Він не зраджував українській державності.

Гетьман разом з невеликою частиною козацтва покидає Росію і в 1709 році вмирає в Бендерах(Молдавія).

Гетьман в еміграції П.Орлик

Новий гетьман приймає у 1710 р. „Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького" або Бендерська конституція(Конституція Пилипа Орлика).

Спрямована на політичне та церковне відокремлення України від Росії, конституція дотримувалась неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській.

Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту — загальної Ради. До складу цього представницького політичного органу мали входити вся старшина (генеральна, полкова, сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків.

Надзвичайно важливими були пункти, які стосувалися повернення Запорозькій Січі традиційних вольностей і прав та гарантували запорожцям гетьманську підтримку.

Орлик у проекті конституції підтвердив права та привілеї, свого часу надані Києву та іншим українським містам (збереження за ними прав на власне самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві).

Для обмеження експлуатації селянства П.Орлик планував ревізію захоплених старшиною земель.

Ця конституція залишилась на папері. Гетьман на вигнанні помер 1742 р.

Гетьманування Івана Скоропалського. Решетилівські статті.

Розгром Батурина були першою реакцією Петра І на перехід І. Мазепи до шведів. Після цього кроку гетьмана російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук». Намагаючись створити сприятливі соціальні умови для реалізації свого задуму, він спочатку видає Універсал, у якому обіцяє українському народові всілякі милості та свободи, наказує обрати нового гетьмана. Гетьманом було обрано І. Скоропадського (1708—1722). Гетьманською столицею було призначено Глухів. В таборі під Решетилівкою І. Скоропадський звернувся до царя з 14 пунктами статей в яких прохав підтвердити традиційні права та вольності, до яких додав і декілька пунктів.

Відповідь Петра І було короткою і однозначною: «Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». При гетьмані призначають царського резидента Ізмайлова. В Україні розміщено 2 російські полки.

Після цього розпочинається форсований наступ на українську автономію. Характерними рисами цього процесу були:

обмеження влади гетьмана та контроль за нею;

економічні утиски (значну частину українських товарів — прядиво, шкіру, сало, олію та ін. дозволялося вивозити лише до російських портів);

експлуатація демографічного потенціалу (1721 р. на будівництво Ладозького каналу було направлено 10 тис. козаків, 30% з них загинуло, у 1725 р. під час Дербентського походу з 6790 козаків померло чи загинуло 5183 осіб);

-культурні обмеження (1720 р. сенатським указом проголошувалося:

в Україні «книг ніяких, окрім церковних давніх видань,

не друкувати», а у тих, які друкуються, «щоб ніякої різниці і осібного

наріччя не було»);

з України вивозять історичні пам’ятки, рідкісні книги;

київського митрополити мав призначати церковний Синод на чолі з Петром І.

Крім того, росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння.

Утворення Малоросіійської колгії.

Свідченням повного знищення державної автономії стало утворення в 1722 р. Малоросійської колегії, яка:

перетворила Гетьманщину у звичайну провінцію імперії;

перебрала на себе адміністративне керівництво Лівобережною Україною;

контролювала стягнення податків до царської казни;

- здійснювала контроль за діяльністю Генеральної

військової канцелярії;

- приймала від населення скарги на українськи суди;.

Боротьба української старшини за відновленнят державних правУкраїни.

Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722—1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, він проводить судову реформу (Генеральний суд стає колегіальним, розгортає боротьбу з хабарництвом, встановлює порядок апеляцій).

Проте колегія не бажала відігравати скромну роль апеляційної інстанції, вона претендувала не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну гаду.

Форсований наступ на права України тривав.

У 1723 р. без візи Малоросійської колегії не міг побачити світ жоден з важливих Універсалів. Внаслідок цього у залежність від неї потрапили майже всі українські державні структури — адміністрація, суд, Генеральна канцелярія.

У 1723 році Петро І позбавив гетьмана права командувача козацьким військом.

