Показники, їх властивості і місце при формуванні критеріїв

Важливу роль при формуванні критеріїв грає комплекс показників. Згідно існуючим у даний час основним підходам «показник – кількісна характеристика певної властивості соціально-економічних об’єктів і процесів; якісно визначена величина, що є результатом виміру чи розрахунків”[27]

Використання певних показників повинне випливати із сутності критерію і функціонала.

Показники повинні відповідати наступним вимогам:

Адекватності – відображення реального процесу, що відбуває в системі, що відповідає економічної, технічної чи іншої категорії; при цьому показник – форма прояву цієї категорії.

Вимірності – забезпечення можливості однозначного відображення сутності процесів, що відбуваються в системі.

Достатності – забезпечення необхідної при прийнятті рішень точності відображення процесів.

Динамічності – можливості відображення процесів, що відбуваються в системі.

Зведення – можливості переходу від одного ієрархічного рівня показників до іншого.

Документальності – повинний базуватися на даних, що існують у системі вимірів і звітності, прийнятої в рамках даної системи.

При прийнятті рішень можливі два підходи до використання показників. Перший підхід припускає певне ранжирування рішень на підставі комплексу показників. При цьому ранжирування задається в співвідношенні «краще - гірше», що визначається частіше на суб'єктивному рівні.

При другому підході формується комплексна оцінка кожного рішення на підставі ланцюжка “критерій -> функціонал (математичне вираження критерію) -> показники (комплексна кількісна оцінка певних складові системи) -> фактори (елементи, на підставі яких формуються показники)”. Це означає, що спочатку формується критерій (критерії), на підставі який визначається функціонал (функціонали). Зміст функціонала дає можливість установити комплекс показників, що у достатній мері розкриває його внутрішній зміст. У свою чергу кожний з показників визначається на підставі чисельної оцінки факторів, що безпосередньо відбивають процес функціонування системи.

У рамках цього підходу показники і функціонал формуються на основі використання комплексного підходу, а критерій – на підставі системного підходу, тому що він повинний володіти емерджентною властивістю.

Розглянемо тепер можливості реалізації зазначених положень на підставі дослідження процесу формування критеріїв ефективності функціонування підприємства, що відбивають цільову настанову системи на ефективність. Проблема ефективності є одним з найважливіших напрямків наукових розробок в області економіки й управління. Це пояснюється тим, що ефективна робота підприємств – основний фактор їхнього виживання, стабільного гарантованого розвитку й одержання конкурентних переваг. Дійсно, в умовах ринкової економіки неефективно функціонуючі підприємства приречені на розорення, відхід з ринку і наступну санацію чи зміну сфери діяльності.

У західній економічній науці проблемі ефективності приділяється досить багато уваги. Вона в прямій чи непрямій формі досліджується в працях досить великої кількості вчених по мікро і макроекономіці, управлінню виробництвом.

Велика увага проблемам ефективності приділялося в плановій економіці колишнього СРСР. Перехід до ринкової економіки знизив інтерес учених СНД, у тому числі й України, до дослідження проблем ефективності. Це, на нашу думку, порозумівається тим, що при проведенні ринкових реформ широко використовувалася теза про різке збільшення ефективності виробництва при переході до «нормальної ринкової економіки» шляхом повсюдної зміни форми власності. При цьому логічний висновок про недоцільність досліджень проблем ефективності, тим більше, що в радянській економічній науці велика увага приділялася роботам по ефективності державних капітальних вкладень, що у ринковій економіці займають незначну частку в загальному обсязі інвестицій. Однак результати ринкових перетворень не підтверджують даної тези. Різкий спад виробництва, зниження життєвого рівня народу, зниження продуктивності праці (навіть у ключових галузях народного господарства) змушують правильно оцінювати і розумно використовувати оцінку ефективності і, отже, інтенсифікувати наукові дослідження в даному напрямку.

Аналіз наукової літератури показав, що при безлічі пропонованих варіантів трактування даної категорії не вироблено єдиного поняття сутності, критеріїв і показників економічної ефективності. Тому розглянемо різні підходи до визначення ефективності.

