Тестове завдання. 1. Теорії здібностей: Ф. Галль, Ф

Теоретичні питання

1. Теорії здібностей: Ф. Галль, Ф. Гальтон, К. Гельвецій, Б. М. Теплов.

2. Типологія міжособистісної взаємодії. Психологічні засоби впливу в процесі спілкування.

3. Гештальт-теорія і консультування.

Зазначте правильні, на вашу думку, відповіді:

Процес нагромадження особистістю досвіду шляхом перетворення зовнішніх елементів предметної діяльності й спілкування у внутрішній план називається:

1. Виховання

2. Научуванність

3. Інтеріоризація

4. Екстеріоризаці

5. Соціалізація

6. Усі відповіді вірні

7. Усі відповіді невірні

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок. Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам'яті, рисам характеру, емоційним властивостям і т. д., але повинні бути поставлені з ними в один ряд. Якщо яке-небудь з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.

Ідея спадкування здатностей пов'язана з вченням Франца Галля, що одержало назву френологія (від греч. р hrenos — «розум», logos — «вчення»). Френологи намагалися простежити залежність психічних особливостей людини від зовнішньої форми черепа. Основна ідея базувалася на тому, що кора головного мозку складається з ряду центрів, у кожному з яких локалізована певна здібність людини. Ступінь розвитку цих здібностей перебуває у прямій залежності від величини відповідних частин мозку. На основі спеціальних вимірів була складена френологична карта, де поверхня черепа розбивалася на 27 ділянок, кожна з яких відповідала певній індивідуальній особливості. Серед них виділялися «шишки здібностей» до музики, поезії, живопису; «бугри» честолюбства, скнарості, хоробрості і т.д. Однак цей підхід виявився неспроможним. Численні дослідження показали, що череп зовсім не повторює форму кори головного мозку, тому визначення по шишках і западинам черепа розумових і моральних особливостей людини антинауково й безпідставно.

Широку популярність одержали роботи Фрэнсиса Гальтона, який пояснював спадкування здібностей виходячи із принципів еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Аналізуючи біографії видатних діячів, Гальтон дійшов висновку, що вдосконалення людської природи можливо лише шляхом виведення на основі законів спадковості раси особливо обдарованих, розумово й фізично розвинених людей. Продовжуючи лінію Гальтона, в XX в. Коте визначав ступінь обдарованості відомих людей по кількості рядків, відведених їм в енциклопедичному словнику, і виділив близько 400 людей, чиї високі здібності простежуються в декількох поколіннях.

Теорія придбаних здібностей заснована у XVIII ст. фран­цузьким просвітником К.Гельвецієм, який вважав, що здібності цілком визначаються впливом середовища, а зокрема вихованням дитини. Гельвецій стверджував, що правильним вихован­ням можна сформувати геніальність будь-якої психічно здорової дитини. Свого часу теорія стала дуже популярною через свою демократичність, до того ж, здійснювались численні спроби перевірки її на практиці. Так, на початку XIX ст. німецький пастор Карл Вітте підтверджував цю теорію вихованням власного сина. На момент його народження у пастора вже була укладена система виховання, реалізація якої щодо хлопчика мала відпо­відні наслідки. Однак, противники цієї теорії дорікали Карлу Вітте за те, що виховавши такого здібного сина, пастор сам був талановитим і передав свої можливості хлопцеві. Види здібностей:

За сферою вияву:

- загальні,

- спеціальні

За рівнем застосування:

- учбові,

- творчі

За видом мислення:

- теоретичні,

- практичні

Якісний рівень прояву здібностей

• сфера прояву і застосування здібностей - до чого здібна людина

Кількісний рівень прояву здібностей

• рівень розвитку здібностей - якою мірою здібна людина

Теплов виділяє три основних ознаки здібностей як індивідуально-психологічних особливостей людини: по-перше, вони відрізняють однієї людини від іншого, по-друге, вони мають відношення до успішності виконання якийсь діяльності або багатьох діяльностей, по-третє, вони не зводяться до наявних знань, умінням, навичкам, але можуть пояснити легкість і швидкість їхній придбання (Теплов Б. М., 1941).

