Тестове завдання. 1. Основні методики діагностики самосвідомості: стандартизовані самозвіти, шкала самоповаги М

Теоретичні питання

1. Основні методики діагностики самосвідомості: стандартизовані самозвіти, шкала самоповаги М. Розенберга.

2. Групові методи роботи у психологічному консультуванні. Переваги групової форми роботи.

3. Підбор кадрів, які відповідають вимогам організації та посадовим обов’язкам. Розподіл за робочими місцями.

Зазначте правильні, на вашу думку, відповіді:

Психічними процесами є зазначені, крім:

а). відчуттів

б). мислення

в). настроїв

г). пам'яті

1.

Психодіагностика самосвідомості особистості полягає у дослідженні її складових, що виявляються в її самопізнанні, самоставленні та саморегуляції. Сучасні вчені послуговуються широким діагностичним інструментарієм, призначеним для вивчення самосвідомості людини.

Так, Р. Вайлі пропонує до двох десятків методик і діагностичних технік: методи, спрямовані на аналіз глобального самоставлення; методи, призначені для спеціальних вимірів Я-концепції; методи, орієнтовані на феноменальне Я; методи, орієнтовані на неусвідомлене, нефеноменальне Я. Більше дослідницьких методик пропонує Р. Бурне. Однак у психодіагностиці самосвідомості найпоширеніші такі традиційні і розроблювані класи методик: стандартизовані самозвіти у формі описів і самоописів (тести-опитувальники, списки дескрипторів, шкальні техніки); нестандартизова-ні самозвіти (вільні само описи) з наступним контент-аналітичним обробленням; ідеографічні методики типу репертуарних решіток; проективні техніки разом із рефрактивними техніками (наприклад, "Методика керованої проекції") тощо. Ними найчастіше послуговуються зарубіжні та вітчизняні дослідники самосвідомості особистості.

Стандартизовані самозвіти

До цього типу методик належать насамперед тести-опитувальники, що складаються із розгорнутих тверджень, які стосуються ставлення досліджуваного до себе у різних життєвих сферах; почуттів, думок щодо подій чи обставин у житті суб'єкта; поведінкових проявів; відносин з іншими людьми. Спосіб відповіді варіюється у різних питальниках: використовують дво-, три-, чотири-, п'яти-, семи альтернативний вибір, вербальну чи невербальну згоду.

Шкала Я-концепції Теннессі (Ї965) призначена для підлітків (з 12 років) і дорослих. Вона містить 90 пунктів для аналізу Я-концепції і 10 пунктів шкали "неправди". Використовують п'ятикрокову шкалу відповідей від "цілком згоден" до "абсолютно не згоден". Тест має рядки і стовпчики. У рядках представлено: 1) самокритичність; 2) самозадоволення; 3) поведінку; у стовпчиках: 1) фізичне Я; 2) моральне Я; 3) особистісне Я; 4) сімейне Я; 5) соціальне Я.Шкала самоповаги М. Розенберга

Методика належить до класу стандартизованих самозвітів. Шкала можна використовувати виявлення глобального самовідносини. Шкала складається з 10 і передбачає 4 градації відповідей: зовсім можу погодитися, згоден, незгодний, абсолютно незгодний.

Шкала забезпечує порівнянність результатів, незалежність від кваліфікації експериментатора і кількісне вимір. Проте, вона апелює до усвідомленішим аспектам самовідносини і потенційно схильна до впливу стратегій самопрезентації, і навіть обмежує сферу вибору випробуваного вже заданими рамками підібраних тверджень.Регистрируемие показники: самоповагу, самоприниження.

Тест 20 тверджень насамоотношение М. Куна, Т.Макпартленда

Тест є техніку, засновану на використанні нестандартизованого самоопису з наступнимконтент-анализом. За задумом авторів, випробовуваний має протягом 12 хвилин дати 20 різних відповіді питання, звернений себе: "Хто Я такий?" Спонтанні відповіді записуються у будь-якій послідовності незалежно від логіки й грамотності.

2.

Поняття "групова психотерапія" застосовується у двоякому змісті:

1. у більш вузькому – як використання групового методу в лікувальних цілях, звичайно для лікування різних психічних розладів (клінічна групова психотерапія), і

2. у більш широкому – як психотерапевтичний метод, що використовує фактори групової динаміки для рішення емоційних, особистісних, поведінкових проблем людей, а також для вдосконалювання особистості.

У груповій динаміці можна виділити три рівні:

1. рівень окремої особистості і її внутріпсихічної динаміки;

2. рівень міжособистісної взаємодії учасників групи;

3. рівень ситуації й динаміки групи як одного цілого.

Ці три рівні присутні в будь-якій психотерапевтичній групі; їхня динамічна взаємодія й правильне використання допомагають терапевтові реалізувати психотерапевтичний потенціал групи.

