Соціальні характеристики особистості

Вищою характеристикою суспільних якостей людини є понят­тя «особистість», яке використовується для позначення індивіда в межах його соціальних характеристик. Засадничими чинниками, які сприяють перетворенню людини на особистість, є саме життя, діяльність та процес виховання. При цьому домінантного значен­ня для перетворення біологічного індивіда на соціально-інформативну особистість набуває діяльність (практика і праця). Тільки в діяльності, яка відповідає потребам та інтересам людини (суспільства), можна дістати оцінку своїй соціальній значущості, розкрити всі грані особистості.

Кожна особистість має велику кількість взаємозв'язаних суспіль­но значущих рис, до яких належать вроджені або набуті звички, спосіб мислення та поведінки. Серед них такі позитивні моральні якості, як гуманізм, людяність, чесність, совість, скромність, вели­кодушність тощо. До суспільно корисних якостей належать вольові

' У такому контексті діяльність стає сутністю людського існування. Діяльність — це цілісні, системні, послідовні дії, спрямовані на здобуття конкретного результату. Основ­ним різновидом діяльності є праця. Особливостями праці в сучасному світі є те, що во­на стає однією з найвищих соціальних цінностей. Праця в умовах відчуженості людини від засобів і результатів праці стає тягарем для людини і негативно впливає на особис­тість, і навпаки, праця, яка дає користь людині й суспільству, сприяє розвитку кращих людських якостей. Праця стала основою формування і розвитку людської свідомості, зробила людину особистістю. Завдяки активній праці людина виокремила себе з тварин­ного світу і створила високоорганізоване суспільство.

характеристики, рішучість, мужність, патріотизм тощо. Безперечно, окремим особам властиві і негативні (аморальні) якості, що засу­джуються суспільством. До таких належать егоїзм, нігілізм, гру­бість, користолюбство тощо. Зазначені якості є продуктом впливу суспільства та окремих людей на окрему особистість, а також ре­зультатом самовиховання. Суспільно значущі позитивні риси спри­яють прогресивному розвитку суспільства й особистості.

Особистість має певну структуру, головними елементами якої є потреби та інтереси.

Потреби — це основа діяльності людей, певний мотив до здійс­нення тих чи тих дій або вчинків. Відомо, що задоволення від реалі­зації матеріальних або духовних потреб є важливим компонентом людського щастя. У кожному суспільстві є певний перелік і рівень потреб з об'єктивною можливістю їх реалізації в суспільній практи­ці. Що більше суспільство може створювати умови для їх реалізації, то більше воно може називатися цивілізованим. Потреби є рушій­ною силою як розвитку суспільства, так і самої людини. До того ж заради реалізації потреб здійснюється людська діяльність.

Потреби поділяються на біологічні та суспільні (формуються су­спільством). Біологічні (природні) потреби орієнтують на збере­ження життя, харчування, розмноження тощо. До потреб, які фор­муються суспільством, належать духовні (прагнення збагатити і розвинути свій внутрішній світ, залучитися до цінностей культури), матеріальні (сприяють можливості досягти високого рівня матері­альних благ у житті), суспільні (дозволяють реалізувати професійні здібності та дістати адекватну оцінку з боку суспільства).

У процесі розвитку суспільства відбуваються як якісні, так і кількісні зміни у системі потреб. Наприклад, виникають нові пот­реби — в інформації, освіті тощо. Задоволення конкретних пот­реб породжує нові потреби, що є імпульсом для розвитку матері­ального та духовного виробництва, в межах якого є можливість задовольнити нові потреби.

Інтереси є конкретним виявом потреб, зацікавленість особис­тості в певній дії або вчинку. Поняття «потреби» охоплює більш широке коло явищ, ніж категорія «інтереси». Категорія «інтере­си» притаманна тільки людині. Інтереси, як і потреби, є рушій­ною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Інтереси роз­діляються за суб'єктом — на особисті (індивідуальні), групові, класові, суспільні, державні та інтереси всього людства, а також за сферами суспільного життя, за значенням тощо. Поділяються на матеріальні та духовні, нормальні і ненормальні, довгостроко­ві і короткострокові, спільні й антагоністичні та ін.