2.

Спілкування(за Г.М.Андреєвою) - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людь-ми, породжуваний потребами в спільній діяльності і обмін, що включає, інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття, і розуміння іншої людини. Інтерактивна сторона спілкування - це умовний термін, що озна-чає характеристику тих компонентів спілкування, які связанны зі взаємодією людей, з безпосередньою організаці-єю їх спільної діяльності

.Міжособова взаємодія - інструментально-технологічна сторона спілкування; взаємні дії учасників спілкування, спрямовані на співвідношення цілей кожної із сторін і організацію їх досягнення в процесі спілкування.

Структура будь-якої соціальної ситуації включає в якості необхідних наступні елементи:

1.ролі учасників взаємодії, тобто набір приписів, що стосується того, як людина повинна поводитися, якщо він зайняв фіксовану позицію серед людей, відносно якої вже склалися нормативні представлення;

2.набір і порядок дій(чи сценарні послідовності); 3.правила і норми, що регулюють взаємодію і характер стосунків учасників соціальної ситуації.

Характеристики конкретної ситуації, в якій протікає спілкування цих людей, накладають значні обмеження на їх поведінку, почуття і навіть бажання. В той же час зниження ступеня їх свободи є умовою встановлення і підтримки міжособового контакту, робить можливим в перспективі міжособове спілкування.

Міжособова взаємодія може бути розглянута як процес конструювання, формулювання міжособового просто-ру.Воно припускає:

a. вибір позиції у відношенні до іншого, прибудову до позицій один одного, "перевірку їх на міцність";

b.чітке визначення просторових і тимчасових меж ситуації взаємодії, за межами яких вибрана позиція стає недо-речною; c.оформлення зайнятої позиції за допомогою використання вербальних і невербальних засобів ко-мунікації.

До основних механізмів, що забезпечують формування міжособового простору, відносяться:- взаєморозуміння;-координація;- узгодження намірів і інтересів сторін.

Залежно від міри особової залученості в перетворення стосунків виділяють три рівні спілкування:- соціально-рольовий(чи короткочасне соціально-ситуаційне спілкування);- діловий;- інтимно-особовий.

Одна з класифікацій видів міжособової взаємодії належить амер. психологові Эрику Берну. Виділені їм способи структуризації часу є способами організації міжособової взаємодії. Він пропонує розглядати шість форм соціаль-ної поведінки - чотири основні і два пограничні випадки:

1.На оному полюсі пограничний випадок - замкнутість, коли явна комунікація між людьми відсутня. Людина фізично є присутньою, але психологічно - поза контактом, він нібито оповитий власними думками. 2.Ритуали - звичні, такі, що повторюються дії, не не сущі смислового навантаження: o-неформальний характер(вітання, вдяч-ності), o- офіційний(дипломатичний етикет)Мета цього типу спілкування - можливість провести годину спільно, але не зближуючись.

3.Проведення часу - напівритуальні розмови про проблеми і події, відомих всемЦель цього типу спілкування - частково соціальний відбір, коли людина шукає нові корисні знайомства. 4.Спільна діяльність - взаємодія між людьми на роботі, метою є ефективне виконання поставленого завдання. 5. Ігри - найбільш складний тип спілкування, оскільки в іграх кожна сторона неусвідомлено намагається досягти переваги над іншою і отримати винагороду. Особливість ігор - прихована мотивація їх учасників. 6. Близькість - другий пограничний випадок. Двосторонню близькістю можна визначити як вільне від ігор спілкування, що припускає тепле зацікавлене відно-шення між людьми, витягання вигоди, що виключає.

