Ситуація 11. Зіна вчиться уже у 2-му класі

Зіна вчиться уже у 2-му класі. Мама хоче, щоб Зіна була у неї помічницею. Вона сказала:

— Зіно, щодня будеш хату підмітати та сміття на смітник викидати.

Стала Зіна щодня хату підмітати, але не захотілося сміття викидати, бо смітник далеко. Подивилася Зіна на смітник, обгороджений низьким тином, та й вирішила: можна під шафу підмести. Підмете Зіна в хаті, а сміття під шафу. Шафа біля її ліжка стоїть. Прийшла раз Зіна зі школи, бачить: сидять тато й мама. А там, де стояла шафа, лежить купа сміття.

Опустила Зіна голову, почервоніла.

Приніс батько з двору парканчик і ставить його біля сміття.

— Що ви робите, тату? — запитує Зіна.

— Та смітник треба загородить. Тепер смітник буде у нас в хаті.

Ставить тато паркан, ліжко загороджує разом зі смітни­ком. Заплакала Зіна і просить:

— Ой таточку, я винесу сміття! Не хочу, щоб у хаті був смітник**.

1. Чи варто дітей у такому віці залучать до праці в хатньому господарстві?

2. Наскільки доречні дії батьків Зіни?

3. Які методи (прийоми) використали батьки у вихо­ванні доньки?

Ситуація 12

Вхідні двері грюкнули. Артюша здогадався, що дивний дядько, який про щось шептався з татом, пішов. Образ дяді, якого хлопчик бачив побіжно, все ж справив на нього гнітю­че враження. Ще не старий, з вицвілими очима, з блідим обличчям, немов позбавленим життя, він був схожий на героїв ночліжок, про яких Артем читав у Горького і Гіля-ровського. І хоча в сімейних традиціях було не прийнято вмішуватися у татові справи, якщо він сам не розповідав про них, Артем не стримався і запитав:

— Тату, хто цей дивний дядя? Твій знайомий?

— Це мій шкільний товариш.

— Він що — алкоголік?

— Та ні, він не алкоголік.

— Тоді він злиденний і хворий?

— Напевно, злиденний, особливо духовно. І, певне, хво­рий. На іподромі робить ставки.

— Як це?

А так. На іподромі змагаються коні. На кожну з них можна купити лотерейний квиток. Разом із конем вигра­ють і ті, хто на неї поставив.

— Твій шкільний товариш весь час програє?

— Так, у нього смуга невезіння. Були періоди, коли він вигравав і був дуже багатий. Але гроші не є великою цінністю. Вони лише засіб для гри.

— А він не може зупинитись?

— У цьому і полягає його хвороба.

— Отже, він зараз програвся і прийшов просить гроші?

— Так.

— І ти дав?

— Ні.

— Тобі його не шкода?

— Не в цьому справа. Коли б йому треба було купити хліба або сорочку, я б дав. А для гри у мене грошей немає. Ти ж знаєш, що наші гроші — трудові. Вони необхідні для життя, а не для гри.

— Як йому лікуватися?

— У першу чергу йому треба самому брати себе в руки, воля потрібна. Без цього він не зможе повернутися до нор­мального життя. Адже він інженер і дуже талановитий.

— Значить, кожен повинен ще з дитинства у собі волю виховувати? — зробив узагальнення Артюша.

— Абсолютно необхідно, — відповів тато*.

1. У чому сенс такого діалогу тата з сином?

2. Чи не краще було б татові дати гроші знайомому дяді, аби показати синові приклад чуйності?

3. Які методи використав батько, впливаючи на сина?

Дата добавления: 2015-05-24