Правовий звичай

Звичай – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом

тривалого часу. Він був основною формою регулювання поведінки в додержавному суспільстві за

умов родового ладу. Додержання звичаїв забезпечувалось засобами громадського впливу на

порушника. Звичай стає формою права з виникненням держави. Закони XII таблиць, прийняті в

450 р. до н. є., – найперше писане право і перший запис звичаїв (mores majorum – звичаї предків),

що існували ще за царів. Історію їх створення нам передає Помпоній у Дигестах (Д. 1.2.2-4).

Аналіз тексту Законів XII таблиць підтверджує, що це санкціоновані Римською державою звичаї.

В них зафіксовано пережитки первісного ладу, найпізніші традиції часів Рексів, а також результати

боротьби плебеїв з патриціями. Свою назву закони дістали тому, що були викарбувані на

дванадцяти мідних дошках. Закони XII таблиць мали величезний вплив на подальший розвиток

римського суспільства і права. Як зазначав Цицерон, «...для всякого, хто шукає основ і джерел

права, одна книжечка XII таблиць вагою свого авторитету і корисністю воістину переважає всі

бібліотеки філософів» (Про промовця. 1.44.195). Навіть якщо зробити поправку на пафос,

властивий Цицерону як промовцю, та пієтет, з яким римляни взагалі ставились до права, то не

можна не визнати, що з точки зору реальної організації суспільного життя та забезпечення

правопорядку у Стародавньому Римі ця оцінка є правдивою.

Звертаючись до змісту Законів XII таблиць, слід мати на увазі, що традиція відносить їх

складання колегією децемвірів лише до 451-450 р. до н. є. При цьому і джерело їхнього походження –

римські звичаї або запозичення у греків – залишається певною мірою спірним та неясним.

У зв'язку з цим варто згадати, що римська традиція посилено підтримувала міф про грецьке

походження цього акту, що знайшло відображення й у викладі Помпонієм історії їхнього

створення (Д. 1.2.2.1-9). Тому більш справедливою здається версія, згідно з якою такий міф виник в

той період, коли в Римі вже було модно наслідувати все грецьке й у пристойному товаристві всіляко

підкреслювалося значення грецької культури та її досягнень (до речі, Помпоній жив у II ст. н. є.,

тобто саме в цей період). За своїм характером і змістом Закони XII таблиць цілком відповідають

рівню розвитку власної римської культури в той період, і навряд чи варто було споряджати за ними

посольство в Грецію.

Природно, проведення кодифікації у ранній Республіці не припинило процесу створення

нових норм права. Можна вважати, що вони слугували своєрідною «точкою відліку» виникнення,

існування та розвитку писаного jus civile.

Отже, давній, пов'язаний з родовим ладом звичай замінюється писаним правом, що закріплює

приватну власність, рабовласництво та нерівноправність станів. Закони зафіксували правову

відмінність патриціїв і плебеїв, патронів і клієнтів, вільних і рабів, закріпили повноту батьківської

влади, регулювання відносин між подружжям, порядок опіки і спадкування. Разом з тим, важливим

завоюванням плебеїв були обмеження позичкового процента та деякі інші привілеї.

Пізніше римські юристи високо оцінили звичаї як джерело і форму права. Юліан писав, що

колишній укорінений звичай заслужено застосовується як закон, і це називається «правом, що

встановлено звичаями» (звичаєвим правом). Самі ж закони зв'язують нас лише и силу того, що вони

прийняті за рішенням народу. Однак і те, що народ схвалив, хоча й не записав, так само пов'язує

всіх. Оскільки не має значення, чи виголосив народ свою волю шляхом голосування, чи шляхом

справ і діянь (Д, 1.3.32.1). Павло зазначав: «Це право (звичаєве право. – Авт.) користується тим більшим

авторитетом, що доведено було відсутність необхідності надати йому письмової форми» (Д. 1.3.36).

водночас застосування звичаю мас бути обмеженим, застерігав Ульпіан: звичаю, що довго

застосовувався, слід додержуватися як права і закону в тих випадках, коли немає писаного (закону)

(Д. 1.3.33).

Звичаї довго зберігали своє значення форми права у Стародавньому Римі. Однак їх характер

починає змінюватися. З'явилися судові звичаї, судова практика. У період імперії звичаї стали засобом

скасування застарілих норм цивільного і квіритського права, розчищаючи місце для нових норм

права. В цьому полягає прогресивне значення звичаїв. Норми права звичаїв позначали термінами:

звичаєва практика (usus); звичаї, що склалися в практиці жерців (commentarii pontificum); звичаї, що склали-

ся в практиці магістратів (commentarii magistratuum). В імператорський період з'явився узагальнюючий

термін consuetude (звичай).

Проте, незважаючи на зміну характеру звичаїв, юридичну силу вони набували лише за

санкцією держави, таким чином перетворившись у державну волю.

Дата добавления: 2015-05-31