Завдання для самостійної роботи. Запитання для самоперевірки

Запитання для самоперевірки

1. Що сприяло збереженню писемних матеріалів у Давньо-
руській державі?

2. Які центри зосередження писемних матеріалів
у Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві?

3. Яким чином використовувались архівні матеріали
у Давньоруській державі?

1. Охарактеризувати процес зародження приватних
архівів у Давньоруській державі.

2. Дати характеристику архівів монастирів.

3. Проаналізувати використання архівних матеріалів
у Давньоруській державі та Галицько-Волинському
князівстві.

Література: 1, 28, 31.

Тема 7. Архіви литовсько-польської доби (XV — перша половина XVII ст.)

1. Архіви центральних і місцевих установ Великого князів-
ства Литовського та Речі Посполитої. Литовська метрика.

2. Регістри (реєстри). Актові книги.

3. Коронна та Руська (Волинська) метрики.

4. Судово-адміністративні книги місцевих замків, гродіві
земств. Магістратські архіви.

Ключові слова: Литовська метрика, Коронна метрика, Руська (Волинська) метрика, регістри (реєстри), актові кни-ги, копіарії, діловодство.

У ХIV-XVI ст. українські землі Волині, Поділля, Київщи-ни, Чернігово-Сіверщини опинилися під владою Великого

князівства Литовського, особливістю державного устрою яко-го було зосередження центрального управління в руках вели-кого князя. З великокнязівської канцелярії, яка мала загаль-нодержавний характер, виходили документи, що регламенту-вали життя на території Великого князівства Литовського: гос-подарство, фінанси, військову справу, суд, відносини з іншими державами.

Централізація влади у Великому князівстві Литовському позначилася на архівах. Акти, видані від імені великого кня-зя, зосереджувалися в архіві, відомому під назвою Литовська метрика²⁴ (основну її частину становлять оригінальні книги та книги записів документів), склад якої зумовлений характе-ром діловодства великокнязівської канцелярії. За усталеним порядком, виготовлену грамоту переписували і відпускання («отпуск») заносили до книги. Далі грамоту передавали писа-реві для її скріплення; за «скріпою» писаря грамота могла ви-ходити від імені князя без його підпису. Канцлер чи підканц-лер «скріплював» грамоту печаткою.

У певному розумінні Литовська метрика означає реєстри канцелярії Великого князівства Литовського, куди заносили записи важливих, як правило, вихідних з канцелярії доку-ментів. Функціональне призначення Литовської метрики -відтворювати офіційні копії документів, що вийшли з вели-кокнязівської канцелярії про підтвердження прав успадкуван-ня, привілеїв, шляхетності походження тощо.

Для прискорення пошуку документів канцлери запровадили групування матеріалу під час записування до метрики. На-прикінці XV ст. книги Литовської метрики складалися за тема-тичним принципом - канцелярія вела «книги данин і судових справ», «книги аренд», «книги відправ», «книги посольств».

3 ініціативи канцлера Льва Сапєги 1594 року почали пере-писувати книги Литовської метрики. За кілька років усі книги було переписано, зроблено реєстри внесених до них доку-ментів. Старі книги мали зберігатися в казні, а переписані -у канцлера, вони призначалися для загального користування. Саме ці книги-копії XV - першої половини XVI ст. збереглися, а давні оригінальні книги втрачені.

За час свого існування Литовська метрика зазнала кілька гео-графічних переміщень і, як наслідок, структурних змін. Голов-ний архів Великого князівства Литовського в давні часи зберігав-ся в Троках (біля Вільни) у великокнязівській скарбниці.

²⁴ У середньовічному діловодстві термін «метрика» відповідав термінові «реєстр» («регест»).

1511 року Литовську метрику перевезли до Вільни, де її зберігали у державній скарбниці (Вільнюський замок). Місцезнаходження архіву в замку, під наглядом скарбника, свідчить про ставлення уряду до державного архіву. Крім ос-новної, була й «похідна» канцелярія при великому князі в його подорожах. Записи з книг похідної канцелярії заносили до ос-новних книг Литовської метрики. 1765 року її було перевезено до Варшави, де під керівництвом польського історика Адама Нарушевича книги Литовської метрики було оправлено і укладено реєстри документів до кожної.

Після третього поділу Речі Посполитої Литовську метрику було передано до Петербурга, де спеціально створена комісія (експедиція 1803 року) уклала реєстр перших сорока її книг. 1799 року за умовами російсько-прусської угоди частину матеріалів Литовської метрики було передано Пруссії. Із книг переписів і справ публічних у сенатському архіві лишилося те, що стосувалося Литви і Галичини. З утворенням Варшавсько-го генерал-губернаторства, в період наполеонівських війн, матеріали Литовської метрики Пруссія повернула до Варшави.

Метрику, що зберігалась у Сенаті, 1809 року було розділено, і частина матеріалів (козацькі справи і частково польські) по-трапила до Депо манускриптів при імператорській Публічній бібліотеці. Литовську метрику використовували у довідковій діяльності Сенату (видавали копії грамот та інших актів для доведення прав власності).

Упорядкуванню Литовської метрики сприяла діяльність комісії, створеної 1835 року для перевірки архівів Міністер-ства юстиції. Крім заходів для охорони і збереження докумен-тів Литовської метрики, комісія систематизувала її, поділила всі книги на 12 відділів: книги записів, судові справи, публічні справи, переписи, виписи, справи за печаткою, книги Неодмін-ної Ради і справи новітнього діловодства XVIII ст., реєстри, кни-ги копій, давні акти, родовідні справи, межові карти і плани. Згодом цю структуру було затверджено, укладено і видано опис книг Литовської метрики.

