Філософська концепція творчості

Розділ 12 ТВОРЧІСТЬ

С. в.

¹ Див.і Методологическое познание в современяой науке.— ІС, 1989.— Контрольні запитання

1. «Лише в загальній думці існує солодке, в думці — гірке, в думці — тепле, в думці — холодне, в думці — колір, в дійсності ж існують лише атоми і пустота» (Демокріт) (див.: Материалистьі Др€вней Греции.— М., 1955.— С. 76). Як можна оцінити цей вислів філософа?

2. «Нам дані речі в якості предметів, що перебувають поза нашими почут­тями, але про те, якими вони можуть бути самі по собі, ми нічого не знаємо, а знаємо лише їх явлення, тобто видіння, які вони в нас ство­рюють, діючи на інші почуття» (Кант И. Пролегомени.— М., 1937.— С. 51). Чи з усім можна погодитися в даному твердженні? Якщо ні, то в чому помилка?

3. «У повсякденному житті ми називаємо істиною згоду з нашим уявленням... У філософському смислі, навпаки, Істина... означає згоду деякого змісту з самим собою... Втім, більш глибоке (філософське) значення істини зу­стрічається і у звичайному вживанні слова; ми говоримо, наприклад, про істинного друга і розуміємо під цим такого друга, спосіб дії якого відповідає поняттю дружби; так само ми говоримо про істинні твори мистецтва» (Гегель Г.-В.-Ф. Сочинения,—М., 1970.—Т. 1.— С. 57). Зробіть критичний аналіз такого розуміння істини.

Основні проблеми. Що таке творчість? У чому специфіка творчої діяльності? Як пов'язані свідомість та творчість? Що таке інтуїція? Які ознаки творчої особистості? Які основні види творчої діяльності?

Ключові поняття. Свідомість. Творчість. Діяльність. Природа творчості. Види творчості. Творча особистість. Інтуїція. Талант і геній. Структура творчого процесу. Наукова, технічна, худож­ня, філософська творчість. Специфіка соціальної творчості.

Пам'ять людини зберігає і проносить через віки і тисячоліт­тя лише ті соціально-духовні цінності, без яких народ втратив би свою ментальність, самобутність, неповторність, можливість схо­дження до найвищих вершин прогресу. Серед них такі приваб­ливі ідеї сучасності, як свобода, гуманізм, мир, істина, дружба, добро, справедливість. З повним правом до числа цих цінностей можна віднести і феномен творчості, адже в ньому закладено життестверджуючу, зорієнтовану на майбутнє енергію.

Як великі мальовничі ріки народжуються тисячами джерел і сотнями малих рік, так і суспільний, науковий і духовний про­грес складається із діяльності тисяч і мільйонів тварлдх осо­бистостей. Люди творчої наснаги порушують інертність суспіль­ства, реформують його, а то й руйнують все те, що для суспіль-

ства стало звичним, стабільним. Реформатори — це провидці, які бачать нові шляхи розвитку суспільства, науки, докладають зусиль для реалізації своїх ідей, планів, здогадок. Кожний на­ступний виток людського прогресу — це згусток енергії, розуму, почуття, волі творчих особистостей.

Перед людством весь час стоять завдання осягнути таємниці світу, природи, буття. Успішне розв'язання їх можливе лише на грунті постійного творчого розвою потенціалу суспільства. Ось чому проблеми, пов'язані з творчістю, завжди привертали до себе увагу. Вже на початку XX ст. виникла ціла наука про творчі процеси мислення — еврилогіл. У започаткування її значний вне­сок зробили М. О. Бердяєв, В. С. Енгелмейер, Т. І. Райноз та ін. Після революції було створено Інститут еврилогії, який було ліквідовано в 30-ті роки. В останні десятиліття інтерес до проблеми творчості різко виріс, і це є відображенням переорі­єнтації досліджень на суб'єкт, особистісний світ, духовні про­цеси.

