Джерела фінансування розвитку корпорації

Кінцевою ціллю корпорації, як ми вже неодноразово відзначали, є ріст добробуту акціонерів. У фінансових планах визначаються темпи економічного росту, необхідні для досягнення цієї основної цілі.

Для визначення можливостей економічного росту розраховуються два коефіцієнти: коефіцієнт внутрішнього росту, коефіцієнт стійкого росту.

Коефіцієнт внутрішнього росту визначає можливості самофінансування, тобто забезпечення розвитку корпорації тільки за рахунок внутрішніх джерел, без залучення зовнішніх.

Коефіцієнт внутрішнього росту складний, тому що при його визначенні використані два коефіцієнти: прибутковості активів і реінвестування (капіталізації) чистого прибутку, формула для його розрахунку така:

.

Коефіцієнт прибутковості активів визначається за формулою:

.

Коефіцієнт реінвестування (капіталізації) чистого прибутку позначений у формулі коефіцієнта внутрішнього росту буквою в визначається за формулою:

,

або

1 – Коефіцієнт дивідендних виплат.

Крім коефіцієнта внутрішнього росту визначається також коефіцієнт стійкого росту, що показує максимально можливий темп економічного розвитку корпорації за рахунок внутрішніх джерел і зовнішніх (за винятком випуску нових акцій). У розділах 5 і 6 ми познайомили читача з причинами, по котрим корпорація при вишукуванні джерела фінансування ставить на останнє місце випуск нових акцій. Коефіцієнт стійкого росту також складний, оскільки для його визначення використовуються два коефіцієнти: прибутковості капіталу і реінвестування (капіталізації) — в. Він визначається за формулою:

.

Вищезгадані коефіцієнти залежать не тільки від прибутковості активів (або капіталу), але і коефіцієнта реінвестування, тобто від тієї частини чистого прибутку, що залишається в компанії після виплати дивідендів. Тому дивідендна політика є дуже важливим чинником у визначенні фінансування економічного росту корпорації.

Звернемося до даного по корпорації Кока-Кола. Протягом одинадцятирічного періоду коефіцієнт внутрішнього росту зростав. У 1997 р. корпорація досягла максимального показника, вона могла забезпечити економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел на 19,5%. У наступні кризові роки така можливість різко знизилася. У 2000 р. джерела самофінансування знизилася до 2,4%.

Той же самий тренд спостерігається і з коефіцієнтом стійкого росту. У 1997 р. коефіцієнт стійкого росту зріс у порівнянні з 1990 р. більш ніж у 2 рази, досягнувши 69,2%. З 1988 р. під впливом кризи коефіцієнт значно скорочується, у 2000 р. внутрішні джерела і можливе залучення позикових коштів могли забезпечити тільки 5,5% росту.

Рис. 4.1. Динаміка коефіцієнтів росту корпорації Кока-Кола

Проаналізуємо причину стійкості тренда в рості коефіцієнтів до 1998 р., тобто до економічної кризи. Насамперед, потрібно вивчити динаміку коефіцієнтів, використовуваних у показниках росту.

Рис. 4.2. Динаміка коефіцієнтів дивідендних виплат і реінвестування (капіталізації) чистого прибутку корпорації Кока-Кола

На рис. 4.2 зображено в динаміці співвідношення двох коефіцієнтів: виплати дивідендів і реінвестування. З 1990 по 1997 р. спостерігався стійкий тренд росту коефіцієнта капіталізації, що означало накопичення власного капіталу корпорації для розвитку. Криза обірвала цей тренд, корпорація змінила розподіл чистого прибутку на користь дивідендних виплат. Зміна дивідендної політики негативно вплинуло на коефіцієнти росту в 1998—2000 рр.

У фінансовому плануванні велике значення приділяється прибутковості корпорації. Обчислюються кілька показників прибутковості і кожний із них визначає ефективність використання фондів, що знаходяться в розпорядженні корпорації. Коефіцієнти маржу прибутку визначають прибутковість продажів. Фінансові аналітики корпорації Кока-Кола використовують два коефіцієнти. Перший коефіцієнт валового маржу прибутку (Gross Margin), що визначається за формулою:

.

