Умови розвитку культури

Театр

Кобзарі, бандуристита інші музиканти користувалися великою пошаною не тільки серед трудового народу. Їх запрошували в панські садиби і в палаци великих феодалів. Популяризували вони українську музику і за межами України. Так, в кін. XIV — XVI ст. багато українських музикантів знаходилося при дворі польських королів у Кракові.

Формування історичної пісні відноситься до XV—XVI ст., але відомими є пізніші варіанти цього виду пісень. Історичні пісні за своїм змістом і ідейною

спрямованістю мають багато загального з думами. Проте форми художнього виразу тут дещо інші — вони мають строфну будову з мелодією, часто співучою, протяжною, такою, що повторюється з незначними варіантними змінами у всіх куплетах.

Переважна більшість пісенних жанрів відноситься до хорової музики, в якій століттями складалися і розвивалися традиції багатоголосого народного співу. Йому властиве вільне ведення голосів, зміна їх кількості, злиття в певні моменти в єдиний звук (унісон) з подальшою розбіжністю і т.п.

Жартівливі, гумористичні і жартівливо-танцювальні пісні своїм корінням пов’язані з творчістю скоморохів. Вони свідчать про здорове, оптимістичне сприйняття світу трудовим народом України. В той самий час у них віддзеркалилася соціальна нерівність і несправедливість, висміюються представники пануючого класу, духовенства, світська влада. Жартівливі пісні, що часто виконувалися з підтанцьовуванням, відрізняються чіткістю ритму і структури. Їх мелодії прості і жваві, характеризуються варіантною зміною основних мотивів наспіву, особливо за вокально-інструментального виконання.

Значного поширення в народному побуті набули танцювальні жанри інструментальної музики. Найбільшою популярністю серед них користувалися гопак і козачок. Вони стали відомі багатьом народам, їх мелодії були включені до цілого ряду західноєвропейських збірок органної і лютневої музики того часу. Існують відомості про те, що ці танці виконувалися навіть на весіллі польського короля Сигізмунда I з міланською герцогинею Боною Сфорца.

Народні ігри, відомі на Русі ще з давніх часів, впродовж XIII — першої половини XVI ст. збагачувались новими засобами сценічної виразності і поступово набули розвиненіших форм театрального видовища. Якщо в обрядах (весілля, похорони, свято Івана Купали і т.п.) існували тільки зачатки театральності, то в народних іграх, зокрема в трудових піснях, хороводах,

веснянках, гаївках, вже помітніші елементи народної драми, пантоміми, балету. Це сприяло перетворенню ігор на драматичні побутові сценки, на фарс або комедію.

Уявлення про народні ігри другої половини XIII — першої половини XVI ст. дають ті зразки, які зберігалися в народному побуті аж до недавнього часу і були описані в XIX — на початку XX століття.

У другіій половині XIII — першій половині XVI ст. набуло подальшого розвитку таке явище в історії театру східних слов’ян, як: вистави скоморохів — народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників. Скомороство виникло і розвинулося разом із народними святковими іграми і деякими обрядами задовго до об’єднання східнослов’янських племен в Давньоруську державу. Давньоруські письменники і літописці позначали народних лицедіїв словами ігрець, гудець,

свірець, сопільник, плясець, глумець, глумотворець, сміхотворець, спокусник та ін. З другої половини XIII ст. в письмових пам’ятках давньоруських авторів для їх позначення вживається слово скоморох. Етимологія цього слова дотепер не встановлена, хоча існує безліч наукових гіпотез.

Про існування на Русі скоморохів свідчать згадки про них в билинах київського циклу, зображення на фресках Софійського собору в Києві (XI ст.), на пластинчастих браслетах з Києва та інших міст, на срібній чаші з Чернігова (XII ст.), на мініатюрах Радзивилівського літопису (XV ст.).

Скоморохи поділялися на осілих і бродячих. Осілі виступали головним чином на ігрищах під час свят, на весіллях і т.п. Бродячі об’єднувалися в гурти і переходили з місця на місце, відвідуючи навіть далекі країни. Наприклад, видатний італійський поет Л. Аріосто в своїй поемі «Несамовитий Орландо», яку він писав протягом 1507—1532 рр., згадує про те, що «руські і литвини» (тобто росіяни, українці і білоруси) водили ведмедів по ярмарках.

Комічні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи розігрували просто неба на площах, посеред вулиць, на ярмарках, обходячись звичайними ширмами, за якими вони перевдягалися і гримувалися.

Джерелом мистецтва скоморохів була усна народна творчість. Вони були не тільки виконавцями, але й творцями усної поезії, музичного і танцювального фольклору. Народ любив скоморохів за те, що одержував естетичну насолоду від їх розважальних виступів, за демократичний зміст їх мистецтва.

