Ризики арт-інвестування

Одним з основних мотивів арт-інвестування є потреба диверсифікувати ризики на традиційних для ринках: цінних паперів, нерухомості, тощо. Якщо рівень прибутку від арт-інвестування передбачити важко і діапазон його коливання достатньо широкий, ризики, натомість, завжди залишаються високими. Ризик – це вірогідність збитків або недоотримання очікуваного доходу.

Через те, що академічне дослідження ризиків безпосередньо арт-інвестування в Україні досі не проводилось, систематизуємо їх за аналогією з ризиками фінансових інвестицій. Західні економісти розрізняють дві категорії ризику: систематичний і несистематичний, що складають в підсумку загальний ризик інвестиції. Систематичний пов'язаний із загальною економічною і політичною ситуацією в країні і світі, до яких відносять ризик зміни процентної ставки, ризик падіння загально ринкових цін і ризик інфляції. Несистематичні ризики пов'язані з фінансовим станом конкретного емітента цінних паперів: ризик ліквідності, галузевий і фінансовий ризики [17 ст.156].

Систематичні ризики в контексті арт-інвестування:

1. Процентний ризик зумовлений невизначеністю у майбутньому стосовно напряму та рівня процентних ставок [17, 156]. В контексті ж арт-інвестування його можна трактувати, як невизначеність у майбутніх змінах рівня індексів, за якими буде визначатись ціна на твір мистецтва;

2. Ризик падіння загальноринкових цін на арт-ринку. Ц іна твору мистецтва залежить від багатьох факторів, вплив яких малопередбачуваний: активність продавця, наявність посередника, провенанс, ситуація на аукціонних торгах, тощо. Протягом 2009 року, в час виходу зі стану світової фінансової кризи, рівень цін на світовому арт-ринку спостерігався загальний спад цін не тільки на арт-ринку, але й на інших ринках [36];

3. Чутливість до інфляції. Т вори мистецтва не мають чітко визначеного рівня ціни, а при оцінці набувають вартості, яка не завжди встановлюється з урахуванням рівня інфляції.

До цих трьох ризиків варто додати ризик зміни курсу валюти, адже ціни на місцевих аукціонах визначають з щільною прив’язкою до курсу долара США або фунту стерлінгів.

В свою чергу несистематичні ризики можна характеризувати, як такі, що пов'язані зі станом, що склався на арт-ринку (фінансовим станом) творів мистецтва (цінних паперів) певного митця (емітента) [17, 157].

З відповідними для арт-ринку уточненнями варто згрупувати і самі ризики. Так, найбільше значення в арт-інвестуванні має ризик ліквідності – можлива затримка реалізації твору мистецтва на арт-ринку. Найменший рівень цього ризику у творів, що відносяться до сегменту арт-ринку «Французький імпресіонізм» та «сучасне мистецтво». За підрахунками експертів, на торгах найбільших аукціонних домів в середньому реалізовується 63-65% лотів (доречно підкреслити наближеність цієї пропорції до закону золотого перетину: 0,62/0,38).

Крім того, варто визначити цінові межі арт-інвестування. Так, за даними Kunst АМ, за останні 25 років жодна картина вартістю вище $20-25 млн. не була перепродана. Таким чином можна зробити висновок, що за мірою наближення ціни твору мистецтва до $25 млн., знижується його ліквідність.

На ліквідність також впливають інші два специфічні ризики: підробки та старіння. Так, недбале ставлення до експертизи творів мистецтва при купівлі твору може призвести до того, що він при перепродажі виявиться за висновками інших авторитетних експертів підробкою. Наприклад, на вітчизняному арт-ринку приблизно 30% всього живопису – підробки. Ризик цей зростає відповідно до росту популярності певного митця. Приміром, французький художник Коро написав за власними підрахунками близько 5 тис. полотен, а на арт-ринку, в музеях та приватних колекціях нараховується не менше 15 тис. творів з його підписом, відрізнити оригінали серед яких важко навіть найтитулованішим експертам.

Ризик старіння твору виникає за умови його зберігання та обслуговування неналежним чином. Ризик збільшується відповідно до віку твору мистецтва та матеріалів, з яких його зроблено. Так, в приміщенні, де зберігається твір має бути температурний контроль, відповідний рівень вологості, освітлення, твір має оглядатись експертом, тощо.

