Музика

Першу музично – хорову школу заснував в 50-х роках 17 ст. ректор Могилянки Лазар Баранович.

Певні зміни в XVII—XVIII ст. відбулися в музичній культурі українського народу. Зріс професіоналізм музичного мистецтва. Найвідомішими осередками музичної освіти були Глухівська співацька школа та Києво-Могилянська академія, у стінах яких здобули музичну освіту найяскравіші зірки Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель.

До нас дійшли тогочасні популярні пісні-романси «Всякому городу нрав і права» Г. Сковороди, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Їхав козак за Дунай» С. Климовського.

Архітектура.

Характерною рисою розвитку культури українських земель у XVII—XVIII ст. було використання в архітектурі та мистецтві стилю бароко (від італ. Вагоссо— вибагливий, примхливий) — це стиль у мистецтві наприкінці XVI — в середині XVIII ст., якому притаманні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. У європейському бароковому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, церква св. Юра у Львові. У Гетьманщині та Слобідській Україні під впливом канонів древньоруського мурованого будівництва та традицій дерев’яного народного конструювання сформувався оригінальний варіант барокової архітектури, який отримав назву «українського», або «козацького», бароко. Перлинами цього національне забарвленого стилю стали Андріївська і Покровська церкв и в Києві, Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря в Полтаві.

Відомими архітекторами того часу були Стефан Ковнір, Яким Погребняк. Сисой Шалматов, Йоган Пінзель.

10.УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ 18 - В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ

ХІХ ст.

Адміністративно-територіальний устрій

та територіальний поділ.

Цей процес в українських землях розпочався ще в 1770-х роках і остаточної форми він набрав лише в 1830 роках. Україну було розділено на 9 губерній. які складали три окремих регіона.

До Лівобережної України належали Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії;

до Правобережжя належали Київська, Волинська та Подільська губернії;Південь поділявся на Катеринославську, Херсонську та Таврійську губернії.

Кожна губернія поділялась на повіти, що в свою чергу включали села та міста. На губерній цар призначав губернаторів. Губернаторові допомогали професійні чиновники. На повітовому рівні-начальник жандармерії, предводитель дворянства, судді обирались дворянами.

Міста України були позбавлені Магдебургського права, останнім у 1835 році цього права лишився Київ.

Продовжуючи мілітаристську політику в управлінні країною Олександр І через міністра Аракчеєва почали засновувати ненависні для народу військові поселення на зразок військових таборів. У цих поселеннях потрібен був дозвіл навіть на шлюб і на те щоб завести дітей. На Україні існувало до 20 таких поселень.

Російсько-Турецька війна 1806-1812 рр.

В результаті війни до Росії була приєднана Бессарабія де у Ізмаїльському, Хотинському та Акерманському повітах проживали українці.

Російсько – французька війна.

З 1797 року українців почали призивати в російську армію. Строк служби 25 років.

В 1812 році війська Наполеона нападають на Росію. Росія ціною великих втрат перемагає, війська доходять до Парижу. На Україні наслідки цієї війни були порівняно невеликими. Частина наполеонівських сил вторглася на Волинь і завдавала там значних збитків. На Лівобережжі було створено кілька полків добровольців на зразок козацьких які вірно боронили імперію.

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії.

На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна., Слобідська, Правобережна та Південна Україна) належали Російській імперії. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі.

Для розвитку аграрних відносин у цей період характерне посилення експлуатації селян. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації. Панщина становила 4—6 днів на тиждень. Селяни відробляли і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачували натуральний та грошовий оброки.

Державні селяни, вважалися вільними. За користування землею вони виплачували державний податок який складав майже 40% селянських прибутків, різко падала рентабельність індивідуальних селянських господарств.

В умовах масового обезземелення починає формуватися заможна селянська верхівка, представники якої володіли або ж орендували 100 і більше десятин землі.

На початку 30-х років починається промисловий переворот. Суть цього перевороту полягала в поступовому переході від натуральної мануфактури до капіталістичної фабрики.. В основі промислового перевороту лежав технічний переворот, суть якого полягала у заміні ручної праці машинною, широкому запровадженні у виробництво парових двигунів, удосконалених технологій. Поступово формується спеціалізація районів на виробництві певної промислової продукції. Розвивається металургія, гірнича промисловість. Донбас перетворюється на крупний центр кам’яновугільної промисловості, який за видобутком 1860 р. поступався лише Сілезькому басейну. Українські землі дедалі більше спеціалізуються на виробництві цукру. Сформовано клас буржуазії та робітників.

