Тестове завдання. 1. Аналітична психологія К

Теоретичні питання

1. Аналітична психологія К. Г. Юнга. Структура особистості за К. Г. Юнгом.

2. Групи та лідерство в організаціях. Комунікативні зв’язки.

3. Взаємозв’язок відчуттів та сприйняття. Основні властивості сприйняття.

Зазначте правильні, на вашу думку, відповіді:

Групове консультування припускає:

а). дискусії під керівництвом психолога

б). контакти зі членами групи на вербальному рівні

в). виявлення соціального маскування, до якого вдаються деякі учасники групи

г). всі відповіді вірні

д). всі відповіді невірні

1.

Структура психічного буття по Юнгу - включає дві фундаментальні сфери – свідомість і психічне несвідоме.

Юнг підрозділяє несвідоме на особистісне й колективне. Матеріалом для формування особистісного несвідомого стає минуле індивіда. Колективне несвідоме, є результатом досвіду, загального для всіх людей, включає й матеріал наших предків. Це джерело наших самих захоплюючих ідей і досвіду.

Одним із самих важких понять Юнга є архетип. Архетипи — це наслідувані схильності відповідати світу певними способами. Вони є споконвічними образами, спогадами про інстинктивні енергії колективного несвідомого.

Кожна з головних рис особистості за Юнгом є архетипом. Ці структури включають его, персону, тінь, аніму (у чоловіків), анімус (у жінок) і самість.

Структура особистості по Юнгу.

1. Его є центром свідомості й одним з головних архетипів особистості. Его забезпечує почуття сталості й напрямку свідомому життя. Воно противиться порушенню цілісності свідомості й намагається переконати нас, що ми повинні завжди свідомо планувати й аналізувати наш досвід. В Его немає несвідомих елементів, тільки свідомість містить у собі виведене з особистого досвіду.

2. Персона є зовнішнім проявом того, що ми пред'являємо миру. Це характер, який ми вважаємо прийнятним; через нього ми взаємодіємо з іншими. Особистість містить у собі наші соціальні ролі, одяг, який ми носимо, наші індивідуальні способи виражати себе. Его прагне ідентифікуватися з персоною. Цей процес є основним в особистісному розвитку.

3. Тінь — це архетипічная форма, що складається з матеріалу, подавленого свідомістю; її зміст включає ті тенденції, бажання, спогади й досвіди, які відтинаються людиною як несумісні з персоною й суперечні соціальним стандартам і ідеалам. Тінь містить у собі всі негативні тенденції, які людей прагне відкинути, включаючи тварини інстинкти, а також нерозвинені позитивні й негативні риси. Чим сильніше стає наша персона, тим більше ми ідентифікуємося з нею й тим більше відкидаємо інші частини самих себе.

4. Анімус (аніма) розглядається Юнгом як окрема особистість. Коли анімус (аніма) і його вплив на людину усвідомлені, анімус бере на себе роль сполучного ланки між свідомістю й несвідомим, поки останнє поступово не інтегрується в самість. Поки наша аніма або анімус неусвідомлені, не прийняті як частина нашої самості, ми будемо прагнути проектувати їх на людей протилежної статті.

5. Самість — найбільш важливий і важкий для розуміння архетип. Юнг назвав самість головним архетипом, архетипом психологічного ладу й цілісності особистості. Самість — архетип центрування. Ця єдність свідомості й несвідомого, яке втілює гармонію й баланс різних протилежних елементів психіки. Самість визначає функціонування цілісної психіки методом інтеграції.

Его є центром свідомості, важливою структурою психіки. Эго знаходить зв'язок із самостью в результаті довгої, важкої роботи розуміння й прийняття несвідомих процесів.

2.

Система організаційного спілкування — це сукупність каналів спілкування, що зв'язують елементи організаційної структури. Така система призначена для збору, передачі й обробки інформації. Обробка інформації включає такі процеси, як аналіз, тиражування, зберігання й відновлення інформації. Інформація, що виходить від керівництва, використовується для контролю й координації внутрішньої діяльності організації з метою досягнення її адаптації до зовнішнього середовища.

У системі організаційного спілкування розрізняють кілька потоків – висхідн, сходить і горизонтальний. Кожний з них виконує специфічну функцію в організації.

Спадний інформаційний потік. Комунікативний потік, що рухається від верхнього рівня в групі або в організації до більш низького рівня, є спадним. Найбільш характерним прикладом такого комунікативного потоку є спілкування начальника зі своїми безпосередніми підлеглими. Цей потік спілкування виконує функції передачі наказів, вказівок і інструкцій, а також мотивування й оцінки співробітників.

Висхідний інформаційний потік. Висхідна інформація в організаціях рухається від більш низького до більш високого рівня. Основна функція висхідного потоку спілкування полягає в одержанні керівництвом інформації про діяльність і настрої персоналу на низових рівнях. Цей потік може включати: звіти про виконання робіт, пропозиції, рекомендації, думки, скарги й прохання про підтримку й допомоги.

