Ритуали 6 страница

Як і Арістотель, елеати вважали, "що необхідно, логічно, щоб буття було єдиним і нерухомим, тому що порожнечі не існує, а за відсутності окремої порожнечі неможливий рух, так само як і не може бути багатьох предметів, якщо не існує те, що відокремлювало б їх один від одного". "Виходячи з цих міркувань, — продовжує Стагірит, — вони вийшли за межі чуттєвого сприйняття й зневажили ним, тому що вважали, що потрібно слухати розум". Таким чином, філософське вчення елеатів суперечить справжньому, фактичному стану справ, оскільки відчуття дають нам принципово іншу картину реальності, відмінну від тієї картини, яка створюється за допомогою логічного мислення. Світ, який людина сприймає за допомогою відчуттів, вони вважали лише оманливою видимістю, а його сприйняття — уявленням, а не справжнім знанням, вважаючи, що справжня істина розкривається тільки на шляхах розумового пізнання, що невблаганно приводить до розуміння світу як цілого, позбавленого будь-якої множинності й руху буття, тобто того, що дійсно існує, а не є лише видимістю. Однак, розробляючи й логічно обґрунтовуючи необхідність пізнання реальності з позицій розуму, елеати висловлювалися про реальність, як вона виглядає з погляду відчуттів. Найбільш виразно теорію сприйняття світу сформулював Парменід, який спирався при цьому на два протилежні начала — тепла й холоду, поєднання яких створює чуттєво сприйняті речі. Причому тепло є началом діяльним, животворним, а холод — началом залежним, пасивним. У той же час в елеатів ці два світи — чуттєвого сприйняття й осягнутого за допомогою розуму - ніяк не пов'язані, не співвідносяться між собою, і немає можливості здійснити перехід з одного світу до іншого. Усвідомлюючи ці труднощі, елеати запропонували свій вихід із ситуації. Він полягав у тому, щоб спиратися на розум, а не на відчуття. Істина реального світу відкривається нам у результаті його дослідження за допомогою засобів розумового мислення, тоді як сприйняття реальності за допомогою відчуттів є лише уявлення, а власне кажучи, ілюзія, обман. Елеатівський підхід до подолання протиріччя між чуттєвим світом і світом умовивідним, власне кажучи, є відходом, відмовою від необхідності подолання цих істотних труднощів. Відстоюючи одну з протилежностей за допомогою руйнівної критики іншої, елеати не змогли вирішити проблему узгодження істини розуму з істинами відчуттів, залишивши її відкритою. Тому для збереження досягнутої стадії філософсько-теоретичної свідомості об'єктивно необхідним був підхід, який пов'язав би, погодив між собою істини розуму з істинами відчуттів, а не односторонньо протиставляв би один бік протиріччя як єдино вірний іншому як наперед помилковому. Такий підхід і запропонував уперше Левкіпп, висунувши основні принципи атомістичної доктрини.

21. Філософській смисл повісті Ф.Вольтера «Кандид»

Вольте́р (фр. Voltaire, справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. François Marie Arouet,21 листопада 1694, Париж, Франція — †30 травня 1778, Париж, Франція) — французький письменник і філософ-деїст.

Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами:філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759),«Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731), «Танкред»(видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика. Історична творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи:«Філософські листи» (1733), «Філософський словник» (1764-69). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.

«Кандид, або Оптимізм» (Candide, ou l'Optimisme) - найчастіше публікований твірВольтера. Повість була написана, ймовірно, в 1758 у і через рік з'явилася у пресі відразу в п'яти країнах під виглядом «перекладу з німецької». Вона тут же сталабестселером і була на багато років заборонена під приводом непристойності. Сам Вольтер вважав її бездарною і в деяких випадках навіть відмовлявся визнавати своє авторство.

Зміст

За жанром це філософська повість (conte philosophique) з нальотом абсурдистики іцинізму, «замаскована» під крутійський роман (форма перегукується з «Правдивими історіями» Лукіана). Герої повісті - Кандид, його подруга Кунігунда і наставник Панглосс - колесять по всьому заселеному світі, стають свідками битв Семирічної війни, взяття росіянами Азова, Лісабонського землетрусу, і навіть відвідують казкову країну Ельдорадо.

Мандри героїв служать для автора приводом для того, щоб висміяти уряд, богослов'я,військову справу, літературу, мистецтво і метафізику, особливо оптиміста Лейбніца з його вченням про те, що «все на краще в цьому найкращому зі світів». Ці слова звучать саркастичним рефреном щоразу, коли на долю героїв випадають нові лиха.

У фіналі повісті герої опиняються в Константинополі і дізнаються від місцевого дервіша про марноту метафізичних досліджень. Висловлюваний їм рецепт щастя простий - забути про хвилювання навколишнього життя, і в першу чергу громадської думки, присвятивши себе обраному ремеслу - «догляду за садами».

Дата добавления: 2014-12-16