Тема 5 філософія Нового часу 13 страница

Марксистська філософія

цим приходить також до того висновку.., що не критика, а ре­волюція є рушійною силою історії..."¹.

1845 р. К. Маркс написав "Тези про Фейєрбаха", головна ідея яких — вирішальна роль матеріальної практики в житті суспільства. Практика в тезах аналізується також як початко­вий пункт, основа, критерій істини і мета пізнання. В одинад­цятій тезі Маркс сформулював одну з головних відмінностей свого світогляду від попереднього: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його"². Отже, марксистська філософія формувалася як результат критичного переосмислення К. Марксом і Ф. Енгельсом ос­новних економічних, соціально-політичних і філософських ідей минулого. Вони спочатку розглядали її як діяльну форму суспільної свідомості. На їхню думку, філософія — не лише "сова", постфактум узагальнення попереднього ходу історії, а й "жайворонок", що сповіщає про світанок.

Безпосереднім теоретичним джерелом марксистської філо­софії була німецька класична філософія. її критичне перероб­лення і подальший розвиток закінчилися створенням К. Марк­сом і Ф. Енгельсом діалектичного матеріалізму. Ця філософія розглядає єдність світу не в його бутті, а в його матеріальності; розглядає рух як форму існування матерії; свідомість — як властивість особливої матерії, якою є головний мозок людини. Діалектика визначається як наука про загальні закони руху зовнішнього світу і людського мислення. Цікаво трактується проблема розвитку, який розглядається як рух, але такий, що нібито повторює пройдені вже етапи, але повторює їх інакше, на вищій базі ("заперечення заперечення"), по спіралі, а не по прямій лінії. Розвиток стрибкоподібний, перерви поступовос­ті, перетворення кількості на якість, внутрішні імпульси до розвитку, що завдані суперечністю, зіткнення різних сил і тен­денцій, що діють на певне тіло, чи в межах певного явища, чи всередині певного суспільства, взаємозалежність і нерозрив­ний зв'язок усіх складових кожного явища, зв'язок, що дає

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987.
— Т. 3. — С. 52—56.

² Там же. — С. 4.

Тема 7

єдиний, закономірний світовий процес руху тощо. Для діалек­тичної філософії, стверджували її творці, немає нічого раз і на­завжди установленого і безумовного; у всьому вона вбачає без­перервний процес вининкнення і знищення, нескінченного сходження від нижчого до вищого. Вона є відображенням цьо­го процесу у свідомості. Матеріалістична діалектика, таким чином, — аналог дійсності, і тому функціонально є не лише те­оретичною, а й справді науковою методологічною основою пі­знання і практичної діяльності.

Матеріалістичну діалектику, систему її принципів, законів, категорій та ідей К. Маркс і Ф. Енгельс вперше застосували в дослідженні людини і суспільства. Людина, на їхню думку, — не лише продукт природи, як у Л. Фейєрбаха, а головним чи­ном ще й суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури, суть якої полягає в сукупності всіх суспільних відносин. Роз­виток суспільства представлений ними як природно-історич­ний процес зміни суспільно-економічних формацій, що відбу­вається за певними об'єктивними законами.

Марксистська філософія, зрештою, є відкрито партійною. Вона формувалася і розвивалася як філософія робітничого кла­су, як його керівництво до дії. Вона партійна і в тому розумін­ні, що претендує на роль методології і світогляду визвольного руху пролетаріату, і в тому, що є світоглядною і методологіч­ною основою марксизму в цілому, і в тому, що вона — діалек­тичний та історичний матеріалізм.

