Тестове завдання. 1. Основні методи біхевіорального напряму

Теоретичні питання

1. Основні методи біхевіорального напряму.

2. Методи психодіагностики мотиваційної сфери.

3. Процедура набору, відбору та розподілу робітників.

Зазначте правильні, на вашу думку, відповіді:

Спосіб, яким виконується дія в певних умовах називається:

1. Навичка

2. Операція

3. Реакція

4. Рух

5. Рефлекс

6. Усі відповіді вірні

7. Усі відповіді невірні

1.

Поведінковий напрямок бере свій початок від робіт Д. Вольпе й А. Лазаруса (середина 50-х — початок 60-х років), хоча коріння його йдуть у біхевіоризм Д. Уотсона і Є. Торндайка.

У цей час у біхевіоральній психотерапіїї співіснують три основні тенденції:

1. Класичне обумовлювання«стимул — реакція», що сходить до експериментальних традицій І.П. Павлова.

2. Оперантне обумовлювання як спосіб впливу на поведінку через вплив на її результат, пов'язане з іменем Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

3. Мультимодальне програмування, що включає в себе когнітивно-орієнтовані техніки моделювання, формування поведінки, одержали, розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Уся біхевіоральна психокорекція безпосередньо пов'язана з научуванням

Техніки

1. Методика «негативного впливу». У її основі лежить парадоксальне припущення, що від нав'язливої негативної звички можна позбутися, якщо свідомо багаторазово повторювати її. Згідно з павловським принципом вгасання умовний стимул без підкріплення веде до зникнення (вгасанню) умовного рефлексу.

К. Денлап запропонував рятування від нав'язливих рухів, тиків, деяких форм заїкуватості, яке полягало у тому, що людині пропонувалося свідомо відтворювати небажані реакції 15—20 раз підряд.

Клієнтові з нав'язливими рухами пропонують по 10— 15 хв спеціально повторювати рух. Перша зустріч триває близько 30 хв, наступні — до 1 ч. Частота зустрічей — 2— 3 рази в тиждень.

2. Методика «скнлл-терапії» (запропонована Д. Мейхенбаумом, 1976 р.) спрямована на розвиток саморегуляції й навичок самоконтролю - для зміни поведінки імпульсивних, гіперактивних, неорганізованих школярів. Програма містить ряд послідовних етапів:

- Моделювання. На цьому етапі дорослий ставить завдання, і, міркуючи вголос, вирішує його.

- Спільне виконання завдання. Дорослий ставить завдання й разом з дитиною проговорює хід його рішення.

-Вербалізація самостійного виконання завдання. Дитина самостійно формулює завдання, і, проговорюючи вголос рішення, самостійно заохочує себе («Я можу це зробити»; «Я впораюся»...) і оцінює досягнутий результат.

- «Сховане» виконання завдання. Дитина вирішує поставлене завдання, проговорюючи рішення «про себе» (вирішує завдання у внутрішньому плані).

3. Методики формування поведінки.

«Шейпинг». Методика застосовується для поетапного моделювання складної поведінки, яка не була раніше властиво людині. Складається ланцюжок послідовних кроків, оволодіння якими приводить до кінцевої мети — засвоєнню нової програми поведінки. У цьому ланцюжку найбільш важливим є перший елемент, який повинен бути чітко диференційований, а критерії оцінки його досягнення повинні бути гранично ясними.

«Зчеплення». Бажаний поведінковий стереотип розглядається як ланцюг окремих поведінкових актів, при цьому кінцевий результат кожного акту є стимулом, що запускають наступний поведінковий акт. Формування бажаної поведінки починається з формування й закріплення останнього поведінкового акту, що перебуває ближче всього до кінця ланцюга, до мети.

