Розділ 14 історичні форми спільності людей

І

ціалізму мають не суто суб'єктивний характер, а зумовлені пе­редусім об'єктивними недоліками соціалізму, а також відповід­ної йому концепції соціалізму. Така аргументація набула поши­рення не лише в нашій країні. Так, на XIX Всесвітньому фі­лософському конгресі (1993 р.) це знайшло відображення у такому висновку: ні капіталізм у його сучасному вигляді (з одно­бічністю, абсолютизацією ролі ініціативи окремої особи), ні со­ціалізм (з його невдачами, однобічностями, абсолютизацією ро­лі колективізму) не є альтернативами виборові людством свого майбутнього. Лише на шляху зближення, конвергенції їх шля­хом подолання однобічностей і синтезу позитивних рис кожного з них можна побудувати гармонійне гуманістичне суспільство.

У цьому зв'язку і марксова концепція суспільно-економічної формації в тій її частині, в якій йдеться про обов'язковий пере­хід людства від капіталізму до соціалізму, історично не під­тверджується. Логічно й те, що дедалі більше уваги приділяє­ться альтернативним концепціям і теоріям: «постіндустріального суспільства», «інформаційного суспільства» та ін.

Основними структурними елементами формації є базис і над­будова. Економічний базис — це сукупність виробничих відно­син даного суспільства, що включає панівні, залишки старих і зачатки, ще нерозвинуті форми майбутніх виробничих відносні;. Цей спектр створює особливу систему суспільних відносин, до якої вступають люди. Сукупність цих відносин складає реальний базис суспільства.

Діалектика базису і надбудови, вся сукупність виробничих відносин великою мірою визначають виникнення і сутність різ­них поглядів, настроїв, світогляду людей в конкретний період розвитку суспільства.

Враховуючи особливості формування базису, можна певною мірою цілеспрямовано формувати соціальну структуру суспіль­ства і політичну організацію, забезпечувати справедливий обмін і розподіл матеріальних благ; здійснювати радикальні економіч­ні реформи і демократичні перетворення. Проте і в цій важли­вій справі не слід забувати про компетентність і відповідаль­ність. Одних бажань та емоцій недостатньо.

Беручи до уваги визначальну роль базису, не слід забувати і про відносну самостійність надбудови'. Справді, надбудова має відносно самостійний характер, а тому не пасивно відбиває базис, а активно допомагає йому укріпитися, функціонувати і розвиватися, а при необхідності, може, й змінювати базис.

На відміну від базису надбудова — це більш або менш струн-

¹ Див.: Енгельс Ф. В. Боргіусу, 25 січня 1894 року//Маркс К, Ен­гельс Ф. Твори.—Т. 39.—С. 174—177. ка система ідей (почуттів, переживань, настроїв), відповідних їм організацій і установ, а також тих суспільних відносин, в які вступають люди, керуючись указаними ідеями і використовуючи певні суспільні інститути.' Всі три зазначені елементи надбудови (ідеї, суспільні інститути й ідеологічні відносини) органічно взаємопов'язані між собою, а також зв'язані з базисом тими економічними відносинами, в які включені люди в процесі своєї життєдіяльності.

Ідеї не виникають з нічого. Вони — це пряме чи опосередко­ване відображення інтересів і потреб, які зароджуються і офор­млюються в базисі. Інтереси мають об'єктивну основу. В них закріплюється ставлення інтересів носія до всієї сукупності су­спільних інститутів, матеріальних і духовних цінностей суспіль­ства. Відрізняються інтереси за ступенем спільності їхніх носіїв (індивідуальний, груповий, класовий), сферою спрямованості (економічний, політичний), характером суб'єкта соціальної дії (національний, державний, партійний, профспілковий), можли­востями здійснення (удаваний, реальний), ставленням до при­роди або суспільства (прогресивний, реакційний). Широка гама цих інтересів зумовлює різноманітність ідей надбудови, широкий діапазон суспільних інртитутів та ідеологічних (похідних від ідей) відносин.

Урахування різноманітності духовного життя суспільства, знання причинно-наслідкових зв'язків також забезпечують мож­ливість цілеспрямовано формувати надбудову, підвищувати по­тенціал її активності, що, в свою чергу, дає можливість удос­коналювати виробничі відносини, забезпечувати розвиток про­дуктивних сил.

