Особливості арт-ринку, як сфери здійснення арт-інвестування

Арт-ринок (художній ринок) – це система культурних та економічних відносин, що визначають сферу пропозиції та попиту на твори мистецтва, їх грошову вартість, а також специфічні види послуг, що пов’язані з його обслуговуванням [49]. В дослідженні розглядатимемо лише той сегмент арт-ринку, на якому обертаються твори образотворчого мистецтва.

Існування арт-ринку ще не свідчить про повноцінний розвиток арт-інвестування. Однак, впровадження технологій арт-інвестування, свідчить про високий рівень розвитку самого арт-ринку.

Одним з перших деталізованих аналізів арт-ринку можна вважати роботу почесного професора Сорбонського університету Антуана Шнайппера, який детально задокументував його організацію у Франції в 17 ст. Він був першим, хто порівняв динаміку цін на твори мистецтва з динамікою цін на нерухомість, і з рівнем реальних прибутків різних груп покупців творів мистецтва. Крім того він описав розподіл доходів між митцями, дилерами, кураторами колекцій та інвесторами на арт-ринку.

Варто відмітити, що за час існування майже всіх видів інвестиційних ринків в них відбулись колосальні зміни. Їх результатом стала поява додаткових фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюються інвестиційні проекти, а також інституцій та посередників, без участі яких інвестиційний процес сьогодні важко уявити. В той же час, арт-ринок протягом як найменше 400 років свого існування залишився практично осторонь від цих масштабних еволюційних процесів, а організація арт-інвестування мало в чому змінилась з часу своєї появи.

Однозначної оцінки обсягу арт-ринку не існує. Адже кожен з його учасників використовує різні методи оцінки чи акцентує увагу на різних його показниках. Так, за оцінками Kunst AM, обсяг лише живописного сегменту світового арт-ринку складає приблизно $12,5 трлн. Однак частина арт-ринку, на якій розвивається саме арт-інвестування (вартісна оцінка творів, які хоч раз були перепродані) за різними оцінками складає від 0,5 до 2% ($10 - $250 млрд.).

Рис. 1.8. Частка сегменту арт-інвестування на арт-ринку

За цим методом, обсяг арт-ринку визначається шляхом приблизної оцінки сукупної кількості всіх арт-активів світу. Але приблизність такого методу очевидна. Натомість існує метод оцінки, за яким масштаб арт-ринку визначається виходячи з обсягу торгів творами мистецтва.

Однією з визначальних особливостей арт-ринку в порівнянні з іншими, є зворотна залежність попиту та пропозиції: попит на цьому ринку формується відповідно до пропозиції. Адже покупець на арт-ринку може лише задати певну тенденцію, наслідком якої стане підвищення попиту на той чи інший вид мистецтва, стиль, жанр тощо, однак він не в змозі суттєво вплинути на твори, які з’являються на ринку.

Ця особливість має і ряд психологічних причин. Так, однозначно визначити потребу потенціальних покупців творів мистецтва неможливо. Адже метою їх створення є не стільки (і не тільки) задоволення потреб споживачів, як творча воля самого автора (митця). Під впливом цього протиріччя і формується вартість твору мистецтва інвестиційної якості. Верхня межа ціни твору мистецтва визначається перш за все потенціалом її росту. Більш детально процес ціноутворення буде розглянуто в другому розділі.

Розглянемо структуру арт-ринку (Рис. 1.9).

Рис 1.9. Головні сегменти арт-ринку

До антикваріату відносяться предмети, вік яких перебільшує 50 років. Власне до антикваріату, який позиціонується на арт-ринку відносяться тільки ті об’єкти, які мають художню цінність.

В структурі активів арт-ринку частка антикваріату переважає, складаючи в торгах найбільших аукціонів світу приблизно 60-70%. Але на окремих регіональних арт-ринках це відношення може суттєво відрізнятись [50]. За оцінками експертів, сукупний ринок антикваріату зростає в середньому на 20% на рік.

Основною перевагою ринку творів сучасного мистецтва перед ринком антикваріату є те, що в більшості випадків автори перших можуть працювати у відповідності до вимог, потреб та попиту на арт-ринку. Крім того, за живими авторами залишається право висловлювати в своїх творах більш актуальні ідеї.

Виділяють три рівні арт-ринку:

1- Найнижчий: торгівля між первісними покупцями та авторами. Як правило відсутнє правове регулювання. Основні суб’єкти: галереї, дилери, приватні колекціонери;

2- Середній: торгівля в основних місцях світового арт-ринку, де розвиток необхідної інфраструктури знаходиться на належному рівні: Токіо, Нью-Йорк, Лондон, Париж, тощо;

3- Міжнародний рівень: торги найбільших аукціонних домів. Рівень цін – від $1 млн.

Відповідно до популярності того чи іншого стилю, періоду чи напрямку на арт-ринку, його розподілено на наступні сегменти:

1. Сучасне мистецтво

2. Мистецтво Англії 20 століття

3. Європейське мистецтво 19 століття

4. Французький імпресіонізм

5. Сучасне європейське мистецтво

6. Сучасне американське мистецтво

7. Старі майстри

8. Сюрреалізм

9. Інші твори з різних періодів, шкіл, стилів.

