Види карного процесу

Карному переслідуванню підлягали тільки правопорушення, які доктрина римського права

розглядала як такі, що стосуються «публічних справ». Низку досить небезпечних для суспільства

правопорушень (які у сучасних правових системах кваліфікуються як карні злочини – крадіжка

особистого майна, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) розглядали в Римі як делікти приватного

права і тому такі злочини підлягали приватному, а не карному судочинству. Можливість

застосування карно-процесуальних форм визначалася з урахуванням сукупності обставин: змісту

вчинених дій, суб'єкту злочину, наявності спеціальної підсудності, діапазону санкцій за делікт

тощо. Цим зумовлювався той чинник, що єдиної, універсальної і загальнообов'язкової форми

карного судочинства римська юстиція не виробила.

Поступово у Стародавньому Римі склалося кілька форм карного процесу:

1) публічний процес у справах, що підлягали одноосібній юрисдикції магістрати. Тут справа про

публічне правопорушення розглядалася одноосібно уповноваженою на це посадовою особою

(курульним магістратом), юрисдикція якого спиралася на повноваження в межах наданої йому

вищої влади. Цей процес застосовувався у разі спеціальних звинувачень, або у звинуваченнях

проти чітко визначених категорій осіб: при вчиненні військових злочинів вояками; при вчиненні

злочинів жінками-римлянками (якщо такі справи не належали до адміністративно-поліцейської

юрисдикції едила); при вчиненні злочинів проти іноземців і взагалі неримських громадян; при

вчиненні злочинів рабами тощо. При розгляді справ одноосібно магістратом порядок судочинства

не обмежувався формальними вимогами; фахівці-правознавці до участі у процесі не залучалися,

допускався тільки самозахист звинувачуваного;

2) публічний процес у справах, що підлягали юрисдикції магістрати за участю народних зборів як

обов'язкової апеляційної інстанції. Судове рішення, прийняте в результаті такого розгляду,

спиралося на верховну владу римського народу. Цей процес застосовувався при розгляді найбільш

тяжких публічних деліктів, вчинених римськими громадянами, надто тих, що передбачали у

вигляді покарання страту. Ця форма процесу вимагала додержання кількох обов'язкових стадій:

виклик до суду, аналіз обставин справи, вирок магістрату, звернення до народних зборів з

проханням визначити остаточність вироку, рішення народних зборів. При цьому всі стадії

процесу мали відбуватися з додержанням точно регламентованих формальних процедур. Пізніше

апеляцію до народу було замінено правом звернення з оскарженням вироку магістрата до

імператора як провідника держави;

3) процес у справах, що виникали із вчинення приватних деліктів. Відбувався він на різних етапах

розвитку римського права у різних формах: у вигляді легісакційного, формулярного, екс-

траординарного тощо провадження. Хоч у цьому разі мав місце, поряд з іншими, розгляд справ з

правопорушень, що тепер відносять до карних злочинів, і відповідно застосовувалися можливості

примусу з боку публічної влади, але у головних своїх рисах він не відрізнявся від розгляду інших

справ на основі положень приватного права;

4) процес у справах, що підлягали юрисдикції колегії присяжних суддів. Він провадився спеціально

створюваними колегіями присяжних суддів під головуванням магістрату (як правило претора).

Судове рішення спиралося на делеговані повноваження «представників римського народу». Цей

процес застосовувався для розгляду справ, які виникали із звинувачень магістратів у вчиненні

посадових правопорушень, злочинів проти публічного правопорядку, вчинених римськими

громадянами, тощо. У «класичну добу» цей вид процесу став найбільш поширеним, а згодом саме

з нього виник суд за участю присяжних з числа рівноправних громадян. Римська юриспруденція

розробила також деякі загальні норми процесу за участі присяжних: суд мав відбуватися там, де

присяжні можуть одержати повні відомості про обставини правопорушення; суддя (магістрат, що

головує) вирішує питання права, а присяжні вирішують питання факту, тобто сам злочин і

провина особи, що обвинувачується, зважуються присяжними, а норми права (визначені

магістратом, що головує у суді) тільки визначають правові наслідки рішення присяжних;

5)процес у справах, що підлягали одноосібній юрисдикції магістрата у провінції на підставі його

спеціальних повноважень, наданих йому щодо римських громадян та інших жителів провінції, що

не є римськими громадянами. Він зводився, як правило, до затвердження рішень і вироків органів

муніципального самоврядування.

І

Дата добавления: 2015-05-31