7.2. Розвиток марксистської філософії

У подальший період своєї теоретичної діяльності, спираю­чись на досвід буржуазних революцій 1848—1851 рр. і Паризь­кої Комуни 1871 р., К. Маркс і Ф. Енгельс розвивали створену ними філософію як методологію і світогляд робітничого руху. У січні — березні 1850 р. К. Маркс написав працю "Класова бо­ротьба у Франції з 1848 по 1850 рік", у якій виклав свою кон­цепцію класової боротьби і революції. У цій праці вперше з'явились терміни "диктатура пролетаріату" і формула "усу-

Марксистська філософія

спільнення засобів виробництва". У книзі "Вісімнадцяте брю­мера Луї Бонапарта" (Луї Бонапарт — Наполеон III, небіж На-полеона І, французький імператор у 1852 —1870 рр.) К. Маркс дійшов висновку про необхідність зламу буржуазної держав­ної машини як умову перемоги пролетарської революції, а 5 бе­резня 1852 р. у листі до Й. Вейдемейєра виклав специфіку сво­го розуміння теорії класів і класової боротьби: "Те, що я ство­рив нове, полягало в доведенні такого: 1) що існування класів пов'язане лише з певними історичними фазами розвитку ви­робництва; 2) що класова боротьба необхідно призводить до диктатури пролетаріату; 3) що ця диктатура сама становить лише перехід до суспільства без класів"¹.

Однак найбільший внесок К. Маркса в розвиток філософії — його економічні праці, в яких він виклав цілісне формулю­вання основних ідей діалектичного матеріалізму, поширеного на людське суспільство та його історію. Головною працею К. Маркса став "Капітал", створенню якого він присвятив 40 років життя. У ньому К. Маркс досліджував капіталістич­ний спосіб виробництва, економічні закони руху буржуазного суспільства. Його філософське значення полягає в подальшо­му розробленні діалектичного методу та обґрунтуванні матері­алістичного розуміння історії. Якщо Г. Гегель у дослідженні природи і суспільства йшов від ідеї до реальності, то К. Маркс, навпаки, — від реальності до ідеї. Всупереч Г. Гегелю, він роз­глядав діалектику як логіку розвитку явищ і процесів, що іс­нують поза свідомістю і незалежно від неї: поняття, наукові абстракції — відображення в мисленні речей і процесів, які відбуваються в дійсності. "Мій діалектичний метод, — писав К. Маркс згодом у вступі до другого видання "Капіталу", — за своєю основою не лише відрізняється від гегелівського, а і є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення є деміург дійсного... У мене ж, навпаки, ідеальним є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній.

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987.
— Т. 28. — С. 427.

² Там же. — С. 21.

Тема 7

У "Капіталі" Маркс розглянув матеріалістичну діалектику у двох різних, але взаємопов'язаних формах — об'єктивній і суб'єктивній, тобто у вигляді діалектики розвитку самого об'єкта, а також відображених його аналогів у свідомості суб'єкта, що пізнає, і специфічних законів процесу пізнання, які збігаються із законами розвитку об'єкта пізнання. Суб'єк­тивна діалектика, за К. Марксом, є і логікою, і гносеологією на тій підставі, що людське мислення і світ розвиваються за од­ними законами.

У "Капіталі" розкрито також іншу, не менш важливу, рису взаємовідношень діалектичного підходу до дійсності й матері­алістичного пояснення світу. На думку Маркса, теорія пізнан­ня лише тоді може бути науковою, коли базується на принци­пах діалектики. Принципове значення цього висновку полягає в подоланні характерного для більшості попередніх філософ­ських вчень розриву між буттям і свідомістю, між законами об'єктивної реальності і законами логічного мислення, між змістом пізнання і формою пізнання, нарешті, — у протистав­ленні онтології і гносеології. К. Маркс виходив із того, що за змістом закони буття і закони пізнання тотожні, вони відріз­няються лише за формою. Оскільки буття діалектичне, то пі­знання буття не може бути недіалектичним. При цьому назва­на тотожність у Маркса не виключає, а навпаки, припускає і специфічні закони розумової діяльності, тому що загальні за­кони діалектики в пізнанні відображаються по-своєму: діалек­тична тотожність завжди конкретна, вона передбачає супереч­ності, суперечливий характер будь-якої єдності.

Філософське значення "Капіталу" полягає і в тому, що в ньому матеріалістичну діалектику застосовано для досліджен­ня конкретного об'єкта — капіталістичної суспільної форма­ції. Принципи, закони, категорії, елементи діалектики в їх системній цілісності утворили методологію цього твору і ви­значили його структуру та результати проведеного досліджен­ня, розроблення і логіку понять, весь арсенал логічних, пізна­вальних засобів, таких як сходження від абстрактного до кон­кретного, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, ідеалізація і формалізація, моделювання тощо.

