Тестове завдання. 2. Типологія міжособистісної взаємодії

Теоретичні питання

1. Теорії П. Барда, П. В. Сімонова. Співвідношення понять «емоції» та «почуття».

2. Типологія міжособистісної взаємодії. Психологічні засоби впливу в процесі спілкування.

3. Раціонально-емотивна терапія А. Елліса.

Зазначте правильні, на вашу думку, відповіді:

Спосіб, яким виконується дія в певних умовах називається:

1. Навичка

2. Операція

3. Реакція

4. Рух

5. Рефлекс

6. Усі відповіді вірні

7. Усі відповіді невірні

1.

У таламічній теорії Кенона-Барда роль центральної ланки емоційних переживань відводиться таламусу. При сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку надходять у таламус. У таламусі відбувається їхній поділ: одна частина надходить у кору великих півкуль, де виникає суб'єктивне переживання емоції, а друга - у гіпоталамус, що відповідає за вегетативні зміни в організмі. Таким чином, у цій теорії суб'єктивне переживання емоцій виділене як самостійна ланка і пов'язане з діяльністю кори великих півкуль головного мозку.

Теорія В. Кеннона - П. Барда. Теорію Джемса-Ланге різко критикував і фізіолог В. Кеннон. Зокрема, при виключенні в експерименті всіх фізіологічних виявів (при розсіченні нервових шляхів між внутрішніми органами й корою головного мозку) суб´єктивне переживання все одно зберігалося. Фізіологічні ж зрушення відбуваються при багатьох емоціях як вторинне пристосувальне явище, наприклад, для мобілізації резервних можливостей організму під час небезпеки й породжуваного нею страху або як форма розрядки виниклої в центральній нервовій системі напруги.

В. Кеннон зазначав дві обставини. По-перше, фізіологічні порушення, які виникають при різних емоціях, бувають досить схожими й не відображають їхньої якісної своєрідності. По-друге, ці фізіологічні зміни розгортаються повільно, водночас, як емоційні переживання виникають швидко, тобто передують фізіологічній реакції. Він показав також, що штучно зумовлені фізіологічні зміни, характерні для певних сильних емоцій, не завжди спричиняють очікувану емоційну поведінку. На думку У. Кеннона, емоції виникають внаслідок специфічної реакції центральної нервової системи й зокрема - таламуса.

У пізніших дослідженнях П. Барда було показано, що емоційні переживання й фізіологічні порушення, які їх супроводжують, виникають майже одночасно.

Інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова. Оригінальну гіпотезу про причини появи емоцій висунув П.В. Симонов. Він вважає, що емоції виникають внаслідок нестачі чи надлишку відомостей, необхідних для задоволення потреби. Ступінь емоційної напруги визначається, за П.В. Симоновим, силою потреби й величиною дефіциту прагматичної інформації, необхідної для досягнення мети. Це він подав у вигляді «формули емоцій»:

Е = - П (Ін-Іс),

де Е - емоція; П - потреба; Ін - інформація, необхідна для задоволення потреби; Іс - інформація, яку має суб´єкт на момент виникнення потреби.

Із цієї формули випливає, що емоція виникає лише за наявності потреби. Немає потреби, немає й емоції, тому що добуток Е= 0 (Ін - Іс) теж дорівнюватиме нулю. Не буде емоції і в тому разі, якщо потреба є, а (Ін - Іс) = 0, тобто якщо людина володіє необхідною для задоволення потреби інформацією (Іс = Ін). Важливість різниці (Ін - Іс) П.В. Симонов обґрунтовує тим, що на її підставі будується імовірнісний прогноз задоволення потреби. Ця формула дала Симонову підставу говорити про те, що «завдяки емоціям забезпечується парадоксальна на перший погляд оцінка міри незнання».

У нормальній ситуації людина орієнтує свою поведінку на сигнали високоймовірних подій (тобто на те, що в минулому частіше траплялося). Завдяки цьому її поведінка здебільшого буває адекватною і зумовлює досягнення мети. В умовах повної визначеності мети можна досягти і без допомоги емоцій.

