Вчення Я.А.Коменського про школу. 2 страница

· юність (15-18 р.) – період бур i пристрастей, час морального i статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні – вчити любити людей.

Повноцінне моральне виховання, а разом з ним i статеве, відбуваються в юнацькому віці і тільки в суспільстві. Еміль переселяється в місто до людей. У цей період його потрібно навчити любити людей i жити серед них. Руссо перед моральним вихованням ставить три завдання: виховання добрих почуттів шляхом реальних справ, прикладів, а не міркувань; виховання добрих суджень через вивчення біографій великих людей, вивчення історії тощо; виховання доброї волі шляхом здійснення добрих справ. При цьому Руссо відкидає моралізування.

Щодо статевого виховання Руссо пропонує усунути від уваги дитини все шкідливе, збуджуюче, зокрема сумнівні книги. Руссо вимагав не здійснювати спеціально релігійного виховання. Щодо виховання жінки Руссо притримувався традиційної точки зору.

Для кращого засвоєння матеріалу про педагогічну спадщину Ж.-Ж.Руссо пропонуємо скласти таблицю:

роки життя	віковий період	вікові особливості	зміст і методи навчання	зміст і методи виховання

Узагальнення знань про педагогічну спадщину Ж.Ж.Руссо повинно завершуватися з’ясуванням значення його доробку для педагогічної науки.

4. Проблеми народної освіти у період французької революції кінця XVIII ст. Студентам слід наголосити, що революція, яка відбулася у Франції в 1789-1793 рр. наклала відбиток на теорію i практику виховання й освіти.

У період революції були розроблені проекти оновлення системи освіти й виховання підростаючого покоління (проекти Талейрана, Кондорсе, Лепелетьє, Лавуазьє, Бабефа та iн.). Зокрема, автором одного з проектів – Лавуазьє було вперше запропоновано поряд з загальноосвітніми школами створювати професійні учбові заклади, так звані «школи механічних i хімічних ремесел». У свою чергу, Кондорсе у своєму проекті висунув ідею єдиної світської школи, в якій всі ступені взаємопов’язані адміністративно i програмно. Саме проект Кондорсе (хоч i з багатьма змінами) був затвердженим у Конвенті. Даний проект став прототипом системи народної освіти, яка була прийнята у Росії на початку XIX ст.

5.Народна освіта у країнах Західної Європи XVII-XVIII ст.

Для студента важливо зауважити, що у XVI – XVII ст. у країнах Західної і Центральної Європи почали складатися певні типи шкіл: народна школа з навчанням рідною мовою, школи типу класичної гімназії, які займали панівне становище у системі освіти аж до XX cт.

Народна школа призначався для дітей нижчих шарів суспільства. Зміст навчання у ній передбачав читання, письмо і рахунок. Основною її метою було релігійно-моральне виховання в дусі католицизму або протестантизму. Основу змісту середньої освіти у гімназіях складали стародавні мови і література, переважно, латинська, що була схвалена церквою. Така школа готувала своїх учнів або до духовної кар’єри, або до чиновницької служби держави.

В умовах поширення ману­фактури і фабричного виробництва, у країнах Західної Європи стали «школи навчання». Їх мета - дати елемен­тарну освіту дітям робітників. Прикладом таких шкіл були ланкастерські школи (або школи взаємного навчання). При Белл-Ланкастерській системі більш підготовлені учні (монітори) ставали помічниками учителя і під його керівництвом проводили заняття з рештою учнів. В одній залі могли збиратися до 600-1000 дітей. Учні, розділені на десятки, навчались у своїх товаришів, які називались моніторами. Останні отримували інструкцію від педагога чому і як треба вчити на наступний день. Книг не було. Навчальну роботу стимулювали змаганнями: монітори оцінювали відповідь учня і давали йому команду зайняти відповідне місце у шерензі. При взаємному навчанні учні швидше, ніж у звичайній школі, оволодівали знаннями, але вони були несистемними.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1; 2; 5; 8; 14; 16; 19; 23; 32; 34

Додаткова

7; 11; 14;25, інформаційні ресурси

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Опрацювати питання

1. Педагогіка епохи просвітництва та періоду становлення капіталізму.

