Застосування інформаційних технологій у навчанні як умова підвищення ефективності навчального процесу

Відповідно до визначення, прийнятого ЮНЕСКО, інформаційна технологія – це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих опрацюванням і збереженням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, практичні додатки, а також пов’язані з усім цим соціальні, економічні й культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих початкових витрат і наукомісткої техніки. Їхнє введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців.

Серед визначень понять інформаційні технології, найбільш прийнятній для СДН, на думку більшості науковців є трактування терміну, наведене М.І. Жолдаком, який під інформаційними технологіями розуміє сукупність методів і технічних засобів збору, організації, зберігання, обробки, передачі й представлень інформації, що розширюють знання людей і розвивають їхні можливості по управлінню технічними і соціальними процесами. Зауважимо, що останні два-три роки, в зв’язку з інтенсивним використанням і підвищенням ролі телекомунікацій в освіті, стало широко використовуватися замість (і в доповнення) терміну нові інформаційні технології, – комплексне словосполучення комп’ютерні й телекомунікаційні технології.

Відчутні кроки в розкритті закономірностей навчання, що зроблені світовою дидактикою, а також бурхливий прогрес в галузі розвитку персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ) вивели педагогів на нову технологію комп’ютерного (компь’ютеризованого) навчання, яка, зважаючи на все, має відіграти важливу роль у перетворенні навчально-виховного процесу. Комп’ютери, оснащені спеціальними навчальними програмами, можна ефективно пристосувати для вирішення практично всіх дидактичних завдань: надання інформації, керування ходом навчання, контролю й корекції результатів, виконання тренувальних вправ, нагромадження даних про розвиток навчального процесу і т. п. Досить ефективним є застосування комп’ютерної підтримки у вивченні іноземних мов.

Природно, що застосування ІТ дозволяє вирішувати принципово нові дидактичні завдання:

- вивчати процеси та явища у мікро- та макросвіті, всередині складних технічних і біологічних систем на основі використання засобів комп’ютерної графіки та комп’ютерного моделювання;

- розглядати у зручному для вивчення масштабі часу різноманітні технічні, хімічні, біологічні та соціальні процеси, що реально відбуваються з дуже великою або дуже малою швидкістю.

Очевидним є той факт, що застосування ІТ впливає і на економічну ефективність освіти. Зокрема, ІТ дозволяють включити до навчальних планів лабораторні заняття, використання комп’ютерних моделей, що імітують процеси функціонування дуже дорогого, навіть унікального обладнання, що зазвичай недоступно для навчальних закладів [20, 21].

У розвинених країнах, де ІТ в навчанні застосовуються вже не одне десятиліття, визначилися головні напрямки їх ефективного використання. Найголовнішими є:

- підвищення успішності з окремих навчальних предметів (математика, природничі науки, рідна й іноземна мови, географія та ін.), забезпечення орієнтування на результат процесу;

- розвиток загальних когнітивних здібностей – вирішувати поставлені завдання, самостійно мислити, володіти комунікативними навичками (збір, аналіз, синтез інформації), тобто наголос на процеси, що лежать в основі формування тієї або іншої навички.

Крім того, ІТ широко використовуються для автоматизованого тестування, оцінки й управління, що дозволяє звільнити час викладача й тим самим підвищити ефективність педагогічного процесу.

У більшості країн світу, у тому числі й в Україні, провідними видами комп’ютерних навчальних програм та їх дидактичними функціями є:

- електронний підручник – програмно-методичний комплекс, засіб автоматичного навчання, який охоплює всі його етапи: від систематичного викладу навчального матеріалу до контролю знань і оцінювання. Він поєднує в собі якості підручника, довідника, збірника та лабораторного практикуму. Сучасний електронний підручник повинен мати такі властивості: використання мультимедійних можливостей комп’ютерної техніки – звукового супроводу, відеофрагментів і анімації – інструментів, що ґрунтуються на фізіологічних особливостях сприйняття інформації викладачем (слухачем);

- контролюючі програми – програмні засоби, призначені для перевірки й оцінки знань, умінь та навичок;

- тренажери – слугують для формування і закріплення різноманітних навичок. Переважно вони включають засоби для перевірки досягнених результатів та можливості зміни тренуючих впливів (їх швидкості, інтенсивності, складності тощо);

- ігрові програми – забезпечують додаткові, порівняно із навчальними програмами, дидактичні можливості. Вважається, що найефективними є ділові ігри, які орієнтовані на отримання кращих результатів у вирішенні складних однотипних задач конкуруючими групами учнів; розважальні ігрові програми, реально впливають на формування світогляду сучасних підлітків;

- предметно-орієнтовані середовища – програми, що моделюють мікро- та макросвіти, об’єкти якого-небудь середовища, їх властивості і наочне уявлення, співвідношення між об’єктами, операції над ними. Навчальне моделювання сприяє унаочненню навчання, а вивчення процесів у їх динаміці – більш гли­бокому та свідомому засвоєнню навчального матеріалу.