Проблема творчості є предметом особливої уваги фахівців у галузі філософії, педагогіки, психології, кібернетики, логіки, іс­торії, культури, інформатики, наукознавства, соціології тощо. Творчість своєю сутністю, внутрішньою логікою переплітається з такими проблемами, як свідомість, мислення, пізнання, крити­ка, практика, передбачення, соціальний ідеал. Проблема твор­чості торкається кожного: політика, діяча науки, педагога і того, хто вчиться, молоді, яка шалено кидається у безконечний вир життя, а також того, хто робить лише перші кроки в цьому таємничо-дивовижному світі. Чи не найгострішими сьогодні по­стають проблеми щодо створення умов на всіх рівнях освітян- ської ниви для формування творчих особистостей, цілеспрямова­ної роботи по розвитку природних задатків. Це, в свою чергу, потребує докорінної реформи освіти, яка досі постачає «серій­них» фахівців, а у світоглядному плані — подолання рецидивів ототожнення знання (інформації) і свідомості. Розв'язанню осві­тянських проблем значною мірою сприятиме реформування всієї системи підготовки спеціалістів на основі закону «Про освіту». Що ж до свідомості, то це є процес осмислення світу і себе в ньому, утвердження духовності і самоцінності суб'єкта.

Процес духовного самоудосконалення безконечний, творчий, 1 його продуктом є не просто знання, а цінності. Саме тому сві­домість має бути усвідомлена як творчість і самотворчість, як праця душі і духу, як пошук людиною самої себе і здобуття власної долі. Метою цього розділу і є аналіз органічного зв'яз­ку свідомості і творчості, характеристика сутності й основних напрямів творчої діяльності.

Таємниця феномена творчості сягає своїм корінням у сивудавнину становлення і розвитку людських знань, культури, циві­лізації. Перші спроби силою розуму осягнути проблему творчос­ті зустрічаємо вже у філософії Стародавньої Греції. Платон (427—347 ст. до н. є.) вважав, що в основі творчості лежить сві­това Душа. Він пише: «Творчість — поняття широке... Все, що викликає перехід від небуття в буття,— творчість, і, таким чи­ном, створення будь-яких творів мистецтва і ремесла можна на­звати творчістю, а всіх створювачів — творцями»'. Згідно з Платоном, є два «роди» творчості: людська і божа. Божа твор­чість створює вічні цінності: самі речі й образи, які супрово­джують речі. Творчість людини залежить від божої творчості, нею визначається й обмежується відповідно часовими рамками, проявляється в творчості філософа, діяльності царя-правителя, державного діяча, лікаря, пророка, поета, ремісника, землероба тощо.

Значне усвідомлення когнітивних процесів, тобто всього того, що протікає у сфері ідеального, знаходимо в теоретичній спад­щині Арістотеля. У «Метафізиці» він висловлює таку думку: «Будь-яке мислення спрямоване або на діяльність, або на твор­чість, або має теоретичний характер»². Мислення, яке безпосе­редньо пов'язане з діяльністю,— це «емпейрія» (досвід), «прак-сис» (діяння), «фронезис» (розсудливість). Це насамперед знан­ня ремісників на грунті матеріально-виробничої діяльності, які Арістотель мало цінував. Більш високим типом знання, за Аріс-тотелем, є «техне» (мистецтво, майстерність), знання загального з'являється після дослідного і спрямоване на творчість. По-дру­ге, це знання хоч і загального, але не необхідного, тому в «тех­не» немає аподиктичного знання, а лише знання «діалектичне». «Техне» хоча і наближається до теорії, але не досягає теоре­тичного рівня.

У середньовічній філософії творчість — це прерогатива Бога, який творить світ із небуття. Августин так тлумачив боже тво­рення: «Воля бога, властива богу, випереджає будь-яке творен­ня. Жодного творення не могло б бути, якби йому не передувала вічна воля творця»³. Завдяки божому сяйву (яке «іскриться» в душах людей, причому іскри ці — як дар божий за глибоку ре­лігійну віру) здійснюється пізнання світу. Філософському пі­знанню і творчості відводилася функція зближення найпіднесе-ніших почуттів людини, які звернені нібито до божого творіння та розуму його.

¹ Платон. Пир//Соч.: В 3 т.— М., 1970 —Т. 2 —С. 135.