У цьому коефіцієнті використовується показник валового прибутку як різниця між нетто виторгом від реалізації (Net operating revenues) і вартістю проданих товарів (Cost pf goods sold). Другий показник — коефіцієнт операційного маржу (Operating margin). На відміну від першого показника в чисельнику використовується операційний прибуток як різниця між валовим прибутком і операційними витратами, у які входять адміністративні, загальні, а також витрати по продажі зробленої продукції. Обидва показники маржу прибутку (табл. 4.1) протягом одинадцятирічного періоду змінювалися: валовий — у межах 5,9—70,4%, операційний — у межах 18,0—26,5%. Максимальні показники були напередодні економічної кризи, мінімальні в 2000 р. як наслідок кризи.

При визначенні коефіцієнта внутрішнього росту ми використовували показник прибутковості активів. Він визначається за формулою:

.

В роки економічного підйому в корпорації Кока-Кола збільшувалася ефективність використання активів. Показник зріс із 14,9% у 1990 р. до 24,5% у 1997 р., із 1998 р. починається його значне зниження, у 2000 р. він склав тільки 10,6%. Зниження коефіцієнтів реінвестування і прибутковості активів призвело до істотного зниження коефіцієнта внутрішнього росту, тобто внутрішні джерела вичерпані. У 2000 р. вони могли забезпечити тільки 2,4% росту корпорації.

Таблиця 4.1

Коефіцієнти прибутковості корпорації Кока-кола, 1990—2000 рр., %[51]

Рік	Коефіцієнт маржу прибутку	Коефіцієнт прибутковості капіталу	Коефіцієнт прибутковості активів
валового	операційного	акціонерного	усього капіталу корпорації
	59,0 [min]	19,0	41,4	26,8	14,9
	59,9	19,1	41,3	27,5	15,9
	61,5	20,9	46,4	29,4	15,1
	63,2	22,1	51,8	31,2	18,1
	62,1	22,4	52,1	32,8	18,4
	61,7	22,2	56,4	34,9	19,9
	63,9	21,0	60,8	36,8	21,7
	68,1	26,5 [max]	61,6 [max]	39,5 [max]	24,5 [max]
	70,4 [max]	26,4	45,1	30,2	18,5
	69,7	20,1	27,1	18,2	12,3
	69,7	18,0 [min]	23,1 [min]	16,2 [min]	10,6 [min]

Коефіцієнти прибутковості капіталу були досліджені у розділі 7 у зв’язку з аналізом дивідендної політики корпорації Кока-Кола. При визначенні коефіцієнта стійкого росту використовується один із показників, як-от, прибутковість капіталу корпорації. З 1990 р. по 1997 р. проявилася стійка тенденція його росту, із 1998 р. як і інші коефіцієнти прибутковості, він знижується до мінімальної оцінки — 16,2%. Тому коефіцієнт стійкого росту впав із 69,2% у 1997 р. до 5,5% у 2000 р. Отже, коефіцієнти росту визначаються ефективністю використання активів і капіталу.

Фінансування розвитку, розширення виробництва здійснюється не тільки за рахунок внутрішніх, але і зовнішніх джерела. До них входять емісія зобов’язань різної форми і термінів, випуск акцій. Розрахунок визначення зовнішніх джерел на планований фінансовий рік здійснюється за наступною формулою.

,

де А — активи базового року;

L — зобов’язання (борги) базового року;

S₁ — продажі базового року;

(DS) — плановий приріст продажів;

S₂ — прогноз продажів на планований рік;

Р — дохідність продажів (%);

D — коефіцієнт дивідендних виплат.

Формула складається з 3-х блоків. Перший — визначає суму необхідних активів у планованому році. Другий — приріст внутрішніх джерел за рахунок приросту кредиторської заборгованості. Третій — приріст нерозподіленого прибутку. З суми необхідних активів відраховуються плановані внутрішні джерела. Сума, що залишилася, являє собою зовнішні джерела. З цього варто зробити висновок, що при визначенні нових емісій корпоративних цінних паперів, фінансовий відділ корпорації повинний старанно визначити свої можливі внутрішні ресурси.

Розглянемо ситуацію щодо визначення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування.

