Ситуація 16. Трудове виховання поволі перейшло в нас у виробниче виховання, я не сподівався сам, до чого воно може приве­сти

Ситуація 15

Ситуація 14

Трудове виховання поволі перейшло в нас у виробниче виховання, я не сподівався сам, до чого воно може приве­сти. Але останнім часом я не дивувався, коли в мене хлоп­чики 13—14 років керували групою фрезерних верстатів, де потрібна й математика, і дуже тонка кмітливість.

Я вже не кажу, що тут треба знати і якість матеріалу, і якість різця, вміти читати креслення і так далі. Поряд з хлопчиком 14—15 років, який уже сам є прекрасним фре­зерувальником і керує групою фрезерувальників, ви бачите хлопчика років 16—17 — начальника цеху, правда, може цеху простішого, а в 19 років юнак уже керує складним цехом**.

1. У чому цінність саме такої системи організації тру­дового виховання?

2. Який зв'язок праці з політехнічною освітою та ро­зумовим і моральним вихованням проглядається у цій си­туації?

Б.П. і Л.О. Нікітіни розповідали: "Був у нас досить важ­кий період у житті. Для додаткового заробітку брали "на­домну" роботу — шили фартухи. Допомагали усі. Працю­вали щоденно до двох годин. Назвали своє виробництва "Швейна фабрика". Година-дві кропіткої роботи, здавало­ся б, мали втомити дітей, але ні: вони проникались якоюсь особливою трудовою гідністю внаслідок своєї необхідності, потрібності на фабриці. Якось в Анюти болів пальчик — вона його уколола. Ми хотіли звільнити її від роботи, а вона: "А хто ж буде кишеньки пришивати?" — і працюва­ла з усіма до кінця "зміни".

Навіть дивно, як наші вертуни перевтілювались за ро­ботою: ставали зосередженими, уважними, серйозними, навіть якимись трішки поважними. Участь у загальній праці, усвідомлення залежності усіх від кожного, допомага­ли їм відчути, що життя складається не лише з приємного "хочу", а й із суворого і відповідального "треба"*.

1. Як ви оцінюєте залучення маленьких дітей до до­машньої продуктивної праці?

2. Проаналізуйте, як участь дітей у праці впливає на моральне і розумове виховання.

Ранок. У вестибюлі дитячого садка гамірно, прийшли діти.

— Ну зніми ж! Зніми зараз же! Не хочу сама... — вере­дує, командує Даша бабусею.

Бабуся покірливо нахиляється над онукою, знімає їй черевички, розстібає ґудзики. Роздягнувши дівчинку, повер-

тає її обличчям до себе, цілує в пухлу щічку і, як дорого­цінний дар, вручає малюка виховательці.

— Даша у нас все робить сама, адже вона велика,— за­уважує вихователька,— наступного року — в школу! — на­магається педагог сказати і для бабусі, і для онучки.— Вона навіть маленьким допомагає. Напевне, вона і дома хороша помічниця!

— Мала ще у помічницях ходити. Ось підросте — тоді вже, — відповідає бабуся.— А тепер йди гратись!

Бабуся невдоволено притискує губи і, відвернувшись від виховательки, прямує до виходу. А дівчинка, пританцьову­ючи, біжить у свою групу.

— А я вважала тебе нашою помічницею,— каже їй ви­хователька.

— Помічниця я лише в дитячому садку,— відповідає Даша.

А О

— А вдома?

— А вдома є бабуся.

І Дашина бабуся, і тато, й мама вважають: "Праця — доля дорослих, а дитина має жити без турбот", "Виросте — напрацюється", "Чи варто захмарювати дитинство працею?!", "Адже ми любимо Дашуню, намагаємось не завантажувати працею".

1. Які якості можуть бути сформовані у дитини вна­слідок такої лінії поведінки членів сім'ї?

2. Чим можна пояснити двоякість поведінки Даші вдо­ма й у дитячому садку?

3. Чи вважаєте ви, що, залучаючи дитину до праці, ми позбавляємо її дитячих радостей?

4. Яка має бути поведінка батьків та інших членів сім'ї у трудовому вихованні дітей?

Дата добавления: 2015-05-24