«Федінг» (загасання) — це поступове зменшення величини підкріплювальних стимулів. При досить сформованому стереотипі поведінки клієнт повинен реагувати на мінімальне підкріплення колишнім чином. «Федінг» широко застосовується в роботі зі страхами. Один з варіантів методики полягає в тому, що в якості стимулів на початку використовуються слайди із зображенням страхаючого об'єкта або страхаючої ситуації. Відразу слідом за пред'явленням стимульних слайдів клієнтові демонструють слайди, що викликають заспокоєння

4. Методики, засновані на принципах позитивного й негативного підкріплення.

«Позитивне підкріплення». Поведінку людини направляють й формують підкріплювальні стимули, які можуть бути безумовними й придбаними

Аналіз конкретного випадку, наприклад появи в дитини реакцій істеричного типу, дозволяє виявити ситуації, у яких відбувається посилення або частішання таких реакцій. Як правило, це ситуації, у яких дитина виявляється в центрі уваги. Спостереження за поведінкою дитини дозволяє оцінити значення інших підкріплювальних стимулів.

«Контроль стимулу». Методика переслідує мету навчити клієнта:

1. Ідентифікувати стимули в реальній ситуації й виявляти умови, що збільшують підкріплення небажаної поведінки, і уникати їх. Наприклад, установлення зв'язку різних ситуацій з їжею (з метою контролю над вагою) з наступним виключенням цих стимулів, тобто їжа тільки в певному місці й у певний час.

2. Зміцнювати стимули, пов'язані з бажаною поведінкою. Наприклад, складання списку продуктів і блюд, що мають низьку калорійність, і научування клієнта певним правилам використання списку.

3. Маніпулювати періодом депривації, не доводячи його до рівня втрати контролю.

«Угашение». Методика служить рішенню завдання зміни небажаної поведінки й заснована на принципі зникнення позитивно підкріплюваної реакції.

«Оцінка відповідей». Методику називають також методикою «штрафів». Суть її зводиться до зменшення числа позитивних підкріплень за небажану поведінку. Програма складається таким чином, щоб зменшення певних позитивних підкріплень (а в методиці використовується тільки позитивне підкріплення) не могло бути легко замінене іншими позитивними підкріпленнями.

«Насичення». Методика заснована на тому, що навіть позитивно підкріплювана поведінка має тенденцію до самовиснаження, якщо воно триває протягом тривалого часу (а позитивне підкріплення втрачає свою силу).

«Покарання». Методика полягає у використанні негативного (аверсивного) стимулу відразу за реакцією, яку необхідно вгасити - у випадках антисоціальної поведінки або шкідливих для організму звичок (паління, алкоголізм, обжерливість).

У якості окремих методів корекції поведінки у дітей, заснованих на негативнім підкріпленні, використовують наступні:

«Тайм-аут» — видалення із класу або групи, при якому дитина з поведінкою, що відхиляється, втрачає можливості одержувати позитивне підкріплення, пов'язане із груповою діяльністю. Прийом видалення ефективний в корекції агресивної деструктивної поведінки.

«Гіперкорекція» — ефективний прийом для корекції поведінки дітей і дорослих, що порушують інституціональні норми. Сутність його в тому, щоб індивід спочатку й негайно відновив зруйнований їм порядок речей, приніс вибачення у зв'язку зі своєю неадекватною поведінкою, а потім прийняв на себе додаткові обов'язки по збереженню середовища проживання

Метод систематичної десенсибілізації розроблений Вольпе — метод систематичного поступового зменшення сензитивності (чутливості) людини подіям, що викликають тривожність. Сама методика відносно проста: у людини, що перебуває в стані глибокої релаксації, викликається уявлення про ситуації, що приводять до виникнення страху. В уяві представляються різні ситуації: від самих легких - до важких, що викликають найбільший страх. Процедура закінчується, коли найдужчий стимул перестає викликати в пацієнта страх.

Метод повені полягає в тому, що клієнта спонукують виявитися в реальній ситуації, що викликає страх, перебувати в ній максимально довгий час і переконатися в тому, що можливі негативні наслідки (наприклад, смерть від серцевого приступу в клієнта з кардіофобією або відсутність непритомності в клієнта з агорафобією) відсутні. Для досягнення бажаного результату клієнт повинен перебувати в цій реальній ситуації як можна довше, частіше й випробовувати як можна більш сильний страх.

