Прагматизм

Прагматизм - це напівофіційна ідеологія американського способу життя та світогляду типового американця.

Прагматизм також визначається як широко розповсюджений суб’єктивно-ідеалістичний напрямок у сучасній немарксистській філософії.

Представники: Дьюі, Джемс.

У працях Джемса прагматизм формулюється як метод вирішення філософських спорів шляхом порівняння „практичних наслідків”, які випливають з тієї чи іншої теорії та як теорія істини.

Суб’єктивне розуміння практики та істини призводить прагматизм до визначення поняття (ідеї) як „інструмента” дії (Дьюі), а пізнання - як сукупності суб’єктивних істин. Під практичною корисністю прагматизм розуміє те, що задовольняє суб’єктивні інтереси індивіда.

Об’єктивна реальність ототожнюється у прагматизмі з досвідом, а розділення суб’єкта і об’єкта пізнання здійснюється лише всередині досвіду.

Основні ідеї прагматизму:

1) вивчати і робити лише те, що дає практичний результат;

2) істина - це те, що приносить прибуток або дає душевний комфорт;

3) кожна людина для досягнення своєї мети, може використовувати будь-які доступні їй правові засоби;

4) пропагує культ індивідуалізму;

5) виступає проти революції;

6) пропагує поступові, часткові реформи;

7) заперечує значення загальної теорії при вирішенні будь-якої конкретної проблеми, оскільки завжди існує оригінальне вирішення цієї проблеми;

8) будь-яка соціальна проблема - це тимчасовий період, фаза, яка безперервно росте у соціальному досвіді.

44. Позитивізм.

Позитивізм - це напрям у філософії, представники якого вважали, що філософія не повинна займатися метафізичними проблемами, а повинна займатися мовою науки та розвитком наукового знання.

У розвитку позитивізму виділяються такі етапи:

1) перший етап - позитивізм - сер. XIX ст.

Представники: Г. Спенсер, О. Конт;

2) другий етап - емпіріокритицизм.

Представники: Е. Мах і ін.

3) третій етап - постпозитивізм:

а) неопозитивізм - перша пол. XX ст.;

б) постпозитивізм - друга пол. XX ст.

Основні ідеї позитивізму:

1) філософія повинна здійснювати синтез та аналіз знань, отриманих в позитивних, точних науках;

2) єдиним джерелом знань є емпіричні науки;

3) розвиток наукового знання полягає у висуванні сміливих гіпотез та їх спростування;

4) будь-яке знання має гіпотетичний характер;

5) основним завданням філософії виступає відділення наукового знання від ненаукового;

6) для цього необхідні два методи:

а) верифікації, тобто підтвердження теорії фактами;

б) фальсифікації, тобто спростування теорії фактами.

До сильних сторін позитивізму потрібно віднести:

1) вимога суворості, чіткості, ясності знання мови;

2) розробка найскладніших проблем математики, формальної логіки, де заслуги неопозитивістів очевидні та загальновизнані;

3) прагнення піддати суворому логічному аналізу ту мову і те знання, які традиційно вважалися гуманітарними. Прагнення математизувати, формалізувати деякі області гуманітарних наук, наук про людину і суспільство.

До слабких сторін позитивізму потрібно віднести:

1) зведення філософії до логічного аналізу мови науки;

2) ігнорування відбивної природи знання;

3) концентрація уваги на логіко-лінгвістичному аналізі готового знання (цього недоліку прагнуть уникнути постпозитивісти);

4) абсолютизація "атомізму", плюральності, дискретності мови і світу.

45. Українська філософська думка.

Григорій Сковорода (1722-1794) народився в с. Чернухи на Лубенщині у родині козака. У своїх творах Сковорода активно досліджує філософію життя, моральні проблеми, ставить проблему людського щастя. Головним в людині є не теоретико-пізнавальні здібності, а емоційно-вольова сутність людського духу - «серце» людини.