Непрямий вплив на ліквідність справляє ризик викрадення, оскільки твори живопису достатньо портативні і в той же час високовартісні. Крім того в світі розвинуто гігантський ринок торгівлі викраденими творами. За даними ФБР, його оберти складають близько $6 млрд на рік. При цьому легальний арт-ринок складає приблизно $70 млрд.

Галузевий ризик пов'язаний зі зміною стану справ в окремій галузі економіки [17, ст.157]. Трансформуючи цей ризик в контексті арт-інвестування, об’єктом якого виступають твори живопису, його можна розділити на ризик стилю та територіальний ризик:

· Ризик стилю визначається, як постійна зміна популярності стилів творів мистецтва на світовому арт-ринку, відповідно до чого змінюється і їх ціна. Так, протягом 1915-1925 років ціни на твори імпресіоністів зроси в 70-100 разів. Але після цього ривка, вони так само несподівано зупинились, а протягом 1950-1960 років показали найменшу динаміку росту в порівнянні з творами інших стилів мистецтва. Починаючи з 1990-х років ціни на ці твори знову зростають більш активними темпами порівняно з іншими;

· Велике значення на світовому арт-ринку відіграє територіальний ризик, який полягає у продажу твору мистецтва не на авторитетних аукціонах, галереях чи фестивалях. При цьому ризик зменшення можливої ціни продажу твору зменшується прямопропорційно віддаленості місця укладання угоди про його продаж від центрів арт-ринку (Нью-Йорк, Лондон, Париж) в сторону місцевих ринків. Так, порядок цін на одні і ті ж твори мистецтва на аукціонах Sotheby’s або Christie’s будуть вищими за ціни, що можуть бути за них запропоновані на наприклад німецькому аукціоні Villa Grisebach, не кажучи вже про ціни, які зможуть запропонувати покупці на вітчизняних аукціонах.

Фінансовий ризик - збитки у зв’язку із нерентабельністю або банкрутством емітента цінних паперів [17, ст.157]. При розгляді арт-інвестування він трансформується у ризик знецінення творів мистецтва певного митця. Такі приклади мають виключний характер. Тим не менш, трапляються випадки, коли досить відомий митець згодом втрачає позиції на арт-ринку через втрату свого авторитету на фоні інших митців, які амбіційно виходять на арт-ринок. Крім того, твори митця можуть просто перестати бути модними, або трапляється, що проти нього починають цілеспрямовано впроваджувати технології чорного піару, і – як наслідок – ціни знижуються.

В певних випадках ціна перепродажу твору мистецтва може бути «перегріта» під час останнього продажу і подальший продаж даного твору можливий або через значний проміжок часу, або з ретельно продуманою стратегією торгів. Прикладом може бути угода про продаж твору «Портрет Доктора Гаше» Вінсента ван Гога, який придбав один колекціонер за $82,5 млн. лише через історію зображеного доктора, в якій колекціонер почув щось особисте. Лише через це він підняв на торгах ціну твору майже в 2,5 рази.

До несистематичних ризиків також треба віднести так званий ризик «збиткового складу» - перевищення складських запасів над обсягами потенціальних продажів. Так, на кінець 2004 року запаси компанії Partridge Fine Arts PLS в 3,5 рази перевищували її річну виручку. Такий ризик залишає компанію-дилера незахищеною перед негативними змінами кон’юнктури ринку.

З інших ризиків, що притаманні арт-інвестуванню, варто відзначити ризик невчасного виставлення на продаж, небажаним для інвестора наслідком якого можуть стати втрати від непродуманої стратегії продажу твору. За для запобігання цьому ризикові, інвестору слід проводити деталізований маркетинговий аналіз ситуації на ринку та історії продажу аналогічних творів.

Одним з основних недоліків арт-інвестування є те, що інвестор одразу бере на себе зобов’язання по обслуговуванню від’ємного грошового потоку (т. з. вартості володіння), яке невигідно відрізняється від інших видів інвестиційної діяльності, адже придбані твори мистецтва потребують особливих умов обслуговування. Затрати на страхування, охорону, збереження, реставрацію можуть скласти від 1% до 10% на рік від вартості самого твору. При цьому в арт-інвестуванні неможлива ситуація, коли витрати на купівлю твору мистецтва повністю збалансовані з доходом від його експлуатації. В інвестуванні в комерційну нерухомість існують приклади, коли витрати на її придбання повністю покривались за рахунок здавання будівлі оренду протягом 10-15 років.

Власне через високі витрати на володіння творами мистецтва, їх зберігання та обслуговування, більшість інвесторів прагнуть на них заощадити, через що, однак, наражаються на додаткові ризики.