Данило Апостол –миргородський полковник разом зі старшиною звертається до царя з Коломацькою чолобитною (1723р.) в якій старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян, просила відмінити податки з їх маєтків, просила дозволу обрати гетьмана.

Ув’язнення П. Полуботка в Петропавлівській фортеці, жорстоке придушення опозиції старшини ще більше розширили поле діяльності Малоросійської колегії.

Відновленя гетьманства. Данило Апостол.

Після смерті Петра І відбулося скасування 1727 р. Малоросійської колегії,знову було дозволено вибори гетьмана. Ним став Д.Апостол (1727—1734).

1728 р. в день коронації Петра ІІ новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1554 р. Натомість одержав «Рєшітельниє пункти», відповідно до яких:

- гетьман не мав права вести дипломатичні переговори;

-генеральну старшину та полковників затверджував цар;

-для контролю за гетьманськими фінансами вводилися посади не

одного, а зразу двох підскарбіїв — росіянина та українця;

-мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну.

Заснування Нової Січі.

У 1734 році 30 тисяч запорожців з Кам’янської та Олешківської Січей повернулися на Запоріжжя і за 7 км. від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заснували Нову Січ. Цю січ називаютть ще Підпільненською. Запоріжжя було поділено на 8 паланок – округів. Козацтво займалось хліборобством, тут не було кріпацтва.

Діяльність «Правління гетьманського уряду».

Після смерті Д. Апостола(1734 р.) в Петербурзі було прийнято ухвалу, нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду» (1734 – 1750 р.). До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців На чолі правління став князь О. Шаховський.

У 1735 році значно скорочено реєстр козаків. Лівобережне козацтво поділене на заможних – виборних козаків та збіднілих – підпомічників. Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною (1735—-1739), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів. Внаслідок війни Україна зазнала збитків на 1,5 млн. крб. (один віл тоді коштував 8 крб.).

Особливості розвитку культури.(17 – 18 ст.)

У 1687 році Українська парвославна церква була повністбю підпорядкована Московському патріархату.

Справи української освіти потрапили під контроль царського уряду.

Починається відтік українців до Росії, майже всі єпископські кафедри в Росії займали українці.

Більшість колегіумів на Західній Україхні були під контролем єзуїтів.

Освіта і книговидання. Києво – Могилянська академія.

(друга половина 17 – перша половина 18 ст.).

Освіта була на досить високому рівні. В Слобідській Україні діяло 129, а Правобережній 866 шкіл. Навчання було всестановим. Здібні учні продовжували навчались в колегіумах Черніговському, Харківському та Переяславському. Вищу освіту давала Києво – Могилянська академія.

Найбільшим книговидавничим центром була друкарня при Києво – Печерській лаврі, велика Чернігівська друкарня.

Література.

Це період творчесті поетів Климентія Зиновїва та Івана Величковського. Останій видав збірки «Зегер з полузегарком» та «Млеко».

Драматичні театри існували при Києво – Могилянській академії а також в школах та мандрівні театри. Найвідоміша вистава тих часів «Про Олексія, чоловіка божого».

Найвідоміші публіцистично - богословькі твори:

Лазар Баранович, «Нова міра старої віри».

Йонякій Галятовський, «Ключ розуміння».

Димитрій Туптало. «Руно зрошене».

Найвідоміші літописи:

Феодосій Софонович «Хроніка з літописців стародавніх»;

Кохановський «Синопис».

Козацькі літописи:

Літопис Самовидця;

Літопис Григорія Граб’янки (1710 р.)

Літопис Самійла Величка.

Архітектура українського бароко.

Багато храмів було збудовано коштом І. Мазепи та інших гетьманів. Шедеврами козацького бароко стали:

Преображенський собор поблизу Лубен (1692 р);

Христовоздвиженський собор в Полтаві (1709р.);

Покровський у Харкові (1689 р.);

Церква Катерини в Чернігові та ін.

Відомими стали ікона Покрови із зображення Богдана Хмельницького, ікона Розп’яття з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки.

Дата добавления: 2015-05-23