2. Шкільна освіта в Англії в XVII–XVIII ст.

Контрольні запитання

1. У яких творах Дж. Локк висвітлив свої педагогічні погляди і які проблеми виховання та навчання дітей обґрунтовував?

2. Як ставився Дж. Локк до виховання дітей простолюдинів у розробленому ним проекті закону під назвою «Записка про робочі школи»?

3. Хто такий Дж. Беллерс і завдяки якому твору він став відомим освітнім діячем?

4. Які педагогічні проблеми розробляв Дж. Беллерс у своє­му головному творі?

5. У чому полягає цінність англійської педагогіки XVII ст. для подальшого розвитку теорії та практики виховання?

6. Проаналізуйте погляди Дж. Локка й Ж.-Ж. Руссо на методи виховання Порівняльна характеристика поглядів Гельвеція та Дідро (самостійно).

Завдання для вивчення документів та першоджерел

1. Скласти рецензію на роботу Д. Локка «Мысли о воспитании» та Ж.Ж.Руссо «Эмиль или о воспитании».

2. Скласти із «Мысли о воспитании» Д. Локка план переказу §64, §72, § 73, §110, §128; зробити цитатні виписки, чому навчати джентльмена §147, 160, 162, 163, 178, 179, 180, 187, 201, 202, 204, 206, 209, 210, 211.

3. Напишіть есе за поданим фрагментом: «Ми народжуємося кволими, ми потребуємо сил; ми народжуємося, не маючи нічого, ми потребуємо допомоги; ми народжуємося дурними, ми потребуємо розуму. Все чого ми не маємо при народженні і чого потребуємо, ставши дорослим, дається нам вихованням» (див.: Коваленко Є. І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: навч. посіб. / Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна; за заг. ред. Є. І. Коваленко – К.: Центр навчальної літератури, 2006.. - С. 209).

Тема 6. Розвиток школи і педагогіки зарубіжних країн у XIX ст

1. Педагогічні погляди і діяльність Й.Песталоцці

2. Педагогічна система А.Дістервега

3. Педагогічна теорія Й.Гербарта

4. Педагогічні погляди і діяльність соціалістів-утопістів Р.Оуена та Ш.Фур’є

5. Педагогічне вчення Ф.Фребеля

6. Прогресивна педагогіка Росії у XIX- поч. XX ст. (Л.Толстой, П.Лесгафт, С.Шацький)

На допомогу студенту

1. Педагогічні погляди і діяльність Йогана Генріха Песталоцці

Аналіз зазначеної теми слід розпочати творчості швейцарського педагога, основоположника впливового напрямку в педагогіці, відомого під назвою песталоцціанства – Йоганна Генріха Песталоцці (1746-1827), який народився в Цюрiху у родині лікаря. Вищу освіту здобував у Каролінському колегіумі. Протягом третини століття керував навчально-виховними закладами, де на основі дослідної роботи здійснював i розвивав свої педагогічні iдеї. Спочатку організував у своїй садибі «Нойгоф» «Установу для бідних» (1774-1780 рр.) – один з перших в історії дослідний навчально-виховний заклад. З 1798 по 1799 рр. створив і утримував притулок для сиріт у м. Станцi. У період 1800-1804 рр. Й. Песталоцці керує інститутом у Бургдорфi - це комплекс середніх шкіл – база для підготовки учителів. Цей інститут у 1804 р. переводить до м. Iвердон i там керує ним до 1825 р. Наголосимо на значенні педагогічної теорії Й. Песталоццi, яку він узагальнив у творах «Лiнгард i Гертруда» (1781-1787), «Як Гертруда вчить своїх дітей» (1801), «Лебедина пісня» (1826) та ін. Освіту Песталоцці розглядав як основний засіб перебудови суспільства на справедливих началах. Й. Песталоцці вважав, що виховання їх дітей повинно полягати у розвитку потреби до праці та «діяльної любові один до одного».