За географічним принципом світовий арт-ринок чітко розділяється на місцевий та світовий (який виражено системою локальних ринків). Певні інституції цього ринку мають постійне базування (аукціонні доми, галереї, музеї, тощо), однак ряд не менш важливих та авторитетних мають статус тимчасових чи «кочових». Так, виставки, на кшталт Art-Basel (Швейцарія), Венеціанське бієнале, Maastricht Art (Нідерланди) та ін. функціонують приблизно 1-3 тижні. На цьому ринку не має єдиної розрахункової інфраструктури і чіткої системи допуску творів мистецтва і учасників на ринок, плати за участь і організацію подібного роду фестивалів. Всі ці організаційні особливості мають право визначати самостійно організатори конкретного заходу.

Світовий арт-ринок дуже фрагментарний і відмінність арт-ринків в різних регіонах - надзвичайна. Через це одним з найважливіших критеріїв входу інвестора на певний арт-ринок є його детальний маркетинговий аналіз. Більшість компаній, що займаються арт-інвестуванням, розробляють власну систему індикаторів інвестиційного сегменту ринку предметів мистецтва. Розглянемо варіант такої системи індикаторів, запропонований Kunst Asset Management GmbH:

· Рівень капіталізації ринку творів мистецтва – загальна вартість творів мистецтва, які оперують на ринку;

· Індекс ширини ринку – обсяг рейтингу митців, що присутні на арт-ринку;

· Індекс глибини ринку – оборот за останні 12 місяців у відсотках від ринкової капіталізації (оборот розраховується, як сукупна вартість всіх творів, що внесені в рейтинг Кунст АМ за останні 12 місяців);

· Мінімальна ціна твору – мінімальний рівень вартості твору, за якою він допускається на ринок;

· Індекс повторних продажів – кількість творів, що були продані два і більше разів протягом останніх 10 років;

· Середня річна дохідність – зміна ринкової капіталізації за відповідний період, що приведена до річних відсотків.

Для більш детального аналізу використовують індикатори другого рівня:

· Ринкова капіталізація окремих митців;

· Індекс капіталізації окремих періодів (напрямів) у мистецтві;

· Індекс капіталізації сюжетів;

· Індекс «популярності» розмірів;

· Індекс капіталізації окремих ринків.

Додаткові індекси визначаються відповідно до специфіки конкретного арт-ринку.

Інфраструктура арт-ринку – це сукупність законодавчої (податкової включно) сфери, торгівельної та розрахункової інфраструктури, а також інформаційного поля, які забезпечують повноцінне функціонування арт-ринку. Основні бізнес-моделі арт-ринку: аукціонна торгівля, фінансові послуги, інформаційний бізнес, дилерський бізнес. Роль кожного з перелічених бізнес моделей на світовому арт-ринку залежить від обсягу виручки, що та чи інша модель генерує (Додаток Е). Кількісно та якісно інфраструктура арт-ринку зростає з року в рік.

Більша частка арт-активів знаходиться у державній власності. Держава зацікавлена в тому, щоб арт-ринок залишався непрозорим. З позиції держави вигідно, щоб на арт-ринок не виводились не тільки ті твори, що належать їй, але й ті, які мають велике історичне значення і важливі для формування музейних колекцій. Таким чином, домінування держави у сфері колекціонування, зберігання і управління вартістю арт-активів на арт-ринку стало причиною відсутності інновацій, а також збереження кастовості на ньому.

В загальному плані, держава виступає природнім регулятором інвестиційних ринків та основним учасником їх вдосконалення. Цим вона не обходить і арт-ринок. За для накопичення національного багатства, держава зацікавлена у скуповуванні творів мистецтва за найменшою ціною. Таким чином вона суттєво впливає на рівень цін на арт-ринку. Розвиток інформаційного забезпечення є одним з ключових питань вдосконалення арт-ринку. Інфраструктура ринку творів мистецтва архаїчна, і як наслідок – інформація про реальні обсяги торгів закрита. Досвід інших інвестиційних ринків показує, що кількість учасників збільшується тільки по мірі удосконалення його інформаційної інфраструктури. По сьогодні закритий доступ до більшої частки необхідної інформації стає одним з основних перепонів розширення арт-ринку.

В останні декілька років дохід деяких аукціонних домів від надання інформаційних послуг більше доходу від фінансових. Сукупна річна виручка компаній, що спеціалізуються на продажу інформації про твори мистецтва в різних країнах складає приблизно $50 млн., не враховуючи медійну продукцію загального плану, художні альбоми а також тематичні журнали. Для арт-ринку характерні елементи інформаційної асиметрії, які використовуються для спекуляції як інтересами, так і цінами на твори мистецтва.

В інформаційному забезпеченні світового арт-ринку домінують Sotheby’s та Christie’s, інформаційним підрозділам яких належить по 20% ринку. По 10% - мають компанії Artnet та Artprice. А інші 40% - розділяють між собою інші аукціони та компанії, що орієнтуються в більшій мірі на місцеві арт-ринки. В цілому, інформаційне забезпечення арт-ринку достатньо монополізоване, наслідком чого є невиправна ситуація, коли його посередники володіють набагато більшим обсягом інформації, ніж покупці, які разово виходять на ринок [45].

РОЗДІЛ ΙΙ. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА

Дата добавления: 2015-05-24