Важливе місце належало чумацькому промислу.

Торги та ярмарки – Сорочинська ярмарка, ярмарка на Контрактовій площі та ін.

Суспільні рухи.

Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи в Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із скрутного становища.

У 1803 р. на Правобережній Україні відбулися масові виступи селян 24 сіл та містечок Черкаського повіту Київської губернії. За неповними даними в Україні від 1797 р. до 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян.

У1829 р. розпочалося повстання в Шебелинській слободі на Слобожанщині, під час якого місцеві селяни виступили проти нав’язаного їм статусу військових поселенців.).

Під час Кримської війни виникає нова форма селянського руху, яка дістала назву Київська козаччина.

Своєрідним феноменом у межах селянського руху першої половини XIX ст. були народні виступи під проводом Устима Кармелюка. Його боротьба з пануючим режимом та кріпосницькими порядками розпочалася ще 1812 р. і відрізнялася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. Кармалюка чотири рази заарештовували та засилали до Сибіру. Та він втікав і, повернувшись на рідне Поділля, знову розпочинав боротьбу, яка тривала протягом 23 років. За цей час в повстанському русі під проводом Кармелюка брало участь майже 20 тис. осіб, повстанці здійснили понад 1 тисячу нападів на поміщицькі маєтки. Особливо інтенсивними були дії кармелюківців у 1830-1835 рр. коли селянський рух охопив не лише Поділля, а й частину Бессарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним струтурам придушити цей виступ.

Російський та польський революційні рухи на українських землях.

В 1816 р. в Петербурзі виникає «Союз порятунку» — дворянська таємна політична організація, яка ставила собі за мету шляхом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До складу організації входили 30 осіб, серед них брати Муравйови, С. Трубецькой, П. Пестель, Ф. Глінка та інші. Однак єдності між членами «Союзу порятунку» не було: постійно велася полеміка між радикалами та поміркованими, що і призвело до розпаду організації.

На уламках «Союзу порятунку» зросла нова таємна організація — «Союз благоденства» (1818—1821), яка налічувала у своїх лавах понад 200 осіб. Центральні органи союзу перебували спочатку в Москві, а потім перемістилися до Петербурга. Організація мала також свої філії у провінції—«побічні управи», які діяли у Кишиневі, Тульчині, Полтаві та інших містах. Про діяльність таємного товариства стало відомо царському урядові. За цих обставин в 1821 р. було прийнято рішення про самороз­пуск організації.

Однак частина членів «Союзу благоденства» не погодилася з таким розвитком подій. Зокрема, члени Тульчинської управи на своєму засіданні в березні 1821 р. вирішили утворити нову таємну організацію — «Південне товариство», її лідером став П. Пестель, а до складу ввійшли С. Волконський, О. Барятинський, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли та ін. «Південне», маючи три управи (Тульчинську, Васильківську, Кам’янецьку) налічувало у своїх лавах 101 особу і мало помітний вплив серед розташованих в Україні військ.

Програмні документи декабристів — «Конституція» Муравйова («Північне товариство») та «Руська правда» П. Пестеля («Південне товариство») ставили за мету повалення самодержавства, скасування кріпосного права, демократизація суспільного ладу та спільний шлях досягнення мети — воєнний переворот.

«Руська правда» П. Пестеля була радикальнішою—після повалення самодержавства Росія проголошувалася республікою; встановлювалася диктатура Тимчасового уряду; надавалося загальне виборче право для всіх чоловіків, які досягли 20 років. Проте у розв’язанні національного питання «Руська правда» була консервативнішою.

Пестель вважав, що Україна ніколи не була і бути не може самостійною державою. Водночас з «Південним товариством» в Україні діяла ще одна таємна організація — “ Товариство об’єднаних слов’ян ". У вересні 1825 р. «Товариство об’єднаних слов’ян» об’єдналося з «Південним товариством» і перетворилося на його філію.

14 грудня 1825 р. у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві Миколі І члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання, яке до вечора було придушене.

29 грудня 1825 р. члени Васильківської управи С. Муравйов-Апостол та М Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в селі Трилісах поблизу Василькова на Київщині. У лавах повсталих налічувалося понад 1 тис. солдатів та офіцерів. Полк рушив на Білу Церкву. Повстанці діяли повільно, нерішуче, втрачаючи ініціативу і час. Дізнашись, що уряд вивів з Білої Церкви 17-й єгерський полк, на з’єднання з яким поспішали повсталі, лідери виступу повернули війська на Волинь. Проте вже наступного дня біля села Устимівки повстанці зіткнулися з переважаючими силами царських військ і зазнали поразки.