Народну школу вчений визначав як трудову у поєднанні з фізичним, моральним і розумовим розвитком дітей. Доречним є той факт, що Й. Песталоцці висунув ідею поєднання навчання дітей з їх продуктивною працею, яку реалізував у Й. «Нойгофі». Проте це поєднання у нього носило механічний характер.

Рекомендуємо детальніше зупинитися на значенні педагогічної теорії і практики Песталоцці. Значущість цих поглядів слід пов’язати, із запропонованими думками педагога щодо важливості ролі виховання в розвитку дитини, а також необхідності планомірно здійснювати це виховання в родині і школі. Виокремити ряд його цінних думок стосовно фізичного, трудового, морального, розумового виховання дитини. Відзначити роль педагога у створенні теорії елементарної освіти тощо.

Головним методологічним положенням є його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією сили серця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності. Виховання ж покликане допомогти саморозвитку і спрямувати його у потрібному напрямку.

Поряд з цим слід проаналізувати той фактор, що він не зумів правильно вирішити питання про єдність процесу озброєння учнів знаннями і розвитку їх розумових сил. Висловіть свою власну точку зору з цього питання.

Основним у вихованні Й. Песталоцці визначає принцип природовідповідності. Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил та здібностей дитини.

Й. Песталоцці розробив теорію «елементарної освіти». Спираючись на принцип природовідповідності, він виділив три найпростіші елементи: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання зводиться, до вміння вимірювати, рахувати i володіти мовою. Інтелектуальне виховання Й. Песталоцці ґрунтує на ідеї розви­ваючих цілей і завдань навчання. Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвиваючу сторони навчального проце­су та розвинув ідею розвиваючого шкільного навчання. Знання повинні підкорятися розвитку здібностей дитини.

Й. Песталоцці розробив теорію «природного шляху пізнання». Він вважав, що у дитини процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які після цього переробляються свідомістю. Основою навчання Песталоцці вважав наочність, через яку дитина шляхом спостереження отримує правильні уявлення про світ, розвиває мислення і мову. В обґрунтуванні цього принципу Песталоцці пішов далі від Коменського. Він розкрив роль наочності у розвитку логічного мислення дитини під час навчання. Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переповіданні, і вимагав щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності. Песталоцці відстоював звуковий метод навчання грамоти. Для навчання дітей рахунку, вимірюванню, засвоєнню дробів, а також написання елементів букв, Песталоцці використовував квадрат. Цю ідею розвинули його послідовники, створивши так званий «арифметичний ящик», який використовують у деяких західних школах i понині.

Розробляючи теорію «елементарної освіти», Песталоцці передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім’ї, яке має удосконалюватись у школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести до пізнання оточуючого світу. Й. Песталоцці переосмислив соціальну роль учителя і дав зрозуміти, що для успішного виховання молоді потрібні професійно вишколені вчителі.

2. Педагогічна система Фрiдрiха Вільгельма Адольфа Дiстервега

А.Дістервег (1790-1866) народився у німецькому місті Зiген в сім’ї чиновника-юриста. Навчався у Герборнському, а потім у Тюбінгенському університетах, здобувши там вчений ступінь доктора філософії. Працював домашнім учителем, викладав у середніх школах Вормса, Франкфурта-на-Майнi, у період з 1819 по 1847 рік був директором учительських семінарій у Мерсi та Берліні (викладав там педагогіку, математику, німецьку мову).

Дістервег прагнув до об’єднання німецького вчительства, у 1848 році був обраний головою «Всезагальної вчительської спілки», а пізніше – від учительства представником до прусської Палати депутатів. З 1827 р. i до смерті Дістервег видавав журнал «Рейнські листки для виховання i навчання», де опублікував понад 400 статей, а з 1851 р. ще й випускає журнал «Педагогічний щорічник». Серед найбільш відомих статей є «Керівництво до освіти німецьких учителів» (1835).