Марксистська філософія

Подальше дослідження філософського значення "Капіта­лу", як з погляду розвитку діалектики, діалектичної логіки, так і з погляду формування й аналізу концепції сучасного сві­тового розвитку становить не лише історичний, а й актуальний теоретичний інтерес.

Водночас із К. Марксом і разом з ним матеріалістичну діа­лектику розвивав Ф. Енгельс, якому належить розроблення багатьох філософських проблем. Тому К. Маркса можна зрозу­міти, лише врахувавши всі твори Ф. Енгельса. До найзначні-ших з них належать: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Анти-Дюрінг" (1878), "Розвиток соціалізму від утопії до науки" (1880), "Діалектика природи" (1882), "Людвіг Фе-йєрбах і кінець класичної німецької філософії" (1886). У цих та інших працях Ф. Енгельс сформулював основні питання фі­лософії, обґрунтував об'єктивну діалектику природи, здійснив діалектико-матеріалістичне узагальнення досягнень природо­знавства, показав загальність законів діалектики, розглянув суб'єктивну діалектику мислення як відображення і виражен­ня діалектики світу.

У листопаді 1850 р. Енгельс приступив до систематичного вивчення військової справи. У квітні 1851 р. у рукописі "Можливості та перспективи війни Священного союзу проти Франції в 1852 році" він виклав свою концепцію військової теорії. Філософські питання війни й армії розглянуті Енгель­сом в "Анти-Дюрінгу", а також у працях "Ельберфельдські промови", "Селянська війна в Німеччині", "Армії Європи", "Армія", "Військове питання в Пруссії та німецька робітнича партія", "Чи може Європа роззброїтись" та ін. їх аналіз свід­чить про неабияке знання Енгельсом військово-теоретичних, військово-історичних і військово-мемуарних праць Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Тацита, Полібія, Юлія Цезаря, Плу-тарха, Діона, Н. Макіавеллі, Вобана, Жоміні, Клаузевіца, Наполеона та ін. Сутність війни Ф. Енгельс вбачав у продов­женні політики класів та держав засобами озброєного насиль­ства, а армію визначав, як організоване об'єднання озброєних людей, які перебувають на утриманні, держави з метою насту­пальної або оборонної війни. Він виступав за відвернення воєн, за встановлення міцного миру між народами, за активні

Тема 7

та узгоджені дії робітничого класу, трудящих усіх країн щодо зриву військових спрямувань панівних класів і примушуван­ня їх до роззброєння.

У своїх працях Ф. Енгельс аналізував історію виникнення і розвитку армій різних епох, у тому числі сучасної йому, пока­зував залежність їх озброєння і тактики дій, способів комплек­тування і навчання від рівня розвитку виробничих сил, су­спільного устрою і класової структури суспільства. Працював Енгельс і над проблемою справжньої ролі народних мас і пол­ководців у війнах, у розвитку військової справи. Вирішальну роль він відводив народним масам, вплив геніальних полко­водців вбачав у тому, що вони пристосовують способи ведення бою до нової зброї та нових воїнів. Усі проблеми війни і вій­ськової справи Ф. Енгельс намагався вирішувати на засадах розробленої спільно з К. Марксом діалектико-матеріалістичної методології. Багато висновків з їхніх праць щодо військових питань мають науковий та військово-практичний інтерес і в те­перішніх умовах.

Разом із К. Марксом Ф. Енгельс розвивав далі матеріаліс­тичне розуміння історії, особливо виокремлюючи роль способу виробництва матеріальних благ, доводив, що виробництво, а слідом за ним і обмін його продуктів, є основою кожного су­спільного ладу, що спосіб виробництва визначає розподіл, а ра­зом з ним і поділ суспільства на класи. Від виробництва, на думку Енгельса, залежить і політика класів, держав. Він до­водив, що політична влада може діяти в напрямі економічного розвитку, тоді вона прискорює його, чи всупереч йому, тоді вона, за небагатьма винятками, як правило, падає під тиском економічного розвитку. До цих небагатьох винятків він відно­сив випадки завойовувань, коли менш культурний завойовник знищував місцеве населення, його продуктивні сили, не вмію­чи їх використовувати. За Енгельсом, не тільки політична вла­да, а й інші види надбудови зрештою визначаються економіч­ним розвитком, зокрема і суспільна свідомість.