² Аристотель. Метафизика. Кн. 6.—М.; Л„ 1934.—С. 107.

³ Творення блаженного Августина Епископа Иппонийского.— 2-е изд.-К., 1901.— Ч. 1.—С. 336.

У вирішення проблем творчості в епоху Відродження та ре­формації оригінальні ідеї внесли Леонардо да Вінчі, Галілео Галілей, Джордано Бруно, Френсіс Бекон. Вони дали потомкам справжні зразки творчого осягнення світу.

Прорив у сфері наукового дослідження внутрішніх механіз­мів мислення пов'язаний з наукою і філософією Нового часу і насамперед з діяльністю Декарта, Гоббса, Локка. Зокрема, в фі­лософії Р. Декарта чітко обстоювалась ідея про необхідність пе­регляду традиції минулого; його метод сумніву покликаний віді­гравати важливу роль у підготовці грунту для раціональної культури.

Свій внесок у вирішення проблеми творчості зробив Гегель, який наділив Абсолютну ідею творчою енергією. Лише Абсо­лютна ідея «є вічна творчість, вічна життєвість». Абсолютна ідея — це «творче начало природи і людини», і як така вона є суб'єктом творчості. Творення — це і є діяльність Абсолютної ідеї, запевняє Гегель. Вся творчість людини спрямовується Аб­солютною ідеєю і залежить від неї.

Гегель ототожнює поняття розвиток і творчість. Разом з тим він звертає увагу на суттєві характеристики творчості: примат ідеального над матеріальним у культурно-творчій діяльності лю­дини та обмеженість свободи творчої діяльності об'єктивною необхідністю. Гегель розглядає творчість як діяльність, що народжує світ. Діяльність проявляється як самодіяльність, тобто як діяльність, що виникла на грунті взаємодії внутріш­ніх протилежностей.

Плідні ідеї в історії теоретичної думки, яка охоплює дослі­дження питань творчості, залишили представники української філософії. Досить звернутися хоча б до філософсько-літератур­ної» спадщини Г. С. Сковороди (1722—1794) та І. Я. Франка (1856—1916).

Сковорода обстоював безмежні можливості людського пі-внання, силу людського розуму, самопізнання. «Самопізнан­ня» — це шлях до «істини» і «правди». Якими ж шляхами має розвиватися інтелект? На думку філософа-гуманіста, джерелом людського мислення є реальна дійсність. У листах до М. Кова-линського він дає поради не залишати розум без діла,«наш ро­зум ніколи не залишається бездіяльним; якщо він не буде мати хорошого, чим він міг би зайнятися, він звертається до погано­го. Давай йому те, над чим він міг би добре працювати, але прекрасне і не занадто багато»⁴. Сковорода закликає до само-удосконалення, самоосвіти, до виховання розуму і цінування ча­су, бо «загублений той час, який ти не використав на навчан-

♦ Сковорода Г. С. Твори: В 2 т,—К., 1961.—Т. 2.—С. 320. ня» '. Від природи в людині закладені великі творчі можливос-! ті. Потрібно створити умови для розквіту їх. Наука повинна бути доступною для всіх. В основі концепції виховання Сково­роди лежить принцип «спорідненості». Завдання полягає в то­му, щоб виявити «спорідненість», забезпечити умови для розвит­ку внутрішніх здібностей людини, творчої самореалізації її в будь-якій праці. Праця є головним чинником розвитку розуму.

Особлива роль у становленні і вирішенні проблеми творчості належить І. Я. Франкові. Зокрема, він зосереджує свої дослі­дження на питаннях психології відкриття, ролі свідомого і не-усвідомленого у творчому процесі, асоціативної діяльності як творчості, місця наукової критики в мистецьких процесах. Ори­гінально вирішується концепція творчості в трактаті «Із секре­тів поетичної творчості».

І. Я. Франко привертає увагу до ролі суб'єктивного фактора в становленні творчого таланту. Щира, доброзичлива підтримка, професійна настанова, запалення факела творчої наснаги в душі і серці початківців є тими чинниками, які скорочують час ста­новлення творчих індивідуальностей. Він з жалем і тугою зга­дує, що саме таких людей і бракувало на початку його літера­турної діяльностуНа літературному полі замість щирої поради і науки він надто часто зазнавав болючих ударів, наштовхував­ся на цинічне ставлення і тупий індиферентизм та грубе не­знання.