Імплозія — методика повені в уяві. Ціль імплозії — викликати інтенсивний страх в уяві, який приведе до зменшення страху в реальній ситуації. Помістивши, таким чином, клієнта в найгірше для нього умову, психолог намагається викликати в нього внутрішній вибух тривоги, до якої організм (після повторних зіткнень із ситуаціями, що викликають паніку) повинен звикнути аж до повного її зникнення.

Метод парадоксальної інтенції. Метод запропонований В. Франклом Одним з істотних факторів у виникненні неврозів В. Франкл уважав так звану випереджальну тривогу. Остання часто викликає саме ту ситуацію, яку побоюється клієнт. Іншим фактором виступає надмірне інтенсивне прагнення — інтенція здійснення, що утрудняє досягнення мети. Клієнтові пропонується припинити боротьбу із симптомом і замість цього навмисне викликати його й навіть намагатися підсилювати його.

2.

Мотивація має багатозначне трактування. Це усвідомлена потреба(Ковальов А.Г.), і предмет потреби(Леонтьев А.Н.), і ототожнення з потребою(Симонов П.В.)У західній психології схемі аналізу мотивації включена в реактивну схему: стимул - організм-реакція.

Хайнц Хекхаузен визначає мотив - "як бажаний цільовий стан у рамках відношення индивид- середовище"

Відмінність мотиву від мотивації в тому, що інтенсивність актуальної мотивації складається з інтенсивності лате-нтного мотиву і інтенсивності ситуаційних детермінант мотивації. Якщо ситуація стандартизована і є відносно однаковою для усіх випробовуваних, то індивідуальні відмінності в рівні мотивації в нейтральній ситуації береться за індекс сили латентного мотиву. Потреби конкретизуються в мотивах і реалізуються через них. У функціона-льному плані - рух від потреби до мотиву - цей рух від можливості до дійсності, від загального до конкретного, від потенційного - до актуального.

У 1938 році - американський психолог Генрі Мюррей створив Тест тематичної апперцепції.

матеріал складають - 31 таблиця: 30 чорно-білих і одна порожня - на якій обстежуваний може уявити будь-яку картину. В ході експерименту пред'являються 20 картин, що відбираються залежно від статі і віку. Дослідження проводиться в два етапи по 10 картин.

Пропонується придумати невелику історію про те, що привело до ситуації, що відбувається нині, про що думають, що відчувають дійових осіб, чим ситуація закінчиться.

Аналіз:1. Знаходження героя, з яким обстежуваний ідентифікує себе2. Визначення найважливіших характерис-тик героя - почуттів, бажань, прагнень, потреб, тиск середовища

3. порівняльна оцінка сил, витікаючих від героя і сил, що виходять з середовища, - поєднання цих сил визначається як тема - до чого прагнути; що не усвідомлюється; що здійснює; що випробовує; яким бачить майбу-тнє

Книга Макклелланда Д. І Аткінсона Дж. "Мотив досягнення" - це результат 30 літніх досліджень авторів в області мотивації досягнення. Ними був використаний метод Тематичної апперцепції, який виявився чутливим до експе-риментальної активації і дозволив оцінювати відносно стійкі і генералізовані індивідуальні відмінності в силі мотивів.