Види взаємодій: -кооперація - кооперативна взаємодія, означає координацію одиничних сил учасни-ків(впорядковування, комбінування, підсумовування цих сил), - конкуренція - найбільш яскрава її форма- конфлікт, який має два різновиди: а) деструктивний б) продуктивний.

Взаємодія як організація спільної діяльності. Конкретним зміст різних форм спільної діяльності являється певне співвідношення індивідуальних " вкладів", які робляться учасниками. Виділяють три можливі форми, або моделі:

1.коли кожен учасник робить свою частину загальної роботи незалежно від інших - "спільно-індивідуальна діяль-ність"; 2.коли загальне завдання виконується послідовно кожним учасником - "спільно-послідовна діяль-ність"(конвеєр);3.коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими - "спільно-взаємодіюча діяльність"; Від міри розуміння партнерами один одного залежить успішність стратегії і тактики спільних дій.

Психологічний вплив - це вплив на психічний стан, почуття, думки й вчинки інших людей за допомогою психологічних засобів: вербальних (словесних), паралінгвістичних або невербальних (несловесних).

Коли ми говоримо про вплив, те звичайно маємо на увазі передачу інформації, для того, щоб змінити думку або поведінку індивіда (групи осіб). При цьому дані індивіди розташовують більш ніж однієї альтернативою в якості відповідної реакції.

Найважливіший аспект влади (це стосується й міжособистісних відносин) полягає в тому, що вона є функцією залежності.

Так, чим більше індивід Б залежить від індивіда А, тем більшою владою має А над Б.

Здатність людини зменшувати невизначеність ситуації для своєї групи також збільшує його домінування й індивідуальну потенційну владу. От чому інші працівники приховують інформацію або огортають свої дії покривом таємності.

Звичайно виділяють три процеси, завдяки яким люди виявляються під тим або іншим впливом. Це:

1. поступливість

2. ідентифікація

3. інтерналізація.

Те саме поведінка може бути похідною кожного із цих процесів або ж їх комбінації. Допустимо, ви говорите іншій людині, щоб вона щось зробила, і той це робить. Поведінка даної людини може бути наслідком його поступливості, ідентифікації або інтерналізації. Розглянемо ці процеси.

Поступливість виникає з:

• страху покарання - людина (іноді неусвідомлювано) прикидає про себе, у що їй обійдеться невиконання даної вимоги або наказу, яка може бути «ціна» неслухняності.

• бажання одержати винагороду

Індивід додержується будь-якого наказу, але сам, можливо, випробовує почуття обурення, або, навпаки, почуття покірності.

Ідентифікація відзначається тоді, коли одна людина виявляється під впливом іншої людини внаслідок привабливості останнього.

Цей інший може викликати в першого симпатію або надавати щось, до чого перший прагне, наприклад, значну позицію, положення в суспільстві.

У соціальній психології звичайно під ідентифікацією розуміють ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою осіб.

Усвідомлювано або неусвідомлювано індивід приписує собі певні властивості іншої особи або групи.

Багато лідерів, у тому числі політичні діячі, часто впливають на інших людей саме тому, що ті ідентифікують себе із цими лідерами.

Інтерналізація здійснюється тоді, коли хтось (часто офіційний або неофіційний лідер) має достатню компетентність, щоб користуватися довірою інших людей.

У такому випадку люди рахують, що пропозиції даної особи є для них найкращим курсом дій.

Її думки й оцінки вважаються надійними, що заслуговують довіри.

Підсумок процесу інтерналізації полягає в тому, що вимоги, висловлювані цією авторитетною людиною, беззастережно ухвалюються іншою особою й стають її власними вимогами до себе самої.

3.

Гештальт - результат інтеграції багатьох чинників, присутніх в даний момент. Фігура, що входить в гештальт, — найактуальніша в даний момент потреба, емоція, і те, що її може задовольнити, а все що оточує — фон. Динаміка життя це перехід фігури у фон і з фону у фігуру за типом «контакт відхід».