У світовому шкільництві освітні інформаційні технології використовуються вже достатньо тривалий час. Навіть виокремлюють етапи розвитку ІТ як засобів навчання:

І етап (60-і роки ХХ ст.) пов’язаний з розробкою і реалізацією спеціалізованих пакетів програм – автоматизованих навчаючих систем (АНС), орієнтованих на створення та супровід автоматизованих навчальних курсів. У таких сис­темах визначення методики навчання в цілому, і зміст навчаючих дій зо­крема, здійснювалися педагогом, а їх реалізація та оцінка результатів – за допомогою АНС. Основною проблемою на цьому етапі була психологічна – недостатня взаємодія користувачів, для яких створювалися інформаційні системи, і програмістів через розбіжності поглядів і розуміння проблем, що розв’язувались. Як наслідок, створення систем, які користувачі не сприймали повністю і, незважаючи на їх достатньо великі можливості, не використовували повною мірою їхній потенціал. Змінюється мета технології: акцент зміщується з форми представлення інформації на формування її змісту.

2 етап (70-і роки) характеризується розробкою та реалізацією продукуючих АНС. Основні зусилля теоретиків автоматизованого навчання спрямовуються на пошук і перевірку більш досконалих моделей навчання на основі когнітивної психології. Досить значного розвитку отримують роботи у га­лузі дидактичного програмування, провідним завданням якого є синтез системи оптимального управління навчальними діями, необ­хідними для отримання бажаного результату. Проблемою цього етапу є відставання програмного забезпечення від рівня розвитку апаратних засобів. Змінюється підхід до створення інформаційних систем – орієнтація в бік індивідуального користувача для підтримки прийнятих ним рішень. Користувач зацікавлений у проведеній розробці, налагоджується контакт із розроблювачем, виникає порозуміння між обома групами фахівців.

3 етап (80-і роки) – це розвиток інженерії знань та інструментальних засобів АНС. Були проведені ґрунтовні дослідження мо­делей пояснення в АНС, інтелектуальних технологій формування моде­лей предметних галузей, стратегій навчання та оцінки знань. Відбувається значний розвиток галузі, пов’язаної з комп’ютерною графікою та візуалізацією знань. Використання комп’ютерної графіки у навчальних програмах сприяє вихованню творчої особистості, оскіль­ки спирається на розвиток правопівкульного мислення – синтетичного, образного, інтуїтивного, ситуативного. Це дозволяє певною мірою по­долати один з недоліків традиційної освіти, який історично пов’язаний із розвитком вербально-логічного, аналітичного лівопівкульного мислення. Проблемами цього етапу є максимальне задоволення потреб користувача і створення відповідного інтерфейсу для роботи в комп’ютерному середовищі.

4 етап (90-і роки XX ст.) – це створення сучасної технології міжустановних зв’язків й інформаційних систем. На цьому етапі суттєві зміни загальної парадигми конструювання та використання комп’ютерів призвели до оґрунтуван­ня якісно нових можливостей використання технічних засобів. Нове по­коління комп’ютерів і застосування оптоволоконного зв’язку зумо­вили появу і швидкий розвиток мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережевих технологій.

Мультимедіа-технології пов’язані зі створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, мультимедіа-енциклопедій, комп’ютерних фільмів, баз даних тощо. Вони об’єднують текстову, графічну, аудіо- та відеоінформацію, анімації й перетворюють комп’ютер у повноцінного співроз­мовника, дозволяють учням, перебуваючи вдома, бути при­сутніми на лекціях, ставати свідками історич­них подій минулого і сучасності, відвідувати музеї та культурні центри світу тощо. Мультимедіа-технології дозволили створити принципово новий тип навчального засобу – „електронну книгу ”. Найінтенсивніше в сучасних умовах розвива­ється такий напрям технології електронної книги, як електронна енциклопедія.

Гіпермедіа-технології являють собою розвиток гіпертекстових технологій, що надають можливості для роботи з текстами шляхом ви­ділення в них ключових об’єктів (слів, фраз, малюнків) та організації перехресних посилань між ними. Гіпермедіа-продукти навчального при­значення дозволяють учням працювати з великим обсягом матеріалу, що надається у текстовому, графічному, аудіовізуальному вигляді.

Найактивніше розвива­ється взагалі, а в освітній сфері зокрема, напрям – мережеві технології, що ак­туалізують потребу учнів бути членами соціуму. Завдяки телекомуніка­ційному спілкуванню підвищується грамотність і розвиток мови дітей, їх інтерес до навчання і, як наслі­док, загальне зростання успішності. Отримуючи доступ до професійних банків та баз даних, учні оволодівають науковими проблемами, що знаходяться у стадії роз­робки, включаються в діяльність дослідницьких колективів, діляться ре­зультатами своєї праці з колегами. Використання добре структурованої ін­формації, що зберігається у базах даних, слугує засобом перевірки власних гіпотез, допомагає учням запам’ятати інформацію, сприяє формуванню за­собів виконання логічних операцій аналізу, порівняння тощо. Для викладачів мережеві технології дають мо­жливість спілкування зі своїми колегами в усьому світі, проведення спі­льної навчальної, методичної та наукової роботи, обміну науковими розробками.

Електронна пошта (e-mail) – одна із послуг (режимів), що надаються комп’ютерними мережами. Вона дає змогу користувачам (викладачеві, слухачам) обмінюватися будь-якими повідомленнями (текстові, графічні, звукові тощо), поданими у вигляді комп’ютерних файлів, у асинхронному режимі. Використання електронної пошти є початковим етапом запровадження телекомунікацій у навчальний процес і забезпечує пересилання файлів та баз даних. Це достатньо економний спосіб інформатизації навчаль­ного процесу, оскільки не вимагає наявності великої кількості комп’ютерів. Електронна пошта активно використовується для зв’язку між викладачами та учнями у дистанційній формі навчання.