Аналізуючи суть критики, І. Я. Франко наголошує на зна­ченні навіювання в творчості. Творча особистість через наукові аргументи, поетичні форми, критику сугестує іншим певні дум­ки, почуття, зображення. Хоча шляхи досягнення сугестування в кожному видові творчої діяльності різні, проте об'єднує їх єдина спільність — творчий синтез. Письменник у своєму тво­рові має піднятися до глибокого узагальнення, синтезу в най­вищім розумінні цього слова. «І коли давніші письменники до­ходили до того синтезу і вели нас до нього... уводили нас, так би мовити, в лабораторію свого духу...— пише І. Я. Фран­ко,— то письменники нової генерації... зовсім не втаємничують нас у свій творчий процес, виводять свої постаті перед наші очі вже готові... сугестують нашій душі відразу... такі думки, чуття та настрої, яких їм хочеться, і держать нас у тім гіпнотичнім стані, доки хочуть» ⁶.

Ідеї І. Я. Франка щодо ролі інтуїції, співвідношення свідомо­го і неусвідомленого психічного в творчому акті до останнього

⁵ Сковорода Г. С. Твори.— С. 228.

⁶ Франко 1. Я- Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. творів: В 50 т.—К., 1982.—Т. 35.—С. ПО.

часу недооцінювалися, замовчувалися. Це було не що інше, як догматична реакція з боку вітчизняних психологів, філософів, літераторів на фрейдизм.

І. Франко розкриває негативний вплив на динаміку творчості хибних традиційних ідей, створених корифеями наук. Ось як він зауважив щодо спадщини Арістотеля. «Довгі сотні літ панувала отея фальшива і одностороння Арістотелева дефініція... Люди ламали пута старих, порядків і старих понять в політиці і в на­уці, а Арістотелеві формули стояли собі не тикані»⁷. Філософ-мислитель заперечував обов'язковість правил творчості, які при­писувалися художникам, оскільки вони «були і будуть мертвою схоластикою і перешкодою для розвою творчості».

Значну увагу проблемі творчості приділяли представники ре­лігійної філософської думки Росії другої половини XIX — почат­ку XX ст. (В. С. Соловйов, М. О. Бердяєв). Вони з особливим пафосом утверджували ідею про людину-творця. Сутність люди­ни проявляється лише в творчості. Здійснити своє історичне по­кликання в цьому світові, реалізувати себе людина може лише через творчість. Філософія піднімається ними до рівня творчос­ті. «Творча філософія не може бути філософією академічною, державною, буржуазною... Філософ — вільний, не залежний від «світу». Це людина, яка ні до чого не пристосовується... Говорю про філософію як творчий акт, а не про філософію, як систему пристосувань» ⁸.

П р и ро д н и ч о - н а у ко в и й аспект вивчення твор­чої діяльності одним з перших намітив В. М. Бехтерєв. Він підійшов до аналізу феномена творчості з рефлексологічної точки зору. В основу його об'єктивної психології, яку пізніше було названо «рефлексологією», було покладено ідеї І. М. Сєче-новгг щодо рефлекторної природи психіки людини.

З'ясуванню механізмів творчості присвятили свою наукову діяльність І. П. Павлов, О. О. Анохін, А. Н. Леонтьєв, С. Л. Ру-бінштейн, Б. М. Теплов та ін.

В українській філософсько-психологічній літературі різні ас­пекти проблеми творчої діяльності проаналізовано в працях В. І. Щинкарука, А. Т. Шумиліна, В. І. Куценка, В. А. Рома­нець, А. Т. Артюха, М. М. Морозова, В. М. Ніколко, С. Б. Крим­ського, Л. Т. Левчук, Р. В. Піхманець, М. В. Поповича, М. О. Парнюка, В. В. Альохіна, Б. В. Новикова, В. М. Одріна та ін.

Сутність, природа творчості в теоретичній літературі тлума-

Дата добавления: 2014-11-20