У західній економічній науці використовується поняття ефективності, відповідно до якого економічна ефективність зводиться до алокаційної ефективності[28] (ефективність розподілу), що у свою чергу являє собою «виробництво «найкращої» чи оптимальної комбінації продуктів за допомогою найбільш ефективної комбінації ресурсів. Оптимальний випуск продукції може бути визначений різними способами, однак в економічній теорії добробуту під цим терміном звичайно розуміється така комбінація продуктів, що вибрали би індивідуальні споживачі на зроблених ринках, реагуючи на ціни, що відбивають дійсні витрати виробництва. Ефективної є така комбінація ресурсів, при якій забезпечується виробництво продукції з мінімальними альтернативними витратами. Таке використання ресурсів іноді називається технічно ефективним"[29].

На нашу думку використання цієї категорії в практичній діяльності неможливо по наступних основних причинах. По-перше, у даному випадку потрібне одночасне рішення двох задач - виробництво оптимальної комбінації продуктів і оптимізація використання ресурсів. Знайти таке рішення неможливе навіть теоретично. В - других, сумнівні використовувані критерії оптимальності. Зокрема, оптимальну комбінацію продуктів пропонується оцінювати з позицій споживачів, що відбивають їхнє поводження на гіпотетичних зроблених ринках, причому споживач повинний реагувати тільки на ціни. В - третіх, неможлива реальна оцінка ефективності, тому що не ясно, чи є комбінації продуктів і використання ресурсів оптимальними.

Тому, на наш погляд, більш доцільний погляд на оцінку ефективності, який додержується економічна наука України й іншим країн пострадянського простору.

Спочатку передбачається, що категорія ефективності базується на категорії ефекту. Щодо цієї категорії існує досить погоджена точка зору різних дослідників, що «ефект (від лат. effectus – виконання, дія, від efficio – дію, виконую) - результат, наслідок яких-небудь причин, дій»[30].

Під економічним ефектом мають на увазі кількісні і якісні результати впливу елементів економічної системи на результативність її функціонування. На відміну від технічного, технологічного й іншого неекономічного ефектів, він існує переважно в грошовій формі і є грошовим доходом. У деякому змісті "економічний ефект" і "грошовий доход " тотожний. У залежності від характеру впливу окремих елементів на результати функціонування економічної системи виділяють позитивний, негативний і нульовий ефект. У залежності від способу виміру розрізняють валовий (загальний, інтегральний) ефект, чистий (квазічистий) ефект, чистий ефект. Під валовими (загальним, інтегральним) економічним ефектом розуміють валовий доход суб'єкта економічної діяльності як суму валової виручки від реалізації чи продукції послуг. Під умовно чистим ефектом - валовий доход мінус експлуатаційні витрати (амортизація, матеріали, заробітна плата). Під чистим ефектом - умовно чистий ефект мінус податки і витрати. Поняття "умовно чистий економічний ефект " практично тотожне поняттю " умовно чистий валовий прибуток ", а поняття "чистий ефект" - поняттю "чистий прибуток". У сучасній економічній науковій літературі виділяють також ефект в економічній і бухгалтерській інтерпретації. По своїй суті економічний ефект - це сума платежів за ресурси, зокрема і такий специфічний ресурс, як підприємницькі здібності, чи сума доходів усіх власників ресурсів (відсоток, рента, заробітна плата, нормальний доход). Таким чином, економічний ефект, як і інші економічні категорії, має як дохідну, так і витратну складові. Він одночасно є певною сумою грошових доходів і певна сума грошових витрат (платежів). По суті бухгалтерський ефект - це різниця між валовою виручкою від реалізації чи продукції послуг і експлуатаційних витрат (амортизація, матеріальні витрати, трудові витрати на заробітну плату). Як і ефект в економічному змісті, він також може виступати як різниця грошових доходів та витрат. Але і по першому, і по другому способах його виміру віднімають витрати і доходи, зв'язані з таким специфічним ресурсом виробництва, як підприємницькі здібності.