Найбільш динамічним представником інформаційних технологій є телеконференції, або як їх ще називають „групи новин” (newsgroups), і близькі до них „списки розсилки” (mailing lists), що дозволяють протягом кількох годин розповсюджувати повідомлення окремих людей серед гігантської аудиторії і дають досить зручні можливості для проведення масових обговорень і обміну думками. На базі даних засобів в Інтернеті працює більш за 20 тисяч тематичних дискусійних груп, члени яких отримують повідомлення один від одного по електронній пошті і можуть переглядати їх у будь-який зручний час. Розмір таких груп практично не обмежений. Будь-який користувач Інтернету може протягом години підписатися на отримання відомостей, що поширюються на певних групах новин, або відмовитися від підписки. Відомо, що в цих групах стихійно, але досить регулярно, виникають дискусії за певними темами, які продовжуються від одного дня до кількох місяців, у яких може взяти участь 2-3 людини або декілька сотень, яких об’єднує спільність інтересів, а не територіальна близькість. Учасники надсилають свої повідомлення, які отримуються з невеликою затримкою, та одразу ж відповідають на них.
Телеконференції забезпечують двосторонній зв’язок між викладачем та слухачем. Завдяки телеконференціям можлива передача у реальному часі відеозображення, звуку, графіки. У навчальному процесі використовують оn-line та оff-line телеконференції, що відріз­няються швидкістю обміну інформацією між учасниками. Більш зруч­ною для здійснення навчального процесу є, безумовно, режим оn-line, коли учні, як і на звичайному занятті, виступають учасниками одночасного спілку­вання кількох сторін.

Стратегічним напрямом розвитку ІТ залишається створення єдиних інтерак­тивних інформаційних просторів та їх використання в усіх сферах люд­ської діяльності. Мета їх запровадження в освіту полягає в наданні принципо­во нових можливостей для пізнавальної творчої діяльності в усіх її про­явах: навчанні, науково-дослідній діяльності, педагогічній, організацій­но-управлінській, експертній тощо.

Побудова єдиного інформаційного простору в освітній сфері до­зволить досягти:

- створення умов для реалізації моделі відкритої освіти у забезпеченні рівних можливостей одержання якісної освіти й освіти впродовж життя, розширення альтернативних форм її здобуття;

- підвищення якості навчання через організацію вільного доступу учнів і педагогічних працівників до високоякісних освітніх електронних бібліотек, навчальних матеріалів, навчально-методичних комплексів, цифрових інформаційних ресурсів;

- інтенсифікації фундаментальних і прикладних наук в освітніх закладах;

- впровадження комплексних інформаційних систем управління кадрами, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами освіти, запровадження електронного документообігу та централізованої системи електронної пошти;

- інтеграції національних інформаційних освітніх систем у світову ме­режу, що значно полегшить доступ до міжнародних інформаційних ре­сурсів у галузі освіти, науки, культури тощо.

Швидкий розвиток технічних та програмних можливостей персо­нальних ЕВМ, а також нового виду інформаційних технологій, що отримали загальну назву „креативні інформаційні технології”, створює реальні можливості для їх використання в системі освіти з метою розви­тку творчих здібностей людини. До основних видів креативних інформаційних технологій фахівці відносять: когнітивну комп’ютерну графіку; гіпертекст, геоінформаційні системи (ГІС-технології).

Досвід роботи шкіл розвинутих країн світу переконує, що застосування інформаційних можливостей названих тех­нологій створює справжній прорив у методології, організації та практи­ці реалізації навчального процесу під час вивчення багатьох дисциплін на всіх рівнях шкільництва. Зокрема, використання комп’ютерної графіки створює нові мо­жливості для розвитку просторового мислення, що є особливо наочним при вивченні геометрії, тригонометрії та нарисної геометрії.

Але разом із перевагами існують і певні труднощі у використанні інформаційних технологій у навчанні. Зокрема, зауважимо, що вони можуть застосовуватися тоді, коли навчально-пізнавальна діяльність формалізована, тобто розчленована на окремі інтеллектуально-пізнавальні операції й не вимагає емоційно-чуттєвих переживань. Емоційні компоненти, що містяться у досліджуваному матеріалі, на жаль, комп’ютер передавати не здатний.

Досить складно програмувати матеріал, засвоєння якого відбувається у процесі дискусії, оскільки будь-які суб’єктивні докази й аргументи комп’ютер оцінює як неправильні. І чи не головними труднощами є те, що при комп’ютерному навчанні повинні бути розроблені детальні програми з кожного предмета, по кожній темі й у кожному класі, що видається досить складною проблемою. Для подолання вказаних труднощів необхідні час та інтенсивна дослідницька робота з раціоналізації програм комп’ютерного навчання.

До позитивних психологічних аспектів інформатизації освіти відносяться:

- ініціювання процесів розвитку певних видів мислення;

- розвиток пам’яті, уваги, уяви, спостережливості, реакції на непередба­чувані ситуації;

- усунення психологічних бар’єрів та комплексів;

- сприяння формуванню абстрактних образів і понять у процесі моде­лювання об’єктів та явищ навколишньої дійсності, що є предметом ви­вчення, а також тих, що у реальності відтворити неможливо.