Важливо для студента запам’ятати, що А. Дістервег виступив на захист ідеї загальнолюдського виховання. Він вважав, що людська природа проявляє себе у задатках. Але, на відміну від свого попередника, він писав, що цим «задаткам дана лише можливість до розвитку й освіти». Завдання виховання – збуджувати і спрямовувати самодіяльний розвиток цих задатків. Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини для «служіння істині, красі i добру». Досягнення цієї головної мети, на думку Дістервега, відбувається через самодіяльність.

Дістервег вважав, що виховання повинно будуватися з урахуванням принципів природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності. Він г створив дидактику розвиваючого навчання, продовживши ідеї розвиваючого навчання Песталоцці. У своєму «Керівництві для освіти німецьких вчителів» Дістервег сформулював цілу систему дидактичних принципів та правил, які відображують в цілому його погляди на розумову освіту школярів. Головним завданням навчання, за Дістервегом, є розвиток розумових сил i здібностей дітей. Дістервег запропонував і обґрунтував розвиваючий (елементарний) метод навчання, який орієнтований на активність і самостійність учнів. Великого значення у навчанні Дістервег надавав наочності, що виражено у сформульованих ним правилах йти у навчанні від чуттєвого сприймання до понять, вiд одиничного до загального, вiд конкретного до абстрактного. Принцип наочності тісно пов’язаний у нього з послідовністю і неперервністю навчання. Ця вимога відображена у правилах іти у навчанні від близького до далекого, вiд простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого.

Дана Методика передбачає здійснення навчання захоплюючим, цікавим. Для цього в учнів потрібно пробуджувати інтерес до нього. Все це можна досягти через: 1) різноманітність, 2) енергійність, 3) особистість вчителя.

Дістервег популяризував вчительську професію і поставив ряд вимог до особи вчителя: досконало знати свій предмет, любити свою професію i дітей; бути рішучим, енергійним, мати тверду волю i характер, весь час вести дiтей вперед, не відступаючи від своїх принципів; мати громадянську мужність і свої власні переконання; ніколи не зупинятись – весь час працювати над власною освітою; бути носієм високих моральних якостей і завжди бути прикладом для своїх вихованців: «Покажи мені своїх учнів, i я побачу тебе».

3. Педагогічна теорія Йогана Фрідріха Гербарта

Й.Ф.Гербарт (1776-1841) – німецький філософ, психолог і педагог. Народився в сім’ї чиновника-юриста. Здобув університетську освіту. Працював на посаді професора в Геттінгенському та Кенінгсбергзькому університетах, де читав лекції з філософії, психології і педагогіки. Його твори «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання», «Нариси лекцій з педагогіки» й ін.

Герберт виступає за наукову самостійність педагогіки, ставить перед школою цілі: можливі – підготовка майбутніх дорослих людей у галузі певної спеціальності, і необхідні – підготовка їх до роботи в будь-якій галузі діяльності. Загальна мета виховання, за Гербартом, повинна полягати у досягненні гармонії волі з етичними ідеями і в розвитку багатос­то­рон­нього інтересу. Метою виховання, на думку вченого є формування доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

Процес виховання Гербарт поділяв на: керування дітьми; виховуюче навчання; моральне виховання. Відзначити слід той факт, що саме Гербарт увів у педагогіку термін «виховуюче навчання», вважаючи що немає окремого виховання і окремого навчання, а є один складний процес. У своїй концепції виховуючого навчання Гербарт повністю ідентифікував навчання і виховання.

Студенти повинні зрозуміти, що Гербарт неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і значення емоцій у моральному вихованні. Засобами системи керування є нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, як допоміжні засоби – авторитет і любов вихователя.

Студенти повинні розібратися в ученні Гербарта про 4 ступені навчання, які на погляд вченого є універсальними: І ступень (виразність) – здійснюється початкове ознайомлення учнів з новим навчальним матеріалом з широким використанням наочності. ІІ ступень (асоціація) – під час вільної бесіди встановлюються зв’язки нових уявлень з попереднім. ІІІ ступень (система) – здійснюється зв’язний виклад нового матеріалу з визначенням головних положень, з виведенням правил і формулюванням законів. ІV ступень (метод) – в учнів у процесі виконання вправ виробляються навички застосування набутих знань на практиці.