Однак у невизначених ситуаціях, коли людина не має точних відомостей для того, щоб організувати свою поведінку для задоволення потреби, потрібна інша тактика реагування на сигнали. Негативні емоції, як пише Симонов, і виникають у разі браку відомостей, необхідних для досягнення мети, що в житті трапляється найчастіше. Наприклад, емоція страху й тривога розвиваються, якщо бракує відомостей, необхідних для захисту, тобто при низькій ймовірності уникнення небажаного впливу, а фрустрація - при низькій ймовірності досягнення бажаної мети.

Емоції сприяють пошуку нової інформації за рахунок підвищення чутливості аналізаторів (органів відчуттів), а це, у свою чергу, зумовлює реагування на розширений діапазон зовнішніх сигналів і поліпшує видобування інформації з пам´яті. Внаслідок цього під час розв´язання завдання може бути використано малоймовірні або випадкові асоціації, які в спокійному стані не розглядалися б. Отже, підвищуються шанси досягнення мети. Хоча реагування на розширене коло сигналів, корисність яких ще невідома, є надлишковим і незакономірним, воно запобігає пропуску дійсно важливого сигналу, ігнорування якого може коштувати життя. Якщо під впливом негативної емоції людина або тварина прагнутимуть до якнайшвидшого задоволення потреби, яка зумовила цю емоцію, то з позитивною емоцією все набагато складніше. Оскільки ліквідація потреби неминуче призводить до зникнення позитивної емоції, «гедонічний принцип» («закон максимізації») спонукає людину і тварину перешкоджати відсутності потреби, шукати умови її підтримки й поновлення. Відзначаючи розбіжності між позитивними й негативними емоціями. П. Симонов зазначає, що поведінка живих істот спрямована до мінімізації впливів, здатних викликати негативні емоції, і до максимізації позитивних емоційних станів. Але мінімізація має межу у вигляді нуля, спокою, гомеостазу, а для максимізації, вважає він, такої межі немає, тому що теоретично вона становить собою нескінченність. Ця обставина, вважає Симонов, відразу ж виключає позитивні емоції зі сфери застосування теорії «редукції драйву».

Серйозній критиці теорію П.В. Симонова піддав Б.І. Додонов. Він справедливо зазначає, що у «формулі емоцій» її автор дає низку тлумачень, які не збігаються, й насамперед тому, що він вільно користується такими поняттями, як «інформація», «прогноз», «імовірність», запозиченими з кібернетики. Це призвело до перекручування розуміння їхньої суті й пов´язаних із ними закономірностей.

На думку Є.П. Ільїна, слабкість цієї позиції щодо виникнення емоцій, особливо позитивних, видно неозброєним оком. «Формула емоцій» не лише не має тих переваг, які зазначив Симонов, а й суперечить здоровому глузду й реально спостережуваним фактам.

Насамперед зупинимося на положенні: якщо немає потреби - немає й емоції. Із цим важко сперечатися, якщо йдеться про вихідну відсутність потреби. Однак відсутність потреби й зникнення потреби при її задоволенні, тобто досягненні мети - психологічно різні ситуації. Особливо це стосується соціальних потреб. Одна річ - первинна відсутність потреби, а звідси - і відсутність процесу мотивації, наявності мети. Немає їх, немає приводу й для виникнення емоції. Інша річ, коли в результаті потреби, що була наявною, і мотиваційного процесу, який розгорнувся, досягають обумовленої ними мети. У цьому разі задоволення виникає внаслідок усунення потреби, а не її відсутності.

Усупереч твердженням Симонова люди відчувають радість і при очікуваному успіху, тобто при задоволенні своїх потреб (бажань). А це означає, що головне у виникненні емоцій - не брак або надлишок інформації, якою володіє людина, і навіть не наявність потреби, а значущість її задоволення для суб´єкта. У деяких випадках наявність соціальної потреби (необхідності щось робити) і відсутність для цього можливостей не лише не спричинить негативну емоцію, а викличе позитивну емоцію. Досить згадати, як радіють школярі, коли через хворобу вчителя зривається урок. І зовсім інакше поставилися б школярі до зриву уроку в тому разі, якби йшлося про консультації до майбутнього іспиту.

Низка непорозумінь виникає з приводу «надлишкової інформації». Навіщо вона потрібна, якщо для задоволення потреби достатня Іс, якій дорівнює Ін? Чому шахіст повинен радіти тільки в тому разі, якщо в нього є кілька варіантів постановки мата; хіба він не може радіти тільки одному шляху досягнення мети, який знайде?