Підсумки власних досліджень і внеску Ф. Енгельса до роз­роблення матеріалістичного розуміння історії К. Маркс підбив 1853 р. у передмові "До критики політичної економії". Сут­ність їх така.

Марксистська філософія

1. У суспільному виробництві протягом свого життя люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі відно­сини — виробничі відносини, які відповідають конкретному ступеню розвитку матеріальних продуктивних сил.

2. Сукупність цих виробничих відносин утворює економіч­ну структуру суспільства, реальний базис, на якому підійма­ється юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості.

3. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соці­альний, політичний і духовний процес життя взагалі.

4. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість.

5. На певному етапі розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з наявними виробничи­ми відносинами. З форм розвитку продуктивних сил ці відно­сини перетворюються на їх кайдани. Тоді настає епоха соціаль­ної революції.

6. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко від­бувається переворот у всій величезній надбудові.

7. Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розви­нуться усі продуктивні сили, для яких вона дає досить просто­ру, і нові, вищі, виробничі відносини ніколи не з'являться ра­ніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди лише такі завдання, які спроможне вирішити, оскільки за близького розгляду завжди виявляється, що саме завдання ви­никає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення вже є або перебувають у процесі становлення.

8. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоніс­
тичною формою суспільного процесу виробництва. Розвиваю­
чись у надрах буржуазного суспільства, продуктивні сили
створюють водночас матеріальні умови для розв'язання цього
антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією закін­
чується передісторія людського суспільства¹.

1875 р. К. Маркс написав працю під назвою "Критика Гот­ської програми", в якій виклав свою позицію з проблеми діа-

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгєльс. — М.: Политиздат, 1987. — Т. 13. —С. 8.

Тема 7

Марксистська філософія

лектики комуністичної формації, представив її процеси, які складаються з трьох основних послідовних етапів, кожний на­ступний з яких є більш розвинутим і досконалим, ніж попе­редній.

На думку Маркса, немає сумніву в тому, що між капіталіс­тичним і комуністичним суспільствами є період революційно­го перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний перехідний період, держава якого не може бути ні­чим іншим, як революційною диктатурою пролетаріату.

Наступним етапом у становленні комуністичної формації Маркс вважав соціалізм. Він назвав його першою фазою кому­ністичного суспільства, тому що соціалізм виходить із капіта­лістичного суспільства, а не розвивається на власній основі, і тому в усіх аспектах — економічному, моральному і розумово­му — зберігає ще родові ознаки старого суспільства, з надр якого він вийшов.

Вищу фазу комуністичного суспільства Маркс назвав влас­не комунізмом. Він стане реальністю лише тоді, коли "...зник­не таке, що пригноблює людину, підкорення її поділу праці; коли зникне разом з тим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути лише засобом для життя, а стане першою потребою життя; коли разом зі всебічним роз­витком індивідів зростуть продуктивні сили, і всі джерела су­спільного багатства поллються повним потоком, лише тоді буде можливо повністю подолати вузький горизонт буржуаз­ного права, і суспільство буде спроможним написати на своєму прапорі: "Кожний за здібностями, кожному за потребою!"¹

Після смерті К. Маркса Ф. Енгельс змушений був припини­ти власні теоретичні дослідження і приділити головну увагу завершенню "Капіталу" К. Маркса, перевиданню багатьох його і своїх творів. Він багато чого зробив для підготовки до видан­ня II і III томів "Капіталу" (1885, 1894). В останній період свого життя він написав кілька великих теоретичних творів, зокре­ма книгу "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884). Помер Ф. Енгельс 5 серпня 1895 р.

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987. -Т. 19. — С. 13.

7.3. Висновки

Марксистська філософія з моменту свого виникнення і до­тепер сприймалась і сприймається в суспільстві неоднозначно. Відомо, що К. Маркс і Ф. Енгельс створили філософію, основні ідеї якої можна висловити такими постулатами і висновками.