У науковій економічній літературі під поняттям економічний ефект розуміють іноді також наслідку впливу певного економічного процесу на результати функціонування іншої економічної системи. Наприклад, вплив зміни реальних доходів на сукупний ринковий попит відображають ефектом багатства, ставки відсотка - ефектом процентної ставки, зовнішньої торгівлі - ефектом імпортних закупівель тощо. Економічний наслідок, так само, як і ефект економічний доход, існує в грошовій формі як зміна певного грошового чи доходу грошових витрат.

Тому, відповідно до даного визначення, ефект може бути представлений як вихідний параметр системи згідно рис.5.2

Рис.5.2. Формування економічного ефекту.

Однак, на нашу думку, даний підхід є однобічним і не враховує важливих особливостей. По-перше, економічна система досліджується в цілому, без виділення її складових таких як ресурси, витрати, потенціал. По-друге, не враховується непрямий або прямий вплив зовнішнього середовища. По-третє, погоджуючись з тим, що економічний ефект зводиться до доходу, необхідно розрізняти результати діяльності підприємства як процес перетворення ресурсів і витрат під впливом потенціалу, зовнішнього середовища й економічних процесів в ефект.

При цьому необхідно розрізняти потенціал, ресурси і витрати.

Розглянемо сутність потенціалу відповідно до викладеного В.І. Щелкуновим[31]. В основі функціонування підприємства повинний лежати його потенціал, що являє собою, «джерела, можливості, засоби, запаси, що можуть бути використані для рішення якої-небудь задачі, досягнення визначеної мети; можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній області»[32].

Поняття потенціалу являє собою одну з основних категорій економіки підприємства поряд з категорією вартості. У загальному випадку під потенціалом будемо розуміти апріорні можливості підприємства по задоволенню потреб суспільства.

На думку окремих учених, потенціал вважається абстрактною категорією, а його границі розпливчасті, фактори не цілком визначені, вплив на результативність виробничих процесів - непрямий. Але аналогічні розуміння можна провести і щодо категорії вартості, що використовується в економічній науці. Однак потенціал як категорія дуже конкретна, оскільки практично кожне рішення може вплинути на нього (і через нього на всю наступну історію), що буде мати значні позитивні або серйозні негативні наслідки. Високий рівень потенціалу є найважливішою передумовою економічного росту.

Різноманітні види потенціалу можна диференціювати в залежності від результатів його реалізації[33]. Під виробничим потенціалом розуміють такі можливості організації, результатом реалізації яких є товари і послуги. Тим самим виробничий потенціал відрізняється від науково-технічного (результати реалізації - знання) і соціально-політичного (результати реалізації - спосіб життя).

Однак, для реального використання поняття потенціалу потрібно уточнити його складові. Виробничий потенціал підприємства містить у собі наступні складові: технічний потенціал; технологічний потенціал; фінансовий потенціал; трудовий потенціал; інформаційний потенціал; управлінський потенціал; організаційний потенціал; потенціал відносин із зовнішнім середовищем[34].

Розглянемо кожну з цих складових. Під технічним потенціалом розуміється устаткування, засоби і запаси, що зв'язані з перетворенням ресурсів у кінцевий продукт. Під технологічним потенціалом будемо розуміти використовувані на підприємстві технології виробництва. Під трудовим потенціалом будемо розуміти кількість, демографічний склад, кваліфікаційний і освітній рівень персоналу. Інформаційний потенціал поділяється на двох частин. Перша являє собою інформацію про наявність передових технологій, конкурентноздатних ідей і наукових заділів. Друга складова - інформація про підприємство і зовнішнє середовище, можливості її розширення. Фінансовий потенціал містить у собі стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній. Управлінський потенціал представляє можливості і якісний рівень апарата керування. Організаційний - характер і гнучкість керуючої системи, особливості прийняття рішень, інформацію про прийняті і реалізовані рішення. Потенціал відносин із зовнішнім середовищем є безліччю стійких зв'язків, сформованих у результаті функціонування організації в зовнішнім середовищі.

«Ресурси (від французького ressource - допоміжні засоби) - грошові кошти, цінності, запаси, можливості, джерела засобів, доходів»[35].