Але й у розумінні формули як структурної моделі, яка показує внутрішню організацію емоцій, Симонов знову не точний. З одного боку він стверджує, що емоції й потреби - це різні феномени. З іншого - називаючи свою формулу структурною, він таким чином включає потреби (та й інформацію теж) у структуру емоції.

Враховуючи односпрямованість функціональної залежності емоцій від потреби й прогнозу, з формули не випливає й протилежне її твердження, що емоції підсилюють потребу. Е. Ільїн вважає, що емоція виникає не для посилення потреби, а для посилення активності мотиваційного процесу і спонукання, спрямованого на задоволення потреби. Б.І. Додонов правильно помітив, що у «формулі емоцій», виходячи з міркувань Симонова, варто було б П (потребу) замінити на М (мотив).

З формули повинно також виходити, що потреба впливає на прогнозування (оцінку) ймовірності досягнення мети. І хіба не сам автор стверджує, що прогноз залежить від різниці (Ін - Іс), тобто від інформації, а не потреби? Викликає сумнів і твердження автора, що «для величезної безлічі емоцій характерне прогнозування ймовірності досягнення мети (задоволення потреби) на неусвідомлюваному рівні».

Найбільш чітко поділ емоцій і почуттів дано А. Н. Леонтьєвим. Він відзначає, що емоція має ситуативний характер, тобто висловлює оцінне ставлення до існуючої або можливої в майбутньому ситуації, а також до своєї діяльності в ситуації. Почуття ж має яскраво виражений предметний характер, це стійке емоційне ставлення.

Емоції і почуття можуть не збігатися і навіть суперечити один одному (наприклад, глибоко кохана людина може в певній ситуації викликати минущу емоцію невдоволення і навіть гнів).

Емоції не завжди усвідомлюються, а почуття, навпроти, зовнішньо дуже помітні. Емоції в більшій мірі пов’язані з областю несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості. Емоції короткочасні, а почуття тривалі, і відображають стійке ставлення до будь-яких конкретних об’єктів.

Почуття виражаються через певні емоції залежно від того, в якій ситуації опиняється об’єкт, до якого даний людина відчуває почуття.

Таким чином, прямої відповідності між почуттями та емоціями немає: одна і та ж емоція може виражати різні почуття, і одне й те ж почуття може виражатися в різних емоціях. Не проявляючи зовні емоції, людина приховує від інших і свої почуття.

2.

Спілкування(за Г.М.Андреєвою) - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людь-ми, породжуваний потребами в спільній діяльності і обмін, що включає, інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття, і розуміння іншої людини. Інтерактивна сторона спілкування - це умовний термін, що озна-чає характеристику тих компонентів спілкування, які связанны зі взаємодією людей, з безпосередньою організаці-єю їх спільної діяльності

.Міжособова взаємодія - інструментально-технологічна сторона спілкування; взаємні дії учасників спілкування, спрямовані на співвідношення цілей кожної із сторін і організацію їх досягнення в процесі спілкування.

Структура будь-якої соціальної ситуації включає в якості необхідних наступні елементи:

1.ролі учасників взаємодії, тобто набір приписів, що стосується того, як людина повинна поводитися, якщо він зайняв фіксовану позицію серед людей, відносно якої вже склалися нормативні представлення;

2.набір і порядок дій(чи сценарні послідовності); 3.правила і норми, що регулюють взаємодію і характер стосунків учасників соціальної ситуації.

Характеристики конкретної ситуації, в якій протікає спілкування цих людей, накладають значні обмеження на їх поведінку, почуття і навіть бажання. В той же час зниження ступеня їх свободи є умовою встановлення і підтримки міжособового контакту, робить можливим в перспективі міжособове спілкування.

Міжособова взаємодія може бути розглянута як процес конструювання, формулювання міжособового просто-ру.Воно припускає:

a. вибір позиції у відношенні до іншого, прибудову до позицій один одного, "перевірку їх на міцність";

b.чітке визначення просторових і тимчасових меж ситуації взаємодії, за межами яких вибрана позиція стає недо-речною; c.оформлення зайнятої позиції за допомогою використання вербальних і невербальних засобів ко-мунікації.

До основних механізмів, що забезпечують формування міжособового простору, відносяться:- взаєморозуміння;-координація;- узгодження намірів і інтересів сторін.