• По-перше, у марксистській філософії вперше представ­лено дійсний об'єкт філософії: природа і сутність людини, при­рода і сутність світу, взаємовідносини в системі "Людина — Світ".

• По-друге, в умовах переважання в науці XVIII—XIX ст. механістичного природознавства, а в теоретичній суспільній свідомості — ідеалістичного світогляду, К. Маркс і Ф. Енгельс створили діалектико-матеріалістичну філософію. Водночас по­передні філософські теорії не були ними просто відкинуті. Вони їх ретельно досліджували. Результатом став синтез метафізич­ного матеріалізму та ідеалістичної діалектики в діалектично­му матеріалізмі. Марксистська філософія виникла як пряме і безпосереднє продовження філософських вчень минулого, осо­бливо Г. Гегеля і Л. Фейєрбаха.

• По-третє, марксистська філософія вперше стала не лише теоретичним світоглядом, а й методологічною основою науко-вого пізнання і практичної дії. У розроблених і розвинутих К. Марксом і Ф. Енгельсом принципах, законах, категоріях, елементах і методах матеріалістичної діалектики втілені най-значніші досягнення попередньої філософської думки і міс­тяться необмежені евристичні можливості на перспективу в різних її вимірах.

• По-четверте, К. Маркс і Ф. Енгельс поширили діалектич­ний матеріалізм на пізнання людського суспільства, що дало їм можливість відкрити матеріалістичне розуміння історії, створити вчення про суспільно-економічні формації, вивчати розвиток суспільства як природно-історичний, закономірний процес, у якому можливі й наукове управління, і наукове пе­редбачення та прогнозування; розробити реальне співвідно­шення між історичною необхідністю і свободою, історичним

Тема 7

детермінізмом і суб'єктивним фактором, економікою і політи­кою, економікою, політикою та ідеологією тощо.

• По-п'яте, К. Маркс і Ф. Енгельс вперше здійснили діалектико-матеріалістичний аналіз досягнень сучасного їм природознавства, заклали основи нового філософського знан­ня — філософських питань природничих наук (фізики, мате­матики, біології, кібернетики, фізіології, медицини тощо), створили методологію науки, застосування якої сприяє і сучас­ним великим науковим відкриттям. Ця теза визнається сами­ми природознавцями. Добре відома думка А. Ейнштейна про те, що знання діалектики та методології сьогодні фізику необ­хідні не менше, ніж володіння змістом теоретичних проблем за своїм фахом. Двісті років тому у вчених сформувалось переко­нання, що мінс органічними та неорганічними сполуками ле­жить непереборна прірва. Для такої думки були певні засади: відомі на той час органічні сполуки утворювались живими ор­ганізмами, іншими способами їх отримати не вдавалося; влас­тивості органічних сполук були іншими, ніж у неорганічних речовин. Але після того, як зі звичайних елементів та їх спо­лучень було синтезовано першу органічну сполуку — сечови­ну, міф про дві різні сутності, про різну природу органічної та неорганічної речовини зник, виникла хімія вуглецю, чи орга­нічна хімія. її поява — одне з яскравих свідчень єдності мате­ріального світу, правильності висновків матеріалістичної діа­лектики.

Однак ці та інші досягнення марксистської філософії не да­ють жодних підстав для абсолютизації її ролі та значення, ого­лошення її найбільш досконалим вченням, вершиною всієї фі­лософської думки. Проти таких оцінок повстає сама суть цієї філософії — діалектичний матеріалізм, оскільки для діалек­тичної філософії немає нічого постійного, застиглого, незмін­ного, раз і назавжди даного. Переважання їх у недавній історії було зумовлено діяльністю тоталітарних командно-адміні­стративних політичних систем у колишньому СРСР та деяких інших країнах, що дозволяли лише такі думки, які відповіда­ли їх інтересам, коли філософію було перетворено на служни­цю політики, а філософи немов забули про своє справжнє при­значення, переважно коментуючи політичні рішення та ви-

Марксистська філософія

словлювання політичних лідерів у схвалених владою аспектах. Слід особливо підкреслити ту сумну обставину, що в офіційній ідеології і політиці істинний марксизм визнавався здебільшого лише на словах. Насправді проводився перекручений марк­сизм і навіть антимарксизм, а діалектична філософія заміню­валася метафізичною, діалектика — догматизмом, еклектиз­мом і софістикою.