Ситуація 1. Менеджерам корпорації N дане завдання визначити джерела фінансування на планований рік. Корпорація планує збільшити обсяг продажів із 100 до 150 тис. дол. Передбачено також дістати прибуток у розмірі 5% від суми продажів, із котрої 40% буде виплачено акціонерам у вигляді дивідендів. Нижче призводимо баланс корпорації Сміт на початок планованого року. При плануванні джерела фінансування враховується довгострокова політика корпорації за структурою капіталу. З цією метою уводяться певні обмеження. Зокрема в корпорації N впроваджені граничні коефіцієнти боргового навантаження на капітал:

1) коефіцієнт зобов’язання / (зобов’язання + капітал), тобто коефіцієнт загального боргового навантаження на загальну суму капіталу що знаходиться в розпорядженні корпорації не повинний перевищувати 55%;

2) коефіцієнт довгострокові зобов’язання / капітал, тобто довгострокове боргове навантаження на власний капітал корпорації не повинен перевищувати 25%.

Таблиця 4.2

Баланс корпорації Сміт на 01.01.2ххх р. (тис. дол.)

Активи		Зобов’язання і капітал
Кошти			Кредитори
Дебітори			Нараховані суми
ТМЗ			Облігації до погашення
Усього поточні активи			Усього поточні зобов’язання
Довгострокові активи (по залишковій вартості)			Довгострокові зобов’язання
Усього активи			Всього зобов’язання
			Звичайні акції
			Нерозподілений прибуток
			Усього капітал
			Усього зобов’язання і капітал

Розв’язання.

Формула визначення суми зовнішнього фінансування:

1. Визначаємо суму активів необхідну для фінансування планованої суми продажів.

2. Визначаємо суми внутрішніх джерел фінансування:

а) зобов’язання, що спонтанно зростають при зростанні продажів, статті поточних зобов’язань: кредитори і нараховані суми:

б) приріст нерозподіленого прибутку:

0,05 ´ 150000 (1 – 0,4) = 4500 тис. дол.

Усього з внутрішніх джерел може бути отримано:

30000 + 4500 = 34500 тис. дол.

3. Сума необхідного зовнішнього фінансування становитиме:

70000 – 30000 – 4500 = 35500 тис. дол.

4. Визначимо джерела зовнішнього фінансування з урахуванням обмежень пов’язаних із структурою капіталу. З цією метою обчислимо:

1) коефіцієнт загального боргового навантаження: зобов’язання / капітал, що знаходиться в розпорядженні корпорації за минулий, базовий рік:

75000 / 140000 = 0,5357 ´ 100 = 53,6%;

2) коефіцієнт боргового довгострокового навантаження на власний капітал корпорації:

10000 / 65000 = 0,1538 ´ 100 = 15,4%.

Передбачається, що обидва показники в планованому році можуть зрости до певного рівня: перший до 55%, другий до 25%.

З урахуванням обмежень загальна сума зовнішнього фінансування в 35500 тис. дол. може бути розподілена в такий спосіб: на 10000 тис. дол. будуть випущені довгострокові зобов’язання, на 25500 — звичайні акції. Співвідношення зобов’язання — акції визначається методом проб і помилок. Так, наприклад, якщо ми припустимо збільшити довгострокові зобов’язання до 30000 тис. дол., тоді загальна сума зобов’язань зросте до 125000 тис. дол. (95000 + 30000), (див. табл. 4.2) а загальний коефіцієнт боргового навантаження складе:

125000 / 210000 = 0,5447 ´ 100 = 54,8%;

коефіцієнт довгострокового боргового навантаження на капітал акціонерів складе:

30000 / 95000 = 0,3158 ´ 100 = 31,6%.

Складемо остаточну таблицю планування внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування розвитку корпорації.

Таблиця 4.3

ПЛАНУВАННЯ ВНУТРІШНІХ І ЗОВНІШНІХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ

Зобов’язання і капітал	На початок планованого року, тис. дол.	Приріст відповідно до росту продажів на 50000 тис. дол.	Pro forma, тис. дол.
Кредитори і нараховані суми
Борг до оплати		—
Усього поточні зобов’язання
Довгострокові зобов’язання		—
Усього зобов’язань
Звичайні акції
Нерозподілений прибуток
Усього капітал
Всього зобов’язання і капітал

Таким чином, додаткове фінансування в сумі 70000 тис. дол. утворене на 43,3% за рахунок внутрішніх джерел і на 50,7% за рахунок зовнішніх.

Дата добавления: 2014-11-06