Можна привести трохи інше визначення ресурсів «(від французького ressource, від латинського resurgo - піднімаюся)- матеріальні засоби, цінності, запаси, гроші, що у разі потреби можна використовувати (наприклад, природні ресурси, економічні ресурси)»[36].

Існує і таке визначення ресурсів – «factors of production (фактори виробництва): Ресурси суспільства, використовувані в процесі виробництва. Вони підрозділяються на три основні групи – землю (land), праця (labour), капітал (capital), але можуть включати і підприємництво (entrepreneurship)»[37]

Розглянемо наступне визначення економічних ресурсів. «Економічні ресурси - сукупність ресурсів, що використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну і розподілу і споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення. Економічні ресурси підрозділяються на природні ресурси (сировина, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні кошти (матеріали), фінансові, інформаційні. Економічні ресурси - речовинні й особисті фактори виробництва, що використовують для виробництва товарів і послуг. До економічних ресурсів відносяться праця, підприємницька діяльність (як особливий вид діяльності), земля, засоби виробництва, наука й інформація. В одній країні або в масштабі усього світу зараз обсяги економічних ресурсів природно обмежені»[38].

Це визначення не дає можливості однозначної ідентифікації ресурсів. Зокрема, при порівнянні визначень ресурсів і потенціалу легко бачити, що трудові ресурси, основні фонди одночасно є потенціалом і ресурсами. Це ж відноситься до праці, землі, засобам виробництва, інформації.

Тому, спираючи на французьку основу ressource як допоміжний засіб, надалі під ресурсами будемо розуміти ті складові зовнішньої середовища, що можуть бути використані для реалізації і формування потенціалу. У цьому випадку потенціал є основним засобом підприємства. Зокрема, кадри, що готуються поза підприємством, являють собою трудові ресурси. Після приходу на підприємства вони являють собою потенціал підприємства.

Розглянемо тепер сутність витрат. Під суспільними витратами виробництва розуміють усі витрати праці (живим і упредметненої), зв'язані з виготовленням продукту (тобто поняття "витрати виробництва" ототожнюється з поняттям вартості товару), а під витратами виробництва підприємства - витрати, складені з вартості спожитих засобів виробництва (с) і витрат на оплату праці (v)). Таке трактування позбавлене логічної послідовності. Якщо під витратами виробництва розуміти то, у що обходиться для підприємства виробництво продукту, то на підставі єдності цілого і частини (підприємство - первинна ланка суспільного виробництва) таку ж структуру повинні мати і суспільні витрати виробництва, тобто до = з + v. І навпаки, якщо витрати виробництва суспільства виступають як вартість, те і витрати виробництва підприємства повинні мати таку ж структуру W = з + v + m.

Адже вартість створюється тільки на підприємствах. Поза підприємством виробництво не існує. Вартість і витрати виробництва - не синоніми, а різні економічні категорії, незалежно від того, мова йде про суспільні або індивідуальні витрати виробництва. Вартість створюється на основі відносин виробництва, а витрати виробництва - відносин виробничого споживання, чітко вираженого загальною формулою кругообігу виробничих фондів.

З одного боку, як наслідок взаємодії засобів виробництва і робочої сили відбувається споживання виробничих фондів, а з іншого боку - виробляється товар, створюється нова вартість. Споживання виробничих фондів і є тим процесом, на основі якого формуються витрати виробництва. Тому до цих фондів відноситься всі те, у що обходиться підприємству виробництво продукту. Показник «витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції» є показником собівартість продукції.

Тому для визначення економічного ефекту необхідно використовувати підхід, представлений на рис.5.3.

Таким чином, під впливом зовнішнього середовища, а також свідомо обумовлених економічних процесів, при взаємодії потенціалу і ресурсів формується результат функціонування економічної системи. Цей результат у наступному при взаємодії з зовнішнім середовищем перетворюється в ефект. Цим самої встановлюється принципова різниця між результатом і ефектом. Іншими словами, на нашу думку, економічний ефект як доход формується з результатів, що одержали позитивну (ненульову оцінку) з боку зовнішнього середовища під впливом економічних процесів. Крім цього, формуються витрати по формуванню ресурсів, по реалізації потенціалу і по забезпеченню перетворення результату в ефект. При такому підході витрати являють собою "анті ефект" функціонування економічної системи.

