Завдання проведення практичних занять. 1 страница

У результаті проведення практичних занять студенти повинні:

- - спадщину минулого та досягнення сучасної педагогічної теорії та практики освіти й виховання;

- - зміст, провідні педагогічні ідеї зарубіжної та української педагогіки і школи від найдавніших часів до сучасності;

- найбільш доцільні шляхи та способи розбудови національної освіти й виховання, методи, засоби національного виховання дітей.

- - трансформувати теоретичні знання в практичні уміння та навички педагогічної діяльності;

- - аналізувати й узагальнювати кращі здобутки зарубіжної та національної освіти й педагогічної думки;

- - вибирати з минулого й сучасного педагогічного досвіду найбільш доцільні, такі, що відповідають традиціям, особливостям і умовам роботи навчальних закладів різних регіонів України, форми, методи та прийоми освітньо-виховної діяльності;

- - самостійно працювати над основною й додатковою літературою, системою завдань і контрольних запитань з різних тем курсу

ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ГОДИН З КУРСУ «ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ»

Назви змістових модулів і тем	Кількість годин
заочна форма
усього	у тому числі
л	п	лаб	інд	с.р.

Модуль 1
Змістовий модуль 1. Історія педагогіки у зарубіжних країнах
Тема 1. Історія педагогіки: зміст та основні поняття.
Тема 2.Виховання, школа і зародження педагогічної думки в державах Стародавнього Світу
Тема 3.Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей в епоху Середньовіччя
Тема 4.Педагогічна система Яна Амоса Коменського
Тема 5.Шкільництво та педагогічна думка країн Європи у XVII-XVIII ст.
Тема 6.Розвиток школи і педагогіки у країнах Західної Європи у XIX ст.
Тема 7.Реформаторська педагогіка зарубіжних країн у кінці XIX — XX ст.
Разом за змістовим модулем 1
Змістовий модуль 2. Історія педагогіки в Україні
Тема 8.Виховання, школа і педагогічна думка у стародавніх слов’ян та Київській Русі
Тема 9.Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні в період піднесення національно-визвольного руху (XVI — перша пол. XVIII ст.).
Тема 10.Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XVIII — першій половині XIX ст.
Тема 11.Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XIX — на поч. XX ст.
Тема 12.Розвиток освіти й шкільництва в Україні у XX ст.
Тема 13. Відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення незалежної України.
Разом за змістовим модулем 2
Усього годин

Тема 1. Історія педагогіки: зміст та основні поняття. Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Історія педагогіки». Принципи історії педагогіки. Джерела історії педагогіки.. Основні теорії походження виховання. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства.

Тема 2. Виховання, школа і зародження педагогічної думки в державах Стародавнього Світу. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму. Зародження педагогічної теорії у філософських вченнях древньогрецьких мислителів. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі. Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана.

Тема 3. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей в епоху Середньовіччя і Відродження. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя. Схоластика і її вплив на зміст і методику навчання. Розвиток університетської освіти в епоху Середньовіччя. Школа i педагогічна думка у Європі в епоху Відродження. Реформація. Єзуїтське виховання

Тема 4. Педагогічна система Яна Амоса Коменського. Практична і теоретична діяльність. Формування й основні риси світогляду. Загальнопедагогічні ідеї. Вчення Я.А.Коменського про школу. Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи. Дидактичні погляди Я.А.Коменського. Вимоги до підручників. Підручники Я.А.Коменського. Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Я.А.Коменського. Я.А. Коменський про вчителя.

Тема 5. Шкільництво та педагогічна думка країн Європи у XVII-XVIII ст. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка. Французьке просвітництво XVIII ст. Педагогічна теорія Ж.-Ж.Руссо. Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст. Народна освіта у країнах Західної Європи XVII-XVIII ст. Моніторіальна система Белл-Ланкастера.

Тема 6. Розвиток школи і педагогіки у країнах Західної Європи у XIX ст. Педагогічні погляди і діяльність Й.Песталоцці. Педагогічна система А.Дістервега. Педагогічна теорія Й.Гербарта. Педагогічні погляди і діяльність соціалістів-утопістів Р.Оуена та Ш.Фур’є. Педагогічне вчення Ф.Фребеля. Прогресивна педагогіка Росії у XIX- поч. XX ст.