Метод виміру мотивації досягнення грунтується на двох ідеях:

1. ідея Фрейда про функцію сновидінь і механізм проекції - дозволяють визначати особливості мотивації на основі аналізу продуктів уяви 2. мотиви можуть бути експериментально активовані і їх інтенсивність можна контролювати через маніпуляцію ситуацією стимуляції(харчовий дериват різної тривалості - виявив, в продуктах уяви добре відбивається динаміка мотивації)

Експериментальна процедура була побудована так, що створювалося 6 різних ситуацій для активації різних рівнів в інтенсивності мотивації досягнення(наприклад при випробуванні спраги поруч розташовували посудину з водою). Після виконання завдання в експериментальній ситуації - випробовувані брали участь в груповому тісті ТАТ - оповідання на основі 4 картинок - пред'являлися в течії 20 сек. Складали оповідання, керуючись питаннями:

1.Що тут відбувається? Хто ці люди?2.Що привело до цієї ситуації? Що сталося перед цим?3.Про що думають люди? Чого вони бажають?4.Що станеться далі? Час складання розповіді - 4 хвилини - по 1 хвилині на кожне питання. Методом контент -анализа - вимірювався мотив досягнення. Критерії: Характер орієнтації на досягнен-ня; Потреба в досягненні; Інструментальна активність; Позитивне передбачення мети; Внутрішні перешкоди; Зовнішня перешкода; Позитивний емоційний стан; Тема досягнення.

3.

Соціально-психологічна робота з персоналом, його оцінка й засновані на них добір, розміщення й атестація є найбільш важливими й соціально значимими темами для психологів, що працюють в області індустріальної (організаційної) соціальної психології.

Добір і розміщення персоналу. Формування резерву на

висування.

Для переміщення працівників і фахівців у зв'язку з вимогами організації, для висування людей на керівну посаду, як із претендентів усередині організації, так і поза неї, можливі два варіанти добору персоналу — первинний і вторинний. Первинний добір персоналу - це укомплектування наявних вакантних посад шляхом вільного наймання працівників. Вторинний добір полягає у формуванні резерву керівних кадрів, а також у доборі кандидатів для заміщення вакантних посад із числа працюючих в організації. Часте рішення таких завдань зв'язується за часом з атестацією, що дозволяє помітно скоротити витрати. Однак нерідко поточні кадрові справи вимагають проведення оцінки поза формальними строками атестації.

Основний принцип, використовуваний при оцінці ділових, професійних і особистих якостей фахівців, стосується взаємозв'язку між характеристиками особистості людини і її діяльністю: діяльність формує професійно значимі якості особистості, вивчення й оцінка яких дозволяють зробити висновок про можливості реалізації професійного потенціалу людини й ефективності її діяльності в цій сфері. Тому з метою оцінки насамперед повинна бути створена модель особистості фахівця, визначений перелік еталонних (професійно важливих) якостей, необхідних для успішного здійснення даної діяльності.

Для того щоб оцінка персоналу в будь-якій області була обґрунтованою й повною, представимо алгоритм комплексної оцінки.

Ціль оцінки, основні завдання - навіщо оцінюємо?

Об'єкт оцінки - кого оцінюємо?

Методи оцінки - яким способом оцінюємо?

Суб'єкт оцінки -хто оцінює?

Час, місце, порядок проведення оцінки - де і яким чином оцінюємо?

Результат оцінки - що є кінцевою метою оцінки?

Атестація персоналу, добір, розміщення, висування в резерв, оцінка нових співробітників, прогноз просування працівників по службовим сходам, підвищення на посаді, зміну заробітної плати й інші цілі.

Керівники різних рівнів, персонал середньої ланки, виконавці, адміністративні працівники, виробничники, що служать різної спеціалізації.

Кількісні, якісні, комбіновані. Перевага віддається комплексу методів.

Експерти («знизу», «зверху», на рівні посадової категорії); групова оцінка особистості; самооцінка ділових особистісних і професійних якостей; оцінка параметрів особистості психологом, соціологом.

Проведення оцінки; наявність спеціальна підготовленого приміщення; групова або індивідуальна робота; обробка результатів: вручну або на комп'ютері.

Наведення результатів у вигляді психограмм, призначених для керівництва організації, атестаційної комісії й для самого оцінюваного; складання психологічних характеристик і рекомендацій.

Тестове завдання: 2)

Дата добавления: 2015-05-07