Рис. 5.3. Схема формування економічного ефекту з урахуванням впливу зовнішнього середовища.

Розглянемо тепер сутність ефективності. «ефективність -...ступінь віддачі виробництва, машин і апаратів»[39]. Аналіз цього визначення дозволяє робити висновок, що ефективність являє собою результативність виробництва і характеризує ступінь його віддачі. Цим вона відрізняється від категорії ефекту, що являє собою «результат, наслідок яких-небудь причин, дій»[40] Крім того, слово ефективний - значить діючий, що дає потрібні найкращі результати.

Але таке формулювання не розкриває цілком поняття ефективності, тому що «ефективність являє собою внутрішню сутність соціально-економічної системи, що виражається в найкращому (оптимальному) сполученні всіх її складових»[41]. Дійсно категорія ефективності суспільного виробництва в ринковій економіці виражає відносини між суспільством у цілому й окремих галузях і виробничих колективах, між цими колективами й усередині їхній, відносини, що спрямовані на досягнення оптимального сполучення між ефектом виробництва, вимогами, пропонованими до нього й умовами його одержання.

Ефективність може бути визначена й у такий спосіб. «Ефективність - здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, обумовлена як відносини ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат»[42].

Таке визначення ефективності не є досить повним, тому що в ньому не враховуються інші складові, котрі дають можливість одержати визначений результат і ефект.

Поняття ефективності є значимою категорією економічної теорії і торкається широкі соціально-економічні аспекти. Зокрема, в ефективності знаходять своє відображення історична обумовленість існуючого способу виробництва і виробничих відносин.

Розглянемо тепер розгорнуте визначення економічної ефективності[43].

Економічна ефективність - досягнення найбільших результатів при найменших витратах живої й упредметненої праці. Економічна ефективність - конкретна форма прояву закону економії часу. Їхній зв'язок здійснюється шляхом росту продуктивності праці. Підвищення економічної ефективності означає ріст ефективності сукупної праці, підвищення ефективності усього виробництва, обумовленого, насамперед прогресом продуктивних сил. Наприкінці 90-х XX сторіччя нараховувалося до 60 факторів росту ефективності виробництва, що відносяться до системи продуктивних сил. Крім цього, існує сукупність факторів росту продуктивності праці, що відносяться до економічної власності (упровадження нових форм і систем заробітної плати, розподіл прибутку, удосконалення старих і поява нових форм власності, податкова система), її взаємодія з продуктивними силами, а також фактори, що характеризують вплив господарського механізму, організаційно-економічних відносин, надбудови (удосконалювання законодавства, політичної системи, ріст моралі і т.д.) на підвищення продуктивності праці. Фактори, що відносяться до продуктивних сил, групуються в залежності від рівня технічної озброєності праці, розвитку НТП, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку особистості людини, його здібностей тощо. Тому підвищення продуктивності праці - це тільки інше вираження економії робочого часу, чинності відповідного закону. При капіталістичному способі виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма доходу. Народні підприємства в розвитих країнах орієнтується не на одержання максимального доходу, а на максимум чистого прибутку на однієї зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми доходу. Більш конкретні показники економічної ефективності - це продуктивність і фондоемкость праці, фондовіддача і фондоемкость продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергоємність продукції тощо. Основні напрямки росту економічної ефективності в Україні - це істотне зниження енергоємності (витрати енергії на одиницю продукції в Україні в 90-х XX в. приблизно в 5-6 разів перевищують аналогічні витрати в розвитих державах світу), матеріалоємності (витрати матеріалів і ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2-2,5 рази перевищують аналогічні показники в західних країнах), ріст фондовіддачі і т.п. Досягнення цих цілей передбачає, у свою чергу, демократичне трансформування всієї економічної системи, у т.ч. її елементів продуктивних сил, техніко-економічних відносин, виробничих відносин (або відносин економічної власності), організаційно-економічних відносин і господарського механізму. У західній економічній науці економічну ефективність розглядають як складну і багатоаспектну категорію, що складається з: відносини між витратами ресурсів і обсягом товарів і послуг, що виробляються з цих ресурсів; максимального обсягу виробництва товарів і послуг з використанням мінімальної вартості ресурсів; виробництва товарів визначеної вартості при найменших витратах ресурсів; одержання максимуму з доступних для людини обмежених ресурсів; відносини цінності результату до цінності витрат і др.

