Філософія постмодернізму. 11 страница

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне освіту. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.

Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, внаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми - все це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

49. Соціальний прогрес та його критерії.

Уявлення про те, що зміни в світі відбуваються в певному напрямку, виникло в глибокій старовині і спочатку було чисто оціночним. У розвитку докапіталістичних формацій різноманіття і гострота політичних подій поєднувалися з украй повільним зміною соціально-економічних засад суспільного життя. Для більшості античних авторів історії - проста послідовність подій, за якими стоїть щось незмінне; у цілому ж вона малюється або як регресивний процес, що йде по низхідній від стародавнього "золотого століття" (Гесіод, Сенека), або як циклічний кругообіг, що повторює одні й ті же стадії (Платон, Аристотель, Полібій). Християнська історіософія розглядає історію як процес, що йде в певному напрямку, як рух до якоїсь мети встановленою, що лежить за рамками дійсної історії. Ідея історичного прогресу народилася не з християнської есхатології, і з її заперечення.

Соціальна філософія подымающейся буржуазії, що відображала реальне прискорення суспільного розвитку, була овіяна оптимізмом, упевненістю в тому, що "царство розуму" лежить не в минулому, а в майбутньому. Перш за все був помічений прогрес у сфері наукового пізнання: вже Ф. Бекон і Р. Декарт вчили, що не потрібно озиратися на древніх, що наукове пізнання світу йде вперед. Потім ідея прогресу поширюється і на сферу соціальних відносин (Тюрго, Кондорсе).

Просвітницькі теорії прогресу обгрунтували ломку феодальних відносин, на їх основі складалися численні системи утопічного соціалізму. Але раціоналістичним теоріям прогресу був чужий історизм. Прогрес суспільства в теоріях просвітителів мав телеологічного характер, вони зводили в ранг кінцевої мети історії минущі ідеали та ілюзії буржуазії. Разом з тим вже Віко і особливо Руссо вказували на суперечливий характер історичного розвитку. Романтична історіографія початку XIX століття на противагу раціоналізму просвітителів висунула ідею повільної органічної еволюції, що не допускає втручання ззовні, і теза про індивідуальність і непорівнянність історичних епох. Однак цей історизм був однобічно звернений у минуле і часто виступав у ролі апології архаїчних відносин. Більш глибоку трактування прогресу дав Гегель, виступивши як проти просвітницького зневаги до минулого, так і проти помилкового історизму романтичної "історичної школи". Однак, розуміючи історичний прогрес як саморозвиток світового духу, Гегель не міг пояснити перехід від однієї ступені суспільного розвитку до іншої. Його філософія історії перетворюється на теодицею, виправдання бога в історії.

Діалектичний матеріалізм виробив принципово інший підхід до цієї проблеми, висунув і обгрунтував об'єктивний критерій прогресу. Прогрес не є якась самостійна сутність або трансцентентная мета історичного розвитку. Поняття прогресу має сенс лише стосовно до певного історичного процесу або явища в строго певній системі відліку. Цілі, прагнення і ідеали, у світлі яких люди оцінюють історичний розвиток, самі змінюються в ході історії, тому такі оцінки часто страждають суб'єктивністю, непослідовним. Загальна тенденція історичного розвитку - перехід від систем з переважанням природної детермінації до систем з переважанням соціально-історичної детермінації, в основі чого лежить розвиток продуктивних сил. Більш високому рівню розвитку продуктивних сил відповідають і більш складні форми виробничих відносин та громадської організації в цілому, підвищення ролі суб'єктивного фактора. Ступінь оволодіння суспільством стихійними силами природи, що виражається у зростанні продуктивності праці, і ступінь звільнення людей з-під гніту стихійних громадських сил, соціально-політичного нерівності та духовної нерозвиненості - ось найбільш загальні критерії історичного прогресу. У світлі зазначеного критерію суспільно-економічні формації представляють собою закономірні стадії поступального розвитку людства. Але процес цей суперечливий, а типи і темпи його різні. Звідси і зростання соціального песимізму, численні філософські та соціологічні теорії ХХ ст., Прямо або побічно заперечують прогрес і що пропонують замінити це поняття або ідей циклічного кругообігу (Шпенглер, Тойнбі, Сорокін), або "нейтральним" поняттям "соціальної зміни". Широке поширення отримують також різні концепції "кінця історії" і песимістичні антиутопії. У цьому ж дусі інтерпретуються багато глобальні проблеми сучасності - екологічна, демографічна, продовольча, енергетична, сировинна, загроза ядерної війни, збереження психічного і фізіологічного здоров'я населення.

На закінчення відзначимо, що застосування критеріїв суспільного прогресу при дослідженні розвитку суспільства має носити комплексний характер і не відносно економічної, соціальної, політичної або духовної сфер суспільства, а в цілому, тобто всі сфери розглядаються як частини єдиного цілого, як підсистеми єдиної суспільної системи, що має свою історію.

50. Глобальні проблеми людства: філософський аспект.

