Ґі де Мопассан

Любко ДЕРЕШ

Голос розуму

ПЕРЕДМОВА

Розумування — то чоловіча справа.

Жінка оманює... огортає... вабить... Чоловік — стоїть. Жінка пускає коней чуттів чвалом... Чоловік – натягує віжки. Жінка пропонує... Чоловік — стримує себе.

Тому що чоловік розуміє... жінка відчуває — чоловік розуміє.

Плоди розуміння схожі на чарівні горіхи — сухі, тверді; вони піддають жару, вони здатні змінити долю. Своїм жаром розуміння розганяє печаль, яка, як точно підмітили англійці, блакитна.

Навіщо взагалі чоловікові розум? Для того щоб досягати цілі.

Але перше — для того щоб серед усих цілей вибрати найдостойнішу. Таку ціль, заради якої можна терпіти, долати, змінюватись, жертвувати.

Хоча брат головного героя цієї історії й переконаний, що життя

— це хімія, немає жодного сумніву в тому, що сам оповідач близький до розуміння: і хімія — це теж життя. А значить є заради чого жити далі. Десь з-поза пейзажі, що рясно розсипані в романі, проступає

ясне світло розуму. Розуму, здатного розрізняти, вибирати, вести себе. Розуму, здатного до споглядання краси. Це краса особливого роду: краса творіння, умиротворення від порядку. Жінка — це хаос...

Порядок — це чоловік.

«Що це за чтиво?» — спитаєте ви. «Чоловічий роман для людей з розумом». — «Для кого він?» — поцікавитесь ви далі. «Для тих, хто вчиться жити і від цього трохи in blue...»

СЛОВО АВТОРА

Я цю історію побачив — і записав. За 28 днів. Вона є справжньою й цілісною настільки, наскільки ви зможете собі її уявити.

Раджу почитати за одним разом. Не розривайте зв’язку з книжкою.

Присвячую Їй

і всим тим, хто полюбляє читати в київському метрополітені.

Знаєш, чому душа наповнюється позаземним блаженством, коли приходить любов?

Знаєш, звідки береться це відчуття

великого щастя? Усе це походить від того,

що нам здається, ніби закінчилась

наша самотність.

***

Ця банальна й малоцікава (вам) історія розпочалась на 23-му році мого життя, ще задовго до того, коли я йшов цим (майже пустинним) пляжем, а вітер дмів мені просто в обличчя. Якщо бути точним — п’ять місяців тому, у день, коли я подорослішав рівнісінько на один рік. Попереджаю: оповідач я нікудишній, тому, коли занудитесь читати, можете без вагання ставати до своїх справ – нехай це вас не бентежить, адже я й сам так інколи роблю. Страшенно не люблю зануд: вони куди згірші за стоматолога в ті дні, коли наші зуби потребують ремонту. Ви любите стоматологів? Ні? Я також.

Холодний вітер пронизує до кісточок. На піску відбитком ступні залишена одна пара ніг 41-го розміру. Небо сіре й застуджене, воно лишень годину тому надало людям змогу позакривати парасолі… Море навіює ідилічний настрій, здається, що я б запросто міг лягти й годинами дивитись крайнебо, не думаючи ні про що. Ви любите ні про що не думати?.. На морі я вперше — воно стало для мене чимось особливим, бажаним; навіть незважаючи на те, що був початок грудня, я крокував босоніж, щоб навполапки відчувати пісок на власних пальцях. Вам цікаво, чи мені було холодно? Цікаво? Тоді скажу — було. На краплинку…

***

— І де тепер його шукати? Ти мені не скажеш? Казала тобі — не приїзди, вирішуй сам свої справи з Марком! Казала? Чому ти приперсь?

Машина швидко рухалась дорогою зі зустрічною смугою, обганяючи автівки, котрі їхали надто повільно. Соня тримала біля вуха мобільний.

— Я думав, що ти хоч чимось допоможеш…

— Думати треба було тоді, коли на п’ять довгих років кинули його гнити в цю діру разом з батьком.

— Але ж ми щомісяця висилали йому грошей…

— Грошей? Що йому гроші? Йому брат був потрібен, а не гроші.

Розумієш? Тобі мати дала все. А що є тепер в нього?

С. К. поглянув на Соню.

— Ти, наприклад.

— Це не найважливіше…

— А як на мене — навпаки. Соня забрала слухавку від вуха.

— Спочатку було зайнято, а тепер не відповідає.

— Він у Ножика. Точно кажу.

За вікном була майже ніч; позаду швидкома залишались магазини, перехожі з парасольками, фасади будівель… На вітровому склі працювали двірники, котрі змітали зі скла краплини дощу.

— Ти як хочеш, а я Маркові брехати не збираюсь.

— Не бреши. І взагалі… Нічого йому не кажи. Я сам говоритиму.

С. К. чимдуж натиснув на педаль газу, мотор заревів, машина додала. Вона рухалась усе швидше й швидше, на одному з поворотів нею кинуло: від поганого щеплення з мокрим асфальтом автівку викинуло на зустрічну смугу під колеса міні-вену Nissan. Прагнучи уникнути зіткнення, С. К. вильнув управо. Авто зачепило зустрічну машину і, не спиняючи швидкості, урізалось у стовп…

Дата добавления: 2015-05-24