Нерідко в гострій, сатиричній формі скоморохи висміювали церковників і світську знать. І сам зовнішній вигляд скоморохів, їх короткополий одяг (що вважалося тоді гріхом), маски під час виступів (церква боролася проти «масколудства» вже з XI ст.), «бісівська» поведінка викликали незадоволення духовних і світських феодалів.

До кінця XVII ст. внаслідок суспільних і побутових змін, що відбулися в містах і селах України, скоморохи втратили колишнє значення, а як явище культури скомороство зникає. Проте традиції синкретичного мистецтва скоморохів дожили до початку XX століття.

З прийняттям християнства в культурі України з’являються й елементи церковного театру. З небагатьох зразків релігійної драми, наявних у візантійському православному культі, в Київській Русі, а пізніше і в Україні був відомий до самого початку XX ст. один — «обмивання ніг». Зміст цього дійства ґрунтувався на євангельській розповіді про таємну вечерю, під час якої Христос омив ноги своїм учням. Розігрувалася ця сцена в страсний четвер свята Великодня посеред церкви. Роль Христа виконував архієрей, ролі апостолів — дванадцять священиків.

Як бачимо, в усіх жанрах художньої творчості український народ в кін. XIV — поч. XVI ст. досяг значних успіхів. Не зважаючи на важкі наслідки нашестя орд Батия, складність і суперечність умов історичного розвитку українських земель, в XIII — першій пол. XVI ст. почався процес становлення культури українського народу. Важливе значення для формування характеру культури

мала культурна спадщина Київської Русі. Вплив давньруських культурно-освітніх традицій позначався на рівні і характері освіти, в літературі, живописі, архітектурі. На українських землях переписувалися літературні пам’ятки створені в Київськїй Русі (літописи, ораторсько-проповідницькі твори), існувала перекладна література.

У мистецтві і літературі разом з традиційними елементами знаходять місце і нові, пов’язані з поширеним у той час у Європі гуманізмом Відродження.

У XV — першій половині XVI ст. на українські землі проникають ідеї гуманізму. Носіями цих ідей стали згодом відомі всьому світу поети, публіцисти, вчені — вихідці з України.

У живопису помітне прагнення до затвердження реалістичного погляду на природу, на місце людини в ній. Установлюються естетичні принципи, що сприяють зміцненню світських тенденцій в культурі. В живописі поглиблюється інтерес до духовного світу людини. Значно удосконалюються архітектурні прийоми.

Величезне значення для подальшого розвитку культури України мало книгодрукування, розпочате на східнослов’янських землях білоруським просвітителем Франциском Скориною.

Відмінні риси культури українського народу найчіткіше виявилися в усній народній творчості. Під впливом визвольної боротьби проти іноземного панування, проти турецько-татарських вторгнень народ створює сповнені високого патріотизму, любові до своєї батьківщини фольклорні твори — думи, історичні пісні. На народній основі розвивалися музика і театр.

Питання для самоконтролю:

1 Охарактеризуйте умови формування української культури протягом другої половини XIII — першої половини XVI століття.

2 Яким був рівень просвіти та книгописання у другій половині XIII — XIV столітті?

3 Дайте характеристику рівня освіти в українських землях протягом XV — першої половини XVI століття

4 Які перші друковані книги в Україні вам відомі?

5 Якими були основні мотиви народної творчості в українських землях протягом другої половини XIII — першої половини XVI століття?

6 Які жанри українського фольклору вам відомі?

7 Охарактеризуйте стан літописання в українських землях протягом другої половини XIII — першої половини XVI століття.

8 Які вам відомі жанри української літератури за період другої половини XIII — першої половини XVI століття?

9 Які характерні риси мало образотворче мистецтво часів другої половини XIII — першої половини XVI століття?

10 Які риси є характерними для українського іконопису другої половини XIII — першої половини XVI століття?

11 Якими були характерні риси мистецтва ілюстрації рукописів?

12 Які зміни відбулися в українській архітектурі впродовж другої половини XIII—XIV століття?

13 Які архітектурно-будівельні школи склалися в Україні протягом другої половини XIII — першої половини XVI століття?

14 Охарактеризуйте тенденції, які склалися в культовому будівництві в період другої половини XIII — першої половини XVI століття.

15 Охарактеризуйте тенденції, які склалися в музичній культурі впродовж XIII—XVI століть.

16 Охарактеризуйте тенденції, які склалися в театральному мистецтві впродовж XIII—XVI століть.

Тема 3 КУЛЬТУРА УКРАЇНИ (друга половина XVI – перша половина XVII століття.)

Дата добавления: 2015-05-26