1887 року Литовську метрику передали до Московського архіву Міністерства юстиції. Наступного року 350 «давніх актів» надійшли до Московського архіву Міністерства закордонних справ. За умовами Ризької угоди 1921 року, ці документи було повернено до Варшави в Головний архів давніх актів. 1939 року Центральний державний архів давніх актів у Москві взяв на облік фонд Литовської метрики (фонд 389, 662 одиниці зберіган-ня). Крім книг великокнязівської канцелярії, до складу фонду Литовської метрики в Російському державному архіві давніх

актів входять архіви судових установ і документи приватних архівів. Таким чином, фонд 389, в якому об'єднано документи різних фондоутворювачів, набув характеру архівної колекції.

Центральним архівом Речі Посполитої, куди після Люб-лінської унії (1569) увійшли українські землі, була Корон-на²⁵ метрика, назва якої закріпилася за урядово-адміністра-тивними книгами, що велися в Коронній канцелярії. До книг вписували документи, що виходили з королівської канце-лярії: королівські універсали та судові рішення короля, привілеї шляхетським родам і католицькій церкві, приват-ноправові акти, конституції, документи зовнішньополітич-ної діяльності. Особливості діловодства Коронної канцелярії та порядкування в державному архівосховищі Речі Посполи-тої були такими, як і у Великому князівстві Литовському.

Для інкорпорованих до Корони Польської воєводств - Во-линського, Брацлавського і Київського - у Коронній канцелярії з серпня 1569 року започаткували окрему групу книг - Руську (Волинську) метрику²⁶, що стала структурною складовою Ко-ронної метрики. Книги перебували у віданні коронного канцле-ра, а вели їх окремі «руські писарі» Коронної канцелярії.

Оскільки на українських землях у складі Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 року діяло не коронне, а русько-литов-ське право, офіційною визнавалася українська («руська») мова, що й було підставою для виділення «руських» книг у діловодстві Коронної канцелярії. Саме відмінність мови офіційного діловод-ства зумовила появу «руської» серії у складі Коронної метрики.

Литовську і Коронну метрики 1765 року об'єднали у Варша-ві, 1796 року перевезли до Петербурга, а згодом - до Москви. 1923 року, за Ризькою угодою між Польщею та Росією, Коронну метрику було повернено Польщі. Волинська метрика 1569-1673 років лишилась у Москві.

Крім архівів центральних установ Великого князівства Ли-товського, а згодом Речі Посполитої, функціонували місцеві архіви, оскільки саме місцевій владі належала важлива роль в управлінні внутрішніми справами. У вигляді компактних архівних зібрань збереглися судово-адміністративні (актові) книги місцевих замків, гродів і земств²⁷. На зразок ведення книг у центральних установах на місцях практикували й записування

²⁵ Коронний (від корона) - у монархічних державах державний,
казенний.

²⁶ Див.: розділ «Нові видання» на web-сайті Державного комітету
архівів України (М1;р://лулулу.агс1ііуе8.£оу.иа).

²⁷ Земство — місцеве (земське) управління.

актів до книг. Перший Литовський статут 1529 року лише закріпив діючу в судах традицію ведення актових книг, що складалися відповідно до категорій судів - гродських, земсь-ких, підкоморських²⁸.

До місцевих архівів з великою кількістю актових книг висува-лися вимоги належного їх зберігання: Литовськими статутами 1566 та 1588 років їх передбачалося зберігати «в скринях моц-них за трьома замками».

Компетенція місцевих судів поширювалася не на всі соціальні верстви Польсько-литовської держави. Судові справи знатних шляхтичів не вирішувалися на місцях - їх розглядала цент-ральна влада. В останній чверті XVII ст. було створено трибуна-ли: Головний Коронний (власне у Польщі), Луцький як вища судова інстанція для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств (який проіснував недовго, однак залишки його архіву у вигляді книг збереглись у Центральному державному історич-ному архіві України, м. Київ) і Головний литовський трибунал, за результатами діяльності яких утворились їх архіви.

Акти, пов'язані з діяльністю міських урядів (магістратів, ратуш), відкладалися в міських архівах, найціннішу частину яких становили грамоти на магдебурзьке право, королівські акти, привілеї та інші грамоти стосовно прав і меж міста. Во-ни зберігались у магістратських архівах під замком у скрині або спеціальній шафі. На колекції привілеїв та інших найваж-ливіших документів складали описи, однак більшість доку-ментів зберігалася у фасцикулах (зв'язках різних за змістом документів) і описів на них не було. Окремі вхідні документи переписували до міських актових книг. У деяких містах були спеціальні книги - копіарії, куди вписували привілеї міста. Наприклад, у Самборі така книга («Привілеї міста Самбора») відома з 1562 року. У магістратських архівах, крім збірки привілеїв, зберігалися адміністративно-судові книги та книги записів про ведення міського господарства. Різні категорії книг XVI-XVII ст. з міст Кам'янця, Дубна, Кременця, Самбора і Дрогобича зберігаються в архівосховищах Києва та Львова.

Таким чином, зміцнення державного управління на україн-ських землях литовсько-польської доби та розвиток діловод-ства зумовили формування центральних і місцевих архівів,

²⁸ Нині в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві зберігаються книги з канцелярій судів: Володимирських гродсько-го і земського, Кременецьких гродського і земського, Луцьких гродського, земського і підкоморського, каптурового суду Волинського воєводства, а також із судово-адміністративних архівів Київщини та Брацлавщини.

зростання їх ролі в суспільному житті. Казна, державна скарб-ниця, як називали архіви, сховища важливих документів, були пов'язані зі сферою діяльності державної влади, яка все більше опікувалась впорядкуванням та охороною архівних документів.

Дата добавления: 2014-12-17