Залежно від міри особової залученості в перетворення стосунків виділяють три рівні спілкування:- соціально-рольовий(чи короткочасне соціально-ситуаційне спілкування);- діловий;- інтимно-особовий.

Одна з класифікацій видів міжособової взаємодії належить амер. психологові Эрику Берну. Виділені їм способи структуризації часу є способами організації міжособової взаємодії. Він пропонує розглядати шість форм соціаль-ної поведінки - чотири основні і два пограничні випадки:

1.На оному полюсі пограничний випадок - замкнутість, коли явна комунікація між людьми відсутня. Людина фізично є присутньою, але психологічно - поза контактом, він нібито оповитий власними думками. 2.Ритуали - звичні, такі, що повторюються дії, не не сущі смислового навантаження: o-неформальний характер(вітання, вдяч-ності), o- офіційний(дипломатичний етикет)Мета цього типу спілкування - можливість провести годину спільно, але не зближуючись.

3.Проведення часу - напівритуальні розмови про проблеми і події, відомих всемЦель цього типу спілкування - частково соціальний відбір, коли людина шукає нові корисні знайомства. 4.Спільна діяльність - взаємодія між людьми на роботі, метою є ефективне виконання поставленого завдання. 5. Ігри - найбільш складний тип спілкування, оскільки в іграх кожна сторона неусвідомлено намагається досягти переваги над іншою і отримати винагороду. Особливість ігор - прихована мотивація їх учасників. 6. Близькість - другий пограничний випадок. Двосторонню близькістю можна визначити як вільне від ігор спілкування, що припускає тепле зацікавлене відно-шення між людьми, витягання вигоди, що виключає.

Види взаємодій: -кооперація - кооперативна взаємодія, означає координацію одиничних сил учасни-ків(впорядковування, комбінування, підсумовування цих сил), - конкуренція - найбільш яскрава її форма- конфлікт, який має два різновиди: а) деструктивний б) продуктивний.

Взаємодія як організація спільної діяльності. Конкретним зміст різних форм спільної діяльності являється певне співвідношення індивідуальних " вкладів", які робляться учасниками. Виділяють три можливі форми, або моделі:

1.коли кожен учасник робить свою частину загальної роботи незалежно від інших - "спільно-індивідуальна діяль-ність"; 2.коли загальне завдання виконується послідовно кожним учасником - "спільно-послідовна діяль-ність"(конвеєр);3.коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими - "спільно-взаємодіюча діяльність"; Від міри розуміння партнерами один одного залежить успішність стратегії і тактики спільних дій.

Психологічний вплив - це вплив на психічний стан, почуття, думки й вчинки інших людей за допомогою психологічних засобів: вербальних (словесних), паралінгвістичних або невербальних (несловесних).

Коли ми говоримо про вплив, те звичайно маємо на увазі передачу інформації, для того, щоб змінити думку або поведінку індивіда (групи осіб). При цьому дані індивіди розташовують більш ніж однієї альтернативою в якості відповідної реакції.

Найважливіший аспект влади (це стосується й міжособистісних відносин) полягає в тому, що вона є функцією залежності.

Так, чим більше індивід Б залежить від індивіда А, тем більшою владою має А над Б.

Здатність людини зменшувати невизначеність ситуації для своєї групи також збільшує його домінування й індивідуальну потенційну владу. От чому інші працівники приховують інформацію або огортають свої дії покривом таємності.

Звичайно виділяють три процеси, завдяки яким люди виявляються під тим або іншим впливом. Це:

1. поступливість

2. ідентифікація

3. інтерналізація.

Те саме поведінка може бути похідною кожного із цих процесів або ж їх комбінації. Допустимо, ви говорите іншій людині, щоб вона щось зробила, і той це робить. Поведінка даної людини може бути наслідком його поступливості, ідентифікації або інтерналізації. Розглянемо ці процеси.

Поступливість виникає з:

• страху покарання - людина (іноді неусвідомлювано) прикидає про себе, у що їй обійдеться невиконання даної вимоги або наказу, яка може бути «ціна» неслухняності.

• бажання одержати винагороду

Індивід додержується будь-якого наказу, але сам, можливо, випробовує почуття обурення, або, навпаки, почуття покірності.

