КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Конституційний процес. 7 страница
В процесі реформування економіки можна відмітити 3 періоди: перший – 1991-середина 1994 рр.; другий – ІІ пол. 1994 р. – до кінця 2004 р.; третій – з кінця 2004 р. – до сьогодення. Для першого періоду були характерні невдалі спроби віднайти оптимальну модель реформування національної економіки. Перші кроки до ринкової економіки Україна зробила ще на початку 90-х років (Декларація про державний суверінітет). Після проголошення незалежності, через різні обставини Україна не виробила своєї моделі переходу до ринку, а як складова частина єдиного економічного простору країн СНД, була просто втягнута у ринкові перетворення за російським зразком «шокової терапії». У 1992-1993 рр. було здійснено обвальну лібералізацію цін, що спричинило найбільшу у світі інфляцію у 1992 р. – 2100%, у 1993 р. – 10300%. Причому випереджальними темпами ціни зростали у паливно-енергетичному та сировинному комплексах. Так, у 1992 р. ціни у паливній промисловості зросли в 237 разів, а в легкій у 10-20 разів. Такий штучно створений диспаритет цін спричинив розкол суспільства на тих, хто швидко розбагатів («нові українці») і на більшість тих громадян, які миттєво зубожіли. У жовтні 1992 р. прем’єр-міністром став Л.Кучма, який спробував відновити централізоване управління господарством, ввести держзамовлення, при цьому спираючись на державний сектор. Одночасно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виникли ринки валюти, нерухомості, прискорилося роздержавлення. Але в умовах, коли стара система господарювання була підірвана, а нова ще не створена, всі ці спроби виявилися малоефективними. У вересні 1993 р. Л.Кучма йде у відставку. Виконуючим обов’язки прем’єр-міністра було призначено Ю.Звягільського, який проводив політику поступових реформ: – почалося згортання економічної лібералізації; – відновлювалися адміністративні методи управління; – зріс рівень регулювання цін (до 80%); – запроваджено низький фіксований валютний курс. Дійсно, цьому уряду вдалося суттєво загальмувати динаміку інфляції, але економічна криза загострилася, темпи спаду виробництва набирали силу. Так, політика посилення регуляції мала наслідками зростання «тіньової економіки» та обмеження виробничої діяльності. За цих обставин обраний президент Л.Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. Її суть: 1. Фінансова стабілізація – послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи. 2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін. 3. Структурна перебудова виробництва. 4. Соціальний захист (реформа зарплат, соціальна допомога тощо). У квітні 1995 р. були внесені коррективи до цієї програми. Зокрема, передбачалося: – прискорення приватизації; – легалізація тіньової економіки; – активізація інвестиційного процесу та ін. Реалізація цих програм призвела до якісних змін в економіці: 1. Прискорилися приватизаційні процеси. У 2002 р. більше 70% промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. 2. Відбулося роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб. 3. Утвердився ринковий механізм ціноутворення. 4. Вдалося забезпечити товарну насиченість ринку. 5. Відбулася певна стабілізація грошової системи. Але і досьогодні економічна криза в Україні не здолана. Найбільш характерними негативними процесами в економіці є: 1. Структурна деформація економіки. У 2000 р. частка базових галузей (група А) становила майже 60% (у світі вважаєтья безперспективною така економіка!) В Америці ця частка складає – 25%, у Франції – 24%. 2. Високий рівень зношення основних фондів. У провідних галузях він сягає 60-70%. Причому цей процес старіння обладнання і устаткування прискорюється. 3. Неефективне використання наявного економічного потенціалу. Україна має сприятливі ресурсний, кадровий, сільськогосподарський потенціал (приміром, за рівнем забезпеченності трудовими ресурсами України посідає 5-те місце; за науковим потенціалом 4-те місце), але за використанням наукового потенціалу відстаємо від Франції у 20 разів. Так, лише у 1994/95 навчальному році з ВУЗів звільнилося 7 тис. викладачів. 4. Високій рівень економічного ризику. За всі роки незалежності на 2000 р. Україна отримала 4,2 млрд. іноземних інвестицій, а Сингапур щороку отримує 10 млрд. 5. Високий рівень енерго- та ресурсоємності виробництва. Це наслідки неефективних, застарілих технологій. Україна забезпечує свої паливно-енергетичні потреби з власних ресурсів лише на 47%. 6. «Тінізація» та криміналізація економіки. За даними президента В.Ющенка у 2005 р. 40% економіки знаходилося в «тіні». (На 2001 р. – до 60%). Незаконний вивіз капіталу з України досяг за роки незалежності 20 млрд. долл. Внаслідок стратегічних помилок при реформуванні економіки 80% реального економічного потенціалу України захопили 20 «сімей»-кланів, а для 47 млн. населення залишилося – 20%. Тіньовий сектор на сучасному етапі контролює понад 80% діяльності банків і майже 50% приватних підприємств. 7. Тіньова економіка породжує корупцію та злочинність. Це не тільки економічна, але й політична проблема. За рівнем корупції у 2000 р. Україна займала третє місце у світі після Нігерії, Ботсвани. 8. Непрофесійні, непослідовні реформи призвели до найнижчих за всю повоєнну історію показників господарської діяльності. Виробництво деяких товарів (мотоциклів, магнітофонів тощо) зменшилося у сотні разів, а виробництво окремих виробів взагалі припинилося. (Приміром, у 1990 р. Донецьк виробляв – 20,6 млн. пар шкарпеток, а на 2002 р. – виробництво припинилося повністю; Львів (був лідером України по виробництву шкарпеток) у 1990 р. – 97,4 млн.пар, у 2002 р. лише 6,6 млн.пар тощо). Підприємства приватизовані, а ефективність їх роботи знизилася. 9. Значно зросла майнова диференціація суспільства. Відношення прибутків 10% найбагатшого населення до такої самої кількості найбіднішого становить 30:1 (в Європі 5-7:1). 80% населення опинилося на межі бідності. Внутрішній національний продукт на душу населення в Уругваї (країні третього світу) у 50 разів вищій, ніж у незалежній Україні. 10. Соціальні проблеми. За індексом людського розвитку (складається з ВВП на душу населення, показників освіти та здоров’я) Україна посідає 95 місце з 175 країн тощо. 4. Події, пов’язані з виборами Президента України у листопаді-грудні 2004 р.
