Реалізм у художній культурі

У широкому змісті реалізм, що представляє собою основну тенденцію, своєрідний естетичний "стрижень" художньої культури людства, існував і продовжує існувати в мистецтві й літературі із глибокої стародавності. У вузькім розумінні, як творчий метод, він став ототожнюватися або з епохою Відродження (XIV – XVI вв.), або з XVIII в., коли говорять про так званий просвітницький реалізм.

Найбільш повне розкриття специфічних рис цього методу звичайно зв'язують із критичним реалізмом XIX сторіччя, пародією на який став міфічний "соцреалізм". А соціально-історичний або критичний реалізм XIX в. був спадкоємцем кращих традицій попередніх етапів розвитку реалістичного мистецтва: реалізму Відродження й реалізму Освіти. Але в джерелах він зв'язаний також з революційним романтизмом. З останнім реалізм зближає заперечення нелюдських буржуазних порядків, спрямованість до духовного миру людини.

Найважливішою фігурою європейського художнього реалізму є Густав Курбе. Париж довідався про існування молодого художника в 1844 г., коли Курбе виставив у Салоні "Автопортрет із чорним собакою" (1842 г.). На картині гарний юнак з довгими волоссями, він мрійливо дивиться на глядача. У нього за спиною скелястий пейзаж рідного краю, поруч більший собака із шовковистою чорною вовною. В 400х рр. художник познайомився з поетом Шарлем Бодлером, барбизонцами, відомими критиками. Спілкування із цими людьми привернуло увагу Курбе до проблем сучасності.

У Салон 1850 г. Курбе запропонував дві картини: "Дробильники каменів" (1849 г.) і "Похорон в Орнане" (1849 – 1850 рр.). На першій з них художник зобразив двох робітників, молоді й стар, що розколюють камені на дорозі. Молодий робітник повний сил, але в його позі немає впевненості й надії. Ще більш сумовитий і приречений вид у старого. Коричнюватий тон картини підсилює безрадісний настрій. Картина не збереглася, вона була загублена під час Другої світової війни. "Похорон в Орнане" — величезне полотно площею двадцять один квадратний метр, на якім Курбе розташував близько п'ятдесяти фігур у натуральну величину. Картина мала складний програмний зміст: помер дід художника (тому в композиції присутня автопортрет майстра) — сучасник Великої французької революції. Його друг коштує в могили в костюмі кінця XVIII в. і як би вопрошает: яке покоління йде нам на зміну? Через п'ять років кілька робіт Курбе не прийняли на Всесвітню виставку. Тоді скривджений художник звів на власні гроші павільйон, назвавши його "Павільйоном реалізму", і виставив у ньому сорок добутків, головним серед яких було полотно "Майстерня художника" (1855 г.). Картина "Майстерня художника" мала розгорнуту назву "Майстерня художника, або Реальна алегорія, що характеризує семирічний період моєму художньому життя". У центрі великого полотна — сам Курбе пейзаж, що пише. У нього за спиною — оголена модель — символ життєстверджуючої творчої енергії. Праворуч — друзі художника, у тому числі поет Шарль Бодлер, ліворуч — соціальні алегорії. Картина написана в теплі коричнювате жовтих тонах. Вона стала одним із кращих добутків майстра.

В 600х рр. Курбе усе сильніше залучали пейзажі й натюрморт. У них майстер знаходив правду й природність, що відповідали його творчим пошукам.

Популярність Курбе як борця за нове мистецтво зробила художника активним учасником революції 1870 г., а потім Паризької Комуни (він був головою Комісії художників по охороні пам'ятників мистецтва). Коли Комуна пала, його присудили до шести місяцям тюремного ув'язнення.

Побоюючись подальших переслідувань, в 1873 г. Курбе виїхав у Швейцарію. У маленькім містечку Турде Пейльц він зняв старий порожній готель, на другому поверсі якої влаштував майстерню. Тут пройшли останні роки життя художника.

Дата добавления: 2015-05-24