Тема 7. Реформаторська педагогіка зарубіжних країн у кінці XIX — XX ст. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст. Характеристика основних наукових напрямків у зарубіжній реформаторській педагогіці кін. XIX – XX ст. Педагогіка «вільного виховання». Експериментальна педагогіка. Педологія. Педагогіка прагматизму. Педагогіка «громадянського виховання» і «трудової школи». Теорія «нового» виховання і «нових шкіл». Гуманістична педагогіка Януша Корчака.

Тема 8. Виховання, школа і педагогічна думка у стародавніх слов’ян та Київській Русі. Виховання дітей у східних слов’ян. Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян. Велесова книга – перший український літопис. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі. Педагогічна думка Київської Русі. Розвиток шкільництва в Галицько-Волинській державі.

Тема 9. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні в період піднесення національно-визвольного руху (XVI — перша пол. XVIII ст.).

Загальна характеристика розвитку шкільництва. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні. Зародження вищої освіти в Україні. Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві. Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII- 1 пол. XVIII ст. Розвиток педагогічної думки.

Тема 10. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XVIII — першій половині XIX ст. Система освіти в Україні під Російською імперією. Розвиток освіти на Правобережній та Західній Україні Розвиток педагогічної думки у другій половині XVIII — першій половині XIX ст.

Тема 11. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XIX — початку XX ст. Освіта на територіях підросійської України. Освіта на західноукраїнських землях. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову в школі. Розвиток педагогічної думки. Педагогічна система Костянтина Дмитровича Ушинського. Просвітницька діяльність і педагогічні погляди діячів української революції (М. Грушевський, І. Стешенко, С. Русова). Педагогічні погляди і діяльність П. Блонського.

Розвиток педагогічної освіти в Галичині /кінець ХІХ – поч. ХХ ст. Ідея національної школи в педагогічній думці Галичини кінця ХІХ –поч. ХХ ст. Роль професійних учительських товариств у розвитку українського шкільництва в краї на початку ХХ ст. Роль товариства «Просвіта» у розвитку українського шкільництва в краї. Товариство «Рідна школа» і розвиток національного шкільництва в Галичині.

Тема 12. Розвиток освіти й шкільництва в Україні у XX ст.

Шкільництво в Українській державі 1917-1919 рр. Просвітницька діяльність і педагогічні погляди діячів української революції. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина А.Макаренка. Педагогічна спадщина Г.Ващенка. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина В.Сухомлинського.

Тема 13. Розвиток української педагогічної науки у другій половині XX ст. і у період становлення незалежної України

Демократизація суспільного життя в Україні у середині 80-х років, відродження національної школи. Закон України «Про освіту». Концепція середньої загальноосвітньої школи в Україні. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). Відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення незалежної України