Горизонтальні інформаційні потоки. Спілкування на горизонтальному рівні – це обмін інформацією між людьми, які перебувають на одних ієрархічних щаблях. Структура горизонтального спілкування тісно пов'язана з виробничими процесами усередині організації. Основна функція горизонтального спілкування полягає в координації й рішенні поточних завдань.

Мережа спілкування впливає й на організаційну діяльність, і на організаційні процеси (наприклад, на лідерство), і на організаційний клімат (наприклад, задоволеність спілкуванням).

У ранніх дослідженнях організаційного спілкування акцент ставився на порівнянні централізованих і децентралізованих мереж

Централізована мережа — це мережа, у якій спілкування серед членів групи обмежено декількома каналами, і основний потік інформації проходить через ключову позицію в мережі

У децентралізованій мережі для всіх членів групи доступно більша кількість інформаційних каналів, і ніхто не має переважного доступу або монополії на інформацію

Перехресно-кільцева мережа спілкування є найбільш децентралізованої, тому що дозволяє кожному члену групи безпосередньо спілкуватися з усіма іншими співробітниками.

3.

У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття.

Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.

Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі.

На основі інформації, яка надходить через органи чуттів, формуються образи предметів і явищ. Процес формування цих образів називається сприйманням, або перцепцією. Окремі відчуття при цьому впорядковуються і об’єднуються в цілісні образи предметів і явищ, які завжди мають певне змістовне значення. Таким чином, сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, а являє собою якісно новий рівень чуттєвого пізнання і тісно пов’язане з мисленням.

Формування перцептивного образу проходить стадійно і включає виявлення об’єкта на фоні, розпізнавання об’єкта серед інших та виділення суттєвих ознак об’єкта і віднесення його до певного класу. Тривалість цих стадій залежить від складності діючих сигналів.

Сприймання залежить від минулого досвіду людини, змісту її психічної діяльності. Ця особливість сприймання називається аперцепцією. Це означає, що за умови неповних, неоднозначних або суперечливих даних людина інтерпретує їх відповідно до наявних у неї системи образів, знань, потреб, мотивів, емоційного стану, змісту і завдань трудової діяльності.

Специфіка сприймання відображається в системі його властивостей, основними з яких є цілісність, структурність, осмисленість, предметність, констант­ність, аперцепція.

Цілісність сприймання. Результат сприймання - цілісний образ предмета, ситуації, події, процесу. Здат­ність до цілісного сприймання не є вродженою, вона формується і вдосконалюється у процесі діяльності. Спочатку маніпулятивна діяльність, гра, а згодом і праця вимагають від людини приглядатися до предме­тів, знарядь, вивчати частини, щоб ефективніше вико­ристовувати їх у продуктивній діяльності. Цілісність образу виникає поступово на основі наявного досвіду, знань дитини.

Структурність сприймання. Людина сприймає абстраговану від відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. Якщо вона слухає мелодію, то почуті раніше звуки продовжують звучати в її мозку, навіть тоді, коли вона вже чує новий звук. Му­зичний твір вона сприймає загалом - останній звук не може бути основою для розуміння. У голові звучить цілісна структура мелодії з різноманітними взає­мозв'язками її елементів. Джерелом цілісності і струк­турності сприймання є особливості об'єктів і предметна діяльність людини.

Осмисленість сприймання. Процес сприймання ніколи не відбувається на елементарному рівні. Він зав­жди пов'язаний із вищим рівнем психічної діяльності, зо­крема мовою та мисленням. Людина не просто дивиться на предмети, а реєструє їхні ознаки, виокремлює суттє­ві, об'єднує їх. Образ завжди має певне смислове зна­чення. Свідомо сприймати предмет - означає назвати його, узагальнити в слові, схемі, моделі.

Предметність сприймання. Предмет, його вигляд сприймають відповідно до використання або за основни­ми властивостями. Цьому сприяє предметність сприй­мання, тобто пов'язаність відчуття та сприймання з реальними предметами і явищами навколишнього світу. Ця властивість сприймання відіграє суттєву роль у розвитку дитини. Наприклад, у ранньому віці вона відкриває існування речей, починає усвідомлювати їх значення у задоволенні її потреб. Відкриття предметно­сті світу викликає в дитини намагання оволодіти ним. Вона тягнеться до предметів, дістає, розглядає їх, мані­пулює ними. В іграх, малюванні, ліпленні та інших видах діяльності предметність сприймання забезпечує контроль його точності і повноти, спонукає до присто­сувальних дій, пошуку нових способів сприймання, щоб правильніше, об'єктивніше відобразити предмет.

Константність сприймання. Без цієї властивості сприймання в безупинно мінливих умовах перетворило­ся б на низку хаотичних зорових відчуттів, а людина не змогла б орієнтуватися у світі. Вона забезпечує відносну стабільність сприймання світу, відображаючи єдність предметів та умов їх існування. Процес перцептивної діяльності завжди зумовлюється завданнями суб'єкта. Намагаючись визначити спосіб створення картини, людина ігнорує її зміст, а зосереджується на тому, як покладені фарби, передано колорит часу, місця і людсь­ку неповторність.

