Художня культура Прадавньої Русі

Основою розвитку художньої культури на Русі з'явилося прийняття християнства. Християнські церкви замінили собою язичеських ідолів, вони будувалися на місці колишніх капищ, але тому що масштаби їх непорівнянні, то вони докорінно перетворили естетику простору міста, стали домінантою й символом поселення. Для культури Прадавньої Русі суттєво те, що ідеальна картина мироустройства в головних своїх рисах у готовому виді була привезена з Візантії. Найважливішу роль у цій системі відіграла церковна ієрархія, пришедшая на Русь у вигляді однієї з митрополій константинопольської патріархії, що й визначала статус давньоруських міст.

Ідея церковної субординації ясно виражена в головних соборах міст Київської Русі. Найбільші собори домоногольской Русі були зведені в митрополичьей і великокнязівській столиці — Києві. Другі по величині князівські і єпископські собори з'являлися в Новгороді, Чернігову, Полоцьку, а трохи пізніше — у Ростову, Суздалеві, Володимир^-на^-Клязьмі, Володимиру-Волинському, Галичу. Міста меншого значення, що віддавалися у володіння молодшим князям (або куди посилали намісники), одержували відповідно більш скромні храми. При всьому при тому на Русі не було таке міста, що різко виділялося по своїх масштабах, як Константинополь, і такого храму, як Константинопольська Софія, яка могла майже повністю вмістити під свій купол Софію Київську. На Русі не було імперії, і росіяни князі, разом зі своїми містами, підпорядковували між собою за принципом старшинства. І кожна будівля в давньоруськім місті повинне було мати належну йому величину й форму й займати належне йому місце. Усі храми були зв'язані подобою своїх загальних форм, тому що мали якийсь вихідний загальний ідеальний образ Будинку Божого. У міру своєї гідності менші храми вподібнювалися більшим, місцеві святині орієнтувалися на загальноруські, а через них — і на загальхристиянські. Прадавній Київ з його Софійським собором і Золотими воротами вподібнювався певною мірою Константинополю, а на Київ, як на зразок, певною мірою орієнтувалися й Новгород, і Полоцьк, і Володимир.

Особливість давньоруського зодчества полягає в тому, що перші ж його пам'ятники виявилися грандіозними й розкішн, що перевершують по своїй складності наступні будівлі. Храми Києва, Новгорода, Чернігова XI в. ставляться до чудових добутків не тільки російського, але й світового мистецтва.

Кам'яне будівництво на Русі почалося наприкінці X сторіччя. Наприкінці XI – XII вв. ми зустрічаємо вже повністю сложившийся тип храму, що одержав широке поширення. До наших днів повністю збереглися лише чотири будівлі (СпасоеПреображенський собор у Чернігову, Софійські собори Києва й Новгорода, Троїцька надвратная церква в київському Печерськом монастирі). Загальну картину доповнюють результати розкопок, що дали нам відомості про плани Десятинної церкви, трьох храмів XI в. у Києві, Борисоглебской церкви у Вишгороді, собору Кловского монастиря в Києві.

Вибудувані в середині XI в. собори Софії в Новгороді й Полоцьку не тільки починають розвиток мистецтв цих центрів, але вони коштують і в безпосередньому зв'язку з Київською Софією. Замовником новгородського собору виступив, що тільки що завершив будівництво в Києві Ярослав Мудрий, частина київських майстрів, імовірно, брала участь у новгородськім будівництві. Усі три храми мають не тільки однакова присвята, але й однакову пятинефную структуру, яка поєднує їх в особливе явище в архітектурі XI століття.

В XIII в. майстри починають освоювати нові матеріали швидкими темпами. Особливо про це свідчить широке поширення плинфы — плоского, тонкого, дуже міцного, добре обпаленого цегли. Ремісник, що виготовляв плинфу, називався плинфотворитель і користувався більшою повагою. На плинфах ставилися князівські клейма. А майстриамуляри навіть в XIV в. були такою рідкістю, що по ярликові хана Узбека (1313 г.) від обов'язкових робіт були звільнені "кам'яні здатели". Суспільне становище зодчих було дуже високим. Під словом зодчество малося на увазі саме цегельне будівництво: "здо" — глина, з якої виготовляли цеглу. Будівельник був єдиний у багатьох особах і перебував у необмеженім підпорядкуванні в князя.

Будували на Русі швидко. Перша кам'яна Десятинна церква була закінчена в семирічний строк — якщо врахувати, що все робилося вручну, і притім тільки в теплу пору року, що одночасно було організоване виробництво будівельних матеріалів, то темпи будівництва здадуться неймовірними. Успенський собор у Володимиру був побудований за 3 року, Дмитриевская церква — за 4 роки. Кам'яний собор Софії в Новгороді — за 5 років.

До середини XII в. стали очевидні й відмінності художніх шкіл Володимиро-Суздальської, Новгородської, південноросійських земель. Радісні, легені, пишно прикрашені владимировские храми контрастують із приосадкуватими, ґрунтовними, масивними церквями Новгорода.

Дата добавления: 2015-05-24