Перлз приділяв велике значення процесу контакту особи із зонами: зовнішнього світу, внутрішнього тілесного світу, психічних процесів (світ ідей і фантазій). Внаслідок цього основний психотерапевтичний механізм при гештальттерапії — це усвідомлення, його тренування в цих трьох зонах. Саме тренування механізмів, придбання навиків усвідомлення протягом 15-20 хвилин в кожній зоні. Таке тренування дає можливість пацієнтові переживати ситуацію в цілому, у тому числі і свій стан, зануритися повністю в неї і жити в ній на даний момент саме через усвідомлення. Зануритися в буття даного моменту, тобто реалізація принципу «тут і тепер», уникати виникнення неадекватних, психотравмуючих фігур. Буття змушує постійно відволікатися від ситуації в минуле, в майбутнє, в інші ситуації і місця, і ефективність переживання ситуації, що діє, знижується.

Коло намальоване безперервною лінією і коло намальоване окремими крапками будуть сприйматись, як два кола на фоні білого листа. Наприклад зображення молодої дівчини та старої, яких можна побачити вдивляючись в різні деталі картинки. Чи наприклад не менш відомий малюнок два профіля і ваза, які проступають то, як фон, то як фігура. Фігура, що виступає на фоні і є гештальт.

Перебудова форм поведінки, реагування в сьогоденні є завданням гештальттерапії, і цей процес йде на рівні переживань (відчуттів, хвилювань, емоцій). Тренування здатності сприймати ситуацію в чистому вигляді, не за шаблоном, виникнення на цьому ґрунті свіжих емоційних переживань, адекватного сприйняття всього з відтінком ніби того, що було вперше побаченим, за допомогою механізму безпосереднього сприйняття. Це дозволяє дивитися на навколишній світ і себе самого неупередженим, свіжим, пізнавальним поглядом[1].

Основною проблемою, з якою борються гештальт-терапевти це проблема пригнічення власних емоцій. Будь-які емоції хороші чи погані згідно з гештальтпсихологією в придушеному стані всеодно даються взнаки, саме тому виникають агресія, неврози, безсоння та багато інших негативних для організму станів.

В основі гештальт-терапії лежить психологічна концепція «незакінчених дій». Дуже часто пацієнт просто уникає проблемну ситуацію, щоб не відчувати болючі почуття, захистити себе від горя, люті чи смутку, і таким чином ніби не закінчуючи ситуацію для себе. Не рідко стримування сильних емоцій на людях вважаються соціально бажаним і похвальним явищем, хоча насправді стримувати власні емоції шкідливо і доволі часто може перетікти в психосоматичне захворювання. Але таке сприйняття чужих емоцій доволі часто зумовлено тим, що люди, які спостерігають за цими емоціями відчувають себе незручно.

Універсальний засіб справитись з проблемою — хвилювання. У почуттів є найчастіше зовнішній адресат, людина, на яку вони спрямовані. Більшість людей схильні уникати болючих хвилювань, аніж робити те, що необхідно для зміни ситуації і себе. Зазвичай це відбувається через сильні хвилювання щодо інших. «Через мій гнів люди можуть відвернутись від мене…» чи «Якщо я почну плакати і хвилюватись, то не зможу зупинитись…» — такі побоювання часто зустрічаються в спілкуванні. Тому люди для цього привчаються не відчувати того, що є (самоманіпуляція).

Причину своїх труднощів і проблем багато пацієнтів бачить в інших людях. Тому зазвичай люди просять психотерапевта навчити їх більш тонким маніпуляціям у відносинах з іншими, щоб краще контролювати їх поведінку. Але по суті поведінка іншої людини може змінитись тільки тоді, коли зміниться власна. Бажання зміни і є предметом зустрічі двох особистостей — психотерапевта і його пацієнта.

Тестове завдання: 3)

Білет №19

Дата добавления: 2015-05-07