Гербарт обґрунтував необхідність побудови навчального процесу на основі психології, розробив теорію видів навчання: описовий, аналітичний, синтетичний. З’ясуйте їх зміст.

Він розробив систему морального виховання, яка ґрунтується на 5 моральних ідеях: ідея внутрішньої свободи, ідея вдосконалення, ідея приязні, ідея права, ідея справедливості. З’ясуйте їх зміст.

Необхідно також з’ясувати основні засоби морального виховання, які визначив Гербарт. Доречно зупинитися також на думках Гербарта стосовно релігійного виховання. Наприкінці вивчення творчості Гербарта слід з’ясувати вплив педагогічної теорії вченого на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах. Педагогічні ідеї Й.Ф.Гербарта у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. набули поширення в усіх країнах Західної Європи. Він мав багато послідовників, які розвинули й оформили його ідеї в окремий педагогічний напрям – гербертіанство.

4. Педагогічні погляди і діяльність Роберта Оуена та Шарля Фур’є

Р.Оуен (1771-1858) народився в Англії у сім’ї ремісника. Знання здобував самоосвітою. 20-річним юнаком він почав керувати текстильною фабрикою в Манчестері, а дещо пізніше став співвласником бавовно­прядильної фабрики у Нью-Ленарку (Шотландія), де показав себе великим філантропом. Систематичне викладення своїх педагогічних поглядів представив у праці «Новий погляд на суспільство, або досвід про принцип створення людського характеру» (1813) та інших своїх творах. Для студента важливо визначити, що у Нью-Ленарку він створив «Новий інститут для формування характеру» – систему з чотирьох освітньо-виховних закладів, куди входили: «школа для маленьких дітей» віком 1-6 років (тут були дитячі ясла, дитячий садок, майданчик для ігор); денна початкова школа для дітей від 6 до 10 років; вечірня школа для підлітків та молоді 10-17 років, які працювали на фабриці; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги.

Пропагуючи ідею гармонійного розвитку, Оуен піклувався у своїх закладах про фізичне, естетичне, моральне, трудове, розумове виховання дітей і молоді. Він створив на практиці дошкільні дитячі заклади (ясла, садок). Ним також було вперше створено початкову школу з розширеною освітньою програмою, куди входили читання, письмо, граматика, англійська мова, арифметика, географія, природознавство, історія. Оуен багато працював над розв’язанням проблеми про поєд­нан­ня навчання дітей з їх продуктивною працею. Дану ідею Оуен реалізував в організованій ним першій комуністичній трудовій комуні «Нова гармонія» (США, 1825). Денна школа для дітей віком 5-12 років мала два відділи: загальноосвітній та індустріальний, які разом складали єдине ціле. Ця школа здійснювала крім усього іншого трудове виховання учнів. Крім навчання діти займались практичною роботою в майстернях, саду, полі. В індустріальному відділі учні опановували певним ремеслом.

Ш.Фур’є (1772-1837) – французький соціаліст-утопіст, син ве­ли­кого торговця. У своїх творах Фур’є дав гостру критику існуючого тоді ладу і розробив план ідеального суспільства – «гармонії». Свої педагогічні погляди він виклав у творі «Про виховання при ладі гармонії» та інших творах.

На його думку, виховання повинно бути всезагальним і безплатним, повинно дати дітям навички індустріальної праці, розвивати їх активність і колективні почуття, готувати дітей до суспільного життя.

5. Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля

Ф.Фребель (1782-1852) – німецький педагог, теоретик дошкільного виховання. Народився він у Тюрінгії в сім’ї пастора. Початкову освіту здобував дома. 15-річним юнаком був відданий на три роки до лісника, у якого вивчав різноманітні твори з природознавства і математики. Потім відвідував лекції в Ієнському університеті.

