Ефективність навчального процесу

Підвищення ефективності навчального процесу

ТЕМА 6

Орієнтовний перелік тем творчих робіт

1. Основні дидактичні концепції сучасної педагогіки.

2. Набір навчальних предметів у початковій школі у практиці зарубіжної школи.

3. Зміст навчання в сучасній загальноосвітній середній школі.

4. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу.

1. Ефективність навчального процесу

2. Застосування інформаційних технологій у навчанні як умова підвищення ефективності навчального процесу

3. Гуманізація навчального процесу

4. Альтернативні та експериментальні школи

Психолого-педагогічна наука накопичила значну кількість підходів до розгляду проблеми ефективності школи. Пріоритетність того чи іншого визначалася розвитком шкільництва та освіти. У кінці ХХ – початку ХХІ ст. провідними вважались педагогічний, психологічний, соціологічний та економічний підходи. Педагогічний передбачає розгляд освітнього процесу як складної функції багатьох змінних; цілей, принципів, форм, методів, засобів, структури, навчання і виховання, взаємодії школи з іншими соціальними інституціями тощо. Психологічний досліджує результати індивідуального розвитку учня: пізнавальних процесів, психічних потреб тощо. Соціологічний передбачає визначення суспільної ефективності школи, тобто оцінювання готовності учнів до виконання суспільно-соціальних ролей. Економічний підхід означає вимір співвідношення витрачених на всі освітні ланки коштів і суспільно-економічного зиску від на­вчання населення.

Нині, для знаходження шляхів підвищення ефективності освіти, використовують комплекс характеристик роботи школи, що включає як вну­трішні так і зовнішні її аспекти (аналіз нових освітніх парадигм, рівня задоволення школою потреб глобального ринку, суспільних вимог, адап­тованості шкільних систем до політичних реалій тощо).

Випускник сучасної школи, який живе і працює в ХХІ ст., у постіндустріальному суспільстві, повинен гнучко адаптуватися в життєвих ситуаціях, що постійно змінюються, самостійно набуваючи необхідні знання, уміло застосовуючи їх на практиці для вирішення різних проблем; критично мислити, вміти розпізнавати труднощі та шукати шляхи раціонального їх подолання, використовуючи сучасні технології; грамотно працювати з інформацією (вміти збирати необхідні для дослідження конкретного процесу факти, аналізувати їх, робити необхідні узагальнення, формулювати аргументовані висновки і на їх основі виявляти й вирішувати нові проблеми; бути комунікабельними, контактними, вміти поводитися в колективі; працювати над розвитком власного інтелекту, культурного рівня.

Інститут інформаційних технологій в освіті ЮНЕСКО сформулював проблеми, що сьогодні стоять перед освітою, розв’язання яких дасть можливість підвищити її ефективність. Зокрема, це невідпові­дність змісту освіти сучасним вимогам матеріального та духов­ного розвитку суспільст­ва, яку можливо усунути її фундаменталізацією, формуванням системи неперервної освіти, активізацією ролі останньої у формуванні цінностей демок­ратичного суспільства, екологізацією змісту освіти та наданням йому інтеркультурної орієнтації, наближенням до реальних потреб світу праці. Прагматична орієнтація освіти, що не має на меті пріоритетного розвитку особистості, відійде на другий план за умови впровадження гуманістичної орієнтації педагогічних технологій, гнучкого проблемного навчання, запровадження ідеології школи діалогу культур, креативних інформаційних технологій. Недоступність якісної освіти для широ­ких верств населення можливо скоротити за рахунок використання дистанційного навчання, доступних баз даних, телекомунікаційних технологій.

Проаналізувавши погляди Б.Л. Вульфсона, О.Н. Джуринського, З.А. Малькової, А.А. Сбруєвої та інших, можна стверджувати, що провідними шляхами підвищення ефективності діяльності системи освіти є:

- підвищення уваги держави до освіти взагалі, й до її фінансування зокрема;

- забезпечення випереджаючого характеру всієї системи освіти, її спря­мованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації;

- неперервність освіти, що дозволяє сучасній високоосвіченій людині набувати нові знання і освоювати нові професії протягом усього свого життя;

- підвищення якості освіти, що передбачає обов’язковий для всіх базовий зміст загальної освіти і досягнення його з урахуванням особистості учня, високий професійний рівень вчителів і педагогічної науки;

- демократизація освіти, що означає її доступність для всіх членів суспільства, незалежно від статі, соціального стану, національної, расової, релігійної належності учня;

- гуманізація освіти, тобто виховання гуманного відношення до людей, природи, результатів людської праці;

- фундаменталізація освіти, що передбачає акцент на ті знання і вміння, які складають основу світорозуміння, загальної культури молодого покоління та необхідні для сприйняття наукової картини світу;

- впровадження у навчальний процес школи таких методів навчання, таких технологій, які направлені на розвиток пізнавальної і творчої активності учнів;

- формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування та міжнародного співробітництва;

- формування комунікативних навичок, вміння співпрацювати у колективі, брати відповідальність за індивідуальні та колективні рішення;

Більшість науковців фундаменталізацію розуміють як зведен­ня великого обсягу інформації до певних стрижневих ідей, на яких базуються знан­ня певної галузі чи міжгалузеві знання. Фундаментальними слід називати ті види знань, у яких знаходять своє відображен­ня загальні закономірності розвитку, руху чи функціонування систем, явищ тієї чи іншої предметної сфери. Якщо йдеться про фундаменталізацію вищої освіти, можна стверджувати, що це об’єк­тивно необхідний процес зміщення пріо­ритетів навчання у бік загальнозначущих найуніверсальніших досягнень людської думки в галузі науки.

