Злочинця до самогубства (примушування випити отруту, заколотися мечем тощо)

Види покарань

Штрафом.

Конкретний вид і спосіб застосування покарання встановлювалися або законом, що

передбачав той чи інший конкретний вид злочину, або правовою традицією, або суддівським

розсудом. При цьому враховувалися характер злочину, особа злочинця і загальні засади

покарання, вироблені римською правовою практикою. Головне місце відводилося покаранням,

якими злочинець тим чи іншим способом піддавався громадському осуду з боку рівних йому

громадян: позбавлення привілеїв, пов'язаних з належністю до римської громади; позбавлення

можливості надалі зазіхати на публічні інтереси і публічний правопорядок.

Перелік конкретних видів покарань виглядав таким чином:

1) страта (poena capitis). Цей вид покарань призначався або при особливій небезпеці для

римської громади через надзвичайну зухвалість злочину, або при зазіханні на священні підвалини

римського суспільства. Звичайним способом страти в епоху класичного Риму було відсічення

голови сокирою. Для військових чи у військових умовах знаряддям страти слугував меч, що

вважалося більш шляхетним способом.

Спеціальними видами страти були:

а) розпинання на хресті (у дохристиянські часи – для вільних громадян, що порушували

релігійні приписи і були засуджені понтифіками; у християнську добу – для рабів. З цього

загального правила були винятки – наприклад, хресна страта повсталих рабів тощо);

б) утоплення у мішку, кинутому у воду (за вбивство своїх родичів);

в) віддання на розтерзання диким звірам під час циркових вистав (це покарання вважалося

рівнозначним розпинанню на хресті);

г) замуровування у стіні (щодо жінок – жриць богині Вести або пізніше черниць за порушення

релігійних приписів чи норм суспільної моралі);

д) спалення;

є) скидання зі скелі.

Крім того, застосовувалися і так звані домашні види страти, що полягали у зобов'язанні

Сама процедура страти зазнавала змін. Спочатку винесення смертного вироку тягло його

негайне виконання. У період імперії традицією стало надавати відстрочку виконання вироку – від

30 днів до 1 року. Змінювалося і місце страти: спочатку вона відбувалася під відкритим небом,

пізніше виконання смертного вироку проходило, як правило, у місцях ув'язнення. Тіло злочинця у

поганські часи обов'язково видавали родичам для поховання, але з часом ця практика

припинилася;

2) позбавлення римського громадянства. Таке покарання застосовувалося за посадові

злочини, порушення моральних підвалин співжиття у суспільстві тощо. Позбавлення римського

громадянина status civitatis могло бути максимальним (злочинець повністю й остаточно

Дата добавления: 2015-05-31