У 1805 р. Фребель працював у Песталоцці. Пізніше Фребель робив спроби організувати школи за системою Песталоцці, але вони були невдалими. Невдачі змусили його переїхати до Швейцарії, де він продовжував свою роботу. У 1836 р. Фребель повернувся в Тюрінгію. У 1837 р. Фребель відкрив у Тюрінгії «Заклад для ігор і занять дітей молодшого шкільного віку», на основі роботи якого він розробив свою систему дошкільного виховання. Дана система здобула популярність і поширилась згодом по різних країнах світу. Фребель вважав, що для задоволення потреб дитини у діяльності і спілкуванні з іншими дітьми необхідно організувати заняття у товаристві її ровесників, якому дав назву «дитячий сад». Основна мета дитячого саду – сприяти розвитку природних особливостей дитини: дитина – рослина, яка розвивається (звідси і назва закладу).

6.Прогресивна педагогіка Росії

Вивчення даного питання слід розпочати з загального аналізу змін в політичному, економічному, культурному житті в Росії. Особливу увагу звернути на те, як економічні і політичні перетворення вплинули на проведення реформи освіти. Серед відомим діячів не лише освіти, а й політики.

Лев Миколайович Толстой (1828-1910) – видатний російський письменник, педагог. Народився у сім’ї графа в садибі «Ясна Поляна», навчався у Казанському університеті. Толстой був глибоко віруючою людиною. Виступаючи проти революційного переустрою суспільства, він мріяв про мирне самовдосконалення людей.

Педагогічні погляди відобразив у своїх статтях «Загальний нарис характеру Яснополянської школи 1862 р.», «Про народну освіту», «Про методи навчання грамоти», «Проект загального плану організації народних училищ», «Про виховання» та ін.

Л. Толстой видає у 1862 р. журнал «Ясна Поляна», де друкувались також його педагогічні ідеї, твори дітей, на його сторінках проводились конкурси дитячих казок тощо. У цей період Толстой став на позиції ідеї вільного виховання, взявши за основний педагогічний критерій свободу дитини. Реорганізацію Яснополянської школи, описав у статті «Загальний нарис характеру Яснополянської школи 1862 р.» У Яснополянській школі навчалось 40-50 дітей щорічно. У день проводилось 5-6 занять. Школа була безплатною.

У 1871 р. знову відкрив школу у Ясній Поляні, де разом з дружиною навчав селянських дітей. Тут вчились і його діти. Він видав у 1872 р. «Азбуку», згодом удосконалив її і в 1875 р. видав «Нову азбуку». Остання була дуже популярною, витримала до кінця XIX ст. 30 видань. У цьому ж 1875 р. він видав чотири «Книги для читання», куди помістив свої прекрасні оповідання для дітей.

Л. Толстой в останні роки життя він переосмислює свої погляди. Виступає з релігійно-філософських позицій непротивлення злу насильством. Толстой прийшов до висновку, що виховання і навчання нероздільні. Толстой вважав, що нема універсального методу навчання. Школа, на думку Толстого, повинна бути педагогічною лабораторією, де вчитель має проявляти творчість і сам шукати кращих методів. Серед методів навчання велике значення надавав живому слову вчителя, бесіду, розповідь.

П.Ф. Лесгафт (1837-1909) —вчений у сфері анатомії і фізіології, лікар, основоположник системи фізичного виховання у Росії. Закінчив 1861 року Медико-хірургічну академію у Петербурзі. У 1893 р. на кошти свого учня Лесгафт відкрив біологічну лабораторію з музеєм і друкованим органом «Известия» (у 1918 р. ця лабораторія була реорганізована в Природничо-науковий інститут ім. П.Ф.Лесгафта). При лабораторії у 1896 р. ним були відкриті Вищі курси виховательок і керівників фізичного виховання, перетворені у 1905 рр. у Вищу Вільну школу. На базі цього закладу у радянський період було створено Ленінградський інститут фізичної освіти (тепер інститут фізкультури і спорту ім. П.Ф.Лесгафта).

Праці Лесгафта:«Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку», «Про ігри та фізичне виховання в школах», «Сімейне виховання дітей і його значення» та ін.

