Класифікація ІПП

Українських інформаційних фірм

Маркетинговий підхід у виробничій політиці

Класифікація ІПП

Тема 8. Виробнича політика інформаційної фірми

Загальна схема планування маркетингу

В залежності від обраної стратегії розвитку підприємства розробляється стратегія і тактика маркетингу і формуються заходи маркетингових програм.

Тактика маркетингу – реалізація задач підприємства на кожному ринку і по кожному продукту і послузі в конкретний період часу на основі стратегії маркетингу і оцінки поточної ринкової ситуації. При цьому проводиться постійне коригування задач у відповідності зі зміною кон"юнктурних та інших факторів.

Найбільш розповсюджені тактичні задачі:

· поширити номенклатуру інформаційних продуктів і послуг на основі уточнених даних про попит на них;

· посилити рекламну діяльність у зв'язку з падінням попиту на продукт;

· знизити ціни на продукти і послуги для стимулювання збуту;

· розширити асортимент сервісних послуг у споживачів інформаційних продуктів;

· збільшити частку ринку в зв'язку із скороченням обсягу продажів конкурентами;

· вдосконалити продукт або послугу у відповідності з вимогами конкретного ринку;

· здійснити заходи по стимулюванню персоналу, що займається торговельними угодами і збутом ІПП.

В цілому тактика маркетингу повинна забезпечити:

· сталий рівень прибутку;

· активну діяльність комунікаційних служб на ринку;

· швидке реагування на зміну ринкової ситуації;

· ініціативність співробітників підприємства;

· вживання відповідних заходів на дії конкурентів;

· коригування науково-технічної та виробничої діяльності підприємства у відповідності зі зміною вимог споживачів.

8.2. Життєвий цикл ІПП

8.3.Продуктові та технологічні інновації в інформаційній галузі

Класифікація інформаційних продуктів має динамічний характер. Раніше до неї не входили кінцеві продукти інформаційних структур, що займаються розробкою баз даних для продажу, постачанням інформаційно-пошукових систем та інше. Крім того, на структуру інформаційних продуктів активно впливає оновлення складу обчислювальної техніки, периферійного устаткування, засобів передачі інформації.

Удосконалення існуючого переліку інформаційних продуктів можна здійснити за рахунок освоєння нових видів інформаційно-обчислювальних робіт і послуг; розробки окремих актуальних завдань, пов'язаних із соціальною сферою (пенсійне забезпечення, працевлаштування, екологія, приватизація та інше); адаптація розробок, впроваджених в інших організаціях; опрацювання та впровадження нових стандартів, технічних умов, нових технологій.

8.2. Життєвий цикл ІПП

При проектуванні нового продукту інформаційна структура повинна забезпечити оптимальне поєднання переваг швидкого виходу на ринок з низькими темпами морального старіння.

Життєвий цикл будь-якого інформаційного продукту повинен бути прив'язаний до конкретного ринку або навіть окремого сегменту, бо попит на один і той самий продукт на різних ринках буде різним через нерівномірність розвитку потреб, вимог, традицій, побуту і т. ін. Інформаційна структура повинна бути зацікавлена у подовженні життєвого циклу продукту в сфері споживання для зміцнення у споживача позитивного уявлення про виробника, який може здійснювати сервісне обслуговування, операції щодо його вдосконалення та інше, що дозволить йому одержувати додаткові доходи.

Система післяпродажного обслуговування та супроводу ІПП набуває вирішального значення в конкурентній боротьбі однотипних продуктів. Сервісне обслуговування повинно передбачати:

· надійність постачань;

· технічні інструкції;

· ремонт устаткування, коригування програм і актуалізацію БД;

· надання знижок;

· простоту вступу в контакт.

Сервісне обслуговування стало закономірним, усвідомленим підприємцями, етапом ЖЦ продукту, оскільки продовжує його.

У самому загальному вигляді модель ЖЦ продукту може бути описана трьома послідовними фазами.

Перша фаза – розробка стратегії автоматизації, що виконується замовником спільно з її майбутніми користувачами та консультантами, може бути досить тривалою. Для достатньо великих проектів може бути об"явлений тендер для розробників.

