Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України. з них зустрічаються пізніші; в Київському «Синопсису».Це, зокрема, стосується найбільшої частини - першої,в якій розповідається про

з них зустрічаються пізніші; в Київському «Синопсису». Це, зокрема, стосується найбільшої частини - першої, в якій розповідається про

стародавній період Русі. Ту г вміщена легенда про римського кесаря, який іііби'ю розподілив перед смсрпо своє царство серед чотирьох бр.іпв і одному з них - Прусу дав землі над Віслою в напрямку Прибалтики. Зроблено натяк на поширену в свій час легенду про походження русів від племені прусів. По'іім йде оповідання про варягів, яких автор виводи гь з Варгії «землиці у панстві Саксонського князівства, між волоською і французькою землями».

В кіпці йде мова про чакликання слов'янами трьох братів варягів з південних берегів Баліійською моря, а не з Скандинавії. З ними поглядами перегукуються ломоносівські концепції про походження Русі.

Дальший рочді;і містить у собі перелік подій з історії Кисііа від літописного переказу про його заснування аж до битви на Калпі. Ця стаття закінчується легендою, яка ймовірно, запозичена з народних переказів про вигадане вбивство Б.гтия угорським королем Владиславом,

Центральна часгина літопису с переліком подій з історії і Іівденноі Русі і Литви від 1240 р. до 60-х років XVI ст. і початку XVII століття. Кінцеві записи належать сучасникові подій кінця XVI і початку XVII століття Богданові Ьалиці. Цікавим ч кінцевих.іапнсів є. оповідання про польсько-шведську інтевенцію на початку XVII ст.. про появу і дії самозванців, як ставлеників польських магнатів. Закінчується літопис оповіданням про часи діяльності гетьмана Петра Конашевича-

Сагайдачного.

Мова Київського літопису, як і багатьох інших літературних та історичних пам'яток, блнзг.чп ло Нііродпої української, яку тоді часто називали посполитою мовою. За мішнию однакою і с'шлем українські літописні пам'ятки XIV - XVI століть далеко відійшли від старовинних руських літописів XI XIII отоліті, у пік супі місцевих українських очнак. Вони для нас служаїь не лише джерелами і пам'яткіїми ісгорюі рафії, а й є яскравим свідченням мовного та взагалі національно-культурного

розвитку українського народу -

• Мемуари XVI - першої полоняни ХУТТ століть. Певне значення для іпзнаннн минулого України, зокрема історії козацтва, займають мемуари XVI і першої половини Х VII століті я. Вони великою мірою доповнюють тогочасні літописи і хроніки, а також дають уявлення

(«•тічіїїчні знання в українських землях ХТУ - пер. пол. XVII ст. 75

поо ідейно-політичні й історичні погляди їх авторів- Приватні мемуарні таниси і хроніки ми відносимо до особливого, властивого лише Їм жанру іітератУри, « якому відображено історичні події через ряд побічних ідейних полііичннх, класових і станових позицій, на яких стояли тогочасні свідки подій, переважно урядові особи Литви і Польщі, різного поіу дипломатичні посланники та інші особи, що не були істориками по своєму чанятгю, Якщо мемуари як Історичне джерело чііс'ю поступаються фактичною вірої ідністю в порівнянні з літописами і хроніками, не кажучи вже про архівні матеріали, то вони виграють тим, що повніше відгворюють живі і рі інобічні картини народного, суспільно-політичного і державного життя, воєнних нодіїі тощо. Пам'ятки подібною роду дають змогу читачеві зрозуміти рівень суспільних відносин людей, ставлення станів або їх представників до певних подій, розвиток тогочасної культури і ощо.

З історії України XVI — XVII століть є значна кількість мемуарів, написаних переважно іно-іемцямп або місцевими освіченими особами польською і лл пінською мовами і надрукованих у різних даишхвп.іііпнях часто недоступних для сучасного читача. Наприкінці XIX ст. редакція журналу «Киевская старина» зробила спробу надрукувати найважливіші з них у перекладі на російську' мову. В результаті були опубліковані великі уривки з творів деяких мемуаристів під редакції ю професора Киіиськош університегу В.Б.Антоновича.