Особливо цінною є розроблена ним система фізичного виховання. Великого значення Лесгафт надавав розвитку жіночої освіти. Він вимагав широкої наукової освіти для жінок, їх всебічного розвитку. Вказував, що це потрібне, насамперед, жінці-матері.

С. Т. Шацький (1878-1934) — народився у Смоленську. Отримав різнобічну освіту: математичний, медичний, природничий факультети Московського університету, консерваторія, сільськогосподарський інститут.

У період 1905-1913 рр. Шацький разом з іншими педагогами створював літні дитячі колонії поблизу Москви, в Калузькій губернії, де проводив цікаві педагогічні експерименти. У 1919 р. він створив за дорученням Наркомосу Радянської Росії Першу дослідну станцію з народної освіти, яка об’єднувала ряд дошкільних закладів і шкіл у Москві та трудову колонію «Бодрая жизнь» у Калузькій губернії. У 1932 р. почав керувати Центральною педагогічною лабораторією Наркомосу. Він також був ректором Московської консерваторії. Шацький написав багато педагогічних праць: «Мої педагогічні шляхи», «Бадьоре життя» та ін.

Набуття знань, на думку Шацького, повинно поєднуватись із оволодінням умінням працювати. У зв’язку з цим він розробляв проблему розвитку дослідницьких навичок у дітей. Шацький став одним із перших дослідників педагогіки дитячого співтовариства («колективу»).

Наприкінці вивчення теми обов’язково систематизувати і осмислити увесь матеріал, дати об’єктивну характеристику зазначеного періоду в історії розвитку освіти, підкреслив як продуктивні сторони, так і вагомі недоліки, негативні риси.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1; 2; 5; 8; 14; 16; 19; 23; 32; 34

Додаткова

7; 11; 14;25, інформаційні ресурси

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Опрацювати питання

1. Прогресивна педагогіка Росії у XIX- поч. XX ст.

2. Утопічна педагогіка XIX ст.

Контрольні завдання

1. Уважно прочитайте працю Й. Г. Песталоцці «Лебедина пісня», з'ясуйте у чому полягає суть теорії елементарної освіти?

2. Як автор трактує природу людини? Назвіть основні ідеї Прогресивних педагогів Росії у XIX- поч. XX ст.

3. Чому Л.М. Толстого ми можемо назвати педагогом?

4. Вивчити утопічні ідеї у педагогіці ХIХ ст. Оформити вивчене в таблицю.

Назва	Хто розробив	Особливості

Завдання для вивчення документів та першоджерел

1. Складіть цитатний план твору Ф.А.Дістервега «Руководство к образованию немецких учителей» Випишіть дидактичні правила Дістервега, сформульовані щодо учня, предмета викладання, умов навчання і вчителя.

2. Проаналізуйте думку про те, що справжньою «суттю людської природи є вся сукупність здібностей і сил, якими людина відрізняється від усіх земних тварин, що не належать до числа людей» (див.: Коваленко Є. І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: навч. посіб. / Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна; за заг. ред. Є. І. Коваленко – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 302).

3. Для вивчення спадщини відомих педагогів оформіть таблицю

Віхи біографії	Праці	Методологічні основи спадщини	Педагогічні погляди

Тема 7. РЕФОРМАТОРСЬКА ПЕДАГОГІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН кін. XIX – XX ст.

1. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.

2. Характеристика наукових напрямків у зарубіжній реформаторській педагогіці кін. XIX – XX ст.

На допомогу студенту

1. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.

Вивчаючи цю тему студенти повинні з’ясувати особливості соціально-політичного, економічного, культурного життя країн Західної Європи та США в першій половині ХХ ст. і їх вплив цих на освіту. Слід наголосити на тому, що розвиток науково-технічного потенціалу країн, зростання темпів виробництва, висунули певні проблеми перед системою освіти. У цей час збільшується кількість шкіл і учнів. Школи, і в першу чергу початкові, стають державними і безплатними.

Дата добавления: 2015-05-24