Творчість і особа. Психологічні особливості творчої особи

Унікальність творчості — у неможливості розділити в ній об'єктивні і суб'єктивні сторони. Однак при всій своїй утаємни­ченості вона детермінована, тобто має об'єктивну основу. З ін­шого боку, творчість продукується всією людською суб'єктив­ністю: свідомістю, волею, емоціями, пам'яттю, інтуїцією, інстинк­тами. Творчість корелюється із всією психічною діяльністю лю­дини, із світом ідеального, якого не було до людини і який є онтологічною основою свободи і творчості. Щастя людини — це творчість, бо вона сприймається як найвищий акт життя, дже­рело духовної насолоди. Саме тому вона може бути активним засобом формування особи і подолання відчуження.- Функція розсудку — відображення дійсності в думках. В акті творчості виражається ставлення людини до дійсності і внутрішнє пере­творення людини. Саме останнє через вкорінення його в суб'єк­тивність «я» визначає таємничість творчості. Це особливо вид­но на прикладі інтуїції і геніальності.

У психологічному плані творчий акт і феномен геніальності до кінця не з'ясовані. Успіхи у вивченні інтуїції значно скром­ніші, ніж у дослідженні свідомості, особливо дескурсивного мис­лення, яке перетворилося на об'єкт виміру. Найбільш цікава спроба відділити інтуїцію від інтелекту і зрозуміти її як ірра­ціональний потік образів була зроблена А. Бергсоном у його творі «Творча еволюція». На думку Бергсона, саме інтуїція від­повідальна за'творчий процес.

З іншого боку, має місце недооцінка ролі інтуїції в людській діяльності. М. Бунге, наприклад, вважав роль інтуїції в пізнан­ні і мисленні незначною. Нині намітилась тенденція розглядати інтелект ширше, ніж здібність до абстрактного мислення. До нього включаються афективна, вольова, мотиваційна сфери. Л. С. Виготський, а також його послідовники підкреслювали єдність афекту й інтелекту. З цих позицій інтуїція розглядаєть­ся як форма інтелекту, а не інстинкту чи містичного озаріння. Неоднозначним є тлумачення природи геніальності. Згідно з Платоном, інтуїція, натхнення, талант у цілому є дар божого Еросу. Арістотель вважав талант природним даром. Кант також схилявся до думки, що геніальність дана від природи. Геній тво­рить своє розуміння свободи, створюючи при цьому принципово нові цінності, а складовими геніальної творчості є розсудок іпродуктивне явище, тобто чуттєва інтуїція. Кант рішуче відки­нув концепцію інтуїції як різновиду раціонального пізнання (інтелектуальна інтуїція), яку обґрунтовували Декарт, Лейбніц, Спіноза. Одного лише розсудку, стверджував він у «Критиці здібності судження», недостатньо для створення художнього тво­ру, необхідне уявлення. В подальшому, в рамках філософії ін­туїтивізму (А. Бергсон, М. Лосський, В. Кроче, Е. Гуссерль), бу­ло піддано різкій критиці сцієнтистське, суто раціоналістичне ро­зуміння творчості. Однак тільки на початку XX ст. було по-справжньому осмислено той факт, який недооцінив Кант: інтуї­ція властива не лише художній, а й будь-якій творчості. Інтуї­ція має універсальний характер, а отже, феномен геніальності не обмежений певною сферою діяльності.

Геніальність є талантом найвищого рівня. Правда М. О. Бер-дяєв намагався довести, що геніальність нічого спільного з та­лантом не має. У таланті є помірність і розміркованість. У гені­альності завжди присутня безмірність. Природа геніальності завжди революційна. Талант діє в середині культури з її наука­ми і мистецтвом. Геніальність не знає граней. Талант є послуш-ність. Геніальність — це зухвалість. Талант... від світу цього... геніальність — від світу іншого. У долі геніальності присутня святість жертовності, якої позбавлена доля таланту.

Талант покликаний служити позитивній меті. Руссо одним Із перших виступив проти фетишизації таланту, підняв проблему егоїзму генія (егоїзм він вважав за найбільше моральне зло). Проте ця позиція не має нічого спільного із спробою дискреди­тувати талант, яку зробив Ч. Ламброзо, ототожнюючи геніаль­ність з безумством, позбавляючи її будь-якого змісту. Загальна тенденція в дослідженні феномена геніальності зводиться до такого висновку: сутність генія неможливо зрозуміти, якщо ігно­рувати продукти його творчості, а також епоху. Психологічний, а тим більше біологічний підхід (Ф. Гальтон, 3. Фрейд) до роз­в'язання проблеми геніальності є безперспективним.

Американський вчений-психолог Р. Ельберт виділив чотири ознаки генія: величезна продуктивність праці, розробка стриж­невої проблеми, довговічність визнання, наявність прихильників і послідовників, нерідко після смерті. Д. Саймонтон (США), до­сліджуючи соціокультурні детермінанти творчості, виділив сім факторів, які сприяють прояву геніальності, тобто перетворенню генетичної обдарованості на продуктивну творчість. Серед них особливе місце посідає «дух часу», соціальний клімат, наявність потреби в таланті. «Якщо суспільство говорить своїм членам, що творчість врешті-решт не багато що значить, то струмки творчості в такому суспільстві пересихають й ані багатство, ані генетичний потенціал талановитості не врятують положення!

348 "

клімату для великих звершень не буде і маловірогідно, що ве­ликі звершення відбудуться» ^І5. Такою є думка американського вченого Л. Тахмена, і важко не погодитися з ним, хоча в нашій пресі час від часу з'являються публікації, в яких проблема ге­ніальності по суті зводиться до генетичного наслідування.

Геніальність — максимальний вираз творчої обдарованості, цим даром, безумовно, володіє далеко не кожний, хоча Ш. Фур'е мріяв про суспільство, в якому такий унікальний феномен, як геніальність, стане масовим явищем.

Проте якщо геніальність — це доля небагатьох, то здібністю до творчості може і повинен володіти кожний. Безумовно, для цього треба докласти зусиль, які були б спрямовані на само­розвиток. На які індивідуальні цінності слід орієнтуватися? Які основні риси творчої особи?

Першою з них, безперечно, є гнучкість розуму, як протилеж­ність зашкарублості, відсталості мислення, що несумісне з по­чуттям новизни. В особистому плані вона може бути наслідком невпевненості в собі, в своїх здібностях, що призводить до стій­кої орієнтації на чужу думку й авторитет, на традиційні стерео­типи. І навпаки, сміливість, незалежність, рішучість спростува­ти, відкинути сформований у попередньому досвіді шаблон спри­яють творчим устремлінням. Звичайно, творець у даному разі ризикує бути незрозумілим сучасниками. Подібних фактів в іс­торії багато. Досить нагадати випадок з Ф. Беконом, який не прийняв коперникової системи, не оцінив її революційного зміс­ту. Гегель не був визнаний природознавцями свого часу і на­віть пізніше, хоча він передбачив (особливо у критиці ньютоні-анства) деякі ідеї, які стали частиною сучасної наукової кар­тини світу.

Друга риса творчого стилю — це широта мислення, тобто здібність вирватися з вузького кола ідей, усвідомити скінчен-ність тієї проблеми або кола проблем, якими.займається вчений або художник. Протилежною даній властивості є заскорузлість мислення, його бідність, обмеженість. Своїм супутником твор­чий пошук має широкий кругозір. Широта думки, пошук нового передбачають цілеспрямованість, шукання оптимального варіан­та в дослідженні. Ідея оптимуму підказана природою. Книга природи написана точною й економною мовою, і, досліджуючи її, ичепі усвідомили, що оптимальними можуть бути не лише траєкторія руху або форма бджолиних сот, а й сам процес мис­лення, науковий пошук. Принцип економії мислення («бритва Оккама») саме і полягає в тому, що число речень, які викори-

139.

" Вопросьі истории естествознания и техники.— 1986.— № 1.— С. 138—стовуються для побудови теорії, повинно бути найменшим. І як­що в процесі пояснення одного і того самого явища виникають конкуруючі теорії або гіпотези, то критерій простоти буде надій­ним орієнтиром для спільноти вчених при виборі однієї із них. До речі, система Коперника спочатку імпонувала саме цим якос­тям, вона була чіткішою і простішою порівняно з птоломеєвсь-кою, а тим більше з громіздкою системою Тихо Браге.

Наступна риса творчого підходу — це самостійність. Проти­лежним їй є епігонство. Гнучкість і широта думки, цілеспрямо­ваність у пошуку неминуче передбачають самостійну постановку проблеми, а тим більше розв'язання її. Самостійність же перед­бачає критичність, яка проявляється не лише в прагненні осмис­лити через сумнів чужі ідеї, а й свої власні. Всі знають, що до­гматизм— ворог науки, але далеко не всі мають мужність ви­знати власне прагнення до нього. Філософія Декарта стала справжнім гімном сумніву, але водночас у нього була присутня чітка тенденція створити завершену систему (це було характер­ним для всіх найвизначніших мислителів XVII ст.), що дало Канту привід назвати філософію цього часу догматичною. Само­стійність породжує рішучість порвати з традицією і перегляну­ти усталені канони. «Сміливість всупереч скутості і наповнення традиції хвилюючою новизною — ось у чому бачить художник свою мету і своє найперше завдання, і думка про те, що «цього ще ніхто і ніколи не робив», незмінно стає рушійною силою його творчих зусиль» ¹⁶. Ці слова Т. Манна з повним правом можна віднести до будь-якого виразу творчої діяльності.

Безумовно, відмічені ознаки не вичерпують психологічного портрета творчої особи. В науковій літературі виділяються та­кож інші ознаки. Підкреслюється величезна роль емоційно-об­разної сфери психіки для розв'язання нестандартних завдань і проблем. Креативність як здатність до творчості вимагає роз­витку всіх духовних якостей особи, постійної праці над собою. Проте це завдання не кожному під силу, оскільки не кожній лю­дині властиві творчі задатки. Для цього потрібні принаймні дві умови: заінтересованість суспільства в талантах й індивідуальні зусилля, спрямовані на розвиток власних здібностей. Та спочат­ку повинна здійснитись духовна мутація, тобто раціональні зру­шення в індивідуальній і суспільній свідомості, в уявленнях про саму людину, призначення її, оскільки досить стійка концепція людини як «продуктивної сили», «масового працівника», «осо­бистого фактора виробництва» і тим більше пасивного спожива­ча хліба і видовищ не стимулює формування «людини творця» і виявлення повною мірою діяльнісної сутності людини.

¹⁶ Манн Т. Иосиф и его братья//Собр. соч.: В 12 т —М„ 1966 —Т. 9.— С. 179.

Контрольні запитання

1. Що таке евристика?

2. Наведіть приклади духовної творчості.

3. У чому полягає принципова відмінність наукової творчості від худож­ньої творчості?

4. Наведіть приклади з історії XX ст., які свідчать про негативні наслідки соціальної антитворчості.

Б. Чи є суб'єктом творчості лише особа чи ця властивість притаманна та­кож сучасним інформаційно-кібернетичним системам?

Дата добавления: 2014-11-20