Різноманітність ризиків, перед якими опиняється інвестор при інвестуванні в твори мистецтва, надзвичайно велика. Для їх мінімізації використовується ряд методів, в основі яких лежать наступні принципи:

· Безумовна оригінальність (присутність в авторитетних каталогах, надійність експертних підтверджень);

· Добрячий провенанс;

· Справедливий рівень ціни;

· Продумана інвестиційна перспектива;

· Ліквідність твору, що купується;

· Легітимність угоди;

· Забезпечення необхідних умов збереження;

· Страхування творів мистецтва.

Основними способами запобігання ризикам арт-інвестування є:

· Гарантування продажу твору мистецтва на аукціоні;

· Страхування творів мистецтва;

· PR- стратегії;

· Організація арт-інвестування лише на розвинутих арт-ринках.

Страхування творів мистецтва (живопису, гобеленів, гравюр, антикваріату тощо) відноситься до майнового страхування. Якщо в умовах страхування твори мистецтва виділяються в окрему графу, то їх власник, відповідно, має гарантувати особливі умови їх зберігання та обслуговування: наявність сигналізацій (пожежної та охоронної), системи телевізійного нагляду, контролю доступу, тощо.

Для страхування творів мистецтва та об’єктів культурної спадщини розроблені спеціальні правила та форми полісів, адже звичайні умови страхування майна не враховують ряд специфічних ризиків. Таким чином в полісі перераховуються специфічні страхові випадки. В більшості випадків це практикується за умови, коли ціна об’єкта страхування перевищує $100 тис.

Таким чином, якщо страховий тариф для звичайного майна складає 0,25–1,5%, то в разі страхування творів мистецтва - 2-3% на рік від його вартості. До того ж страхування передбачає публічне визнання приватної колекції мистецтва, а більшість власників творів мистецтва через ряд причин не бажають заявляти про свої колекції. Тому цей вид страхування по досі полишається непопулярним. За даними страхових компаній в їх портфелях є одиниці полісів на страхування творів мистецтва. В більшості випадків вони страхуються як цінні об’єкти, але за стандартними правилами страхування домашнього майна.

Досі не утвердилась практика визначення розміру справедливих виплат від пошкодження чи втрати твору мистецтва.

За умови транспортування творів, страхування відбувається як правило за формулою Wall to wall. При цьому вартість страхового полісу суттєво зростає прямопропорційно навіть при несуттєвому збільшенню твору, що транспортується. Ціна страхування комплексу ризиків дещо менша, ніж страхування кожного з них.

За умови страхування звичайної власності, її оцінку здійснює страхувальник. Якщо її вартість не є великою, то оцінка може бути здійснена навіть заочно за відпрацьованими методиками. В таких випадках оцінка власності переважно безкоштовна для власника об’єкту страхування. Але коли страхується твір мистецтва, для нього оцінка завжди має бути підтверджена експертом. При цьому враховується як ринкова, так і аукціонна ціна твору.

Не дивлячись на те, що страхування є одним з основних видів діяльності на арт-ринку, головні інвестиційні ризики при арт-інвестуванні не страхуються. В світі не існує жодної публічної торгової компанії, основним бізнесом якої було б кредитування чи страхування операцій з арт-активами.

Переважна більшість угод про страхування творів мистецтва укладається не за волевиявленням їх власників, а щоб задовольнити необхідні формальності. Такі, що мають бути укладені відповідно до законодавства чи договорів про передачу у тимчасову чи постійну власність іншим фізичним чи юридичним особам наприклад на час експонування на виставці. Учасником більшої частини такого роду угод на території СНД є державні музеї, фонди та ін., які зобов’язані застраховувати твори мистецтва та культурні цінності при їх передачі, транспортуванні, експонуванні, тощо.

За оцінками експертів, якщо страхуватись будуть всі твори мистецтва що обертаються на арт-ринку, обсяг ринку страхування творів мистецтва може вирости до $1,5 млрд. Але перешкодами для виходу приватних колекцій на ринок страхування є той факт, що багато творів придбаваються неофіційно, і тому їх офіційне оформлення може викликати певні труднощі.

Одним з основних ризиків, які страхуються подібного роду полісами є викрадення. В той самий час, крадіжки з приватних колекцій трапляються нечасто. Так, з 2007 року в Україні було викрадено не більше п’яти творів мистецтва з приватних колекцій [41]. При цьому не було жодного цілеспрямованого викрадення творів. Але ж в країнах де арт-ринок набув значно більшого розвитку цей ризик має суттєве значення. За даними «Брокбізнесбанку», щороку в світі викрадається близько 10 тис. творів мистецтва.