Після придушення повстання декабристів політичне життя в Україні на деякий час завмирає.

У1830 р. українські землі знову опинилися у вирі революційних подій—у листопаді спалахнуло національно-визвольне повстання поляків проти режиму Російської імперії. Повстання почалося у Варшаві під керівництвом П. Висоцького.Захоплення міського арсеналу та озброєння міських жителів зробило цей виступ масовим. Відчуваючи, що самотужки вирватися із орбіти Російської імперії майже неможливо, польські патріоти висунули гасло: «За вашу і нашу свободу» й звернулися по допомогу до народів Литви, Білорусії та України.

На території Польщі в 1816 – 1823 роках діяли таємні товариства «Товариство філоматів» та «Союз філаретів», які ставили завдання добитися незалежності Польщі. Вони були розгромлені, але незважаючи на це в 1830 році в Польщі починається повстання (Листопадове повстання).

Намагаючись поширити полум’я повстання на українські землі, польський уряд у квітні 1831 р. спрямовує на Волинь кавалерійський корпус генерала Ю. Дверницького. Українське населення не підтримало польське повстання. І поляки зазнали нищівної поразки від царських військ. Царські війська під командуванням генерала І. Паскевича у вересні 1831 р. взяли Варшаву і придушили повстання.

У 1863 – 1864 рр. було нове повстання поляків, але і воно зазнало поразки.

Національне відродження в Україні наприкінц

18 – початку 19ст.. Кирило-Мефодіївське товариство.

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження.Його початком вважають появу у 1798 р. «Енеїди» Івана Котляревського. «Енеїда» утвреджувала дух козацького бойового товариства. Котляревський написав і дві п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль чарівник».

До історичних творів цієї доби належать(«3ібрання історичного» С. Лукомського, «Короткого літопису Малої Росії» В. Рубана, «Літописного повіствування про Малу Росію» О. Рігельмана).

Дедалі очевиднішою ставала думка про те, що український народ має власну історію та самобутню культуру. Йдеться про «Історію Русів» анонімного автора та працю Д. Бантиш - Каменського «Історія Малої Росії». «Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України.Сприяла національному відродженню і чотиритомна праця Д. Бантиша - Каменського «Історія Малої Росії», яка побачила світ 1822 р. в Москві, яка стала кроком вперед у розвитку української історіографії.

У 1777 р. виходом у світ в Петербурзі «Опису весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського було етично започатковано українську етнографію. Видаються збірки «Опит собранія старінних малороссійских пєснєй", «Українські народні пісні», «Збірник українських пісень».

На початку XIX ст. з’явилася і перша ластівка українського мовознавства—друкована граматика української мови — «Грамматика малорусского нарєчия» (1818) О. Павловського.

Важливе значення для розгортання процесу національного відродження мав вихід у світ І82З р. словника української мови, укладеного і Войцеховичем. Плідно працюють родоначальник української літератури І. Котляревський, байкарі П. Гулак-Артемовський та Є. Гребінка, талановитий прозаїк Г. Квітка-Основ’яненко, геніальний поет Т. Шевченка та інші. У цій блискучій плеяді особливе місце належить Т. Шевченку та його „ Кобзарю ".

Кирило - мефодіївське товариство (братство).

Утворено у 1846 р. у Києві. Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко. Основні програмні положення цій організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія", у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства, чітко простежується ідея справедливості, свободи, рівності й братерства

Концепція кирило-мефодіївців передбачала:

1) створення демократичної федерації християнських слов’янських республік;

2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів;

3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян;

4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов’янськими народами;

5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.

Навесні 1847 р. після доносу студента О.Петрова братство було розгромлено. Воно проіснувало 14 місяців.

11. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії

наприкінці 18 – першій половині 19 ст.

Адміністративно – територіальний устрій.

У складі Австрійської імперії (від 1867р. Австро- Угорської) українські земліне складали окремої одиниці. Галичина ввійшла до складу імперії в 1772 році.,Буковина в 1775 році, Закарпаття з 17 ст.

Соціально – економічне становище українців.

Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. До складу Австро-Угорської імперії входили Галичина, Буковина та Закарпаття. В цій державі було проведено ряд реформ:

- реформа управління зробила центральною постаттю місцевої адміністрації державного чиновника;

- військова реформа ввела обов’язкову військову повинність та централізований рекрутський набір.