Різні сторони економічної ефективності виділяють і у вітчизняній економічній літературі. Проте у всіх західних і вітчизняних працях економістів не розділяють внутрішній зміст і суспільну форму категорії " економічна ефективність". Щодо внутрішнього змісту - це досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах живої й упредметненої праці, щодо суспільної форми - це ослаблення конфлікту, антагонізму, гострих форм розбіжності між працею і власністю на результати цієї праці, тобто дотримання вимог закону єдності праці і власності.

У літературі виділяють також інші види ефективності. Зокрема, економічна ефективність нових способів виробництва - співвідношення між витратами на виробництво і впровадження нових засобів виробництва й отриманими від цього економічними результатами, що виражаються в збільшенні обсягів виробництва, підвищенні якості товарів і послуг, зниженні собівартості і т.п. Основними елементами росту економічної ефективності нових засобів виробництва є впровадження нової техніки (створення нових машин, механізмів, приладів, устаткування і їх реконструкція), спорудження нових будинків, використання нових видів сировини, матеріалів, технологічних ліній і т.п. Витрати на виробництво і впровадження нових засобів виробництва виражаються в обсязі капіталовкладень, що розділяються на пряма і побічні (наприклад, підготовка кадрів).

Ефективність інвестицій — комплекс показників результативності процесу інвестування, що характеризується як співвідношення отриманого результату до витрат, здійснених відповідно інвестиційному проектові, і як соціально-економічний показник, що, крім економічного ефекту, містить соціальний - поліпшення умов життя людей, зниження рівня безробіття, поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток особистості і т.п. Проте соціально-економічну ефективність інвестицій вимірити практично неможливо. Тому увагу акцентують на визначенні економічної ефективності, насамперед ефективності капіталовкладень.

Ефективність науково-технічного прогресу - економічна категорія для визначення величини економічного ефекту, одержуваного від упровадження нової техніки, у розрахунку на одиницю витрат на нову техніку. Основним підходом при оцінці ефективності нової техніки є відношення обумовленого нею приросту національного доходу, а на інших рівнях керування - приросту чистої продукції до витрат (у порівнянних цінах) на нову техніку.

Ефективність праці - співвідношення між результативністю праці і величиною витрат (у т.ч. ступенем раціонального використання ресурсів), що виражається в досягненні максимального ефекту з мінімальними витратами. Між витратами праці на створення одиниці продукції й ефективністю праці існує назад пропорційна залежність. Ефективність праці є багатоаспектною економічною категорією, кожний з аспектів якої розкриває окремі її сутнісні сторони і виражається інші категорії. Цими категоріями є продуктивність праці, продуктивна сила праці, якість праці, результативність праці, стабільність праці, інтенсивність праці і т.п. Продуктивність праці означає відношення обсягів випущеної продукції до витрат робочого часу або кількості працівників. Виміряється в натуральних і умовно- натуральних одиницях (тонни, штуки і т.д.) і трудових показниках (годинник, годинник). Продуктивна сила праці (або потенційна продуктивність праці) - це середній розрахунковий обсяг роботи, що може виконати один працівник за визначений час у конкретних умовах. Якісною характеристикою продуктивності й інтенсивності праці є категорія "якість праці", вимірювана показниками результативності праці й економічності витрат. Результативність праці - виробництво товарів і послуг такої якості і конкурентноздатності, що перевищують відповідні показники в оцінці продуктивності праці. Економічність витрат характеризується інтенсивністю праці й отриманою кількістю продукції на одиницю витрачених ресурсів.