В Україні найбільшим страховиком, що займається страхуванням творів мистецтва є компанія «Брокбізнес». В її активі – страхування всіх творів, що експонувались на виставках «Арт-Київ 2007, 2008» та інших експозиціях.

Якщо твір мистецтва реалізується на арт-ринку, який має добре налагоджену інфраструктуру, експертну базу, інформаційне забезпечення, тощо, то це знижує цілий ряд можливих ризиків. Такий арт-ринок залучає більшу кількість клієнтів, що впливає на ліквідність арт-активів, знижує ризик потрапляння на ринок підробок, підвищує адекватність оцінки і т. д. Таким чином на світовому арт-ринку визначилась суттєва перевага обсягу торгів на двох найбільших аукціонах.

В арт-інвестуванні зовсім не розвинуті ані похідні цінні папери, предметом яких виступали б твори образотворчого мистецтва, ані будь які гарантійні схеми продажу творів мистецтва, за виключенням двох схем гарантування продажу (досить примітивних за своєю структурою), які можуть запропонувати лише найбільші аукціони світу.

Різниця між схемами гарантування продажу твору мистецтва полягає у тому, хто бере на себе зобов’язання придбати твір: сам аукціонний дім чи третя особа. Коли гарантом продажу твору мистецтва виступає аукціонний дім, в разі якщо за результатами торгів твір так і не знайде нового власника, організатор торгів придбає його за раніше оговореною мінімальною ціною. В такому разі в каталозі торгів цей лот позначається певним символом. В такому разі, якщо лот було продано за суму, що перевищує обумовлену мінімальну ціну, то продавець віддає аукціонному дому певну частину виручки.

На початку 1990-х років аукціонним домом Sotheby’s була розроблена інша схема гарантування продажів творів мистецтва на аукціонах – так звана, система «безвідкличних ставок», коли гарантом продажу виступає не аукціонний дім, а третя особа. Лише у 2008 році вона увійшла в дію і напроти кожного лоту, у якого був гарантований покупець, що був готовий зробити невідкличну ставку (irrevocable bid), з’явились маленькі значки і вигляді підкови (). За словами голови фінансового відділу Sotheby’s, Mitchell Zuckerman, такого роду гарантії вносять прозорість у торги. В свою чергу Christie’s ввів таку практику ще в середині 2000 років.

У разі якщо третя особа гарантує купівлю твору за якоюсь визначеною ціною, і ця ціна стає найвищою із запропонованих (чи за умови, якщо гарантований покупець виходить переможцем в торгах) – йому необхідно виплатити всю суму і плюс Buyer’s Premium. Якщо ж робота пішла до іншого учасника торгів, що назвав більшу суму, гарант продажу отримає частину різниці між своєю гарантією та «ціною молотка». Суб’єктам, які виступили страхувальниками в угоді, аукціонні доми виплачують певну винагороду.

Аукціонні доми не афішують своїх гарантодавців. Тим не менш відомо, що в більшості випадків гарантують продажі одні і ті ж самі особи - масштабні арт-дилери та колекціонери (Steve Cohen, Robert Mnuchin, William Acquavella, Nahmad family).

В роки «арт-бума» (2005-2008 роки) Sotheby’s и Christie’s видали гарантій на декілька мільярдів доларів. Протягом березня-травня 2008 року гарантій було видано на $700 млн. Але сьогодні аукціонні доми все частіше схиляються до невідкличних ставок з залученням третьої особи. Використання схем гарантування продажів на аукціонах активізувалась в зв’язку з початком світової фінансової кризи.

Одним з екстремальних способів запобігання ризикам арт-інвестування є планування смерті автора творів, результатом якої стане суттєве підвищення, як цін на твори, так і рівня ліквідності.

Аукціони та банки в більшій мірі, а також інші фінансові установи можуть видавати кредити під заставу творів мистецтва. На сьогодні цей вид кредитування знаходиться в зародковому стані, однак з кожним роком він набуває все більшої популярності. Непопулярності такого виду займу сприяє невисока ліквідність творів мистецтва та високий рівень ризику, на які наражається кредитор.