Особливо значним був вплив реформ у сфері аграрних відносин, релігії та освіти.

У 1779 р. Марія-Тереза видала імператорський наказ, у якому вимагала від поміщиків поводити себе з селянами «по-людськи».

Її спадкоємець Йосиф ІІ пішов ще далі: за часів його правління було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано їм певні права: обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися, передавати майно в спадщину тощо; сільським громадам були надані права самоврядування; запроваджено триденну панщину.

Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії, покладено край дискримінації некатолицьких конфесій і урівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви.

Після смерті Йосифа II (1790) у правлячих колах імперії на зміну реформаторству поступово приходить консерватизм. Відмова від політики реформ призвели до того, що феодали розпочали поступове відновлення втрачених позицій у аграрному секторі. Досить прогресивний закон 1782 р. про скасування кріпосної залежності все-таки зберіг недоторканим прикріплення селянина до землі. Наступ феодалів йшов по лінії захоплення селянських земель; збільшення повинностей селян, насамперед панщини; посилення позаекономічного примусу. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім’ї. До середини ХІХ ст. в західноукраїнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечити засоби існування своєї сім’ї.

Західноукраїнський край перетворювався на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині ХІХ ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п’ять разів нижчим, ніж у австрійських та німецьких областях імперії.. Галицькі та буковинські мануфактури не тільки не підтримуються державою, а навпаки, їхня діяльність блокується і гальмується встановленням великих податків, позбавленням пільг та державних субсидій, дискримінацією їхніх виробів на західноавстрійських ринках тощо. Лише в ЗО— 40-х роках промисловість краю поступово виходить з кризи — у цей час в західноукраїнських землях активно функціонували майже 250 мануфактур. Проте жодна з них не мала парових двигунів і лише незначна частина використовувала у виробничому процесі водяну енергію. Отже, кріпосництво та колоніальна політика Австрійської імперії стримували переростання мануфактурної промисловості у фабричну, гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель.

Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, призводили до активної протидії з їх боку (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодальних виступів тощо). Продовжуючи славні традиції 1810—1825 рр., розгорнувся активний опришківський рух.

В Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці (1812—1851), який охопив селян 22 громад, повстанці категорично відмовилися від панщини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл. Лише за допомогою військ австрійському урядові вдалося придушити цей виступ.

Наприкінці першої половини ХІХ ст. Австрійська імперія була знову змушена повернутися до ідей та політики радикального реформування. Намагаючись не допустити загострення революційної кризи та прагнучи відокремити селян від революційного табору, офіційна влада йде на скасування кріпосного права. У Галичині воно було скасоване у квітні 1848 р. Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими користувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені найкращі угіддя, ще й прирізано частину селянських земель. Суттєво підривала селянське господарство і сплата викупу за ліквідацію феодальних повинностей. Щорічні селянські виплати за “визволення” перевершували щорічні прибутки поміщиків від орної землі. Однак скасування кріпацтва, отримання селянином громадянських прав (обирати та бути обраним, самостійно визначати місце проживання тощо) сприяли перетворенню селянства на самостійну політичну силу.

Під впливом європейських революцій 1848-1849 років імператор Фердінанд змушений був декларувати буржуазно-демократичні свободи та проголосити конституцію.

Українське національне відродженя

Реформи Марії-Терези та Йосифа П сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. У 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація—«Товариство священиків". 3 під пера його учасників вийшли перші граматики української мови — І. Могильницького, Й. Лозинського Й. Левицького. Крім того, Могильницький написав науковий трактат польською мовою «Розвідка про руську мову», у якому обстоював ідею самобутності української мови.

На початку 30-х рогів ХІХ ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає літературне угруповання «Руська трійця». Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету М, Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький які активно виступили на захист рідної української мови (термін «руська» для них означав українська).

«Руська трійця» зосередила зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності. Вони підготували збірки поезії „ Син Русі","3оря ".

Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Для молодих авторів «Зорі» розпочався період переслідувань, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Проте навіть у цих несприятливих умовах члени «Руської трійці» не припинили активної діяльності. У1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів — «Читанку», написану живою розмовною українською мовою. Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ «Русалка Дністрова». І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меньшою силою, ніж у «Зорі», лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: «Русалка Дністрова», хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній казані — була свого часу явищем наскрізь революційним». Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних пріоритетів. “Русалка Дністрова” стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності «Руської трійці». Незабаром це об’єднання розпадається.