Сковорода висунув концепцію трьох світів, поділивши світ на три реально існуючі частини: «макрокосм» (природа, безмовний світ, що складається з множини малих світів), «мікрокосм» (людина), світ символів (духовне життя, основу якого становить Біблія). «Макрокосм» і «мікрокосм» не створені якоюсь надприродною силою, це закономірне продовження загальної природи. Третій світ - сукупність символів, які забезпечують пізнання невидимої натури (Бога). Це Всесвіт, «світ світів». Символічне мислення має свої витоки з часів, коли символи, образи були у мислителів засобами передачі думок. Виходячи з принципу двох натур, він пояснює природу мікрокосму, світу людини. В людині істинною є невидима натура, а тілесна людина є лише тінь.

З розпадом кріпосницької системи і розвитком капіталізму (кінець XVIII ст.) в Україні пробуджувалася національна свідомість у творах І.П.Котляревського, П.П. Гулака-Артемовського, Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, Є.П. Гребінки, Л.І.Глібова та ін. Антикріпосницький характер мала також творчість письменників м. Львова М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького, які обстоювали право на українську мову і літературу, боролися за возз'єднання західноукраїнських земель із Східною Україною.

Проблеми суспільно-політичної філософської думки українського народу знайшли глибоке відображення у творчості Тараса Шевченка (1814-1861). У його духовній спадщині найзначніше місце зайняла проблема людини, її буття, внутрішнього світу - переживань, прагнень, інтересів.

Тарас Шевченко надавав великого значення боротьбі проти так званого чистого мистецтва, теорії мистецтва для мистецтва.

Необхідно зазначити, що центрами боротьби прогресивних вчених України за наукові підходи до вивчення світу були природничі факультети Київського та Харківського університетів. Такі відомі вчені, як Т.Ф.Осиповський, П.М.Шумлянський, А.І.Стойкович, М.В.Остроградський, В.І.Лапшин, М.О.Максимович, М.І.Козлов та ін., активно використовували філософські знання для аналізу природознавства, показували, що антиматеріалістичні принципи гальмують його розвиток.

Видатним діячем культури України був М.П.Драгоманов (1841-1891), прогресивною рисою діяльності якого була боротьба проти російського самодержавства. Він вважав, що соціальну несправедливість можна усунути лише докорінними змінами економічного ладу. Народна бідність, на думку Драгоманова, існуватиме доти, доки вся земля і всі фабрики не стануть власністю трудівників.

Непересічне місце у розвитку української філософсько-соціологічної думки належить І.Я.Франку (1856-1916). В основі світогляду І.Франка - філософський матеріалізм та ідея розвитку природи і суспільства. У природі, підкреслював мислитель, все підлягає змінам, рухові та обміну матерії. Основою усього існуючого він визнавав природу в її багатоманітності і вічності.

Він доводив необхідність зміцнення зв'язку науки з практикою, розвивав революційно-демократичні принципи в галузі мистецтва, літератури, художньої творчості. І. Франко критично переосмислював його, мав власне розуміння сутності та спрямованості суспільного розвитку.

Леся Українка - Косач-Квітка Лариса Петрівна (1871-1913) у своїх філософських поглядах виходила з того, що природа перебуває в постійних змінах і розвиткові. Вона не визнавала надприродних сил, рішуче критикувала пасивне ставлення до дійсності. На думку Лесі Українки, філософія повинна активно служити справі перетворення світу.

Глибокий слід в науці залишив В.І.Вернадський (1863-1945), який виходив з того, що з виникненням людського розуму починається новий етап розвитку Всесвіту. Під впливом діяльності людини біосфера поступово перетворюється в нове середовище - ноосферу (сферу розуму). Це приведе до радикальних змін в самій біосфері.

Якісно новий етап у розвитку філософської думки в Україні почався в 60-ті роки.

Дата добавления: 2015-05-07