В розвинутих країнах Європи налагоджені схеми, за якими наприклад галереї тісно співпрацюють з банками, які кредитують їх чи покупців під заставу творів мистецтва на повну чи часткову вартість твору. Схема кредитування покупців в такому разі схожа на схему споживчого кредитування. За рахунок цього в галереї підтримується попит на мистецтво, а банк отримує додаткову клієнтуру. Cхеми кредитування в галереях діють вже протягом 300 років [21].

Низька ліквідність та висока волатільність цін на твори мистецтва фактично обмежують кредитування на ринку творів мистецтва короткостроковими позичками. При цьому заставна вартість творів мистецтва в кредитних угодах ніколи не перевищує 50% від виплаченої власником твору ціни, а частіше навіть складає значно менше навіть такого рівня. Найбільші гравці світового ринку арт-кредитування наведені в Додатку Р.

Кредитування під заставу творів мистецтва є незначним бізнесом – наприклад виручка Sotheby’s від такого способу кредитування в 2004 році склала $5,9 млн., а загальний розмір кредитного портфелю дорівнює $82,5 млн. При цьому за останні 15 років Sotheby’s щорічно видавав кредитів приблизно на $125 млн.. В основному це були короткострокові кредити в період перед аукціонами. Тобто, аукціонні доми надавали своїм клієнтам кредити на купівлю творів мистецтва власне на своїх торгах. Аукціонні доми виставляють заставлені твори мистецтва на торги. При цьому Christie’s звичайно видає позичальникові аванс розміром від 30 до 50% від нижньої межі естімейту твору, що представлений на аукціон, а Sotheby’s – 50-60%, в залежності від ризику. Якщо роботу не продано на торгах, а позичальник не в змозі погасити заборгованість, аукціонний дім разом з ним розробляє стратегію перепродажу в одиничному порядку або на найближчих торгах. В такому випадку особа, що отримала кредит, може надати на заміну інший твір аналогічної вартості, який може бути переданий на зберігання чи виставлений на продаж.

Банки США, країн західної Європи та деяких інших розвинутих країн в основному видають кредити під забезпечення творів мистецтва, що не передбачені для продажу (Додаток Р). З метою захисту інтересів аукціонних домів та банків, кредитні угоди вносяться в страхове свідотство позичальника. В цьому разі, якщо твір буде пошкоджено чи викрадено, вони зможуть отримати страхові виплати. В разі, якщо позичальник знаходиться закордоном, аукціонний дім отримує тимчасове право володіння заставленим твором мистецтва.

За останні роки обсяг позичок, що видаються під заставу творів мистецтва суттєво зріс. За результатами 2007 року загальна сума займів, виданих Sotheby’s, склала $176,8 млн., в той час як в 2004 році ця сума дорівнювала $92,3 млн. Експерти ринку пов’язують ріст обсягу цього виду кредитів зі значним збільшенням цін на твори мистецтва. В свою чергу Christie’s на сьогоднішній день видає кредити під заставу тільки тих творів мистецтва, які будуть виставлені на торгах [37].

Кредитор, під час угоди про кредитування під заставу творів мистецтва, бере на себе такі ризики:

· ризик помилки при оцінці твору мистецтва;

· ризик зміни макроекономічної ситуації, що може негативно відобразитись на купівельну спроможність інвестора; ризик псування чи підробки;

· ризик портативності застави (таку заставу легше викрасти, ніж, наприклад, пакет акцій);

· ризик попередніх обов’язків та боргів за цим твором мистецтва.

Адекватний прибуток в арт-інвестуванні можливий лише за умови чіткого дотримання спеціальних підходів при відборі творів мистецтва та управління їх колекціями. Багато в чому ризик виникає через дуже велику неоднозначність у визначенні ціни арт-активу.

Найпопулярнішим способом забезпечення повернення наданої позики є продаж заставленого твору мистецтва на аукціоні. Проте особливості аукціонних торгів не завжди гарантують повернення усієї суми, на яку було надано кредит. Таким чином під реалії арт-кредитування був прилаштований кредитний дефолтний своп (Credit Default Swap, CDS).

Сутність такої угоди полягає у передачі ризикового активу (в даному випадку твору мистецтва) третій особі на умовах, що вона приймає на себе відповідальність за зміну вартості цього активу. Так, якщо ціна твору мистецтва буде нижчою за передбачуваний рівень – третя особа (гарантодавець) матиме компенсувати різницю.