До провідних шляхів фундаменталізації освіти відносять:

- зміну співвідношення між прагматичним та загальнокультурним ком­понентами освіти на користь останнього на всіх її рівнях. Пріоритетним повинно стати не навчання вихованця вирішувати реальні життєві проблеми із накопиченням досвіду досягати максимального благополуччя, успіху в рамках тих норм, що визначені соціальним середовищем його життєдіяльності, а розвиток загальної культури людини, формування у неї наукових форм системного мислення;

- зміну змісту та методології навчального процесу з виділенням значного часу для вироблення сучасних уявлень про цілісний зміст системи наук, перспективи їх подальшого розвитку, їх модернізаційний потенціал;

- забезпечення практичної реалізації тріади „екологічне виховання – екологічне навчання – екологічна освіта”, що є вза­ємопов’язаними і складають основу формування у людства екологічного світогляду, який базується на усвідомленні необхідності збереження оптимального для життя середовища, яким є Земля. Нині любов до природи – це не пасивне споглядальне відношення до неї, а дієва, активна робота у напряму збереження і поліпшення, робота по формуванню екологічної свідомості.

На Міжнародній конференції з питань розвитку змісту освіти (МБО, Женева, 1998), були сформульовані принципи організації по­будови навчальних програм: відкритий характер, варіа­тивність, гнучкість, інтеркультурність, адаптованість до регіональних особливостей, інтегративність.

Шляхами реорганізації змісту освіти, характерними для сучасних освітніх реформ у більшості країн, є:

- підвищити престиж вивчення курсу математики, зробити його вивчення обов’язковим для всіх учнів; здійснювати інтенсивний пошук шляхів оновлення математичної освіти. Сьогодні модернізація курсу математики здійснюється як екстенсивним (кількісне зростання навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним (структурна перебудова програм курсу з включенням нових наукових досягнень, наданням програмам якостей гнучкості, відкритості, варіативності) шляхом;

- оновлення гуманітарної освіти в напрямі звернення до людини, її інтелекту. У більшості західних країн гуманітарні знання розглядаються як найважливіша складова загальноосвітньої підготовки молоді, що відбивається на навчальних планах, де гуманітарні дисципліни за кількістю годин посідають домінуюче положення;

- в умовах розширення міжнародного співробітництва та активізації глобалізаційних тенденцій посилення уваги до вивчення іноземних мов. У відповідних рекомендаціях більшості країн вивчення іноземних мов введене до змісту навчання у початковій школі, а у середній – не менше двох іноземних мов. Нині велика увага приділяється оволодінню ґрунтовними навичками розмовної мови, оскільки вона розглядається як засіб активізації міжкультурного спілкування і співробітництва та посилення конкурентноздатності особистості на ринку праці.

- посилення уваги до екологічної освіти, метою якої є формування в уч­нів навичок осмислення фактів та наукових ідей, де за предмет слу­гує навколишнє середовище як в локальному, так і у глобальному вимірах та їх застосування у повсякденному житті. В таких умовах виховання любові до навколишнього середовища є виховання боротьби за неї, виховання потреби активної участі в екологічних рухах;

- посилення міжпредметних зв’язків, створення й впровадження інтегративних курсів у різних типах навчальних закладів і т. д. таких, наприклад, як громадянознавство та вільна праця (Палестина); соціальна освіта (Мальта); виховання споживача, ціннісна освіта, трудові експериментальні програми (Індія) тощо. На рівні поча­ткової і базової освіти така практика має за мету надання знання з різних галузей науки цілісного, інтегрованого характеру, усунення перевантаженості навчальних планів. Значна частина таких предметів, у тому числі й згаданих, спрямована на формування ціннісних орієн­тацій демократичного суспільства;

- активізація вивчення економічних та технічних дисциплін, інформа­ційних технологій з метою успішного вступу у світ праці, запобігання школою маргіналізації як власного статусу, так і статусу своїх випуск­ників [6, 20].

Велика увага у сучасній школі сьогодні приділяється підготовці учнів до життя поза навчальним закладом. З цією метою використовується випереджальне та інтенсивне навчання, що передбачає підготовку учнів до майбутніх соціальних, економічних, культурних змін; інтенсивне навчання, орієнтоване не на кількісні (більше навчального часу, більше навчального матеріалу тощо), а на якісні зміни у шкільній освіті.

Випереджальне навчання є надзвичайно актуальним. Це пояснюється тим, що значна частина знань застаріває вже протягом 3-5 років. У таких умовах головна увага в навчальному процесі звертається на розвиток творчих якостей фахівця, його здібностей до само­стійних дій, а також розвиток навчальних здіб­ностей до набуття нових знань та навичок, оволодіння сучасними мето­дами отримання, накопичення, класифікації та передачі знань.

Система випереджаючого навчання передбачає вивчення нових фундаментальних знань, процесів та технологій. Природно, що важливою умовою її реалізації є тісний зв’язок освіти з наукою.

Дата добавления: 2015-05-23