Техніко-економічна ефективність – це категорія, що виражає результативність розвитку технологічного способу виробництва безвідносно до існуючих відносин економічної власності і господарського механізму. Дві основні її сторони - продуктивна і продуктивно-речова. Продуктивна ефективність розкриває результативність використання продуктивних сил загалом і їхніх окремих елементів.

Ефективність суспільного виробництва - узагальнена характеристика результативності суспільного виробництва, що виражається через відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці (у найбільш загальній формі - витрати).

Для визначення результатів використання у виробництві суспільної праці, важливе значення має узагальнюючий показник ефективності використання всієї праці, витраченого у виробництві, - як живого, так і упредметненого, котрий повніше розкриває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як відношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці для їхнього досягнення». Ефект на підприємстві в умовах ринкового господарства виміряється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва або вартістю додаткового продукту m. Витратами живої й упредметненої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції c + v (c -вартість засобів виробництва, v - заробітна плата). У такий спосіб ефективність витрат суспільної праці на підприємстві розраховується по формулі:

E = m /(c + v).

Але найбільш розповсюджений варіант - це представлення ефективності як співвідношення майбутнього позитивного результату до витрат на виробництво даної продукції.

Ефективність = Ефект(результат) / Витрати.

Проаналізувавши проблему ефективності відбиту в літературі на сьогоднішній день можна підсумувавши, представити ефективність як економічну категорію в такий спосіб.

Загальне поняття ефективності можна визначити як результативність витрат суспільної праці або ступінь досягнення визначених суспільних результатів при даних витратах суспільної праці. Витрати суспільної праці можуть бути зведені до витрат абстрактної праці і через нього виражені у вартості. Суспільні результати, що досягаються ж, можуть бути підрозділені на економічна і соціальні, тому можна сказати, що сукупність економічних і соціально-політичних результатів (ефектів) і визначають ефективність». З вищесказаного можна зробити висновок, що поняття «ефективність» адекватно поняттю «результативність». Але, на нашу думку, це різні категорії.

Суть проблеми підвищення ефективності полягає в тому, щоб на кожну величину витрат - трудового, матеріального і фінансових - домогтися істотного збільшення обсягу виробництва і національного доходу. А саме, щорічно на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) повинне витрачатися за інших рівних умов порівняно менше трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Як правило зведення сутності ефективності тільки до порівняння ефекту(результату) до витрат(ресурсам) є помилковим. При такому трактуванні даної категорії в ній відбиває лише зовнішня сторона, що зводиться до оцінки її за допомогою часток, кількісно виражених показників, і не аналізується внутрішня її суть, що зв'язана як з аналізом, так і використанням у практичній діяльності.

На підставі вищесказаного, виділимо двох форм ефективності зовнішню і внутрішню ефективність. Відповідність отриманого результату (ефекту) висунутою вимогою - необхідна умова оцінки для дослідження зовнішньої ефективності в соціально-економічних системах.

Внутрішня ефективність являє собою об'єктивну оцінку роботи системи і є співвідношенням між її входом, внутрішньою будівлею і виходом. Для вивчення внутрішньої ефективності необхідно дати оцінку ступеня відповідності ефекту і факторів, прямо зв'язаних з його одержанням.

Усе вищесказане дозволяє зробити наступні висновки:

1) ефективність як категорія являє собою діалектичну єдність різних її видів, зокрема економічного, народногосподарського, соціальної, відтворення, окремих факторів виробництва (приватної ефективності), технічної, виробничої і так далі;

2) ефективність визначається шляхом порівняння різних сторін функціонування економічної системи, причому форми порівняння можуть бути різними;

3) ефективність повинна визначатися шляхом порівняння її з параметрами зовнішнього середовища як на стадії остаточних, так і проміжних висновків.

У зв'язку з цим, необхідно наступний підхід до оцінки ефективності (рис.5.4).