Оцінку марксистській філософії, як і будь-якій іншій, дає саме життя, реальна суспільно-історична практика, що є кри­терієм істини. Однак необхідні й серйозні її теоретичні дослі­дження та узагальнення. Лише на їх основі можливі реальні етичні відповіді на численні запитання не одного покоління людей у багатьох країнах світу з приводу комунізму, що не від­бувся. Необхідні ці дослідження і для визначення тенденцій і напрямів розвитку сучасної філософської думки в нашій краї­ні та за кордоном. Напевне, ця величезна робота ще попереду.

Видається, політизація марксистської філософії за часів сталінізму і постсталінізму мала основу в ній самій. К. Маркс і Ф. Енгельс від самого початку поставили свою філософію на службу пролетаріату, його боротьбі за комунізм. Вони назвали себе практичними матеріалістами, тобто комуністами, для яких "уся справа полягає в тому, щоб революціонізувати існу­ючий світ, щоб практично виступити проти існуючого стану речей і змінити його"¹.

Духовною зброєю цієї боротьби пролетаріату, результатом якої, на їхню думку, мало стати встановлення його диктатури і, після цього, побудова комунізму, вони вважали свою філосо­фію. Оскільки будь-яка боротьба за владу є політичною (теж марксистська теза), остільки політична спрямованість цієї фі­лософії очевидна. Однак цей висновок не був і не міг бути при­чиною крайньої політизації марксистської філософії у XX ст.

Філософія і політика завжди взаємопов'язані. Філософська і політична свідомість — дві грані єдиного цілого, тобто світо­гляду індивідів, соціальних груп і верств, класів, суспільства. Спрямованість філософії К. Маркса і Ф. Енгельса на політику лише одного класу пояснюється суспільно-історичними умова-

¹ Маркс Е. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М.: Политиздат, 1987. Т. 3. — С. 42.

Тема 7

ми середини XIX ст., коли вона створювалася. Істина завжди конкретна. Абстрактних істин не буває. Філософія завжди була, є і буде теоретичним відображенням і втіленням своєї епохи. Марксистська філософія формувалася, коли в суспільне життя енергійно укорінювався капіталізм із його промисло­вим виробництвом. Продуктом капіталізму став робітничий клас. Саме життя показувало тоді дослідникам ту об'єктивну закономірність, що разом із масштабністю промислового ви­робництва та його удосконаленням збільшується чисельність робітничого класу і зростають його якісні характеристики, а провідною прогресивною тенденцією розвитку суспільства стає перетворення на працюючих усіх його членів, що, у свою чер­гу, призводить до відмирання суспільних класів і держави. Звідси висновки цієї філософії про тотожність інтересів робіт­ничого класу і загальнолюдських інтересів та про всесвітньо-історичну місію пролетаріату бути могильником капіталізму і творцем комунізму.

Не знали К. Маркс і Ф. Енгельс, та й не могли знати, що тільки в першій половині XX ст. людство буде вкинуте у дві криваві світові війни та ще і в численні громадянські, національно-визвольні та інші війни і збройні конфлікти, що у 80-ті роки цього століття світ буде поставлений на межу ядер­ної катастрофи, що у світі відбудуться такі якісні економічні і соціально-політичні зміни, які призведуть до соціалістичної революції в Росії, а потім і в деяких інших країнах; що у вели­чезній країні — Радянському Союзі буде побудовано соціалізм, але казармений, тоталітарний, деспотичний, а за його образом і подобою — у деяких країнах Європи, Азії, Латинської Амери­ки. Не могли вони знати і про те, що в конкретних історичних умовах другої половини XX ст. робітничий клас у розвинутих капіталістичних країнах буде інтегрований у "середні вер­стви", а тому їхній висновок про його історичну місію виявить­ся нежиттєвим.