Друга фаза – власно створення ІС та її впровадження – може бути побудована по-різному в залежності від прийнятої моделі життєвого циклу. Головну роль протягом цієї фази відіграє організація-розробник.

Третя фаза - перехід системи після впровадження у повне розпорядження замовника або організації-користувача, інтереси якої він представляє, а розробник здійснює супроводження системи. У процесі супроводу розробник усуває всі помилки, виявлені після впровадження, здійснює адаптацію ІС з урахуванням умов експлуатації, що змінилися, за вимогою замовника доопрацьовує її з метою підвищення якості функціонування. Правильно організований супровід значною мірою дозволяє уповільнити моральне старіння програмного забезпечення ІС, термін служби якого може в два-три рази перевищувати строк морального старіння ЕОМ.

Існуючі моделі життєвого циклу відрізняються структурою і конкретним змістом фаз створення і впровадження АС. Найбільш поширені моделі ЖЦП:

· каскадна модель;

· спіральна модель;

· метод швидкого прототипу;

· метод послідовного нарощування функцій;

· модель, заснована на повторному використанні компонентів;

· модель, заснована на автоматизованому синтезі програм.

Каскадна модель характеризується чіткою впорядкованістю стадій створення і впровадження АС:

· визначення вимог;

· розробка технічного завдання;

· планування розробки;

· проектування;

· реалізація;

· збирання системи;

· супроводження;

· уточнення вимог.

Перевага каскадної моделі в її детермінованості і чіткій регламентованості. Це важливо при розробці складних проектів, в яких необхідна узгоджена участь декількох організацій, що представляють замовника, розробників і користувачів. Її слабкою стороною є те, що від затвердження технічного завдання до впровадження готового продукту проходить дуже багато часу. Існує ризик, що до цього часу реальні потреби користувача можуть змінитися і тому не будуть повністю задоволені. Крім того, можливі ситуації, коли реальні потреби залишилися незмінними, але були неправильно або недостатньо повно усвідомлені користувачами при розробці технічного завдання; їх дійсне розуміння наступає лише після введення системи в експлуатацію, коли вже пізно вносити серйозні зміни.

Спіральна модель життєвого циклу передбачає багаторазове проходження одних і тих самих стадій розробки, поки створений продукт не буде задовольняти замовника. Ця модель має ітераційний характер, властивий процесу створення таких складних штучних об'єктів, якими є програмні засоби. На кожній ітерації створюють діючий прототип, який піддають критичній оцінці. На заключній ітерації прототип приймають за остаточний варіант системи.

Спіральна модель, вільна від недоліків каскадної моделі, оскільки на кожному витку спіралі вимоги, які змінилися, враховані при розробці чергового прототипу. До недоліків спіральної моделі потрібно віднести складність планування і організації робіт, а також значні витрати ресурсів при розробці великих проектів. Тому її використовують у тих випадках, коли система невелика, але існує певна невизначеність відносно вимог користувачів. Якщо проект досить великий, то звичайно в ньому вдається виділити обмежену за обсягом підсистему, яку дійсно доцільно розробляти, використовуючи спіральну модель. У зв'язку з труднощами планування робіт, ця модель частіше застосовується в тих випадках, коли замовник, розробник і користувач одна і та ж організація або продукт розробляється для масового споживача.

Метод швидкого прототипу передбачає розробку в стислі строки діючого макета частини автоматизованої системи, найбільш критичної до змін вимог користувачів, а також проведення тестувальної експлуатації макета до розробки повномасштабного зразка. Звичайно насамперед прототипуванню підлягає інтерфейс користувача з майбутньою системою. Це дозволяє залучити кінцевих користувачів до активної співпраці на ранній стадії розробки АС і таким чином уникнути доробок закінченої системи, що дорого коштують, як це часто трапляється при використанні каскадної моделі. Основне призначення прототипування полегшити виявлення всіх вимог користувачів. Тому, як правило, прототип після розробки технічного завдання більше не використовують і далі модель життєвого циклу співпадає з каскадною. Такий підхід, наприклад, реалізований в британській технології SSADM. Передбачена британським стандартом розробка діючого прототипу ще більш пом'якшує недоліки каскадної моделі.

