Московське зодчество й живопис XV – XVI вв

Утвір єдиної Російської держави знайшов своє яскраве втілення в побутовий^-побутовім-культурно-побутовому вигляді країни. Можна зрозуміти законну гордість наших предків, стремившихся запам'ятати в добутках зодчества, живопису, літератури велич і могутність держави, що скинув вікове ярмо.

До створення монументальних споруджень у столиці залучаються не тільки вітчизняні будівельники, але й заморські майстри, у першу чергу з Італії. З урахуванням досвіду зведення Успенського собору у Володимиру під керівництвом італійського інженера й архітектора Аристотеля Фиораванти в центрі Кремля виростає Успенський собор, що став головним храмом столиці. Він відрізняється багатством і добірністю зовнішньої й внутрішньої обробки. Білокамінний храм із золотими куполами був видний здалеку й створював враження врочистості й величі. Тут вінчали государів, збиралися земські собори.

Неподалік виросли й інші чудові кам'яні церкви — Архангельський і Благовіщенський собори. Перший з них став рідною усипальницею князів і царів московського будинку. Тут були гробниці Дмитра Донського, Івана Грозного й ін.

Прикрасився Кремль новим палацом, основною частиною якого стала знаменита Грановитая палата.

Участь італійських архітекторів у прикрасі Кремля наочно виявляло зв'язок російської культури з епохою Відродження в Західній Європі.

Кам'яне будівництво розвернулося й в інших містах. Піднялися кремлі в Тулі, Серпухові, Коломне, Зарайске, Нижньому Новгороді.

Зрозуміло, переважало дерев'яне будівництво, приймання якого не без успіху застосовувалися й у кам'янім зодчестві. Чудовий дерев'яний палац оригінальної конструкції був побудований для багатих купців Строгановых у Сольвычегородске.

Успенський собор був побудований архітектором А. Фиорованти в 1475 – 1479 рр. як головний кафедральний собор Російської держави. Домінуючий в ансамблі Соборної площі Успенський собор має врочистий, строгий, повний величі архітектурний образ. Характерний ряд художніх і будівельних нововведень, що виявили значний вплив на наступне російське зодчество. Просторий, добре освітлений інтер'єр Успенського собору перекритий системою хрестових склепінь, композиція плану й фасадів відрізняється геометричною правильністю; застосовані фундаменти глибокого закладення, металеві зв'язки та ін. Збереглися фрески 1642 – 1643 рр. (реставровані в 1950 р.) і частково XVI в.

В Успенськім соборі відбувалися вінчання на царство всіх російських царів, починаючи з Івана IV Грозного, потім імператорів, а також обряд присвяти митрополитів і патріархів. Успенський собор до 1700 г. був усипальницею митрополитів "всея Русі" (із часу митрополита Петра, 1326 г.), а в XVII в. і всіх патріархів (крім Никона).

Інший пам'ятник російського зодчества — Архангельський собор — був побудовано в 1505 – 1509 рр. на місці прадавнього храму XIV в. Архангельський собор служив родовий усипальницею російської церкви (до Петра I). План собору має в основному традиційно російське рішення — прямокутник, витягнутий по осі схід – захід, із шістьма стовпами. Побудований із цегли з білокамінними деталями. В архітектурній обробці Архангельського собору використані деякі ордерні форми (пілястри з капітелями). Архангельський собор був розписаний в XVI – XVII в. (розписи реставровано в 1954 – 1955 рр.).

Благовіщенський собор споруджено в 1484 – 1489 рр. псковськими майстрами на місці собору початку XV в. В архітектурі Благовіщенського собору об'єднані приймання московської, псковської й володимиро-суздальської шкіл зодчества. Спочатку триглавий, четырехстолпный Благовіщенський собор перекритий східчастими склепіннями, оформленими зовні кокошниками. В 1564 г. забудовано чотирма одноглавими боковий вівтарями. Витончений, наділений рисами інтимності, Благовіщенський собор був палацовою церквою. Фрески собору були виконані в 1508 г. (реставровані в 1947 р.), в іконостасі — ікони, розписані в 1405 м. Феофаном Греком, Андрієм Рубльовим.

Зразком для наслідування в іконописі стали утвору Андрія Рубльова. Головний його добуток — ікона "Трійця" — породила безліч наслідувань. В XVI в. славився іконопис майстра Дионисия. Монастирі опікувалися про прикрасу стін храмів мальовничими фресками. Зложилося кілька шкіл церковного живопису (новгородська, вологодська, строгановская, московська). Про те, як писати ікони, сперечалися на стоглавом соборі. У практику иконописания все частіше впроваджується реалістичне тло (навколишня природа, будівлі, тварини й т.п.).

Дионисий — найвідоміший російський живописець рубежу XV – XVI вв. Історики повідомляють про роботи (розписи, ікони) Дионисия: у ПафнутьевомоБоровском монастирі (між 1467 – 1477 рр., разом з художником Митрофаном), в Успенськім соборі Московського Кремля (1481 г., з художниками Тимофієм і Ярцем), в Иосифовом Волоколамському монастирі (1484 – 1486 рр., із синами Володимиром і Феодосієм, старцем Паисием і ін.). Збереглася чудова робота Дионисия (разом із синами) — розпис собору Ферапонтова монастиря (1500 – 1502 рр.). У Третьяковської галереї перебувають ікони Дионисия — "Одигитрия" (1482 г.) і дві ікони з ПавлованОднорского монастиря (1500 г.). Твору Дионисия виконаний ясності й оптимізму. Для них характерні плавні лінії малюнка, гармонійність композиції, світлі прозорі фарби, витончені фігури витягнутих пропорцій.

Дата добавления: 2015-05-24