Сторінка тексту видається білою незалежно від того, чим вона освітлена - місяцем чи настільною лампою. Віддалення від книжки чи наближення до неї не змінює сприймання її величини, хоч, за законами геометрії, величина зображення предмета на сітківці пропорційна до нього. Цю властивість людина виробляє у процесі предметної діяльності.

Константність проявляється у сприйманні освітле­ності, кольору, розміру, форми тощо.

Константність сприймання освітленості. Світ­лість об'єкта постійна, навіть коли змінюється освітле­ність. У глибокій тіні засніжена дорога сприймається як біла, а осяяний сонцем шматок вугілля - як чорний, хоч світло, відбите вугіллям, може бути значно інтенсивнішим, ніж світло, відбите снігом. Константність сприймання освітленості «не працює», коли об'єкт ціл­ком ізольований від інших об'єктів і поверхонь.

Константність сприймання кольору. Адекватне сприймання кольору має свої межі. Нерідко зміна освіт­лення зумовлює зміну кольору. Наприклад, тканина, яка при світлі люмінесцентної лампи була небесно-блакитною, на сонці виглядає зовсім по-іншому. Знаючи це, люди купують кольорові тканини, роздивившись їх за різного освітлення.

Константність сприймання розміру. Зміна від­стані до об'єкта в певних межах не спотворює враження. Сприймання розмірів об'єктів незмінними незалежно від відстані до них є наслідком константності сприйман­ня розміру. Однак вона не безмежна. Це стає помітним, коли об'єкт перебуває на дуже великій відстані від спо­стерігача або при спогляданні його з висоти.

Константність сприймання форми. Навіть за ра­дикальної зміни кута зору форма об'єкта теж може сприйматися як незмінна. Звичайна віконна рама чи двері здаються прямокутними незалежно від того, під яким кутом на них дивитися. Однак їх проекція на сітківці має прямокутну форму тільки тоді, коли вони розташовані прямо перед спостерігачем, й іншу форму - якщо розглядати їх під кутом. Нахилена кругла тарілка теж сприймається як кругла.

Аперцепція сприймання і перцептивні настанови. Сприймання не можна розглядати лише як утворення проекції стимулу на сітківці. Однієї сукупності зовніш­ніх візуальних подразників (патернів об'єктів, утворе­них лініями, точками і змінами освітлення) недостат­ньо для створення осмисленого, структурованого візу­ального світу. Сприймання залежить не тільки від подразника, а й від суб'єкта, що сприймає предмет, ситуацію. Сприймає не ізольоване око, вухо, а конкрет­на людина. У сприйманні завжди проявляються власти­вості особистості, її потреби, інтереси, бажання і почут­тя. На нього впливають досвід, спогади, очікування та оточення, чим зумовлена готовність певним чином реа­гувати на візуальне стимулювання.

Залежність сприймання від минулого досвіду, змі­сту психічного життя людини, індивідуальних особли­востей її особистості називають аперцепцією (лат. ad - до і perceptio - сприймання).

Сприймання дощу, морозу, вітру, часу залежить від настрою, віку, статі, сили, досвіду тощо. На основі до­свіду людина висуває гіпотези про особливості об'єкта, осмислює його. Сприймаючи світ, вона використовує спеціальні одиниці (конструкти, перцепти).

Залежить сприймання від професії, освіти, статі: математики звертають увагу насамперед на кількість, величину, структуру предметів та явищ; музиканти - на назву, оцінку, емоційне ставлення, гармонію. Із цими особливостями пов'язані перцептивні настанови - готовність у певний спосіб сприймати світ, що є наслід­ком досвіду і контексту сприймання. За допомогою опрацювання інформації перцептивна настанова залу­чає до участі в сприйманні гіпотези і досвід, необхідні для вироблення його генеральних стратегій.

Формують перцептивну настанову контекст та очі­кування. Вона полегшує осмислене сприймання в неоп­тимальних умовах, наприклад коли об'єкт перебуває в тіні чи погано помітний на фоні інших об'єктів. Як пра­вило, в реальних умовах об'єкти представлені нечітко, неповно. Нерідко очікування, що ґрунтуються на попе­редньому досвіді людини, є умовою осмисленої інтер­претації та результативного сприймання того, що «є насправді».

Виокремлюють стійку аперцепцію, що залежить від властивостей особистості (освіти, світогляду), і тимча­сову аперцепцію, яка проявляється ситуативно, залеж­но від тимчасових станів (настрою, настанови тощо).

У кожної людини властивості сприймання індивіду­альні і визначають характеристики соціально-перцептивної системи.

Тестове завданя: г)

Білет № 15

Дата добавления: 2015-05-07