Імпресіонізм. Імпресіонізм як філософську базу використовував позитивізм

Імпресіонізм як філософську базу використовував позитивізм. Цей напрямок виник у надрах французького реалістичного мистецтва. "Враження. Схід сонця" — саме так називався пейзаж К. Моне, показаний на першій виставці імпресіоністів в 1874 г. Імпресіоністи ставили перед собою завдання безпосереднього спостереження й вивчення навколишньої дійсності в її різноманітних індивідуальних проявах і переносу в мистецтво результатів своїх спостережень. Інакше кажучи, вони прагнули виразити не тільки те, що бачать, але і як бачать, а нове виденье зверталося переважно до "зорової сутності" речей. Звідси в імпресіонізмі підкреслена увага до передачі світла, що дає речам видимість, що розкриває їхнє колірне багатство, а також до руху повітряних мас, що міняють форми предметів, що передають динаміку навколишнього світу.

Зараз, коли гарячі суперечки про імпресіонізм пішли в минуле, чи навряд хто вирішиться заперечувати, що рух імпресіоністів був подальшим кроком у розвитку європейського реалістичного живопису. "Імпресіонізм — це, у першу чергу, що досяглося неймовірної витонченості мистецтво спостереження реальної дійсності" (В. Н. Прокоф'єв). Прагнучи до максимальної безпосередності й точності в передачі зримого миру, вони стали писати переважно на відкритім повітрі й підняли значення етюду з натури традиційний тип, що майже витиснув, картини, ретельно й неспішно створюваної в майстерні Ренесансу. Це був переворот в історії образотворчого мистецтва, що заклав основи мистецтва ХХ в.

Про те, наскільки органічно зливалися в мистецтві імпресіоністів традиції й новаторство, свідчить насамперед творчість видатного живописця XIX в. Едуарда Мане (1832 – 1883 рр.). Правда, сам він не вважав себе представником імпресіонізму й завжди виставлявся окремо, але в ідейному й світоглядному плані, безсумнівно, був одночасно предтечей і ідейним вождем цього руху. Починаючи із двох свої програмні добутків — "Сніданку на траві" і "Олимпии" (обидві 1863 г.), — Є. Мане зазнав остракізму. Лише найбільш проникливі розуми того часу зуміли по гідності оцінити дарування Мане. Серед них був Ш. Бодлер і молодий Є. Золя, що заявив, що "панові Мане призначене місце в Лувре".

У центрі мистецтва Эдгара Дега (1834 – 1917 рр.) завжди стояла людей, у той час як пейзаж, чи не ведучий жанр імпресіоністів, не відіграв у його творчості значної ролі. Пройшовши короткий період захоплення історичними сюжетами й пізніше портретом, у якім уже виявилася його гостра спостережливість, Дега переходить під впливом Мане до зображення сцен сучасному життя. Головні його теми — мир балету й перегонів, лише в рідких випадках він виходить за їхні межі, звертаючись до життя паризької богеми, зображуючи модисток, прасувальниць і праль.

Важко уявити собі більшу антитезу мистецтву Дега, чому живопис Огюста Ренуара (1841 – 1919 рр.), одного із самих сонячних і життєстверджуючих художників Франції. У юні роки художникові довелося для заробітку займатися живописом по порцеляні й розписуванням віял і штор. Це заняття наклало відомий відбиток на його подальшу творчість. Він назавжди зберіг любов до чистих, незамутненим фарбам на білому просвітчастому ґрунті, а знайомство з художниками XVIII в., насамперед з Ватто, Бушеві й Ланкре, визначило сюжети його розписів віял і тканин.

Найвищі досягнення Ренуара пов'язані із зображенням жінок і дітей. Його улюблений тип — жінки з пишними формами, припухлими губами, кирпатим носиком і чарівно бездумними очами. Він пише їхніми одягненими й оголеними, на вулиці під дощем, на гойдалці в саду, під час купання або за сніданком із засмаглими човнярами. Його моделі — дівчини з народу й небагаті представниці буржуазії, здоровіші й свіж, що не знають корсета, що й не соромляться своєї наготи.

Саме послідовне, але вираження, що й далеко йде, імпресіонізм одержав у творчості Клода Моне (1840 – 1926 рр.). З його іменем нерідко зв'язують такі досягнення цього мальовничого методу, як передачу невловимих перехідних станів висвітлення, вібрацію світла й повітря.

Ранні роботи Моне цілком традиційні, їх живопис свідчить про зв'язок з мистецтвом Курбе й барбизонцев. У них ще присутні людські фігури, які надалі усе більш перетворюються в стаффаж і поступово зникають із його картин. В 18708х рр. остаточно складається імпресіоністична манера художника, що відтепер цілком присвятив себе пейзажу. Із цього часу він працює майже винятково на пленері. Саме в його творчості остаточно затверджується тип великий картини-етюду. Одним з перших Моне починає створювати серії картин, у яких той самий мотив повторюється в різну пору року й доби, при різнім висвітленні й стані погоди (можливо, у цьому слід бачити вплив японської гравюри на дереві, де цей принцип відігравав провідну роль). Так з'являються його знамениті серії, присвячені вокзалу СенаЛазар, полям квітучих маків, Руанскому собору, лондонським мостам і ін. Не всі вони рівноцінні, але кращі полотна цих серій вражають свіжістю фарб, інтенсивністю кольору й артистизмом передачі ефектів висвітлення.

Дата добавления: 2015-05-24