В містах і селах для широких мас населення створили цілу мережу навчальних закладів; перевели шкільну освіту на державний кошт, 1784 р. відкрили Львівський університет; дозволили початковій школі користуватися рідною мовою.

У Львові утворюється Головна Руська рада (1848 р.), на чолі якої став спочатку Г. Яхимович, а згодом М. Куземськнй.

Патріотичне об’єднання видало маніфест, у якому було сформульовано політичну платформу організації:

- українці Галичини і Наддніпрянщини є єдиним народом;

-пращури українців мали свою державність, культуру, право, мову, були народом, який «рівнявся славі найзаможнішим народам Європи»;

-доцільність поділу Галичини на дві провінції — польську та українську з окремими адміністраціями;

-необхідність розширення сфери вжитку української мови, зрівняння в правах уніатського духовенства з католицьким;

- дозволу українцям обіймати всі державні посади тощо.

У Львові видається перша газета українською мовою—«Зорі Галицької» (1848—1852);

проводиться з’їзд діячів української науки та культури у Львові —“ Собор руських учених” (1848);

засновано культурно-освітнє товариство — «Галицько-Руська мати ця» з метою видання книжок для народу (1848);

відкрито у Львові Народний дім з українською бібліотекою, музеєм і народним клубом (1848);

У 1848 році на Слов’янському з’їзді в Празі українське питання вперше обговорювалось на міжнародному рівні.

Створено у Львівському університеті кафедру української мови (1849).

Саме в 1848 році Галичина стала українським П’ємонтом.

У середині ХІХ ст. українська спільнота здобула свій перший досвід парламентаризму. У скликаному в липні 1848 р. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Але після спаду революційної хвилі вже в березні 1849 р. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. В нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права, Головна Руська Рада у 1851 р. була розпущена.

У 1860 році прийнята нова конституція, яку І,Франко назвав свинською.

12. НАДДНІПРЯНСКА УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Кримська війна і загострення соціально – економічної ситуації.

Війна відбулася в 1853 – 1856 рр. Війська Англії, Франції, Османської імперії та Сардинівського королівства висадились в Криму і оточили Севастополь. Оброна Севастополя тривала майже рік. В оброні відзначились українці Петро Кішка та Гнат Шевченко. Росія програла. В 1856 р. підписано Паризький мирний договір.

Війна посилила революційні настрої. В 1855 році у відповідь на царський маніфест про створення козацького ополчення для участі в війні в Україні розгортається рух – Київська козачина. Селяни думали, що той хто запишиться в козаки отримає землю і стане вільним. Селяни створили органи самоврядування, відмовились відробляти панщину і посунули «У Таврію по волю». Рух охопив 8 з 12 повітів Київської губернії і був придушений з допомогою військ. До Криму втекло понад 10 тисяч кріпаків.

Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна.

У середині XIX ст. Олександр II (1855-1881 рр.) вирішив перейти до радикальних реформ.

Першим його кроком було підписання 19 лютого 1861 р. маніфесту про скасування кріпосного права.

В результаті реформи селяни отримали волю та землю за викуп, а поміщики не тільки захопили найкращі землі, а й забрали в селян чимало їхньої: від 14% у Херсонській губернії до 37% — Катеринославській.

Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. Характерною особливістю українських земель була незначна поширеність селянських общин.

Юридичне вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності вони перебували в залежності від поміщика до того часу, доки не викуплять у власність землі, зберігалися тілесні покарання різками. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму, то держава сплатила поміщикам викупні платежі, а селянам надала позичку на 49 сів.

У комплексі реформ Олександра П після скасування кріпосного права, провідне місце належить земській,фінансовій, шкільній, судовій та військовій реформам.

Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо.

Міська реформа – запровадила міські думи та управи.

Судова реформа (1864) базувалася на запровадженні низки прогресивних принципів: безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи (у судах з’явилися прокурор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві.

Військова реформа, що здійснювалася п’ятнадцять років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 7 років, заборонила тілесні покарання тощо.

Провівши земську, судову, військову, фінансову, освітню та інші реформи російський царизм не зробив останнього кроку— не проголосив конституції і не скликав парламент.

У 60— 70-х роках розпочалося широкомасштабне відновлення позицій феодалізму в усіх сферах життя—зросла роль дворянства, ширилися його владні повноваження на місцях, обмежувалася гласність, посилювалася цензура тощо. Простий перелік здійснюваних самодержавством контрреформ дає уявлення про помітне гальмування суспільного розвитку та наступ реакції:

-запроваджено новий університетський устав, який ліквідував автономію університетів;

-вийшов циркуляр про «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназій дітей, вихідців з нижчих верств населення;

- видано «Положення про земських начальників», що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначалися із дворян та здійснювали адміністративні та поліцейські функції на місцях;

- побачило світ «Положення про губернські та повітові земські установи», яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян.