Наслідками позитивного впливу використання ІТ в освіті є:

- оволодіння учнями методами самостійного подання та здобування знань;

- формування вмінь та навичок здійснення творчої діяльності всіх видів;

- виховання інформаційної культури;

- оволодіння навичками оперативного прийняття рішень у складній си­туації;

- виховання якостей лідера;

- розширення можливостей програмованого навчання; оволодіння матеріалом у певній послідовності з регулюванням його обсягу і трудноcті відповідно до пізнавальних можливостей учнів;

- ефективне забезпечення поточного зворотнього зв’язку при роботі в діалоговому режимі;

- колір, графіка, мультиплікація, музика викликають інтерес в учнів до навчального матеріалу, підвищують ефективність сприймання, осмислення, запам’ятовування інформації;

- комп’ютер дозволяє наочно показати на занятті як швидкоплинні, так і довготривалі процеси, що неможливо зафіксувати безпосереднім спостереженням;

- комп’ютери можуть виконувати функцію репетиторів для учнів, забезпечують індивідуалізацію навчання;

- засобами комп’ютерної техніки легко моделюються виробничо-технологічні ситуації, рішення яких сприяє ефективному оволодінню учнями основами майбутньої професійної діяльності;

- за допомогою комп’ютера можна краще пояснити принципи дії складних механізмів і машин, залучити учнів до науково-дослідницької роботи;

- комп’ютер відкриває доступ до баз даних, дозволяє швидко отримати інформацію, створити власні інформаційні бази.

Серед негативних нас­лідків впливу використання ІТ виділяють:

- небезпеку активного вторгненням у природний внутрішній світ людини штучних, ілюзорних вражень від екранних віртуальних сюжетів та взаємодій з ними;

- навмисне маніпу­лювання свідомістю людини;

- нехтування допустимих норм безпечних режимів роботи з комп’ютером, що негативно впливає на здоров’я людини, перш за все, на її зір;

- не розвиваються навички усного рахунку, креслення, комунікативні вміння.

широке використання інформаційно-пошукових систем може призвести до атрофії пам’яті людини, негативно вплинути на розумові здібності та просторову уяву, здатність приймати рішення, знаходити способи розв’язання проблемних задач..

"

.

Природно, що останнім часом зростає значна кількість досліджень у галузі психолого-педагогічного впливу та медичних наслідків застосування ІТ для фізич­ного і психічного стану учнів.

Інформатизація навчання вимагає від учителів і учнів комп’ютерної грамотності. Оскільки комп’ютерна техніка нині стала інструментом, що використовується людиною в усіх галузях діяльності, комп’ютерну грамотність можна розглядати як частину технологічної освіти. У структуру комп’ютерної грамотності входять:

- знання основних понять інформатики й обчислювальної техніки;

- знання принципового пристрою й функціональних можливостей комп’ютерної техніки;

- знання сучасних операційних систем і володіння їхніми основними командами;

- знання сучасних програмних оболонок і операційниx середовищ загального призначення (Norton Commander, Wіndows) і володіння їхніми функціями;

- володіння хоча б одним текстовим редактором;

- першочергові уявлення про алгоритми, мови й пакети програмування;

- першочерговий досвід використання прикладних програм утилітарного призначення.

З метою забезпечення комп’ютерної грамотності з 1985 р. у школах введено курс основ інформатики й обчислювальної техніки. Однак через незадовільне забезпечення шкіл цією технікою та слабкою дидактичною базою рівень комп’ютерної грамотності сьогоднішнього контингенту учнів і вчителів досить невисокий.

Технологія дистанційного навчання здійснюється за допомогою сучасних систем телекомунікації, таких як електронна пошта, телебачення та Інтернет. З огляду на зростаючі потреби у якісній освіті у регіонах, технологія дистанційного навчання дає можливість одержати її всім, хто з різних причин не може навчатися стаціонарно. Нині технологія дистанційного навчання використовується у вищій школі, а також для підвищення кваліфікації й перепідготовки фахівців. Відмітимо той факт, що сучасні інформаційні освітні технології дозволяють вчитися незрячим, глухим і страждаючим захворюваннями опорно-рухового апарата.

Одержавши навчальні матеріали в електронному або друкованому вигляді, студент може опановувати знання вдома, на робочому місці або в спеціальному комп’ютерному класі.

Технологія дистанційного навчання дає можливість враховувати індивідуальні здібності, потреби, темперамент і зайнятість учня, котрий може вивчати навчальні курси в будь-якій послідовності й темпі. У цьому безсумнівні переваги технології дистанційного навчання.

Дана технологія припускає використання традиційних форм навчання (лекції, консультації, лабораторні, контрольні роботи, заліки, іспити та ін.), але вони мають свої відмітні риси. Лекції виключають живе спілкування з викладачем. Для запису лекций використовуються дискети, СD Rом-диски і т. п. Застосування новітніх інформаційних технологій (гіпертексту, мультимедіа, гістехнологій, віртуальної реальності тощо) робить лекції виразними й наочними. Для створення лекцій можна використовувати всі можливості кінематографа: режисуру, сценарій, артистів і т.д. Такі лекції можна слухати в будь-який час і на будь-якій відстані. Крім того, відпадає потреба конспектувати матеріал.

Консультації при дистанційному навчанні є однією з форм керівництва роботою студентів і надання їм допомоги в самостійному вивченні дисципліни. Використовуються телефон і електронна пошта. Консультації допомагають педагогові оцінити особисті якості учня: інтелект, увагу, пам’ять, уяву, мислення.

Лабораторні роботи призначені для практичного засвоєння матеріалу. У традиційній освітній системі вони потребують спеціального устаткування, макетів, імітаторів, тренажерів, хімічних реактивів і т. п. Можливості технології дистанційного навчання надалі можуть істотно спростити завдання проведення лабораторного практикуму за рахунок використання мультимедіа- технологій, гістехнологій, імітаційного моделювання тощо. Віртуальна реальність дозволить продемонструвати студентам явища, які в звичайних умовах показати дуже складно або взагалі неможливо. Використання сучасної техніки дозволяє також проводити перевірку результатів теоретичного й практичного засвоєння навчального матеріалу.

Відкритий університет Великобританії (1969 р.) є світо­вим лідером нетрадиційного навчання. Його відкриття пов’язують з великим враженням, отриманим британським прем’єр-міністром Гарольдом Вільсоном від системи радянської за­очної освіти під час візиту в СРСР. Відкритий університет Великобританії – це незалежний навчальний заклад для надання „другої” можливості працюючим дорослим людям отримати або продовжити свою освіту. Існують три види навчання: на ступінь бака­лавра, післядипломне, продовжене. Навчальний процес в університеті побудований на використанні друкованих матеріалів, аудіо- та відеозасобів, ТУ тощо. Студенти мають можливість отримати консультації у 250 центрах, що розташовані у багатьох містах країни та світу. В університеті навчається більше 120 тис. студентів. За зразком цього закладу створені аналогічні в Канаді, Австрії, Іспанії, Пакистані, Голландії, Турції, Індії, Ізраїлі тощо [20].

Особливостями організації навчального процесу дистанційного навчанняВідкритого університету Великобританії є:

- вступні вимоги відсутні. Структура навчальних курсу є модульною, що дозволяє компонувати їх у відповідності з контингентом студентів;

- студентам надаються великі можливості у виборі навчальних завдань, їх компануванні;

- протягом першого року навчання всі студенти вивчають одну із фундаментальних наук, на знанні яких базується спеціальна підготовка;

- методи навчання є індивідуалізованими;

- кожний студент у вивченні курсів обирає свій темп навчання, що відповідає його здібностям та можливостям;

- звичайний строк навчання (4 роки) може бути подовжений до 8 років;

- студенти навчаються вдома, а також у 260 регіональних навчальних асоціаціях;

- до кожного студента прикріпляються тьютор, який спрямовує навчання та консультує при виникненні проблем.

Прикладами успішної організації дистанційного навчання є: Заочний університет міста Хаген (земля Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина), Національний відкритий університет ім. Індіри Ганді (Індія, 1985 р.), Націо­нальний технологічний університет (NTU) – заснований у штаті Колора­до у 1984 р., Університет Південної Африки.

Нині у Україні існує досить значна кількість вищих навчальних закладів, що здійснюють дистанційне навчання. Лідером серед них вважається Міжрегіона­льна академія управління.

Розвиток дистанційних форм навчання сприяє формуванню єдиного світового освітнього простору. Використання комп’ютерної мережі й супутникового зв’язку дозволяє вирішувати освітні завдання в масштабах цілих континентів. Так реалізується проект єдиного Європейського навчального середовища. Шведський Балтійський університет, що поєднує більше ніж 50 університетів десяти країн балтійського регіону, є прикладом використання дистанційних методів. У США (за даними середини 90-х років) у програмі дистанційного навчання беруть участь понад 1 млн студентів. У світі функціонують глобальні системи дистанційного навчання: „Глобальний лекційний зал”, „Університет світу”, „Міжнародний електронний університет”, що забезпечують обмін інформацією в оперативному режимі. Саме у зв’язку з розвитком методів дистанційного навчання світова освіта одержала один з потужних інструментів формування свого єдиного простору. З’явилася можливість задіювати безліч країн в інтеграційні процеси в сфері освіти й підготовки фахівців, вирівнювати якісний стан тридцятимільйонного світового освітнього простору.

Приклади інтеграції дистанційного навчання А.А. Сбруєва наводить наступні:

- консорціум „Мід-Америка”, що об’єднує 9 університетів у 6 штатах;

- Міжнародне східне об’єднання теленавчання у Франції – об’єднує 7 університетів, кожний з яких розробляє програми з дисциплін, що досягли тут найвищого рівня розвитку. Також вони проводять консультування;

- Європейська асоціація університетів дистанційного навчання (ЄАУДН), до якої входять 17 організацій з 15 країн. Загалом у них навчається 650 000 сту­дентів, викладають 3 000 викладачів у 875 навчальних центрах. Метою ЄАУДН є сприяння розвитку в Європі дистанційного навчання та розвитку Європейського відкритого університету (ЄВУ), що забезпечить загальний відкритий доступ до вищої освіти в регіоні. Вже існуюча мережа ЄВУ дає можливість студентам отримувати консультації, слухати лекції, здавати заліки та екзамени у будь-якому з університетів, що входять у систему;

- Міжнародна рада відкритого і дистанційного навчання (ІСDE – освітня асоціація інститутів і спеціалістів відкритого та дистанційного навчання, а також національних і регіональних асоціацій. Більшість країн представлені в ній безпосередньо або через регіональні асоціації ІСDЕ, співробітничає з ООN та через ЮНЕСКО [20].

3. Гуманізація навчального процесу

Гуманістична психологія один із найвпливовіших напрямів психології ХХ ст. У США вона з’явлася як реакція на авторитарність, технологізм у педагогіці. Свій погляд на розвиток особистості, виховання вона веде від Дж. Дьюї (1859-1952 рр.), що справив величезний вплив на освіту в Північній Америці. Представники гуманістичної психології (Маслоу А., Роджерс К. та ін.) у своїх поглядах на особистість учня критикували технократичну концепцію навчання, біхевіоризм, застосовані технології за те, що вони розглядають учня як частину технологічної системи, набір поведінкових реакцій, предмет маніпуляцій. Як і Ж.Ж. Руссо, вони вважають, що людина добра й прекрасна за своєю природною сутністю, що її псує суспільство та що вона повинна відстояти свою індивідуальність. Гуманістична психологія (у педагогічній літературі частіше вживається термін гуманістична педагогіка) розуміє особистість як складну, індивідуальну сукупність, неповторність і вищу цінність, що володіє ієрархією потреб у безпеці, любові, повазі та визнанні.

Гуманістичний підхід вимагає створення передумов для самореалізації особистості. Для цього повинна бути змінена система ціннісних орієнтацій і акценти зміщені на задоволення потреб особистості, створення передумов для реалізації її потенціалу.

Зараз головною метою середньої загальноосвітньої школи є сприяння розумовому, моральному, емоційному і фізичному розвитку особистості, розкриттю її творчих можливостей, формуванню гуманістичних відносин, забезпеченню різноманітних умов для розквіту індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей.

Гуманізація змісту освіти досягається максимальним використанням людиноформуючих можливостей предметів і не тільки гуманітарних. Формуючи зміст освіти, необхідно досягати оптимального співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, а також наповнення курсів математичних, біологічних, технічних предметів „людинознавчими” знаннями, роль яких надзвичайно важлива у формуванні гуманних відносин між людьми, взаємодії людини з природою. Оволодіння гуманістично спрямованим змістом освіти веде до формування гуманістичного типу мислення, особистісно орієнтованого світогляду, оптимістичних поглядів на проблеми життя.

Пріоритетна роль у гуманізації змісту освіті належить мовній і літературній складовим, естетичному вихованню, які дозволяють дітям краще пізнати себе і світ, опанувати навичками самоорганізації і саморегуляції в поведінці.

Гуманістично-орієнтованій педагогічній теорії і практиці притаманні такі психолого-дидактичні категорії, як процесуальна орієнтація; навчальне дослідження; збір даних; перенесення інтелектуальних умінь та знань; розв’язання проблем; висунення та перевірка гіпотез; рефлексивне, критичне, творче мислення; експеримент; аргументація, моделювання; розвиток сприйнятливості; рольова взаємодія; пошук особистого сенсу; прийняття рішень; співвіднесення моделі та реальності; релевантність.

Сучасність характеризується пере­ходом від старої – біхевіористської концепції навчального процесу до нової – конструктивістської. Науковці, яким притаманний такий погляд, вважають, що за даної концепції IQ дитини розвивається протягом усього життя за допомогою відповідних соціально-культурних чинників, при цьому учні самі конструюють знання. Навчальний процес побудований з ураховуванням попередніх знань та культурних перспектив учнів, принциповою основою якого є глибоке розуміння ними навчального матеріалу. На навчальні результати безпосередньо впливає внутрішня мотивація дитини, її особиста зацікавленість [21].

Зідно з теоріює конструктивізму, особливостями побудови курікулуму (змісту освіти, форм і мето­дів навчання), є:

- можливість навчання усіх учнів;

- вивчення предметів на високому рівні складності, що включають завдання розвитку розумових здібностей та навичок розв’язання проблем;

- врахування важливості соціалізуючих функції вивчення навчальних дисциплін;

- врахування взаємозв’язку формальної, неформальної та інформальної освіти;

- навчання в зоні найближчого розвитку;

- запровадження демократичних норм у життя школи як „турботливої громади” [21].

За біхевіористської концепції навчального процесу зміст і особливості оцінки навчальних досяг­нень включали тести на визначення IQ та об’єктивні тести досягнень. За конструктивіської – оцінювання розглядається як постійний процес, інтегрований у навчання, що спрямоване як на виявлення рівня знань, так і на розвиток розумових навичок учнів. Увага приділяється формуючій функції оцінювання, його спрямуванню на підвищення ефективності навчального процесу та використання для контролю результатів діяльності як учнів, так і вчителів. Варто зауважити, що учень є безпосереднім учасником оцінювання результатів власної роботи і пересвідчується у його високих результатах [21].

Гуманістичний характер освіти змінює саму природу освітнього педагогічного середовища, наповнюючи її духом співробітництва, співтворчості, розвитку людини. Виховна функція вчителя стає провідною відносно таких його функцій, як навчальна, інформаційна, контролююча.

Представники гуманістичної психології вважають, що вчитель повинен дотримуватися таких правил у педагогічному спілкуванні:

- демонструвати довіру дітям, бути переконаним у можливості розвитку кожного;

- допомагати дітям усвідомлювати себе, формулювати мету;

- виходити з того, що в дітей є мотивація до навчання;

- бути для учнів джерелом досвіду;

- володіти емпатією – здатністю розуміти, відчувати внутрішній стан, особистість учня та сприймати його;

- бути активним учасником групової взаємодії, навчальної й позанавчальної роботи, спілкування;

- відкрито виражати свої почуття в групі, уміти додати особистісний відтінок викладанню;

- володіти стилем неформального теплого спілкування з учнями;

- мати позитивну самооцінку, проявляти емоційну вpівноваженість, упевненість у собі, життєрадісність.

У рамках такого підходу на Заході, особливо в США, створена величезна кількість посібників для батьків, вчителів, керівництва із самопізнання та самовиховання. Гуманістичному підходу навчають студентів педагогічних навчальних закладів, батьків – у центрах допомоги батькам.

Орієнтація навчання на розвиток творчої пізнавальної активності дитини є одним із головних аспектів гуманізації освіти,формуванню якого значною мірою слугувала теорія на­вчання, розроблена у 50-60-і роки XX ст. видатним американським психологом-експериментатором Джеромом Брунером. У роботах „ Процес навчання ”, „ Про пізнання ”, „ До теорії навчання ” він зазначає, що провідною функцією освіти є підготовка людей, здатних відчувати неперервність змін та вміти управляти й кон­тролювати їх. Відповідно до цього випливає і головне завдання школи, що полягає у розвитку сили та сприйнятливості розуму особистості.

Брунер обґрунтовує принцип „Навчання як акт відкриття”, вбачаючи в ньому процес, що дозволяє навчити дитину саму мислити. Великого значення науковець надає саме дослідницькому методу, що веде дитину до швидко­го росту інтелектуальних сил, надає широкі можливості для розвитку інтуїтивного мислення.

Питання про стимули, мотиви є провідною ідеєю окресленої теорії. Науковець переконаний, що саме від „ бажання навчатися” залежить успіх у навчанні.

Ідеї організації навчального процесу як власного відкриття нині використовуються у експериментальних і дослід­ницьких та активно поширюються і на діяльність масової школи.

До переваг гуманістичної педагогіки відноситься насамперед увага до внутрішнього світу дитини, орієнтація на розвиток особистості школяра за допомогою спілкування; пошук нових методів, форм і засобів навчання та взаємодії з дитиною.

Зокрема, у другій половині 90-х років методикою, що набула значної популярності, стала САSЕ – пі­знавальна акселерація у процесі вивчення природничих наук. Її автори – англійські науковці М. Шейєр, Ф. Едей та К. Ейтc. САSЕ являє собою приклад процесуально-орієнтованої моделі навчання, зосередженої на самому способі отримання знань, на розвитку навчальних умінь.

Близькими до САSЕ є так звані моделі „ навчання як дослідження”. Це дослідницькі моделі за Бейером, Джойсом та іншими, Нельсоном, Фентоном, за Гоулсоном (модель трьох питань). Вони спрямовані на те, щоб навчити дитину бачити проблему; вміти формулювати проблему й гіпотезу, планувати та розробляти дослідницькі дії; вичленовувати дані, їх аналізувати, синтезувати; підводити підсумки та формулювати висновки, їх застосування тощо [20, 21].

У сучасних дидактичних пошуках та у практиці шкільництва важливе місце нині посідають діалогічні форми навчання, зокрема дискусії.

Дискусія (від латинського discussio – розгляд) – широке публічне обговорення якогось спірного питання. У переносному значенні – спір, суперечка окремих осіб, співбесідників. Часто дискусію розглядають як зіткнення протилежних точок зору, боротьбу поглядів, ідей, як корекційний метод переконання. Під дискусією також розуміють обговорення в групі науково-практичних, естетичних, моральних та інших проблем з метою вироблення та уточнення правильної позиції, розвитку правильних поглядів, доведення неправомірності хибних уявлень. У суперечці народжуються і відточуються важливі якості людей: прагнення дійти до істини, уміння відстоювати й пропагувати свої погляди, аргументувати свою точку зору і, нарешті, мужність відмови від помилок. Дискусія як метод вводить учня і студента в становище людини, яка відстоює свою точку зору і збагачує її в процесі обміну думок з колегами. Засвоєні знання стають особистою точкою зору і в цьому основне значення дискусійного методу. Взаємне збагачення концепцій, відтворення і захист ідей, викриття помилкових уявлень, подолання розбіжностей у поглядах можливе лише в тому випадку, якщо: значна частина групи володіє ґрунтовними знаннями з проблем, що обговорюються; існують розбіжності у поглядах щодо розв’язання проблем; предмет дискусії має певне наукове, практичне або інше значення; викладач володіє майстерністю створювати атмосферу боротьби думок, відстоювання і захисту ідей, позицій; дискусія викликає інтерес у всіх членів [14].

Для створення ситуації комфорту, свободи й розкутості, дружньої і сприятливої творчої обстановки важливі не тільки зручність і естетика меблів, а й розміщення учасників дискусії. Учасники мають сидіти в зручних кріслах, розміщених по колу чи „за круглим столом”. Для ефективного продукування ідей, думок дуже важлива дистанція між учасниками обговорення [14].

Дискусії можуть бути організовані як:

- „круглий стіл” – дискусія, у якій „на рівних” беруть участь невеликі групи учнів (здебільшого близько п’яти осіб) і відбувається обмін думками як між ними, так і з „аудиторією” (рештою класу);

- „панельна” дискусія – „засідання експертної групи”. Спочатку обговорюється проблеми в підгрупі (4-6 учнів на чолі з головуючим), а потім кожен з них висловлює свою позицію групі у формі повідомлення або доповіді;

- „симпозіум” – більш формалізоване порівняно з попереднім обговорення. Спочатку учасники виступають з повідомленнями, у яких представлена їхня точка зору, потім відповідають на запитання класу – „аудиторії”;

- „дебати” – ще більш формалізоване обговорення, побудоване на основі наперед фіксованих виступів учасників, що є представниками двох про­тилежних команд-суперників. Учасники-представники кожної зі сторін виступають з власними варіантами розв’язання проблем. Після виступів „трибуна” віддається для запитань і коментарів учасникам дискусії;

- „форум” – обговорення, що подібне до „засідання експертної гру­пи”, в ході якого ця група вступає в обмін думками з „аудиторією”, тобто класом;

- „судове засідання” – обговорення, що імітує судовий розгляд справи.

Досить активно у навчальному процесі використовуються драматизація, дидактичні та рольові ігри, що поширені в англомовних країнах. Іх актуальність підтримується великою мотивуючою силою і „самооціночним характером” (можливість визначити переможців і переможених). Одночасно відмічаються їх негативні сторони, зокрема, дегуманізуючий вплив на учнів.

Нині найпопулярнішим видом навчальних ігор є драматизація, що надає навчальним заняттям реалізму й інтересу та спрямована на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі.

Терміном „драматизація” називають усі форми імпровізованих п’єс: драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п’єси, п’єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми. Вони широко застосовуються на практичних потоках під час вивчення гуманітарних дисциплін. До позитиву використання методу відносять здійснення міжпредметних зв’язків з літератури, історії, предметів естетичного циклу, фізики, праці тощо; до негативу – зловживання методом драматизації при вивченні історії, що може призвести до неправильного трактування історичних подій.

У 80-і роки провідним лозунгом педагогіки Англії і США стало „коопероване” навчання у невеликих групах, що базується на психологічних особливостях особистості й групи. На переконання американських педагогів Д. Хазард і Р. Каган, коопероване навчання підвищує успішність за рахунок підтримки учнями один одного, що важливо як для слабких, так і для сильних дітей; коопероване навчання є альтернативою конкурентному навчанню.

У старших класах академічних відділень середньої школи, які готують школярів до вступу у вищий навчальний заклад, використовують форми організації навчання, притаманні вищій школі: лекції, семінари, заліки, тьюторську систему та ін.

Значне місце у навчальному процесі посідають екскурсії, як форма навчальних занять. Як правило, вони закінчуються дискусією, звітами, творами тощо.

У західній психолого-педагогічній науці у 80-90-х роках було проведено ряд досліджень щодо з’ясування відношення учнів до школи, навчання, вчителів від його професійної компетентності, позиції; відповідності змі­сту навчання подальшим планам учнів тощо. Зокрема, науковці Німецького інституту міжнародних досліджень у галузі освіти Д. Рандолл та І. Грауденц дійшли висновків, що підвищити ефективність освіти можна за умови активного сприяння вчителя спілкуванню між дітьми, їх комунікації, з акцентом на розвиток взаємної відповідальності за результати навчальної пра­ці. Вони переконані в тому, що у школі дитина повинна набувати життєвого досвіду, з метою пі­знання своїх бажань та реалізації потреб. Зміст навчання має стати особистісно-значущим для школярів, в якому вони б відчували рівноправну взаємодію. До важливої умови ефективного функціонування школи науковці відносять і наявність уміння учнів вчитися, що потребує від учителя не простої передачі фактичних знань, а розвитку навичок системного мислення дітей; застосування нових інформаційних технологій у навчальному процесі. Школярі хочуть бачити соціально вмотиво­ване партнерство у пошуку знань та істин, у якому вчитель прислухається до учнів, сперечається з ними, бере до уваги їхню думку. Школа повинна підтримувати творчі, естетичні та професійні потреби школярів з метою пізнання ними себе та інших людей, стимулювання розвитку уяви, визначення професійної позиції. Школа майбутнього – це установа, де панує до­бро, взаємоповага, терпіння та розуміння, вона є педагогічною інституцією з власними цілями, завданнями, філософією.

Досліджуючи взаємозв’язок між задоволенням глибинних психологічних потреб дитини в умовах навчального середовища та ефе­ктивністю діяльності школи, американський спеціаліст з проблем людини У. Глассер виявив пряму залежність між ними. Науковець наголошує на невимушеному, відкритому спілку­ванню учня з учителем, що передбачає обговорення, дискусії, постійні контакти з наставником. За таких умов школа стає для дитини установою, у якій вона відчуває себе захищеною. що приводить її до вироблення відповідної поведінки, яка ґрунтується на загальноприйнятих правилах та нормах.

Ефективне функціонування школи неможливе без правильної організації управління нею, до провідних соціально-психологічних умов якого відносять: безумовну мора­льну підтримку директором вчителів у їх повсякденній роботі; інтен­сивні плідні контакти директора з батьками; вміння директора знайти правильне співвідношення між своєю роллю лідера та автономі­єю вчителів [21].

Нині більшість зарубіжних та вітчизняних науковців проблему гуманізації освіти тісно пов’язують з проблемою її гуманітари­зації. Гуманітаризація означає орієнтацію на засвоєння змісту освіти незалежно від його рівня і типу, що дозволяє вирішувати головні соціальні проблеми на благо і в ім’я людини; вільно спілкуватися з людьми різних національностей і народів, будь-яких професій та спеціальностей; добре знати рідну мову, історію і культуру; вільно володіти іноземною мовою; бути економічно та юридично грамотною людиною. Існують підходи, в яких гуманітаризація розглядається як аспект гуманізації. Згідно з іншою точкою зору, ці дві категорії означають незалеж­ні методологічні підходи до розбудови освітніх систем, але разом із тим виділяють спільні риси гуманізації та гуманітаризації освіти: утвердження в освітньому процесі ідеї, раціонального антропоцентризму (звернення до особистості учня, зосередження зусиль на його всебічному розвитку).

Дата добавления: 2015-05-23