Метод послідовного нарощування функцій полягає в поетапному проектуванні і реалізації АС. На кожному етапі користувачі отримують варіант системи з усе більш багатим функціональним наповненням. Це дозволяє різко скоротити час, необхідний для введення в дію першої черги АС і початку її експлуатації. У результаті організація-користувач досить скоро починає відчувати реальні переваги від автоматизації. Тому до сильної сторони такого підходу, в порівнянні з каскадною моделлю, можна віднести скорочення терміну окупності. Слабкими сторонами є труднощі планування управління проектом в поєднанні з необхідністю дотримуватися відкритої архітектури, що часто сильно ускладнює задачу розробника. Метод послідовного нарощування функцій досить успішно може бути застосований при створенні АС організаційного управління. При цьому як перша черга може бути розроблена частина АС, що реалізує порівняно прості інформаційні задачі, впровадження яких може дати відразу помітний ефект. До складу подальших черг можуть бути включені інші інформаційні задачі і лише потім задачі, що вимагають виконання досить складних розрахунків.

Еволюційна модель передбачає доробку, повномасштабного зразка автоматизованої системи до рівня якості, що задовольняє кінцевих користувачів, безпосередньо в процесі її експлуатації. При цьому реалізацію АС починають з тих функцій, про які розробники мають досить чітке уявлення. Знання відносно інших функцій системи уточнюють вже після її часткової здачі в експлуатацію. У цьому підхід, що розглядається протилежний методу швидкого прототипу, згідно з яким розробку починають з реалізації функцій відносно яких у розробників є найбільші сумніви. При створенні складних АС еволюційний підхід дозволяє з самого початку зосередитися на досягненні високих експлуатаційних характеристик, таких як надійність, мобільність, модифікованість та інші, чому іноді перешкоджає розробка швидких прототипів. Еволюційний підхід може бути особливо корисним при розробці систем, в яких роботи по створенню програмного забезпечення не лежать на критичному шляху загального графіка робіт.

Повторне використання компонентів є основою так званого складального програмування, що дозволяє суттєво скоротити вартість і тривалість розробки АС, а також підвищити його надійність при одночасному скороченні витрат на супровід. Найбільший ефект отримується у тих випадках, коли значну частину задач вдається сформулювати в термінах порівняно невеликого числа підзадач, яким ставлять у відповідність стандартні підпрограми. Тоді розробка чергової задачі зводиться до написання порівняно нескладної програми, що викликає ці підпрограми в потрібній послідовності та організує між ними обмін даними. Однак унікальні алгоритми обробки інформації або суб'єктивні знання евристики, якими користуються експерти при рішенні складних задач, - за допомогою стандартних програм описати неможливо. Тому модель, заснована на повторному використанні компонентів, є ідеалізацією і в чистому вигляді не використовується. У той самий час, в зв'язку з поширенням об'єктно-орієнтованого підходу до розробки АС, вона набуває все більшого значення.

Автоматизований синтез програм заснований на трансформації специфікацій, складених на мові надвисокого рівня, в машинні програми. На відміну від розглянутих вище, реалізація цього підходу вимагає досить високих первинних витрат на побудову моделей знань і особливо на створення інструментальних засобів для їх підтримки, що пов'язано з ризиком значного дорожчання розробки. Автоматизований синтез програм за їх специфікаціями дозволить різко скоротити всі види витрат і реалізувати високу якість програмного продукту. Тому існують умови, за яких розглянутий підхід може виявитися економічно досить ефективним, і задача програмної інженерії полягає в тому, щоб знайти ці умови.

Розглянуті вище підходи до розробки АС породжують різні структури життєвого циклу систем. Так, наприклад, при послідовному нарощуванні функцій і при еволюційному підході ті або інші частини проекту в довільний момент часу можуть знаходитися на різних стадіях розробки. У моделі, заснованій виключно на повторному використанні компонентів, в структурі життєвого циклу відсутня стадія реалізації, а при автоматизованому синтезі програм випадають навіть дві стадії проектування і реалізація. Насправді ж склад стадій життєвого циклу залишиться незмінним, хоч їх питома вага може істотно змінитися.