Від здатності установ і організацій надбудови ефективно вирішувати назрілі проблеми і забезпечувати розвиток суспіль­ства на шляхах прогресу залежить' і примноження загально­людських цінностей.

Важливу роль у вирішенні цих завдань відіграє політична організація суспільства в цілому і в першу чергу — держава.

Значна і суттєва частина надбудови представлена інститута­ми політичної організації. Це сукупність державних органів, по­літичних партій, суспільних організацій різних соціальних груп, що регулюють використання політичної влади в суспільстві. Зміст політичної організації і механізмів взаємовідносин її складових елементів визначають спосіб виробництва і рівень розвитку базису. Економічні відносини визначають політичну організацію суспільства, політична організація, в свою чергу, закріплює ці відносини в надбудові у формі політичних відно­син різних соціальних груп.

Головним інститутом політичної організації суспільства є

362 •

держава. В класичному варіанті держава — це система трьох підсистем — законодавчої, виконавчої і судової, взаємопов'яза­на діяльність яких втілюється в нормативних актах, обов'язко­вих для всіх громадян.

Існує багато версій щодо походження держави. Держава — це продукт розвитку самого суспільства, частина надбудови, яка зумовлена своєрідністю базису. З'являється держава з розпо­ділом суспільства на класи. Цей процес описав Ф. Енгельс у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави», де показав, що виникнення держави.— історично закономірний процес, пов'язаний з розподілом суспільства. За цих умов влада авторитету вже не забезпечувала оптимальну регламентацію суспільних відносин при наявності приватної власності на засо­би виробництва і поляризацію суспільства на багатих і бідних, вільних і рабів. В Афінах в IV ст. до н. є. на 90 тис. вільних громадян було 365 тис. рабів. Щоб тримати цю масу людей у покорі, потрібний був орган примусу. Місце родової організації управління займає держава.

Державу характеризують три ознаки: 1) публічна влада, яка спирається на армію і поліцію; 2) стягування податків з насе­лення для утримання нового апарату влади і системи забезпе­чення її; 3) поділ населення не за родовим, а за територіаль­ним принципом.

На відміну від родової організації як влади авторитету оформлюється суспільний інститут як авторитет влади. Якщо родова організація здійснювала лише функції регламентації суспільних відносин, зумовлених природою людського співжит­тя, то функції держави значно розширюються і ускладнюються. Вони включають у себе протягом довгого часу політичне й еко­номічне гноблення, духовне насильство, міжнародні відносини і вирішення соціальних питань, обумовлених природою суспіль­ства.

У процесі історичного розвитку держава постійно змінює­ться. Новий спосіб виробництва викликає до життя і новий тип держави, який проявлявся у формі конкретної організації дер­жавної влади.

Якісно новим типом держави мала намір стати соціалістич­на держава. Передбачалося, що пролетаріат, взявши владу до своїх рук, приведе виробничі відносини у відповідність до рівня і характеру розвитку продуктивних сил. Передбачалося, що поряд з іншими заходами пролетаріат повинен буде перебуду­вати базис і надбудову суспільства, здійснити контроль за мі­рою праці і споживання, сформувати якісно інший тип особи­стості, забезпечити захист Батьківщини.

У теорії функції соціалістичної держави поставали більш гу-манними, орієнтованими не на насилля, а на творення і вихо­вання. Саме тому державу диктатури пролетаріату розуміли як «напівдержаву». Вважалося безперечним, що першим актом пролетарської держави є перетворення засобів виробництва на державну власність і що цей акт, у якому держава виступає від імені суспільства, буде й останнім самостійним актом її са­ме як держави. Суспільство, яке по-новому організує виробни­цтво на основі вільної і рівної асоціації виробників, відправить державну машину в музей старовини.

Часовий інтервал акту перетворення приватнокапіталістичної власності на державну ніхто з класиків марксизму не розрахову­вав, а свою оцінку цієї акції вони, однак, залишили, оцінивши державну власність як особливу форму прояву мерзенності при­ватної власності⁴. Виправдались їхні прогнози і в тому, що со­ціалізм, заснований на державній власності, може мати деспо­тичний характер ⁵.

Суспільство мало вижити в умовах політики воєнного кому­нізму, сталінського терору, розчаруватися у волюнтаризмі М. С. Хрущова, пережити епоху застою, відчути загальну кризу в усіх сферах, щоб зрозуміти: справа не в теоретичній спадко­ємності і навіть не в діяльності окремих одіозних постатей, а в партійно-державній системі, що склалася на грунті панування державної власності. Остання, діставши відносну самостійність, не сприймає стимулів нового і втрачає здатність до саморозвит­ку, консервуючи свої найбільш нежиттєздатні елементи.

