Постімпресіонізм

Ще більш виразне вираження криза реалістичної традиції одержала в постімпресіонізмі (П. Сезанн, В. Ван-Гог; П. Гоген і ін.). Для нього характерний пошук нових форм реалізму, здатних відбити дегуманізацію умов життя людину, дисонанси великого міста, а також нових творчих приймань, здатних допомогти рішенню цього завдання. Формальні шукання постимпрессионистов приводили до того, що мистецтво ставало усе більш розумовим, регламентованим. Загальним для них є також риси суб'єктивізму, містицизму, символістики у відображенні дійсності.

У чисто мальовничому плані їх поєднувало прагнення повернути предметному миру його пластичну матеріальність і вагомість, втрачену пізніми імпресіоністами. Поля Сезанн (1839 – 1906 рр.) прагнув "зробити з імпресіонізму щось вагоме", цікавлячись у першу чергу передачею просторової структури предметів. Нерідко він свідомо спрощує їх, зводячи до найпростіших геометричних обсягів, ущільнюючи форму, виявляючи її пластичні цінності. Він досягає цього за допомогою інтенсивно згущеного й складно модульованого кольору, не прибігаючи до светотени. Художник затверджував: "Писати — це не значить рабськи копіювати об'єкт, це значить уловити гармонію між численними відносинами, це значить перевести їх у свою власну гаму". Мистецтво Сезанна, його погляд на мир можна тому визначити, по вираженню одного критика, як "гармонію, дану нам у відчутті" або, ще точніше, як вічні й часом болісні пошуки цієї гармонії.

Такі ж сили діють у полотнах Ван Гога (1853 – 1890 рр.). Ван Гог виражає мовою свого мистецтва ті нерозв'язні протиріччя й трагічні колізії, від яких неможливо було нікуди піти і які переслідували його, як і деяких інших найбільш чуйних художників XIX і початку ХХ сторіччя, усе життя. Натюрморт у Ван Гога невіддільний від пейзажу й жанру. Він не знає "мертвої" натури, вона виступає в нього як продовження вічного цвітіння природи (соняшники) або як свого роду упредметнений згусток думок і страстей людину (плетений стілець, черевики, трубка).

Загострене сприйняття "цивілізованого" європейського суспільства визначив також і внутрішній зміст мистецтва Поля Гогена (1848 – 1903 рр.). Гоген будує свій чарівний мир за допомогою фарб, можливо, не таких яскравих, як у Ван Гога, але немов насичених внутрішнім горінням. Він писав: "...чистий колір. І йому потрібно все принести в жертву. Стовбур дерева змінить свій локальний сіро-синій колір на чисто синій. Те ж з усіма квітами. Інтенсивність кольору на полотні виразить сутність кожного кольору в природі... Колір сам по собі загадковий у відчуттях, які він нам доставляє. Щораз, коли прибігають до кольору, ним можна користуватися, логічно говорячи, тільки символічно, не для малювання, а для передачі музичних відчуттів, які виходять від кольору в силу його власної природи, його внутрішньої сили, таємничої й загадкової".

Нащадок прадавнього аристократичного роду Південної Франції Анри де лулузлЛотрек (1864 – 1901 рр.) був тонким майстром психологічної характеристики, писав прекрасні інтимно-смутні портрети близьких йому людей, був чудовим графіком, творцем островыразительных афіш. У своєму запереченні сучасного суспільства він настільки ж послідовний, як Дега, але йде набагато далі того. Його іронія нещадна. Вона піднімається до рівня гротеску й сатири, коли показує весь бруд, увесь виворіт, що розтліває людину, "солодкої" життя веселої столиці миру.

Дата добавления: 2015-05-24