Однак у різних психотерапевтичних групах використовується який-небудь один з рівнів залежно від теоретичної орієнтації терапевта й структури психотерапевтичної групи. Відповідно до цього в груповій психотерапії наділяються наступні основних напрямки.

1. У психотерапевтичних групах, орієнтованих на окрему особистість, більше обговорюються проблеми окремих учасників, терапевт концентрує власні зусилля й підключає групу для роботи з окремим учасником. До такого способу роботи найчастіше тяжіють ортодоксально психоаналітичні, класичні гештальт перлз, класичні психодраматическиеморено, і поведінкові Вольпе, Лазарус групи.

2. У групах, орієнтованих на міжособистісну взаємодію учасників, більше акцентуються відносини між учасниками, а також між ними й терапевтом. У цьому випадку об'єктом обговорення бувають міжособистісні взаємодії, що виникають "тут і тепер", тобто міжособистісний досвід. До цієї орієнтації ставляться міжособистісна групова психотерапія Ялом, трансакционный аналіз Берн, групи недирективної терапії Роджерс, "групи зустрічей", Т-Групи.

Виходячи з основної мети, що направляє роботу психотерапевтичної групи, серед різноманітності існуючих груп, можна виділити 3 типу груп.

1. Групи вдосконалювання особистості й навчальні групи (учасники – здоровіші люди).

2. Групи вирішення проблем (учасники – люди, що мають життєві й особистісні труднощі).

3. Лікувальні групи (клінічна психотерапія) (учасники – люди з різними психічними розладами, що проявляються в поведінці й емоційній сфері).

Групи першого типу найкраще представляють так звані групи зустрічей, ТпГрупи й групи вмінь

Групи зустрічей

Це найпоширеніший тип груп удосконалювання особистості. Їхнім ще називають групами росту особистості. Ці групи виникли й досяглися піка поширення й популярності в 700х роках нашого сторіччя й були найважливішим стимулом руху гуманістичної психології, що призиває до реалізації людського потенціалу. Цей рух особливо підкреслював розкриття потенційних можливостей людину, спонтанність життя, подолання бар'єрів, що заважають самовираженню й відкритості особистості у відносинах з іншими, щирість у міжособистісних відносинах. Групи зустрічей виникли в США, але потім одержали поширення в усьому світі.

Ці групи призначені для здоровіших людей, що прагнуть за допомогою групового досвіду краще пізнати себе, зав'язати більш тісні й щирі відносини з іншими людьми, знайти й усунути перешкоди, що заважають повніше реалізувати свої можливості в житті. У роботі групи особливо підкреслюється спонтанність поведінки, вираження всіх почуттів, а також заохочується конфронтація між учасниками групи. Процес групи зустрічей розвивається в просторі "тут і тепер", тобто обговорюються відносини, що з'являються в групі почуття, що виникають, безпосередній досвід. Тривалість груп зустрічей звичайно буває обмежено декількома десятками годин.

Групи зустрічей неоднорідні – їх характер різниться залежно від теоретичної орієнтації, установок, цінності терапевта. Так, наприклад, на думку одного із самих основних теоретиків і практиків груп зустрічей К.Роджерса, хід роботи, зміст групового процесу повинні визначатися самими учасниками. Будучи терапевтом групи, він не вказував ніякого напрямку групі, не визначав правил роботи, а опікувався лише про створення атмосфери взаємної довіри й турботи друг про друга. Роджерс ніколи не використовував вправ і технік для підвищення інтенсивності життя групи, покладаючись на "мудрість" групи й здатність творити життя й направляти її в конструктивне русло.

Інший класик груп зустрічей Шутц, навпаки, був прихильником більш строгого керівництва групою. Для інтенсифікації групових процесів і заохочення інтенсивних почуттів і зіткнень учасників між собою він широко використовував різні групові ігри й приймання.

Т-Групи

Це найпоширеніший варіант навчальних груп. Їхнім ще називають тренінговими групами, групами тренінгу чутливості. Групи такого типу виникли під безпосереднім впливом теорії груп К.Левіна. У цих групах, як і в групах зустрічей, також не ставляться лікувальні цілі. Але на відміну від груп зустрічей у Т-Групах акцентується не стільки вдосконалювання особистості (хоча це може бути одним з результатів роботи групи), скільки аналіз розвитку групи – що відбувається в групі, коли вона проходить стадії свого розвитку. Основною метою учасників Т-Групи є вдосконалювання навичок міжособистісного спілкування. Вони вчаться розуміти, що з ними відбувається в групі, як функціонує сама група, як учасники поступово можуть прийняти на себе роль ведучого. У якості віддаленої мети ТпГрупи вказується прагнення перенести набуті знання про динамік групи й міжособистісних відносинах безпосередньо у своє життєве середовище.

Виділяють три основні риси Т-Груп.