До першого випуску ввійшли мемуари Михалона Литвина, написані в середині Х VI сг.Михалон -і|елаіннізованеім"я«Мнхайло», як воно тоді вживалося на всій Русі, а Литвин - назва народу, з якого вийшов автор, гоб'ю він належав до ли'швської народносіі. Прізвище його залишилось для нас невідомим У мемуарних творах Михалона Литвина знайшли відображення життя і побут татар, жителів Литви (литовців, білорусів і укр.нннж) та московіпян, як називали в Литві, Юльщі і в західноєвропейських країнах великоросів. Записи Литвина являють собою велику скарбницю свідчень про внутрішні соціально-"(ономі.пн і політичні відносини, про побут і нрави, становище шляхти "еніріїв'я народу у Великому князівстві Литовському. Погляди ^ Хіілона Литвина на історію, його сві'югляд у б;натьох иііпадках "аютьс',; з поглядами його сучасника, ідеолога російського Дсржавства і публіциста Івана Пересвєтова. В багатьох випадках

76___Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Михаяон Литвин навіть ідеалізує нрави і звичаї татар та самодержавний лад часів Іиана IV, щоб сприяти зміцненню королівської влади в польсько-

лито вс ьк ій д ер жав і.

Як відомо, після смерті Сігізмунда І в 1573 р. на сеймі в Варшаві польським королем був обраний брат французького короля Карпа IX Генріх Валуа. Для ознайомлення з краєм, який мав прийняти французький принц, доручено було французу Клезу де Вижеііеру написати доношдну іапискузелеменіамнноказу історичного минулого Польщі, Литви, України і Білорусії, В мемуарах Блеза де Виженера ми знаходимо свідчення про минуле і сучасне тігї частин й Східної Європи, якою володіла Польща, а найбільше про і аличину, Волинь і Поділля у відношенні до яких у XVI ст. постійно вживається назва «Україна». В мемуарах де Пнженсра подано коро'ікі іс'юричні нариси українських земель ч давні', часів до середини XVI ст. Туї же мем^арисі описав ряд епізодів з історії боротьби Південної Русі, Литви і Польщі з татарами.

До 70-х років XVI ст. відносяться мемуарні записи польського шляхтича, протестантського письменника, що присвя гив себе вивченню історії. Леопарда Іородеці.коі'о під назвою «Описання війни Івонії, господаря Волоського». В оповіданні Городецького Гіде мова про події, що розгорталися в суміжних з Україною землях, в князівс'і вах Молдавії іВалахіЇ.проїхборотьбуз іуркамн і участь у цііі боротьбі українського

ідольського народів.

Однією з найцікавішик пам'яток мему арію-історичної літератури кінця XVI ст. є щоденник диплома га германського їм пера юра Рудольфа II Еріха Лясоти, що виконував ряд важливих дипломатичних місій в роки царювання Федора Інановича, а також в Польщі й Україні після

смерті короля С іефана Ьаторія.

Між 1588 і 1594 рр. Лясота перебував в Україні. В 1594 р. він виконував дипломатичне доручення, зміст якого зафіксовано к його щоденнику. Ця частина щоденника для іс'юрії України становигь найбільший інтерес-Па початку 1594р. Рудольф II доручив Лясоті Їхати в Запорізьку Січ з тим, щоб умовити коіаків сі аги па імперську службу з метою боротьби проти турків. Лясота здійснив цю подорож, але місія Його не досягла поставленої мети: запоріжці про'їнгом цілого літа зволікали переговори різними туманними обіцянками і нарешті відмовилися.

ігторичні іііання в українських землях XIV -пер. пол. ХУП ст. 77

Щоденник Еріха Лясоти є важливим джерелом для вивчення історії козацтва, зокрема перших років утворення і героїчної діяльності Ч-іпорпькоЇ Січі. З точки зору історіографії він є пам'яткою, в якій відображені думки іноземців про Україну, її суспільні відносини та народ.

Переїзджаючи через Львів, Е.Лясота записує: «Львів - столиця Червоної Р\'си. В місті с єпископська ка'іедра, вос'відство, кастелянія (з.і.юга фортеці) і староство; маг два замки: один у місті, інший поза місгом на високій горі, звідки відкриває і ься вигляд на декілька миль. В цьому місті багата торгівля: її ведуть переважно вірмени, які тут поселилися і мають прекрасну церкву, де і провадять богослуження за звичаями свого обряду».