Співіснування ієрархій різноманітних потреб та інтересів має форму конфліктів, розв'язуючи які, суспільство розвивається. Суперечність між^ інтересами і потребами сприяє прогресу лише тоді, коли вона не антагоністична, своєчасно й адекватно вирішу­ється на рівні загальнолюдських цінностей. Цінність відображає соціальне і культурне значення матеріальних чи духовних явищ, предметів для задоволення потреб та інтересів людини (доклад­ніше про цінності йтиметься далі). Цінності та ціннісні орієнтації суспільства формують систему норм поведінки особистості.

Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має ви-конувати. Вони потрібні будь-якому суспільству, щоб підтриму­вати рівновагу, порядок, витісняти наявні в людини однобічні біологічні інстинкти способом залучення особистості до життя суспільства і соціалізації як особистості.

Існує кілька видів соціальних норм, кожна з яких має специ­фічний вплив на особу: норми моралі, що формують найзагаль-ніші варіанти діяльності й охоплюють велике коло суспільних відносин, визнаються всіма (більшою частиною суспільства). Го­ловним механізмом забезпечення моральних норм є сама людина (її совість) та суспільство, які можуть засудити порушника норм моралі. Групові норми регулюють поведінку людини у вузьких колективах, наприклад, товариських, релігійних тощо. Спеціальні (професійні) норми формують поведінку представників тих чи тих професій, наприклад, поведінку лікарів, учителів, правоохо­ронців тощо.

І, нарешті, важливою соціальною нормою стають норми пра­ва, що віддзеркалюють правову свідомість суспільства як сукуп­ність ідей, поглядів, уявлень; ставлення людей до правової сис­теми, законності, правопорядку та їх оцінки з погляду інтересів тієї чи тієї соціальної групи або суспільства загалом з метою сти­мулювання окремих дій або вчинків. Особливостями функціону­вання норм права є те, що вони формулюються і встановлюються спеціальними державними інститутами, є обов'язковими для ви­конання всіма членами суспільства, чітко формалізовані в пись­мових текстах, регулюють конкретне коло суспільних відносин, гарантуються з боку силових структур держави.

Потреби, інтереси, цінності, соціальні норми сприяють фор­муванню та існуванню життєвої позиції особистості. Життєва позиція особистості — це ставлення людини до навколишнього світу, ціннісна орієнтація, установка і готовність до здійснення певних дій і вчинків, форма і спосіб їх реалізації. У вузькому ро-

зумшні життєва позиція — це ставлення людини до навколиш­нього світу в її думках та вчинках.

Умовно виокремлюють активну і пасивну позиції. Пасивна життєва позиція виявляється у підкоренні довколишньому світу, об'єктивним обставинам. Таку форму часто називають конформі­змом. Є кілька різновидів конформізму: авторитарний конфор­мізм — людина у своїй поведінці орієнтується на поведінку і по­гляди окремої впливової й авторитетної особи. Груповий кон­формізм існує тоді, коли окрема людина, як і інші члени групи,' міцно тримається тих норм, які прийняті групою. Суспільний кон­формізм існує в тому разі, коли окрема особа підкоряється нор­мам суспільства — «живе як усі». Останній різновид конформіз­му існує зазвичай у тоталітарних державах.

Протилежним конформізму поняттям є поняття нонконформіз­му. Якщо перше поняття фіксує пасивну життєву позицію особи­стості, то друге — активну. Активна життєва позиція полягає в перетворенні довколишнього світу і контролі над ситуацією. Специфічними характеристиками активної життєвої позиції є ак­тивна самостійна поведінка стосовно до інших членів групи, але підкорення лідеру групи; підкорення нормам суспільства з праг­ненням керувати групою, колективом, бути лідером; ігнорування суспільних норм і активне прагнення знайти себе поза суспільст­вом, наприклад, в асоціальних групах тощо; несприйняття норм суспільства, прагнення самостійно або за допомогою інших змі­нювати довколишню дійсність. Наприклад, діяльність революці­онерів, терористів тощо.

Суспільство активно впливає на процеси виховання і розвит­ку особистості. Виховання — це залучення індивіда до соціаль­них норм, духовної культури, підготовка його до праці і май­бутнього життя. Виховання необхідно для того, щоб людина могла нормально виконувати необхідну і корисну діяльність. Крім того, виховання особи зменшує проблеми включення ін­дивіда в суперечливе суспільство, оптимізує його адаптацію, гармонізує суперечливі суб'єктно-суб'єктні процеси в самому суспільстві. Виховання здійснюють найрізноманітніші суб'єк­ти: родина, школа, армія, колектив, вищий навчальний заклад, суспільство загалом. Окремим вихователем може стати окрема людина — викладач у школі, авторитетний товариш, керівник, харизматичний лідер релігійної організації тощо. Величезну роль у вихованні особистості виконують засоби масової інфор­мації, а також досягнення масової культури (Інтернет, книги, виставки тощо).

Окрім загальної мети виховання є більш вузькі конкретні цілі, які ставляться як суспільством загалом, так і соціальними групами й окремими індивідами. Усі цілі так чи так взаємодіють між со­бою. До такща цілей належать: підготовка людини до самостійного життя (передати людині матеріальну та духовну культуру, конкре­тний досвід); активізувати і розвинути суспільно значущі якості особистості; нейтралізувати або знищити антисоціальні якості особи; навчити людину толерантної взаємодії з іншими людьми; навчити людину працювати на найвищому професійному рівні.

Усвідомлюючи себе як особистість, виокремлюючи себе з на­вколишнього середовища, людина замислюється над тим, для чо­го вона живе? Чи смертна вона? (проблема життя та смерті) У чому сенс її життя? Кожна людина виокремлює свій індивіду­альний сенс життя, але при цьому важливе значення мають цілі індивіда, що визначають характер його діяльності. Як уже зазна­чалося, цілі життя пов'язані насамперед з бажанням найповнішо­го задоволення матеріальних і духовних потреб, закладених при­родою в людині. Ці потреби є численними і багатогранними. Кожна людина вибирає лише ті потреби, які відповідають її інди­відуальним особливостям, і спрямовує свою діяльність на вирі­шення тих проблем, які вона сама визначає для себе як сенс жит­тя. Отже, немає єдиного сенсу життя для всіх людей. Кожна лю­дина завдяки своїм індивідуальним схильностям може мати кіль­ка індивідуальних цілей, які визначають сенс її життя.

Отже, філософське вчення про природу і сутність людини називається антропологія. Воно має місце майже в усіх су- часних філософських напрямах.

Людина є найвищим щаблем у розвитку живих організмів на Землі; як жива істота, має певні потреби та інтереси, що за­довольняються у процесі матеріального і духовного вироб­ництва на основі спілкування й активного перетворення на­вколишнього світу і самої себе.

Вищою характеристикою суспільних якостей людини є понят­тя «особистість», яке використовується для позначення інди­віда в межах його соціальних властивостей. До фундамента­льних рис особистості належать потреби та інтереси. Головними соціальними нормами, як вимоги до особистості, є норми моралі, права, групові, спеціальні (професійні) норми. Ставлення людини до навколишнього світу віддзеркалюється в понятті «життєва позиція особистості». Головними й різновида­ми сучасна філософія називає конформізм (пасивну життєву позицію) та нонконформізм (активну життєву позицію). Людина не може саморозвиватись, самовдосконалюватися без знання сенсу свого життя. Кожна людина вибирає лише

ті цілі, які відповідають її індивідуальності, які вона має мож­ливість самостійно досягнути і яких вона сама визначає для себе як сенс життя. Тому немає єдиного сенсу життя для всіх людей, кожна особистість може мати кілька індивідуальних цілей, які визначають сенс її життя.

Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте співвідношення понять «людина», «індивід», «інди­
відуальність» та «особистість».

2. У чому полягає відмінність ролі потреб та інтересів особистості
для її діяльності?

3. У чому полягає значення соціальних норм у житті особистості?

4. Що таке життєва позиція особистості?

5. Назвіть головні чинники виховання особистості.

6. У чому полягає сутність людини?

7. Що таке сенс життя людини?

8. Охарактеризуйте співвідношення необхідності та свободи людини.

9. Охарактеризуйте співвідношення свободи та відповідальності
людини.

рефератів

1. Людина, індивід, індивідуальність, особа — чим різняться ці по­
няття?

2. Людина: проблема співвідношення біологічного і соціального.

3. Соціальна сутність людини та її соціальна гідність.

4. Гуманізм, індивідуальність, колективізм.

5. Еволюція уявлень про людину у філософи.

6. Характеристика матеріальних і духовних потреб людини.

7. Необхідність, свобода та відповідальність у житті людини.

8. Людина та суспільство; проблеми виживання у сучасному світі. Лю­
дина — найвища цінність гуманного демократичного суспільства.

^Список рекомендованої літератури '

І.Аббаньяно Н. Зкзистенция как свобода // Вопр. философии. — 1992. — № 8.

2. Арсеньев А. С. Философские основьі понимания личноста. — М., 2001.

3. Бердяев Н. А. О назначений человека. — М., 1993.

4. Бердяев Н. А. Философия свободьі. Смьісл творчества. — М., 1989.

5. Бубер М. Проблеми человека: Два образа верьі. — М., 1995.

6. Бубер М.Яіл Тьі. — М., 1991.

7. Дюркгейм 3. Самоубийство: Социологический зтюд. — М., 1994.

8. Ильенков 3. В. Философия и культура. — М., 1991.

9. Ипьенков З.В. Что такое личность? — М., 1991.

10. Казначеев В. П., Спирин Е. А. Космопланетарньїй феномен челове­
ка. — М.

11. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство. — М.,
1990.

12. Касирер 3. Опьіт о человеке // Проблематика человека в Западной
философии. — М., 1988.

13. Маркузе Г. Одномерньїй человек. — М., 1994.

14. МаслоуА. Новьіе рубежи человеческой природьі. — М., 1999.

15. Мунье 3. Персонализм. — М., 1997.

16. Сегеда С. Основи антропології': Навч. посіб. — К., 1995.

17. Соловьев В. С. Личность и общество // Соловьев В. С. Оправдание до­
бра: Соч. в 2 т. — М., 1988. — Т.1.

18. Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1987.

19. Франк С. Л. Духовньїе основьі общества. — М., 1992.

20. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // Вопр. философии. —
1989. — № 2.

21. Хьелл Я, ЗиглерД. Теории личности. — СПб., 2000.

22. Человек как философская проблема. — М., 1991.

23. Человек: мьіслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и
бессмертии. XXI век. — М., 1995.

24. Шаронов В. В. Вопросьі социальной антропологии. — СПб., 1997.

25. Зто человек: Антология. — М., 1995.

цінності

(аксюлопчнии статус)

Схема 11

Аксіологія — розділ філософи, в якому вивчаються цінності

Пі.

і:

І_

Цінності — процеси, явища, предмети, які мають позитивну значимість і
| для людини і сприяють задоволенню п потреб та інтересів 1

СущнШь М ₍, _и,_кй цінностей і.

ЦІННІСНІ Ж щєнтаціЩ

Класифікація % цінностей

соціальний характер

За сферами

суспільного

життя

ВИЩІ ЦІННОСТІ

виникають у процесі

ДІЯЛЬНОСТІ

гносеологічна

мають

функціональне Г активізуюча

значення 8™™.___.—,—

------ __і---- _----. І варіативна І

світоглядна

особистісний зміст

матеріальні

соціально-політичні

духовні

І За суб 'єктами

—»■———— і індивідуальні

групові

Сенс 1 життя \

об'єктивний характер І

Норма

загальнолюдські

Дата добавления: 2015-05-26