1. Т-Група – це навчальна лабораторія. Її ціль – допомогти учасникам зрозуміти, чи можуть зміни, що відбуваються в групі й у них самих, сприяти тому, щоб вони краще себе почували в спілкуванні з іншими людьми. Т-Група:

o створює мініатюрну модель суспільства.

o підкреслює постійне прагнення шукати нові способи поведінки;

o допомагає учасникам зрозуміти, як вчитися.

o створює безпечну атмосферу, сприятливу для навчання.

o відповідальність за те, чому хочеться навчитися, перекладає на самих учасників групи.

2. Звичайно в Т-Групу приходять із невизначеним бажанням стати більш чуйними в спілкуванні. Т-Група надає можливість довідатися, як цьому навчитися. Учасникам показують, що кожний член групи, що допомагає вчитися, є вчителем.

3. У Т-Групі дискутують тільки про "тут і тепер" процеси, що відбуваються. Учасникам не рекомендується говорити про, що відбувався в минулому за межами групи. Важливо говорити лише про те, що відбувається в групі в цей час і які почуття це викликає в учасників.

Досвід Т-Груп також можна успішно застосовувати в групах вирішення проблем і в клінічних групах.

Групи вмінь –

Більш структуровані. Систематизовані -. Джерела – біхевіориські традиції.

Багато вправ практичні, але форми групи – навчальні. – це запрограмований курс навчання. Члени групи – розглядаються як учні. Які бажають придбати вміння, які допоможуть їм поліпшити своє життя й виправити недоліки.

До видів життєвий умінь відносять: керування тривогою, планування кар'єри, прийняття рішень, батьківські функції, комунікативні вміння, тренінг упевненості в собі, подолання страху.

Основна методика – репетиція поведінки, форма – рольова гра. – невпевнені, упевнені й агресивні відповіді, уміння вести розмова, релаксаційний тренінг, поведінкові договори.

3.

Соціально-психологічна робота з персоналом, його оцінка й засновані на них добір, розміщення й атестація є найбільш важливими й соціально значимими темами для психологів, що працюють в області індустріальної (організаційної) соціальної психології.

Добір і розміщення персоналу. Формування резерву на

висування.

Для переміщення працівників і фахівців у зв'язку з вимогами організації, для висування людей на керівну посаду, як із претендентів усередині організації, так і поза неї, можливі два варіанти добору персоналу — первинний і вторинний. Первинний добір персоналу - це укомплектування наявних вакантних посад шляхом вільного наймання працівників. Вторинний добір полягає у формуванні резерву керівних кадрів, а також у доборі кандидатів для заміщення вакантних посад із числа працюючих в організації. Часте рішення таких завдань зв'язується за часом з атестацією, що дозволяє помітно скоротити витрати. Однак нерідко поточні кадрові справи вимагають проведення оцінки поза формальними строками атестації.

Основний принцип, використовуваний при оцінці ділових, професійних і особистих якостей фахівців, стосується взаємозв'язку між характеристиками особистості людини і її діяльністю: діяльність формує професійно значимі якості особистості, вивчення й оцінка яких дозволяють зробити висновок про можливості реалізації професійного потенціалу людини й ефективності її діяльності в цій сфері. Тому з метою оцінки насамперед повинна бути створена модель особистості фахівця, визначений перелік еталонних (професійно важливих) якостей, необхідних для успішного здійснення даної діяльності.

Для того щоб оцінка персоналу в будь-якій області була обґрунтованої й повної, представимо алгоритм комплексної оцінки.

Ціль оцінки, основні завдання - навіщо оцінюємо?

Об'єкт оцінки - кого оцінюємо?

Методи оцінки - яким способом оцінюємо?

Суб'єкт оцінки -хто оцінює?

Час, місце, порядок проведення оцінки - де і яким чином оцінюємо?

Результат оцінки - що є кінцевою метою оцінки?

Атестація персоналу, добір, розміщення, висування в резерв, оцінка нових співробітників, прогноз просування працівників по службовим сходам, підвищення на посаді, зміну заробітної плати й інші цілі.

Керівники різних рівнів, персонал середньої ланки, виконавці, адміністративні працівники, виробничники, що служать різної спеціалізації.

Кількісні, якісні, комбіновані. Перевага віддається комплексу методів.

Експерти («знизу», «зверху», на рівні посадової категорії); групова оцінка особистості; самооцінка ділових особистісних і професійних якостей; оцінка параметрів особистості психологом, соціологом.

Проведення оцінки; наявність спеціальна підготовленого приміщення; групова або індивідуальна робота; обробка результатів: вручну або на комп'ютері.

Наведення результатів у вигляді психограмм, призначених для керівництва організації, атестаційної комісії й для самого оцінюваного; складання психологічних характеристик і рекомендацій.

Тестове завдання: в)

Білет № 14

Дата добавления: 2015-05-07