ТЕМИ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

№ з/п	Назва теми, питання для самостійного опрацювання	заочна форма
	Історія педагогіки: зміст та основні поняття. Суть народної педагогіки як науки. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку.
	Виховання, школа і зародження педагогічної думки в державах Стародавнього Світу. Перші навчальні заклади Стародавнього Китаю. Давньогрецькі вчені-філософи. Аналіз праці М.Ф.Квінтіліана «Про виховання оратора».
	Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей в епоху Середньовіччя і Відродження. Схоластика. Перші університети в Європі. Гуманістичні ідеї Ф.Рабле, М.Монтеня, Е.Роттердамського.
	Педагогічна система Яна Амоса Коменського Науково-педагогічний доробок Я.А. Коменського. Я.А.Коменський і Україна.
	Шкільництво та педагогічна думка країн Європи у XVII-XVIII ст. Педагогіка епохи просвітництва та періоду становлення капіталізму. Шкільна освіта в Англії в XVII–XVIII ст.
	Розвиток школи і педагогіки у країнах Західної Європи у XIX ст. Утопічна педагогіка XIX ст. Прогресивна педагогіка Росії у XIX- поч. XX ст.
	Реформаторська педагогіка зарубіжних країн у кінці XIX — XX ст. Школа і педагогіка в високорозвинених країнах світу після Другої Світової війни (1945–2009 рр.)
	Виховання, школа і педагогічна думка Київської Русі Освіта до часу хрещення України-Русі. Українська мова в Київській Русі. Порівняльний аналіз систем виховання й освіти в Київській Русі та в країнах середньовічної Європи.
	Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні в період піднесення національно-визвольного руху (XVI — перша пол. XVIII ст.). Перші навчальні книги. Українське книгодрукування. Розвиток гуманістичної педагогічної думки вчителями братських шкіл (К.Ставровецький, Л.Зизаній, П.Беринда, І.Борецький, Г.Смотрицький, М.Смотрицький та ін.). Школи в Запорізькій Січі. Провідні діячі та випускники Києво-Могилянської академії (П.Могила, І.Галятовський, І.Гізель, Л.Баранович та ін.).
	Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XVIII — першій половині XIX ст. Особливості розвитку школи на західноукраїнських землях наприкінці ХУШ – на поч. ХІХ ст. Розвиток вищої освіти на українських землях наприкінці ХУШ ст. – в першій половині ХІХ ст. (Львівський, Харківський, Київський університети) Освітні програми «Руської трійці». Педагогічні погляди та просвітницька діяльність видатних діячів другої половини ХІХ- початку ХХ ст.(Б.Грінченко, Х.Алчевська, М.Коцюбинський, Леся Українка, С.Васильченко та ін.)
	Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XIX — на поч. XX ст. Просвітницька діяльність і педагогічні погляди О.Духновича. Діяльність громадських товариств у царині освіти та шкільництва на початку ХХ ст. Розвиток педагогічної думки в Галичині в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Діяльність Краєвого шкільного союзу на поч. ХХ ст. Розвиток педагогічної освіти в Галичині /кінець ХІХ – поч. ХХ ст. Ідея національної школи в педагогічній думці Галичини кінця ХІХ –поч. ХХ ст. Роль професійних учительських товариств у розвитку українського шкільництва в краї на початку ХХ ст. Роль товариства «Просвіта» у розвитку українського шкільництва в краї. Товариство «Рідна школа» і розвиток національного шкільництва в Галичині. Внесок духовенства у розвиток українського шкільництва в Галичині
	Розвиток освіти й шкільництва в Україні у XX ст. Школа та освіта на українських землях в період Першої світової війни. Розвиток українського шкільництва у період між першою і другою світовими війнами. Українська школа в роки другої світової війни і в повоєнний час. Просвітницька діяльність і педагогічні погляди діячів української революції. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина А.Макаренка. Педагогічна спадщина Г.Ващенка. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина В.Сухомлинського.
	Розвиток української педагогічної науки у другій половині XX ст., відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення незалежної України Школа, освіта й педагогічна думка в СРСР і Україні з 1946 по 1964 рр. Українці за кордоном. Відомі сучасні українські вчені-педагоги та їх внесок у розвиток педагогічної теорії і практики.
	Разом

ТА ЗАВДАННЯ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

Тема 1. ВИХОВАННЯ У ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.Предмет і головні завдання історії педагогіки як науки і навчальної дисципліни.

2.Основні методи досліджень в історії педагогіки. Джерела історичної педагогіки.

4. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства

Перші два питання теми визначають предмет та завдання історії педагогіки як науки і як навчальної дисципліни, її наукове, пізнавальне, прогностичне значення, а також є концептуальними у відношенні до усього курсу. Студент повинен чітко зрозуміти такі поняття: предмет, завдання, методи, головні категорії історії педагогіки, джерела дослідження історико-педагогічної науки, а також меті вивчення цієї навчальної дисципліни. Вивчення першої теми передбачає одночасно кілька завдань. Окрім методологічних, пізнавальних характеристик виховання епохи необхідно засвоїти і згадати вже знайомі із суміжних дисциплін основні поняття, які стануть основоположними при розгляді даного і наступного матеріалу. Особливу увагу необхідно приділити зв’язку історії педагогіки з іншими науками.

При вивченні теми важливо звернути увагу на основні теорії походження виховання. Біологізаторська теорія (Г. Спенсер, Ш. Летурно). Виховання успадковане людьми з тваринного світу. Психологічна теорія (П. Монро) - в основі виховання лежить несвідоме інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати дії старших. Релігійна концепція (К. Шмідт) в основу кладе твердження, що Бог, створивши людину, наділив її особливим даром – умінням виховувати. Представники трудової теорії (Ф. Енгельс, Л. Морган) стверджують, що поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві було виробництво найпростіших знарядь праці.

Доречним у даному аспекті є думка, що виховання невіддільне від людського суспільства і притаманне йому з самого початку його існування, виникло як наслідок потреби у передачі наступним поколінням нагромадженого виробничого, соціального i духовного досвіду.

2. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства

Висвітлюючи дане питання доречно з’ясувати, що стало поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві, простежити особливості розвитку виховання в період первісного ладу, поділяючи його на три періоди: первісне стадо, родова община, розклад первісного ладу. За первісного стада ніяких організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації напрямів виховання (морального, трудового, тим більше інтелектуального). Виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням суспільного досвіду. Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та перетворенням людських стад у роди, племена.

Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша – діти i підлітки; друга – дорослі, повноправні учасники життя i праці; третя – люди похилого віку, старики. Для багатьох первісних родів перехід у групу дорослих супроводжувався «ініціацією» (iнституалiзована форма виховання дітей) - система випробувань та церемонія посвяти підлітків у повноправні члени колективу, чому передує тривала спеціальна підготовка. Мета виховання на даному етапі полягала у передачі підростаючому поколінню трудових навичок, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.

Єдиною виховною інституцією була община. Функція вихователя поступово закріпилася за стариками. Виховання здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих i мало практичний характер.

На останніх етапах матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя i виховання підростаючих людей – «будинки молоді.

Вершиною первіснообщинної культури стала писемність (піктографічне письмо) - спосіб передачі інформації за допомогою спеціальних малюнків.

До перших спеціально організованих форм виховання належать: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, ритуалiзованi обряди, усна творчість первісних людей. Особливе значення надавалося дотриманню заборон — табу.

Епоха розкладу первісного ладу характеризувалася виникненням сусідських общин, поступовим встановленням патріархальних суспільних стосунків і моногамної сім’ї, становим і майновим розшаруванням суспільства. Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція i набирає деяких організованих форм. Разом з первісною общиною ще одним виховним інститутом стає сім’я. На перший план виходить станово-сiмейне виховання. Поступово виховання все більше втрачає свій природовiдповiдний характер.

Розширюються релігійні уявлення людей, зростають відомості з астрономії, історії, медицини, ускладнюється досвід виконання сільськогосподарських робіт. Розумове виховання стає монополією панівної групи людей, оскільки саме в їхніх руках зосереджувалися такі знання. Все це також привело до появи людей, для яких виховання стає сферою їхньої професійної діяльності.

2. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку.

1. Дайте визначення народної педагогіки як науки.

2. У чому відмінність між етнопедагогікою та народною педагогікою?

Завдання для вивчення документів та першоджерел:

1. Законспектуйте з книги М. Стельмаховича «Українська народна педагогіка» завдання, здобутки, ідеали народної педагогіки.

2. Випишіть кілька прислів’їв та приказок про виховання, освіту та навчання. Поясніть їх суть з точки зору педагогіки.

Тема 2. ПЕДАГОГІКА В ДЕРЖАВАХ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

1. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу

2. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму

3. Зародження педагогічної теорії у філософських вченнях древньогрецьких мислителів

4. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі. Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана

1.Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу

Досліджуючи особливості виховання та навчальної практики у країнах Стародавнього Сходу слід наголосити, що на цій території виховання чітко виділяється як самостійна соціальна функція суспільства.

Стародавній Схід (IV-I тисячол. до н. е., територія Південної Азії i частково у Північної Африки, у західній частині цієї території розташований Єгипет, на сході – Китай.

Розглядаючи даний матеріал студенти повинні зауважити, що древньосхiдних країнах виховання виділяється як соціальна функція суспільства. У цей період появляються перші школи, письмо (шумерське, єгипетське, китайське i т. д.) та накопичення наукових знань.

Школи у Шумері виникли у середині III тисячол. до н. е. Шумери перетворили піктографічне письмо у клинопис - передача інформації за допомогою вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок. Ця система письма була складною і налічувала біля 600 знаків.

Школи у шумерів виникали з метою підготовки писарів і називалися «будинки глиняних табличок», вчитель – «батько будинку глиняних табличок», учень – «син будинку глиняних табличок». Це тому, що писали шумери на глиняних табличках.

Школи у Єгипті виникли у III тис. до н. е. Приблизно тоді ж тут з’явилась і писемність. Єгиптяни використовували для письма папірус. Письмо було ієрогліфічним, тобто – «священним» (нараховувало близько 700 різних ієрогліфів).

Для студента важливо запам’ятати, що у Єгипті існували такі типи шкіл: двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для службовців.

У школах для писарів учні спочатку вправлявся у письмі на глиняних табличках або навощених дощечках і тільки тоді, коли набували достатніх навичок, писали на папірусі. Писарі використовували спрощений варіант письма – ієратичне.

У школах для жерців вивчали ієрогліфічне письмо - священне. У цих школах передавали уміння відправляти релігійні культи, а також повідомляли відомості з математики, астрономії, географії і медицини, які трималися у таємниці від інших людей.