Не витримали перевірки часом і багато інших ідей та вис­новків марксизму та його філософії. І в цьому немає нічого не­звичайного. Не всі вчення минулого і дані науки цілком під­тверджуються суспільною практикою. Незвичайним для філо­софського світогляду XX ст. є лише прагнення оголосити одну

Марксистська філософія

філософську систему єдино правильною, та ще й в усіх її аспек­тах, причому на всю наступну людську історію, а теоретичне осмислення нових суспільних процесів і. нових даних науки за­мінити прилаштуванням до застарілих положень попередньої філософії. Те, що це сталося з марксистською філософією — провина не її творців (К. Маркса, Ф. Енгельса, їхніх соратни­ків), а наступних інтерпретаторів від філософії і політики.

Філософія К. Маркса і Ф. Енгельса суперечлива. З одного боку, своєю діалектико-матеріалістичною сутністю вона рішу­че відхиляла будь-які світоглядні абсолютизації, однак, з ін­шого боку, ставала на шлях абсолютизації, особливо при ви­користанні її як теоретичної і методологічної бази для вирі­шення конкретних проблем життєдіяльності людини і суспільства. Наприклад, усунення експлуатації людини люди­ною і побудову комунізму К. Маркс і Ф. Енгельс пов'язували зі знищенням приватної власності на засоби виробництва і вста­новленням суспільної власності. Цей висновок не був їхнім від­криттям, він розглядався у філософії ще з часів античності. Од­нак, на відміну від попередників і багатьох своїх сучасників, вони показали шлях вирішення цього завдання — соціальна революція пролетаріату. Разом з тим їхня філософія, із сучас­них позицій, виключала будь-яку можливість знищення при­ватної власності. Приватна і суспільна форми власності — діа­лектичні протилежності. Але вони й тотожні, тобто не існують одна без одної і сприймають одна одну так, що суспільна форма власності є певною мірою приватна, а приватна — певною мі­рою суспільна. Сама власність, як відношення людей до засо­бів виробництва, не може бути нічим іншим, крім єдності в різ­номанітності своїх форм, кожна з яких, у свою чергу, не може не бути певною взаємодією приватного і суспільного. Отже, жодна соціальна революція не може знищити таких форм влас­ності, що об'єктивно виникають й існують, як і не може зни­щити власність взагалі. Вона може лише політичними засоба­ми тимчасово, до появи необхідних об'єктивних економічних передумов, визначити статус одних форм власності відносно інших, ліквідувати лише панування одних форм над іншими, наприклад переважання приватної над суспільною. Загальною

Тема 7

Марксистська філософія

об'єктивною тенденцією взаємозв'язку форм власності є їх від­носний паритет. Сама ця тенденція зумовлена прогресивним розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, способу виробництва в цілому. Людство, як справедливо підкреслюва­ли К. Маркс і Ф. Енгельс, має ставити лише такі завдання, які можливо розв'язати. Перерозподіл форм власності у СРСР та в інших колишніх соціалістичних країнах в інтересах лише су­спільної, що її трактували як загальнонародну, методами на­ціоналізації і навіть експропріації, був актом насильства, і тому із самого початку приреченим.

На жаль, цього висновку прогресивна філософська думка дійшла лише в наш час. Людству, можливо, пощастило б об­минути багато горя і потрясінь, якби вчасно його зробили К. Маркс і Ф. Енгельс, тому що їхня філософія стала керівни­цтвом до дії для багатьох мільйонів людей.

Абсолютизація ролі суспільної чи приватної власності в житті суспільства (залежно від етапів його розвитку) стала основою для інших абсолютизацій у практичних рекомендаці­ях К. Маркса і Ф. Енгельса: лише робітничий клас може ство­рити справедливе суспільство, лише комуністична партія може керувати цим процесом, лише диктатура пролетаріату може бути державою перехідного періоду до соціалізму, лише соціа­лістична революція визволить людство від експлуатації і гно­блення. У наступні періоди історії абсолютизація цих ідей ста­ла провідним принципом мислення і дій цілих держав і наро­дів: або буржуазна, або соціалістична ідеологія — третього не дано, отже, хто не з нами — той проти нас; тільки КПРС може бути керівником і натхненником радянського народу; лише радянська модель соціалізму є єдино правильною і науковою; лише радянський спосіб життя відповідає потребам, інтересам та ідеалам людей і т. ін.

Дата добавления: 2014-11-16