Відповідно до CDS, кредитор - покупець захисту (protection buyer) виплачує разові або регулярні внески (сплачує премію за кредитний ризик) на користь третьої особи - продавця захисту (protection seller). Другий зобов’язується компенсувати кредитору втрати, в разі настання кредитного випадку, або погасити весь кредит, в разі неможливості погашення кредиту самим боржником (дефолт третьої сторони). Кредитор отримує цінний папір — свого роду страховку, яка гарантує обов'язкове повернення суми виданого раніше кредиту або купленого боргового зобов'язання. У разі дефолта, кредитор передасть гаранту боргові папери (кредитний договір, облігації, векселі), а в обмін отримає від нього компенсацію на суму боргу разом з несплаченими процентами, а також тими, які повинні нараховуватись до дати запланованого погашення. Дефолтні свопи схожі на страхування, тому що можуть використовуватися кредиторами для хеджування ризиків неплатежу по позиках. Таким чином можна засвідчити тенденцію, коли фінансові інструменти традиційних ринків прилаштовуються до специфіки арт-ринку.

Рис. 2.8. Схема кредитного дефолтного свопу, об’єктом якого є твір мистецтва

РОЗДІЛ ΙΙΙ. АРТ-ІНВЕСТУВАННЯ: СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ

Арт-ринок доцільно розглядати як високо ризикову сферу приватного інвестування, оптимальний розмір таких інвестицій складає $100 млн. [48]. Головним недоліком арт-інвестування, у порівнянні з іншими ринками альтернативних інвестицій (окрім його невисокої ємності та ліквідності), є неможливість забезпечувати прозорий процес купівлі і продажу активів.

Однією з найбільших проблем арт-інвестування залишаються підробки, які в залежності від цивілізованості арт-ринку складають від 10 до 40% його сукупних художніх активів. Особливого значення цей фактор набуває в країнах, що тільки впроваджують технології арт-ринку. Як правило, невисокий рівень розвитку необхідної інфраструктури, що забезпечує експертизу, оцінку, систему продажу, зберігання, тощо стає основною причиною наповнення арт-ринку фальшивими або некоректно оціненими творами.

Цінові тенденції на світовому арт-ринку непередбачувані. Ціни на ньому змінюються несподіваними важко передбачуваними стрибками. «Стрибки» можливі у випадку як окремих періодів, так і стилів, імен, напрямів, тощо. Один з таких стрибків мав місце в історії арт-ринку у 1958 р., коли на аукціонах було встановлено новий суттєво вищий рівень цін на твори мистецтва. Картина Сезана тоді була придбана за 220 тис. фунтів стерлінгів. На той час ця сума в п’ять разів перевищувала найбільшу ціну, будь-коли виплачену за твір мистецтва. Дисконтуючи тогочасну ціну картини на 2005 р., отримаємо ціну $4,2 млн., проте якщо б ця картина потрапила на аукціон сьогодні – вона б коштувала орієнтовно $3-3,5 млн.[23, ст.115].

Аналізуючи рейтинг 500 найдорожчих творів мистецтва за версією Kunst AM, які були створені в період з 15 ст. до середини 20 ст. та позиціонувались на арт-ринку за останні 25 років, можна зробити висновок, що їх середня ціна знаходиться в діапазоні $12-14 млн. Натомість варто відзначити, що вартість творів, дата виготовлення яких відноситься до другої половини минулого століття в середньому на чверть вища. Специфічність формування цін виражається не тільки через часову приналежність, але й їх стиль. Так, приблизно на 20% дешевше середньої ціни твори поп-арту (1950-1960-ті роки), і на 40% - постмодерні роботи. Причини цього полягають не стільки в особливостях стилю, скільки у відносній «молодості» цих творів. Однак вони мають більший потенціал до зростання вартості ніж інші твори мистецтва.

Очевидно, саме ця можливість інвесторів отримати значний дохід від капіталу, інвестованого в твори мистецтва останніх 60-ти років, – суттєве джерело підтримки активності в арт-інвестуванні в цьому сегменті.

Однією з найпопулярніших махінацій на арт-ринку залишається переоцінка творів мистецтва. При цьому можливі як прості схеми, коли експерт призначає неадекватну ціну за певний твір. Так і складні, коли власник твору мистецтва виставляє його на аукціон і купляє у себе самого за більшою ціною, обіграючи штучні торги. Таким чином, власник твору, сплачуючи комісійні аукціонному дому, отримує офіційно підтверджену нову, значно вищу ціну арт-активу. Використовуються завищені ціни творів найчастіше для вирівнювання балансу певного фонду, компанії, тощо.

Дата добавления: 2015-05-24