18 березня 2004 р. в Україні прийняли рішення про проведення чергових виборів Президента. Влада довгий час не могла чітко визначити своєї позиції щодо виборів. Президент Л.Кучма довго вагався: пропонувати свою кандидатру чи ні. Врешті – відмовився. Кандидатом від влади став діючий прем’єр-міністр В.Янукович. Опозиційні сили об’єдналися навколо лідера «Нашої України» В.Ющенка. Загалом було висунуто 24 кандидатури (потім залишилося – 17) на посаду Президента України. Але основна боротьба розгорілася між В.Ющенком та В.Януковичем. При цьому в передвиборних змаганнях були задіяні різноманітні способи й засоби впливу: від прямого використання адмінресурсу до відкритого розповсюдження неправдивої інформації. За результатами голосування 31 жовтня 2004 р. за В.Ющенка проголосували 39,87% виборців, за Януковича – 39,32%. Янукович став лідером у 8 областях східної і південної України, Ющенко – в 16 областях західної та центральної України. Оскільки ніхто з 17 кандидатів не набрав більш як половину голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, Центральна виборча комісія призначила повторне голосування на 21 листопада за участю Януковича і Ющенка. Вперше під час другого туру було проведено телевізійні дебати між кандидатами. Та, попри сподівання людей – чесних, прозорих і демократичних виборів не відбулося. Як влада, так і опозиція під час виборчої кампанії нагнітали пристрасті, широко використовували „чорний піар”, залякування виборців і маніпулювання іхньою свідомістю. 21 листопада 2004 р. відбувся другий тур голосування. За його результатами Центральна виборча комісія 24 листопада 2004 р. проголосила Президентом України В.Януковича. Але опозиція не погодилася з цим рішенням, мотивуючи це масштабними фальсифікаціями результатів другого туру. Ще 21 листопада лідери опозиції зібрали багатолюдний мітинг на київському Майдані Незалежності, який наступного дня перетворився в масову мирну акцію протесту, яка продовжувалася до 8 грудня 2004 р. Ці події стали називати „Помаранчевою революцією”. Прихильники Ющенка опротестували рішення ЦВК у Верховному суді, який констатував, що вибори Президента у другому турі були проведені із істотними порушеннями, і що ці «порушення не можуть встановити волевиявлення виборців». Згідно з рішенням Верховного суду результати виборів 21 листопада було скасовано. На 26 грудня 2004 р. було призначено повторне голосування другого туру. За результатами голосування 26 грудня 2004 р. президентом України було обрано В.Ющенка (на його підтримку висловилося 15,1 млн. чол. – 51,99% виборців, а за В.Януковича – майже 13 млн. чол. – 44,2%). Як оцінити ці події? По-перше, щодо терміна «Помаранчева революція». З наукової точки зору «революція» – це події, які докорінно змінюють економічні, політичні, ідеологічні та інші засади в суспільстві. Але ця «революція» не призвела до радикальних змін в суспільстві. В масі своїй, наслідком революції стала лише перемога опозиційної політичної еліти, яка раніше була при владі, над діючою владою. По-друге, події кінця 2004 р. засвідчили, що мільони людей усвідомлювали необхідність справді революційних, докорінних, якісно нових змін у суспільстві. По-третє, ці події чітко визначили і поставили на порядок денний для невідкладного вирішення широке коло наболілих політичних, соціально-економічних та морально-етичних проблем. Серед них: – необхідність проведення політичної реформи в Україні (перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки); – досягнення соціальної справедливості у питаннях приватизації. Кримінальна приватизація призвела до появи олігархічних груп, стала джерелом невдоволення мільонів людей, яких ошукали; – необхідність утвердження в Україні демократії і законності, громадського суспільства, чесної та «прозорої» влади; – події кінця 2004 р. засвідчили, що народ, суспільство може впливати на владу. По-четверте, на жаль, події кінця 2004 р. сприяли поглибленню недовіри між східними і західними регіонами України. По-п’яте, події останнього часу засвідчили, що революційні гасла дуже часто залишаються лише обіцянками. Багато людей, які вийшли на Майдан дійсно сподівалися на зміни на краще. Але, на жаль, сьогодення підтверджує українську приказку: «Не так сталося, як гадалося…»
Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 352; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |