ПРАКТИЧНЕ заняття №1. 1 страница

1; 2; 3; 4; 5; 6; 9; 10; 12; 15; 16; 17; 18; 20; 24; 25; 28; 29; 24; 27; 30;33

1; 2;3; 5;7; 9; 11; 15; 16; 17; 18; 29; 24; 27; 31;33

1; 2;3; 5;7; 9; 11; 15; 16; 17; 18; 29; 24; 27; 31;33

1; 2;3; 5; 9; 11; 15; 16; 17; 18; 24; 28; 29;34

1; 2;3; 5; 9; 11; 15; 16; 17; 18; 29; 24; 34

1; 2;3; 5; 9; 11; 15; 16; 17; 18; 29; 24; 34

Додаткова

7; 22; 25;27; 30, інформаційні ресурси

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Опрацювати питання

1. Освіта до часу хрещення України-Русі.

2. Українська мова в Київській Русі. Порівняльний аналіз систем виховання й освіти в Київській Русі та в країнах середньовічної Європи.

3. Пам’ятки педагогічної літератури Київської держави.

Контрольні запитання

1. Назвіть характерні шляхи та етапи формування шкільництва, освіти і педагогічної думки до часу хрещення України-Русі.

2. Розкрийте найбільш загальні особливості різних типів навчальних закладів України-Русі.

3. Визначте роль писемних пам’яток проукраїнської цивілізації у розвитку і формуванні системи шкільництва та виховання.

4. Хто є автором найвизначнішої пам’ятки педагогічної літератури Київської держави та в чому полягає сутність її змісту?

5. У чому полягає значення й прогресивний характер перших писемних педагогічних джерел Київської Русі?

Завдання для вивчення документів та першоджерел

1. Проаналізуйте рекомендовану літературу й продовжіть хронологічну таблицю.

Система освіти в Київській Русі

Історичні події	Особливості освіти й виховання

2. Напишіть твір-роздум на тему «Незалежність Київської Русі та розвиток освіти».

3. Прочитайте та проаналізуйте «Слово одного калуяґера про читання книг» Іоанна Грішного», «Слово про закон і благодать» Іларіона.

Тема 9. РОЗВИТОК ОСВІТИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ У ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI- перша пол. XVIII ст.)

1. Загальна характеристика розвитку шкільництва

2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні

3. Зародження вищої освіти в Україні. Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві

4. Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі

5. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII- 1 пол. XVIII ст.

6. Розвиток педагогічної думки

На допомогу студенту

1.Загальна характеристика розвитку шкільництва

При вивченні даного питання студентам необхідно з’ясувати причини, що затримували розвиток культури і освіти в цей період. Феодальна роздробленість Київської держави в ХІІІ ст. призвела до руйнації українських земель з боку монголо-татарських ханів, московських царів, польсько-литовських королів та інших загарбників. Це стало причиною занепаду культури, зменшення кількості шкіл, знищення цінностей матеріальної і духовної культури народу. Але незважаючи на століття тяжкого гніту, народ, який героїчно захищав свою батьківщину, зберіг свою мову, звичаї, систему виховання. Ремісники-книжники виготовляли книжки, в тому числі навчального змісту –азбуковники. Потребу у підготовці письменних людей задовольняли школи майстрів грамоти.

Елементарна освіта представлена школою-дяківкою, що містилась за місцем проживання учителя. Навчання починалося з 7 років. Не було чітко встановленого терміну навчання і початку року. Питання оплати за навчання вирішувалось на основі приватної угоди вчителя з батьками. Вищу освіту українська молодь могла одержати в університетах Західної Європи. Чимало українців, одержавши вищу освіту, зробили вагомий внесок у розвиток світової культури.

З часу прилучення Волині і Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) сплюндровані українські землі стали здобиччю ли­товських, польських і угорських феодалів.

Широку освітню діяльність в Україні розгорнув духовний орден єзуїтів, який створював свої навчальні заклади – колегіуми, звідки виходили вірні і покірні слуги Ватикану.

У 1596 р. згідно Берестейського собору було створено об’єднану православну з католицькою церкву – греко-католицьку. Церковна унія визначала главою церкви Папу Римського. Уніати приймали основні догми католицької віри, але отримали можливість зберегти в умовах латинізації і полонізації слов’янську мову у богослужінні та обряди православної церкви. Унія стала засобом захисту українства, збереження рідної мови, створила умови для появи національної інтелігенції. Створені уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку, хоч давали непогані для того часу знання, але не користувалися авторитетом в українців. Навчання в них проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха європейського Відродження, яка породила гуманізм і Реформацію. Реформаторські та єретичні вчення проникали в Україну з Чехії, Польщі, Прусії та ін. держав. Під впливом Реформації в Україні і в Білорусії ство­рюються численні протестантські громади (кальвіністів, лютеран, соцініан і ін.), які відкривали свої протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади, що діяли у Дубецьку, Хмільнику, Любарі, Кисилині, Гощі, Берестечку й інших містах.

Відомим навчальним закладом соцініан на Україні була школа в м. Кисилин (Волинь, 1614 р – кінець 50-х рр.. XVII ст.). На її базі 1638 року сформувався навчальний заклад рівня академії, хоч польський уряд і не дав йому такого статусу. Деякі національно настроєні українські магнати відкривали у XVI ст. православні навчальні заклади.

Причини, які спонукали українську православну шляхту до участі в культурно-освітній діяльності: релігійні мотиви, намагання здобути популярність в українського населення, честолюбні умисли наслідувати меценатські ідеї, тиск громадської думки, потреби ідеологічного протидіяння польсько-католицькій експансії та ін.

Студентам варто нагадати про відомого мецената князя К.Острозького, який на свої кошти організував слов’яномовні навчальні заклади в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), Острозі (1576 р.). У таких школах вивчали не лише слов’янську, а й грецьку та латинську мови. Учителями тут були як православні, так і протестанти. Вчилися діти української православної шляхти, а також селянські діти. З кінця XVI ст. в Україні виникають початкові і підвищені школи, організаторами яких були братства.

2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні

Для боротьби проти ополячення та окатоличення українського населення було створено релігійно-політичні організації – братства (перше започаткували 1449 року львівські міщани при церкві Успенія), членами яких були міщани, ремісники, купці, представники духівництва, місцева шляхта, козаки. Братські школи виникли у Львові, Луцьку, Києві, Дрогобичі та інших містах.

Братські організації вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що діяльність братських шкіл визначалась спеціальними статутами, в яких передбачалися умови прийому дітей до школи, організація навчально-виховного процесу школи, вимоги до вчителя тощо. До братських шкіл приймали дітей усіх станів, незалежно від їхнього матеріального становища. У школах діяла класно-урочна система організації навчання. Зміст навчання був різний, але умовно розподілявся на елементарний (у зміст навчання входило читання, письмо, рахунок і вивчення катехізису) і підвищений. У підвищений входило вивчення «семи вільних мистецтв», а також грецької, латинської мови тощо. На високому рівні вивчали предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику; предмети квадривіуму вивчалися на дещо нижчому рівні, крім музики. Остання виступала одним із основних навчальних предметів.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства (1586 р.), яка за організацією навчання перевершила подібні західноєвропейські школи того часу. За зразком цієї школи відкрилися братські школи і в інших містах: Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременці, Луцьку і ін. У вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: греко-слов’янську, потім – латино-польську.

Організацію роботи братських шкіл подана у статуті Львівської школи «Порядок шкільний» 1586 р. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до дітей визначалось не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Щодо вчителя, то він повинен бути благочестивим, розумним, не п’яниця, не блудник... Всього у статуті нараховується 16 подібних вимог.

У школі був запроваджений учбовий рік, який починався 1 вересня, введені літні канікули (липень-серпень). Влітку навчання розпочиналося о 9 годині ранку, а взимку – дещо пізніше. Навчальний день починався молитвою. Після читання молитви кожний учень відповідав вчорашній урок і показував виконані вдома письмові роботи. Потім починали вивчати новий матеріал. Після обіду учні знову приходили до школи і переписували завдання на наступний день. Тут же в школі вони вивчали задані уроки, опитуючи один одного. Ввечері вдома діти повинні були прочитати вивчений у школі урок перед батьками. У суботу повторювалося все, що було вивчене за тиждень. У цей день учитель більш тривалий час проводив з учнями моральні бесіди.

На початку XVII ст. у більшості братських шкіл, використовувались елементи класної системи навчальних занять. Учні ділились на групи: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші – читали і вчили напам’ять різні уроки, треті – вчилися пояснювати прочитане і розмірковувати. Цей досвід, очевидно, використав відомий чеський педагог Я.А.Коменський при обґрунтуванні класно-урочної системи навчання.

3. Зародження вищої освіти в Україні.

Для студентів важливим елементом є той факт, що серед об’єктивних історичних умов, які сприяли виникненню в Україні вищих навчальних закладів є: потреба в розумних людях, які могли б протистояти агресивним нападам польсько-литовської шляхти, добре знали законодавство, вміли полемізувати з вихованцями єзуїтських колегіумів тощо.

Найголовніші ознаки тогочасного вищого навчального закладу: висока якість і рівень освіти, викладання крім «семи вільних мистецтв» вищих студій: філософії і богослов’я. Серед перших національних закладів вищого типу стали Острозька школа-академія та Києво-Могилянська академія.

Острозька школа-академія є найвизначнішою серед православних навчальних закладів XVI-XVII ст., що їх відкривали українські магнати.

Школа-академія в Острозі була організована князем К.Острозьким на його кошти 1576 року. ЇЇ призначення – протистояти полонізаторському впливові на українську та білоруську молодь католицько-єзуїтських навчальних закладів. Тому в навчальному процесі багато уваги приділялося вихованню в учнів почуття патріотизму, любові до культури, мови, традицій свого народу.

Вибір Острога пояснювався:по-перше, з чисто престижних міркувань князеві було вигідно розмістити школу в місті, яке дало назву аристократичному родові Острозьких; по-друге, Острог мав відповідну матеріально-технічну базу; по-третє, він був традиційно куль­турним центром в Україні. У кінці XV- поч. XVI ст. тут звелися найбільш мону­ментальні православні храми.

На сер. XVI ст. Острог був значним центром науки. Тут діяли літературно-науковий гурток, а також друкарня І.Федорова (з 1577 р.). В Острозі Федоров надрукував понад 20 книг. Першим відомим на сьогодні друком, пов’язаним з Острогом, є друга його «Азбука» (1578 р.). Тут вийшла і знаменита перша «Біблія», написана церковнослов’янською мовою (1581 р.). Редактором «Біблії» став Герасим Смотрицький – перший ректор Острозької школи-академії.

Острозьку школу називали «тримовним ліцеєм» або «слов’яно-греко-латинською академією». Загалом її заснування компромісом між представниками східнослов’янської просвітньої традиції та «латинської науки». К.Острозький першим практично реалізував ідею поєднання цих течій: в його школі вивчали не тільки слов’янську, а й грецьку, латинську, польську мови. У програму навчання Острозької школи також входили граматики цих мов та інші предмети «семи вільних мистецтв», головним чином – риторика, діалектика, астрономія. Школа брала під увагу також вивчення вищих студій, виходячи за рамки «семи вільних мистецтв», філософію і особливо богослов’я. Тут, очевидно, як і згодом у Києво-Могилянській академії, існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов’я не було. Вчителями були як православні греки, так і протестанти.

У школі був високий рівень викладання. Її називали академією навіть прихильники і провідники католицизму. За кордоном її також знали як ака­демію. Щоб досягти цього, К.Острозький запросив до неї найвизначніших ук­раїнських і закордонних вчених. Тут працювали першодрукар Іван Федоров, відомий український письменник Герасим Смотрицький, польський мате­матик і філософ Ян Лятос, доктори латинських і еллінських наук Кирило і Ни­кифор Лукаріс, Данило Наливайко (брат керівника селянсько-козацького повстання Северина Наливайка) і ін. Очевидно, що об’єднання такого широкого кола вчених, полемістів-літераторів було одним із приводів називати школу «академією». Цю назву вживав на сторінках своїх книг Г.Смотрицький.

Вчилися тут як діти шляхти, так і діти селян. Вихованцями цієї школи були Мелетій Смотрицький, письменник-полеміст, автор «Граматики сло­в’янської»; Петро Конашевич-Сагайдачний – гетьман реєстрового козацтва; Іван Борецький – перший ректор Київської братської школи та ба­гато інших. За підрахунками протягом 60-річного існування закладу (1576-1636 рр.) його закінчили близько 500 осіб. Після смерті К.Острозького (1608 р.) вона починає занепадати. Всі виявлені документи свідчать, що академія була ліквідована з ініціативи ордену єзуїтів.

Києво-Могилянська академія виникла 1632 року в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Братська школа виникла 1615 року на Подолі. В основу роботи закладу було покладено Статут Львівської братської школи. За дуже короткий час школа досягла рівня освіти, що не поступався західноєвропейським університетам. Керівництво закладу не раз виступало за перетворення його на вищий навчальний заклад, але польський уряд не давав на це дозволу. Лаврська школа виникла 1631 року, її засновником став архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила. Ця школа створювалась за зразком польських латинських шкіл вищого типу – колегій. Рівень навчання у ній був високим, оскільки вона укомплектувалась добре підготовленими з різних країн викладачами.

Братство звернуло увагу Петру Могилі на недоцільність існування в одному місті двох вищих шкіл. Розпочались переговори з П.Могилою, який дав згоду на возз’єднання шкіл. Об’єднаний навчальний заклад почав свою роботу 1632 року під назвою Києво-братська колегія. П.Могила став її опікуном. На його честь заклад згодом став називатися Києво-Могилянською колегією.

Колегія розвивалась стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Вона зберегла традиції кращих братських шкіл, але структурою, обсягом і рівнем знань відповідала вимогам, що ставились перед європейською вищою школою. Колегія мала свої особливості, вона не присвоювала своїм випускникам вчених звань, не ділилась на факультети, як це було в західних університетах. У різні часи її існування курс навчання не був однаковим. В колегії існував поділ на класи. Всього нараховувалось 8 класів: підготовчий (фара або аналогія), три молодші (інфіма, граматика, синтаксис), два середніх (поетика і риторика), два старших (філософія і богослов’я).

Повний термін навчання становив 12 років, у всіх класах навчалися один рік, у класі філософії – два роки, богослов’я – чотири роки.

Навчальний план передбачав вивчення «семи вільних мистецтв», слов’янської, грецької, латинської і польської мов. З кінця XVIII ст. вивчали німецьку, французьку і староєврейську мови. Викладання велося спочатку лише слов’янською мовою, а дещо пізніше філософію вивчали латинню.

Керівництво колегії складали ректор, префект – перший помічний ректора з навчальної роботи, суперінтендант – наглядав за умовами проживання учнів.

Навчальний рік у колегії розпочинався з 1 вересня і тривав до початку липня. Він поділявся на триместри, між якими були невеликі канікули – рекреації. Триместри завершувалися екзаменами. Зарахування новопри­булих проводилося протягом всього року на основі співбесіди з префектом. Префект визначав рівень знань учня і в який клас його зарахувати.

Учні молодших класів (спудеї) заучували тексти напам’ять, виконували усні і письмові вправи. Філософи і богослови (студенти) домашніх вправ не виконували і екзаменів не складали. У кінці кожного триместру вони писали великі письмові твори – дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів. Складовою частиною навчального процесу були диспути, коли один студент обґрунтовував думку, а інші її заперечували. Активізації навчальної діяльності учнів сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов і їх виголошенні.

Оцінка знань у колегії була гнучкою і полягала у загальному висновку вчителя щодо успіхів учня. Невстигаючих з колегії не відраховували. Після закінчення повного курсу навчання або будь-якого старшого класу студенти отримували відповідний атестат.

Студенти проживали в гуртожитках – бурсах. За бурсами і квартирами здійснював нагляд суперінтендант. Студентам жилося скрут­но. Щоб прожити, вони наймалися прислужниками, бра­ли участь у хорах, просили милостиню, вчителювали.

Києво-Могилянська колегія була загальноосвітнім всестановим закладом, в якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан і селян. Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. Колегія готувала не лише національні наукові кадри, але й стала кузнею діячів науки для всієї Росії і інших слов’янських країн. Українські визначні діячі, вихованці і професори Києво-Могилянської академії сприяли розвитку освіти в Росії. За період з 1701 по 1762 рр. в Московську Академію з Києво-Могилянської були запрошені і виїхали 95 чоловік. Найбільш відомими українськими діячами, які зробили великий внесок у справу розвитку освіти Російської держави, є Ф.Прокопович, С.Яворський, В.Татіщев і ін.

У колегії працювали Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький ін. 1701 року Петро I своїм указом надав колегії офіційний статус академії. Це робить її першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом в Україні. Але ще й до надання їй цього статусу Києво-Могилянська колегія нічим не поступалася перед західноєвропейськими університетами. З 1753 р. навчання в академії проводилося лише російською мовою.

Із заснуванням Московського університету 1755 року Київська академія втрачає роль провідного навчального центру, що дає філологічну і філософську освіту. Після відкриття 1805 року Харківського університету академія все більше втрачає своє значення. 1819 року вона була перетворена у духовну академію.

4. Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі.

Зосередити свою увагу студенти повинні на такій яскравій сторінці у розвитку українського шкільництва і педагогіки як козаччина. Українське козацтво виникло як реакція на посилення соціально-економічних та національно-релігійних утисків населення України з боку української і польської шляхти, католицької церкви. У пошуках місця для вільної праці селяни та міщани почали колонізацію південно-східних степів, де засновували поселення й оголошували себе вільними людьми – козаками.

Українське козацтво стало не тільки військовим, державним, політичним, культурно-історичним явищем, але і явищем педагогічним. Козацький рух викликав до життя унікальне для всієї світової культури явище – козацьку педагогіку. За визначенням творчої групи Міністерства освіти України, – це частина педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала у памолоді українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі, у громадському житті мужнього козака-лицаря, громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самовідданістю.

Основні завдання козацької педагогіки – готувати фізично-загартованих, з міцним здоров’ям мужніх воїнів-захисників рідного народу; виховувати у молоді український національний характер та світогляд; формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, прагнення бути милосердним.

Серед ідеалів козацької педагогіки є виховання вільної у своїх прагненнях людини, котра повинна, спираючись на вітчизняні традиції громадського і політичного життя, розвивати рідну культуру, економіку, будувати незалежну державу. Козацька система виховання має такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання та підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання утверджувало статус батьківської та материнської народної козацької педагогіки. У сім’ях панував культ матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції продовжувалися у школах.

Для козацької культури характерним було шкільництво. Д.Яворницький розподілив запорізькі школи на січові, монастирські, церковнопарафіяльні.

Першою на січі була монастирська школа, відкрита 1576 року при Самарсько-Миколаївському монастирі. Тут навчали молодь грамоти, молитов, Закону Божого та письма. Вона послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вільностей.

Церковнопарафіяльні школи існували при парафіяльних церквах.

До січових шкіл хлопчиків приводили багаті батьки з 9 років. Головним учителем був ієромонах, який крім прямих обов’язків наставника піклувався про здоров’я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально доповідав кошовому отаману та прикордонному лікареві.

Січова школа існувала на території Запорізької Січі при церкві Святої Покрови. Там не було жінок, школа складалася з двох відділів. У першому навчалися юнаки, що готувались на паламарів та дияконів. Другий – відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини і інші діти. Тут навчали грамоти, співу і військовому ремеслу. Учні утримувались за рахунок скарбниці Січі.

Особливої уваги заслуговують школи джур, які продовжували традиції сімейного виховання. У козаків існувала система відбору молоді – молодиків. Хто хотів стати козаком, той служив спочатку у старого козака за джуру. Джура носив за козаком рушницю, робив для нього всяку роботу, вчився у нього козацької майстерності жити і перемагати в екстремальних умовах. Джури жили в куренях разом із дорослими й одночасно відвідували січову школу. Час перебування молодиків у січовій школі і біля козака не регла­ментувався, все залежало від їх здібностей до військової та духовної науки.

Ще одним типом школи у запорожців були полкові школи. Вони проіснували на території Лівобережної України до другої пол. XVIII ст. Ці школи, як правило, розміщувалися у приміщеннях, які належали церквам. Іноді їх називали за іменем церкви, напр. Покровська, Успенська тощо. Учні жили в будинку дяка і виконували різні господарські роботи. Методи навчання були обмежені. Дітей навчали рахувати, писати, читати. Виховання мало релігійний характер. Школи існували на кошти батьків.

Як навчальні посібники в запорізьких школах використовували Часослов і Псалтир. Також була випущена «Козацька читанка», яка відповідала духу української національної школи того часу. Обдарованих учнів рекомендували для подальшого навчання у школи підвищеного типу: Острозьку, Києво-Могилянську академії, братські школи Львова та Луцька.

5.Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України

Студентам варто наголосити, що за результатами Переяславської угоди 1654 р. майже всі вони на засадах автономії ввійшли до складу Росії. Але після російсько-польської війни 1660-1667 рр. відбувся територіальний поділ України.

Під польську сферу впливу відійшли західноукраїнські землі (Східна Галичина і Волинь) та Правобережжя. За Росією закріплювались Лівобережжя з Києвом, території Запорізької Січі, Слобідська Україна. Закарпаття залишалось під мадярами, а Північна Буковина – під турками. Протягом майже 300 років Україна залишалась розділеною. У розвитку освіти на територіях Правобережної і Лівобережної України виникли значні відмінності.

Освіта Правобережної та Західної України з другої половини XVII ст. розвивалась під впливом Польщі в умовах занепаду української культури. Посилення польського колоніального гніту українського народу польською шляхтою і католицькою церквою привели до зменшення кількості православної шляхти і втрати міщанством свого значення. Православні братські школи поступово ліквідовувались, а на їх місці відкривались католицькі. Найбільш поширеними тут були католицькі навчальні заклади, серед яких особливо виділялись єзуїтські колегіуми. Найдовше проіснувала Львівська братська школа. 1708 року львівське братство змушене було прийняти унію.

Розширювалась мережа уніатських шкіл, які почали діяти ще після Брестської унії 1596 р. Відповідно, в уніатських (особливо сільських) школах здебільшого вчили лише читати і писати по-польськи, а в кращому випадку вчили ще й рахунку та початків латині.

Ченцями греко-католицького ордену Василіан, що розвинув свою діяльність після Брестської унії 1596 р., відкривались василіанські школи. Часто це були великі для свого часу (до 100-150 учнів) шестикласні школи. У XVIII ст. досить відомими стали школи Василіан у Любарі, Бучачі, Володимирі-Волинському, Умані, Шаргороді, Львові та інших містах.

Уряд зовсім не дбав про українські школи, не виділяв для цього ніяких коштів.

Початок XVIII ст. характеризується занепадом шкільної справи на західноукраїнських землях, особливо в Східній Галичині. Місцями працювали поширені у XVIII ст. на всіх українських землях школи мандрівних дяків. Учителями шкіл-дяківок були в одних випадках учні братських шкіл (до початку XVIII ст.) або Києво-Могилянської Академії. В інших випадках це були дрібна українська шляхта, ремісники, купці та інші, хто, як і учні братських шкіл, наймались вчителями по селах з метою певного заробітку. У народі таких учителів називали дяками. Дяк – той, хто вміє читати, писати, співати псалми і погоджується навчати дітей.

Вища освіта на західноукраїнських землях була представлена Львівським університетом (1661 р.). До закриття 1773 року він розвивався як єзуїтська академія (з правом викладання всіх університетських дисциплін і присудження наукових ступенів) у складі трьох факультетів: філософський, юридичний і богословський. З 1784 року заклад відновлений як австрійський світський університет з викладанням латинською мовою. На філософському і богословському факультетах було дозволено кафедри з українською мовою (з 1787 по 1804 рр.).

Одна з характерних рис освіти в Росії в кінці XVII і особливо у XVIII ст. – це поступовий перехід до загальнодержавної системи народної освіти, поява якої була зумовлена суспільно-історичним розвитком країни і стала можливою лише в кінці XVIII ст. Зміст, характер і методи навчання і виховання у школах цього періоду визначалися чинниками економічного, політичного і культурного розвитку країни.

Для студентів важливо наголосити, що уже в другій половині XVIII ст. на школи України поширюється русифікаторська політика царського уряду.

Найпоширенішою формою навчання дітей по всій території України у цей час були початкові школи. До другої пол. XVIII ст. на території Лівобережної України діяв полковий адміністративно-територіальний устрій на чолі з гетьманом. Тут були поширені полкові і гарнізонні початкові школи.

Початкова освіта була представлена також цифірними школами, які відкривалися згідно петровських реформ на початку XVIII ст. по Лівобережній Україні (як і по всій Росії). Це були школи з математичним ухилом. Вони призначались для дітей різних станів, за їх допомогою Петро I хотів реалізувати свою ідею про обов’язкову загальну початкову освіту для російського населення. Цифірні школи існували до середини XVIII ст., коли вони поступово об’єднались з полковими і гарнізонними, що призначались для солдатських дітей.

Розвиток торгівлі, виникнення мануфактур вимагали освічених людей. Царський уряд змушений був розпочати шкільну реформу. У 1786 р. було запроваджено «Статут народних училищ у Російській імперії», розроблений Ф.І.Янковичем, згідно з яким у губернських містах було відкрито головні народні училища (чотирикласні з 5-річним курсом навчання), а в повітових – малі народні училища (двокласні з 2-річним курсом навчання). Навчальна програма малих училищ відповідала першим двом класам головних училищ. Навчання проводилося російською мовою.

Дата добавления: 2015-05-24