Порядок формування ефективності наступний. Ресурси підприємства R під впливом потенціалу П перетворюються в результати діяльності Р, що у наступному надходять у зовнішнє середовище. З іншої сторони потенціал також взаємодіє з зовнішнім середовищем. Ті з результатів, що знайшли визнання з боку зовнішнього середовища під впливом потенціалу, перетворяться в ефект Е. Крім цього, формуються витрати З, що складаються у свою чергу з витрат по формуванню ресурсів Зр, витрат на реалізацію потенціалу Зп, витрат по забезпеченню взаємодії з зовнішнім середовищем Звс. Крім цього, визначаються рівень потенціалу щодо зовнішнього середовища (у порівнянні, зокрема, з потенціалом аналогічних підприємств) і умови формування (приступність ресурсів, можливості забезпечення і т.д.).

У наступному виробляється порівняння по наступних напрямках:

1) результати й ефект;

2) ресурси, умови формування ресурсів і результати;

3) ресурси, умови формування ресурсів і ефект;

4) потенціал, рівень потенціалу і результати;

5) потенціал, рівень потенціалу й ефект;

6) сумарні витрати і результати;

7) сумарні витрати й ефект.

У наступному на підставі цих семи складових формується ефективність.

Відповідно до даного підходу ефективність виробництва являє собою органічна єдність трьох сторін. По-перше, це співвідношення між ресурсами (фактичними витратами), і фактичним продуктом, тобто категорія натуральної сторони виробництва. По-друге, ефективність виробництва - це співвідношення між суспільно - визначеними витратами й суспільно - визначеним вартісним результатом (ефектом), що формуються під впливом ринкових цін. По-третє, ефективність не може бути визначена автономно, без обліку впливу зовнішнього середовища на умови формування ресурсів і рівень потенціалу.

У загальному випадку ефективність Э являє собою функцію ефекту, результатів, потенціалу, ресурсів, витрат, тобто:

Э = F (Е, Р, П, R, З).

Одним з можливих підходів до формування ефективності є той, при якому Э визначається на базі попарного порівняння окремих складових, тобто:

Э = Ф (Ф1 (Е,Р), Ф2 (Е,П), Ф3 (Е, R), Ф4 (Е,З), Ф5 (Р,П), Ф6 (Р, R), Ф7 (Р,З)) (1.2.)

Де:

Ф1(Е,Р) - ефективність реалізації результатів, тобто результативність перетворення результатів в ефект при взаємодії з зовнішнім середовищем;

Ф2(Е,П) - ефектно-потенційна ефективність, тобто результативність реалізації потенціалу для одержання ефекту;

Ф3(Е,R) - ефектно-ресурсна ефективність, тобто результативність використання ресурсів для одержання ефекту;

Ф4(Е,З) - ефектно-витратна ефективність, тобто результативність витрат при одержанні ефекту;

Ф5(Р,П) – результатно - потенційна ефективність, тобто результативність реалізації потенціалу для одержання результату;

Ф6(Р,R) – результатно - ресурсна ефективність, тобто результативність використання ресурсів для одержання результату;

Ф7(Р,З) – результатно - витратна ефективність, тобто результативність витрат при одержанні результату.

Розглянемо тепер співвідношення між ефективністю і продуктивністю, що являє собою обсяг виробництва на одиницю використання ресурсів. Ріст продуктивності є наслідок росту ефективності використання капіталу або праці. Продуктивність необхідно вимірювати щодо реального обсягу виробництва, однак часто буває неможливо розділити продуктивність капіталу і праці. На практиці цей термін звичайно використовується стосовно продуктивності праці.

Такий підхід до продуктивності є недостатньо повним. Зокрема, у даному визначенні є істотне протиріччя. Дійсно, з однієї сторони багато авторів представляють продуктивність як результативність використання ресурсів. З іншого боку, вони говорять про продуктивність праці і капіталу. Але праця і капітал - це складового потенціалу підприємства, а не його ресурсів.

Продуктивність як окремий випадок ефективності повинен відбивати не тільки результативність використання ресурсів, але і результативність реалізації потенціалу. Іншими словами, продуктивність як сугубо внутрішня функція підприємства формується на базі Ф5 (Р,П) і Ф6 (Р,R)

Даний комплексний підхід до формування ефективності дозволяє установити роль і місце окремих складових, оцінити допущення і припущення, що використовуються при різних методиках визначення ефективності, і сформувати критерії ефективності.

Дата добавления: 2014-11-06