У II тис. до н. е. виникають навчальні заклади у Китаї. На рубежі II i I тис. до н. е. з’являються літописи на бамбукових і дерев’яних дощечках. Важливі документи з VIII ст. до н. е. записували на дорогому шовку. У I ст. китайці навчилися виготовляти папір.

У Китаї писали ієрогліфічним письмом (кілька десятків тисяч ієрогліфів). Навчання грамоти тривало багато років, було доступне лише дітям чиновників і багатіїв. Першими китайськими школами були общинні школи, які згодом поділялися на центральні і місцеві. Для підготовки різних чиновників відкривалися спеціальні навчальні заклади: юридичні, математичні, медичні, художні. З розвитком науки у Китаї виникають вищі аристократичні школи, де навчали, ораторському мистецтву, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини тощо. Крім державних існували також приватні школи. Першу приватну школу відкрив Конфуцій. Основу навчання складали «шість мистецтв»: стрільба з лука, управління конем, музика, письмо, арифметика, етикет. Вивченню письма і рахунку не надавали такого особливого значення як всім іншим дисциплінам. На рубежі I i II ст. н. е. у Китаї вперше було запроваджено систему державних екзаменів на зайняття державних посад: хто хотів у майбутньому стати вченим або чиновником, повинен був складати ряд екзаменів впродовж кількох років.

Школи в Індії виникли у II тис. до н. е. Про їх існування свідчать пам’ятки релігійної індійської літератури Веди. Вони були складені санскритом – стародавньою індійською мовою. Поширеними у III ст. до н. е. були алфавіти – кхароштхі та брахмі. Писали в Індії на пальмовому листі, внутрішній стороні берести. У Ведах збереглися відомості про школи для двох вищих станів («варни»): школи брахманів та школи кшатріїв. Навчання у школі тривало 10-12 р. Для учня день розподілявся на дві частини. Частина дня виділялася для виконання різних господарських обов’язків у домі вчителя, обумовлених при вступі дитини до школи. Інша частина дня призначалася для шкільних занять. Заняття полягали, у заучуванні напам’ять віршів, гімнів й інших релігійних текстів. У древньоіндійських школах вивчалися: граматика, література, математика, історія, медицина, етика, танці, музика, філософія, красномовство.

2.Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції.

Аналіз виховання й шкільної освіти в античному світі слід розпочати з держав Стародавньої Греції (VI-IV ст. до н. е). До нашого часу дійшли найбільш відомі системи навчання і виховання тогочасної Греції: спартанська (Спарта – головне місто Лаконiї) й афінська (Афiни – головне місто Аттики).

Для студента важливо визначити спільні і відмінні риси цих систем. До спільних, зокрема належали: виховання призначалися тільки для заможного повноправного населення, яке зневажливо ставилось до фізичної праці.

Студентам варто знати особливості спартанської і афінської виховних систем (витоки ідеї гармонійно розвиненої особистості, принцип агоністики, платні заклади: мусичні школи і гімнастичні (палестри); гімнасії і ефебії як суспільні навчальні заклади).

Аналізуючи виховну систему Спарти, слід наголосити, що завданням виховання, яке носило військово-фізичний характер, виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії. Виховання було жорстко контрольованим державою. Новонароджених оглядали у спеціальному місці, що називалося лесха. Здорові діти поверталися батькам, хворі викидались у прірву.

З 7 і до 18 років - перебування (лише хлопчики) в агелах (спеціальні заклади інтернатного типу)

18 до 20 років - військову службу, переходили у групу ефебів («ефебiя» – молода людина, молодість). Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти.

Громадянське повноліття наступало у 30 років. Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – пейдон. До виховної діяльності залучалися юнаки віком 15-17 років (iрени).

Устрій життя в агелах був військовий. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечного послуху та витривалості. Найбільше уваги приділялося фізичному вихованню військово-гімнастичним вправам (біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою тощо). До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання.

Щодо розумового виховання в агелах, то найбільш важливим вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати на запитання («лаконічна мова»).

З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю і приймати участь у нічних облавах на ілотів (рабів) - криптiях. Після кожного року навчання проводилися публічні випробування – агони.

Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків.

Слід обов’язково вернути увагу на важливу відмінність, що в Афінах система навчання і виховання прагнула до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Кінцевою метою виховання виступала «калокагатiя» (внутрішня і зовнішня досконалість) - гармонійно розвинута особистість. Ідеальна людина – той, хто прекрасний тілом i душею.