Соціально-економічний розвиток у пореформений період.

Скасування кріпацтва та низка буржуазних реформ не сприяли автоматичній ліквідації феодального ладу. Залишилися поміщицьке землеволодіння, селянська община і самодержавство.

Основою залишалось поміщицьке землеволодіння.В поміщицьких господарствах примінялись нові досягнення, вони грунтувалися на використанні машин та вільнонайманій праці. Достатньо сказати, що на початку XX ст. власниками 68% усій дворянської землі були майже 3 тис. поміщиків. Характерно, що поряд із спадковими землевласниками Браницькими, Скоропадськими, Потоцькими виникли великі землевласники нової хвилі —Симиренки, Терещенки, Харитоненки.

В період від 1860 р. до 1887 р. посівні площі зросли в 1,5 раза. Україна грає дедалі помітнішу роль не лише на загальноімперському, а й на світовому ринку. Достатньо сказати, що її частка в експорті пшениці Російської імперії становила 90%.

У 60—80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва—до широкомасштабного, від ручної праці—до застосування парових двигунів та системи машин. Якщо 1860 р. в Україні налічувалось 2147 промислових підприємств (без винокурних), на яких працювало 86 тис. робітників, то в 1895 же 30313 підприємств і відповідно 205 тис. робітників. (Надзвичайно важливо, що в більшості випадків нові підприємства фабрично-заводського типу створювалися на новітній технічній та технологічній базі, з врахуванням передового світового досвіду організації виробництва.) Побудована перша залізниця Одеса –Балта. Місто Одеса (1794) стає найбільшим містом і портом України.

Вперед вийшли галузі важкої індустрії, які забезпечували технічний прогрес та модернізацію економіки, — залізорудна, вугільна, металур­га, машинобудівна. За сорок пореформених років довжина залізниць імперії зросла з 1,5 тис. до 50 тис. верст, 1/5 з них припадала на Україну. Частка України в промисловому виробництві європейської частини Російської імперії зросла більш як у два рази. Поряд з традиційними станами феодального суспільства—селянством та поміщиками, виникають нові класи — пролетаріат та буржуазія. Робітничий клас України формувався як складова загальноросійського пролетаріату.

Поступово сформувалася українська торгово-промислова буржуазна еліта, представники якої Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Симиренки, Алчевські та інші за розмірами своїх капіталів належали до найбагатших людей не тільки України, а й усієї Російської імперії.

В другій половині ХІХ ст. формується інтелігенція—специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві.

Початок громадівського руху

Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирнло-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис “Основа “, навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі.

Київська громада.

Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що створилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — Володимир Антонович (лідер та ідейний натхненник), Т.Рильський, А. Свидницький, П. Житецький, автор «Ще не вмерла Україна-Павло Чубинський.

Польське повстання 1663 – 1664 рр. та Україна.

Повстання почалось в січні 1663 року з метою досягти незалежності Польщі. Частина українців стала на бік польського повстання. Так офіцер російської армії українець Андрій Потебня поліг у боротьбі «за нашу і вашу свободу».Але більшість українців залишалися нетральними.

Валуєвський циркуляр.

Після поразки польського повстання 1863—1864 рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалася як загроза самодержавству. Вже 1863 р. побачив світ сумнозвісний Валуевськяй циркуляр, що забороняв видання українською мовою шкільних та релігійних видань (заборона не стосувалася лише творів художньої літератури). Діяльність громад була припинена.

Відродження громадівського руху.

Лише на початку 70-х років громадівський рух знову активізується. У Київській «Старій громаді» у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили — В. Антонович, М Зібер, М. Драгоманов, О. Кистяківський, М. Старицький, П. Чубинський.Одним з громадівців був Михайло Драгоманов.

У 1873 році громада бобиласяч відкриття Південно – Західного відділу Російського географічного товариства.

Було підготовлено і видано «Історичні пісні українського народу» Антоновича та Драгоманова, «Чумацькі народні пісні» зібрані І. Рудченком, видано «Кобзар» Шевченка.

У 1874 р. провели в Києві археологічний з’їзд. Громада редагує російськомовну газету «Києвский телеграф».

Дата добавления: 2015-05-23