Адміністративно-командна система як втілена форма край­нього бюрократизму може бути жорстокою чи ліберальною, але в будь-якому разі вона антигуманна, бо деформує розвиток су­спільства, його базис і надбудову, відчужує людей від влас­ності, влади, культури і навіть від самих себе. За цих умов су­спільство не в змозі оцінити позитивну суть приватної власності і з'ясувати людську природу потреб. Склавшись на грунті дер­жавної власності на засоби виробництва, адміністративна си­стема у формі партійно-державного тандему постійно відновлю­вала себе, пригнічуючи всі інші сфери життя, змушуючи весь суспільний механізм працювати на себе, ігноруючи той факт, що летальний кінець суспільства — це смерть самої системи.

Долаючи нетерпіння і нетерпимість, людство шукає опти­мальні відношення регламентації свого життя, підтверджуючи. тезу про суспільство як систему, що саморозвивається.

⁴ Маркс Кч Енгельс Ф. Твори.—Т. 42.— С. 107.

⁵ Там жз.

Контрольні запитання

1. Як співвідносяться суспільне 1 матеріальне виробництво*

2. Що таке виробничі відносини?

3. Яка структура продуктивних сил?

4. У чому сутність відчуження і які шляхи подолання його?

5. Назвіть причини соціальної революції, її об'єктивні передумови і су­б'єктивний фактор.

6. Що таке соціальна структура і що визначає її?

7. За яких умов людина праці стає суб'єктом історично: дії?

Основні проблеми. Історичні форми спільності людей. Ево­люція форм спільності людей. Видова різноманітність людства. Нації і майбутнє людства. Національний характер.

Ключові поняття. Історична спільність людей. Етнос. Раса. Рід. Плем'я. Народ. Нація. Національний характер. Пасіонар-ність. Людство.

Звертаючи увагу на своєрідність історичних форм спільності людей, необхідно підкреслити надзвичайну важливість правиль­ності розуміння категорії «нація» та філософських аспектів національного питання. Звичайно, своєрідність різних філософ­ських підходів до проблеми нації виявляється лише в контексті системних співвідношень нації, народу, етносу та ін. Тому без з'ясування співвідношень цих феноменів не можна адекватно зрозуміти сутність нації. Водночас недопустимо ототожнювати специфічні сфери філософського дослідження таких історичних спільностей людей, як народ, нація, етнос, та їх політичне, юри­дичне тлумачення і використання в суспільно-політичній прак­тиці, в практиці законотворчості. Зв'язок між цими сферами, звичайно, є. Проте політичні, юридичні, морально-етичні виснов­ки з філософських концепцій та практика тієї чи іншої кон­кретної політики і права, виразу морального або аморального вимірів поведінки людей у сфері расових і міжрасових, націо­нальних та міжнаціональних взаємин не тільки можуть бути, а й реально бувають настільки неоднозначними, часто-густо навіть протилежними, що в зв'язку з цим виникає ціла низка принципово важливих питань.

По-перше, це питання послідовності морально-етичного, юри­дичного і політичного тлумачень, а також практичної реалізації певної філософсько-теоретичної концепції, питання сутності і прояву історичних форм спільності людей. По-друге, це питан-ня логіко-філософської послідовності, несуперечливості тієї чи іншої філософсько-теоретичної концепції, її ціннісних орієнти­рів, відповідності її основним суттєвим рисам, тенденціям істо­ричного процесу розвитку форм спільності людей. По-третє, це питання про місце спадщини або запозичень з інших концепцій в даній філософській концепції, з одного боку, і в морально-етичній, юридичній і політичній концепціях — з іншого. Вони можуть бути або еклектичними, або гармонійно відповідати духові основної концепції.\/

Само собою зрозуміло, що лише частина згаданих питань має суто філософський характер. Проте саме на них буде зо­середжено увагу. І це зрозуміло, адже правильне розуміння їх сьогодні, коли пішов четвертий рік існування України як суве­ренної держави, дуже важливо і для відродження української мови та культури, і для утвердження гармонійно-гуманістичних взаємин між українцями і представниками інших націй в Украї­ні, налагодження цивілізованих міжнаціональних відносин України з іншими державами.

Дата добавления: 2014-11-20