Ідентифікація відзначається тоді, коли одна людина виявляється під впливом іншої людини внаслідок привабливості останнього.

Цей інший може викликати в першого симпатію або надавати щось, до чого перший прагне, наприклад, значну позицію, положення в суспільстві.

У соціальній психології звичайно під ідентифікацією розуміють ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою осіб.

Усвідомлювано або неусвідомлювано індивід приписує собі певні властивості іншої особи або групи.

Багато лідерів, у тому числі політичні діячі, часто впливають на інших людей саме тому, що ті ідентифікують себе із цими лідерами.

Інтерналізація здійснюється тоді, коли хтось (часто офіційний або неофіційний лідер) має достатню компетентність, щоб користуватися довірою інших людей.

У такому випадку люди рахують, що пропозиції даної особи є для них найкращим курсом дій.

Її думки й оцінки вважаються надійними, що заслуговують довіри.

Підсумок процесу інтерналізації полягає в тому, що вимоги, висловлювані цією авторитетною людиною, беззастережно ухвалюються іншою особою й стають її власними вимогами до себе самої.

3.

Сутність моделі психотерапії, розробленої Альбертом Еллісом, багато в чому визначається словом "раціональність", значення якого залежить від того, з чим його зіставляють і чому протиставляють: думкам (античність), вірі і догмі (середньовіччя), забобонам (Ренесанс), досвіду (сенсуалізм XIX ст.). Раціональність (ірраціональність) будь-якого знання, думки, уявлення перевіряють лише після появи сумнівів. А. Елліс трактує раціональність як природне (наївне) знання про дійсність, щось безсумнівне, замислитись над яким навіть не можливо. Очевидне він прирівнює до безсумнівного, простежуючи у складі внутрішнього досвіду особистості утворення, в яких вбачаються фундаментальні характеристики світу, і демонструючи, як їх можна поставити під сумнів,

У тріаді "раціональне - емпіричне - ірраціональне" А. Бек акцентує увагу радше на двох перших її складниках, А. Елліс - на двох останніх. Обидва науковці схильні розглядати будь-яку людину, що розв'язує свою проблему, як ученого-дослідника, який недостатньо усвідомлює власні методи і можливості. Якість мислення визначає комфортність існування: люди бувають нещасні від того, що неправильно думають, уявляють певні речі, обставини, властивості.

Раціонально-емотивна терапія (PET) - психотерапевтична школа, основною метою якої є корекція ірраціональних думок та упереджень І спричинених ними негативних емоційних переживань.

Когнітивна психотерапія ґрунтується на припущенні про те, що депресія та інші види неврозу є наслідками ірраціонального і нереалістичного мислення. Почуття і поведінка людини істотно залежать від її думок, переконань та умовиводів - усього, що А. Бек і А. Елліс називають когніціями (когнітивними змінними). Судження і думки класифікують на групи: описові (дескриптивні); оцінні, причинно-наслідкові (каузативні); приписові (прескриптивні). Усі вони пов'язані між собою, утворюючи систему правил, жити за якими - означає неминуче бути нещасним. Типовий перелік таких "правил невротика" навів А. Бек:

1) щоб бути щасливим, я маю досягти успіху в усіх своїх спробах і починаннях;

2) щоб відчувати себе щасливим, мене мають любити (приймати, захоплюватися) всі і завжди:

3) якщо я припускаюся помилки - значить я дурень;

4) якщо я не досяг вершини, то зазнав краху;

5) як чудово бути популярним, відомим, багатим; як жахливо бути звичайною, посередньою людиною;

6) моя цінність як особи визначається тим, що думають про мене інші люди;

7) я не можу жити без любові. Якщо мій чоловік (дружина, дитина, коханець, начальник) мене не люблять, я ні на що не здатен, я нікчема;

8) якщо хтось зі мною не погоджується, він мене не любить.

Систему таких правил побудовано на ніким не перевірених узагальненнях. Вони тотальні ("всі", "завжди", "нічого"), зобов'язують і примушують. Для людини, що перебуває в такій ситуації, речі та події нічого не варті - справжні почуття викликають лише думки та оцінки; людина відчуває те, що думає з приводу сприйнятого. При цьому переконання і думки можуть навіть суперечити одне одному, а людина - відчувати себе нещасною.

Дата добавления: 2015-05-07