Про Кам'янець на Поділлі автор пише: «В місті є єпископська катедра. воєвідство, кастелянія і староство, і лежить іміно в місцевосте, сильно укріпленій самою природою, з яким не може дорівнятись ніяке інше місто в Польщі; стам замок, з'єднаний з містом за посередництвом високого мосту».

Про Прилуки зауважує: «Прилуки, велике, нове укріплене місто з замком; а ньому е чотири тисячі домів над річкою Десницею... Місто є оточене прекрасними, прос'юрими і родючими літами і пасониськами, серед котрих розташовані поодинокі маленькі дивні будинки -іі стрільницями, куди ховаються селяни, заскочені з нечевя татарами, і обороняються під них; тому кожний селянин, йдучи на працю в поле, завжди ма<. з собою рушницю на плечах і шаблю або тесак при боці: бо вони дуже часто е в небезпеці перед іагарами і майже ніколи не буваю і ь в безпеці під них».

І Іро Київ Е.Лясота каже. що колись він був «славною столицею і самостійним князівством.,- Він великий і сильно укріплений, був давніше прикрашений силою прекрасних церков і будинків, як громадських, так і пригати";.., Особливо славний прекрасний і величавий собор св. Софії, котрому нема рівного по величині і котрий будований цісарем Володимиром за зразком катедри св. Софії а Царгороді. Під цей час церква хоч і збереглася, але перебуває в великому ^недбанні; горішні склепіння ЇЇ, особливо всередині, прикрашені '•'"^аікою, долівкавистелена гарним кольороним камінням; на горі і алсрія ^оо хори, котрих поруччя від одної кольош-і до другої складаються з УЦі.іьних плит блакитного каміння з прозорою (ажурною) різьбою...

Коцур В.П., Коцур А.П, Історіографія історії України

Далі з хорів виходять по шрубованих сходах на вежочку, в котрій Володимир, за переказами, мав звичай скликати Раду; це легке, ясне приміщення, котре має назву «столиці Володимира».

Про Зологоверху Михайлівську церкиу чніаємо: «Це прекрасна будова, в середині котрої є округла баня, дах котрої позолочений, всередині теж прикрашена мозаїкою, а підлога виложена маленькими кольоровими камінчиками».

В цілому про Київ Е.Лясота відзначає: «Там, де видніють руїни і деколисьстояломісто.всучасну добу майже зовсім нема будинків, або 'їх дуже мало, а сучасне місто побудоііаие внизу в долині, на правому березі Дніпра, воно •іайма'"доси'[ь великий простір, тому що майже при кожному домі є садок. В ньому багато церков, вони майже усі деревляні, лише однакамняна- стоїть на площі. Там с також катедра каї олицького єпископа, але соборна церква.іовсі.м їанедбаиа, деревляна- Тут жнють також вірмени, зрештою, не особливо заможні; вони також мають свою церкву. Замок с-юїть високо. н;і окремій горі і займає великий простір;

він також не мурований, а деревляний, оим;ианий їлииою». З гаким самим захопленням і признанням пише Лясота про Печорський монастир і «прекрасну муровану церкву в ній».

3 опису свого перебування у Запорізькій Січі виходить, що запорізька старшина була добре ознайомлена зі всіма європейськими особливостями дипломатичних зносин і не раз дивувала Лясоїу своєю чемністю та добірною вихованістю. І Ірнбувши до Запорізької Січі, що була на осфові Ьа^авлук на Чортомлицькім диіпровищі, Лясота пише, що запорізька с-іаршина зустріла його з почестями, навмисне для того вислана на чусіріч; при тім на славу посла стріляли з гарма'і. «Ранком (дня 19 червня) вождь (Запорізький гетьман Богдан Микошннський) прийшов до нас з візиток» разом з кількома старшинами, а потім приймав у себе. Після обіду кони вислухали московського посла...Але перед тим заки його вислуха'іи, їх цождь прислав нам < кола прохання, щоби авдієнція, яку вони дали московському послові раніш, ніж нам, не була приводом до непорозуміння, бо їм добре відомо, иіо його цісарська величнісгь стоїть вище усіх європейських королів і що тому Йоі о послів треба було би вислухати першими. Але тому, що вони передбачають, навігь почасти переконались в тому, що москаль хоче висловиїи свої міркування відносно вербування військових сил, тому вони вважають

Дата добавления: 2015-05-26