У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками: релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою.

Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндустріальною).

Індустріальне виробництво характеризується широким використанням машинної техніки як традиційної, так і нетрадиційної: автоматів, роботів, комп'ютерів. Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити задоволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької творчості, охорони здоров'я і, врешті-решт, — для саморозвитку та самовдосконалення особи.

Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності.

Але індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що:

* по-перше, воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю;

* по-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф (згадаймо Чорнобиль), а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів;

* нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності.

Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів загальнопланетних процесів.

Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та вшивають певною мірою на усе людство, усю земну кулю (глобус" з латини - куля). У зв'язку з цим і розв'язувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його. Глобальні проблеми не можна розв'язати в межах окремих країн або окремих регіонів Землі.

Головною причиною виникнення сучасних глобальних проблем є зростання масштабів людської перетворювальної діяльності до рівня загальнопланетних процесів. Із цієї причини випливають і всі інші особливості глобальних проблем.

Досить показовою щодо характеристик глобальності постає Чорнобильська катастрофа: відомо, що негативні впливи вибуху її четвертого реактора так чи інакше поширились на десятки країн. Найбільше від прямої дії наслідків вибуху постраждали Україна, Білорусь та деякі регіони Росії. Реальні масштаби її загрозливих наслідків важко оцінити навіть зараз. Проте, незаперечним уроком Чорнобильської катастрофи постаєте, що сучасні техніка та технологія не вибачають людських помилок чи недбалості, а, навпаки, вимагають уважності, дисципліни і, утому числі, того, що ще Паскаль називав "гідним мисленням", тобто мисленням із граничним ступенем щирості, відкритості та самоусвідомлення. Того ж вимагають й інші глобальні проблеми сучасності. А звідси випливає філософський аспект глобалістики: сьогодні людство живе і діє у новому режимі осмислення себе та відповідальності.

Зупинимось докладніше на змісті деяких глобальних проблем.

Соціально-екологічні проблеми — це проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять:

забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне, що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих рік; до того ж забруднені не лише грунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети; знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні; сучасна наука занепокоєна появою "парникового ефекту" в земній атмосфері, коли внаслідок виробничої діяльності відбувається підвищення загальної температури: це загрожує таненням полярних льодів і відчутним підвищенням рівня води у Світовому океані; зменшення площі грунтів, придатних для рільництва внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії ґрунтів та ін.

Весь комплекс екологічних проблем, в тому числі викликаних Чорнобильською катастрофою, створює реальні загрози людському життю. За попередніми прогнозами деяких футурологів (футурологія - прогнозування майбутнього), до середини XXI ст. людство може знищити себе внаслідок загальної екологічної катастрофи.

Серед глобальних соціально-економічних проблем актуалізуються енергетична проблема і проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом. Відомо, що ефективність сучасного виробництва перебуває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці. Але саме виробництво енергії є чи не найбільш екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря тисячі тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також необхідність захоронення відходів ядерного палива. Енергетика також є найпотужнішим чинником створення "парникового ефекту9. Намагання використовувати природні джерела енергії (сонячне випромінювання, вітер, припливи) поки що неефективні.

Загострились також проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом, із створенням різного роду штучних матеріалів. Без останніх неможливі ні сучасне виробництво, ні сучасні медицина та обчислювальна техніка. Але штучні матеріали не піддаються природній утилізації, а тому створюють небезпеку для довкілля та здоров'я людини.

Демографічна проблема пов'язана з перенаселенням певних регіонів Землі. Загалом населення планети збільшується відчутними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, пов'язані з легальною та нелегальною еміграцією.

Серед глобальних соціально-політичних проблем на перший план висуваються проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення людини. Хоча після розпаду СРСР за умов відсутності протистояння двох світових соціальних систем загроза світової ядерної війни ніби відсунулась на другий план, проте, вона не зникла. Ніхто не гарантує людству захист від ядерного шантажу, політичного авантюризму як із боку певних політичних режимів, так і певних злочинних груп і навіть одинаків. Крім того, ядерної зброї нагромаджено так багато, що серйозну загрозу становить її зберігання; знищення її — складна і дорога процедура.

Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації належать проблеми людини, тобто такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між людьми, матеріальної і духовної незабезпеченості життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьби з міжнародним тероризмом, наркомафією та ін.

Якими ж можуть бути шляхи та умови розв'язання глобальних проблем? До них можна віднести:

* масове роз'яснення значення та масштабів глобальних проблем;

* обов'язкове введення в освіту знань, пов'язаних із глобальними проблемами сучасності;

* міжнародну співпрацю у справі розв'язання глобальних проблем на різних рівнях;

* міжнародне запровадження в економічні показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв'язання глобальних проблем.

Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня міжнародної інтеграції. Велику роль у розв'язанні глобальних проблем відіграють громадська думка та такі громадські організації, як "Зелений світ", "Грінпіс" та ін.

Дата добавления: 2014-12-16