Якщо фірма працює на невизначене коло користувачів, тобто на ринок в цілому, або замовник недержавна організація, то вибір моделі диктується тільки здоровим глуздом і доброю волею замовника. Останній навряд чи буде нав'язувати розробнику свою волю в тих питаннях, де він некомпетентний. Якщо фірма працює на державне замовлення, то повинна буде дотримуватись вимог держстандарту, тобто вибрати каскадну модель життєвого циклу, хоча вона передбачає жорстку схему, головна перевага якої - простота контролю за виконанням, що досягається іноді за рахунок зменшення якості та ефективності. З цього випливає необхідність вдосконалення вітчизняні стандарти.

Маркетингові заходи на всіх етапах розробки інформаційного продукту і, зокрема, на етапі просування на ринок, будуть залежати від того, яка модель ЖЦ продукту використовується розробником. Так, наприклад, для каскадної моделі у рекламі майбутнього товару можна вказувати його конкретні можливості, що будуть в нього закладені на вимогу замовника. При використанні моделі методу швидкого прототипу можна рекламувати переваги товару на етапі його споживання, його інтерфейсу з користувачем. Для моделі методу послідовного нарощування функцій можливий продаж будь-якого проміжного варіанта (версії) АС з певним набором функцій, які можуть задовольнити певного користувача. Те ж саме можна сказати про еволюційну модель, тим паче, що подальший розвиток АС у кожного користувача може йти своїм шляхом розширення можливостей.

8.3. Продуктові та технологічні інновації в інформаційній галузі

Основним завданням інформаційних структур є створення та виведення на ринок нових інформаційних продуктів. Саме вони є головною зброєю в конкурентній боротьбі.

Розрізняють продуктову (випуск на ринок нового товару) та технологічну (випуск товару поліпшеної якості) інновації. Продуктова інновація на початковій стадії дає виробнику тимчасову монополію пропозиції на ринку.

В результаті технологічної інновації здійснюється максимізація обсягів продаж інформаційною структурою вже відомого продукту: за рахунок підвищення продуктивності виробництва нарощується випуск продукту тієї ж якості, або за рахунок зниження цін (внаслідок зниження собівартості) нейтралізуються конкуренти.

Маркетингові дослідження продуктової та технологічної інновацій визначать прогноз попиту на додаткову продукцію або на новий продукт.

Існує закономірність у тому, що будь-який товар, яким би він чудовими не був, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, більш досконалим товаром.

Удосконалення існуючих або розробка нових інформаційних продуктів розпочинається з чіткого визначення соціально-економічних потреб споживачів, задоволення яких повинно бути на більш високому рівні, ніж це забезпечують свої старі або конкуруючі продукти. Процес розробки нових інформаційних продуктів складається з 4 стадій:

· генерація ідеї. Оцінка цільових ринків. Визначення можливостей та шляхів задоволення інформаційних потреб споживачів;

· розробка концепції нових інформаційних продуктів, здатних задовольнити потреби цільового ринку;

· розробка програми маркетингу. Повторна оцінка цільового ринку. Визначення основних витрат на виробництво нових інформаційних продуктів.

· тестування ринку. Оцінка нових інформаційних продуктів, прогноз розвитку потенційного ринку.

Інформаційна структура повинна провести дослідження очікуваного попиту на новий продукт у різних сегментах ринку та з різним бюджетним обмеженням.

Інформаційна структура повинна постійно стежити за станом конкурентоспроможності своїх продуктів. Це дозволить визначити початок зниження показника престижу, та своєчасно прийняти рішення про припинення виробництва, вдосконалення продукту, перехід на інший ринок і т. ін. Компанія має можливість дістати новинки двома способами:

· придбати фірму, патент або ліцензію на стороні;

· провести власні науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. Останнє, хоча й дорожче, але більш перспективно, і отже, прибутково.

Дата добавления: 2014-01-11